Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Біогеоценозні екосистеми

Цю категорію екосистем є підстави трактувати як функціональне поєднання консорцій та біогеоценотичним парцел, просторове розташування котрих визначає вертикальну диференціацію біогеоценотичної товщі та біогеогоризонти. Іншими словами, на підставі дотеперішньої екологічної (передовсім біогеоценологічної) літератури, в межах біогеоценозу вирізняються три основні структурні компоненти - консорції, біогеопарцели та біогеогоризонти. Аналіз перших двох зроблено вище, тут зосередимо увагу на характеристиці структурно-функціональних особливостей біогеогоризонтів.

Тому, що кожний біогеогоризонт виконує в екосистемі специфічну функцію, для його аналізу необхідно застосувати не лише морфологічні показники, але й функціональні. В наших дослідженнях букових лісів (Биогеоценотический покров.., 1983) з цією метою були використані: а) показники розподілу за вертикальним профілем фітоценозу різних фракцій фітомаси, що є причиною градієнтності екологічних чинників й специфіки речовинно-енергетичного метаболізму в різних шарах радіальної товщини біогеоценозу; б) співвідношення фотосинтетична активних, скелетних і мертвих фракцій фітомаси (частково посередньо відображає співвідношення процесів фотосинтезу й дихання); в) величина сумарного річного приросту фітомаси як показник темпів синтезу органічної речовини та специфіки її накопичення в кожному біогеогоризонтів; д) показник загальної контактної поверхні фітомаси (дає уяву про участь окремих біогеогоризонтів у процесах газообміну, трансформації радіаційних, теплових і повітряних потоків, затриманні атмосферних опадів, аерозолів, пилу); е) величина об'єму фітомаси та показник заповнення нею простору, зайнятого наземною частиною біогеоценозу (коефіцієнт питомої ємності фітомаси; табл. 3.2).

У роботах більшості російських біогеоценологів верхні біогеогоризонти наземних екосистем називають за ознакою інтенсивності фотосинтезу, наприклад, біогеогоризонт фотосинтезу з активним балансом і біогеогоризонт фотосинтезу з пасивним балансом (Дьілис, 1978). Кожний біогеогоризонт - це “специфічна робоча структура" (Дьілис, 1974), що вирізняється певним характером речовинно-енергетичних перетворень (Бяллович, 1960) та обмінними зв'язками як між компонентами всередині екосистеми, так і між нею й навколишнім природним середовищем. Фотосинтез, хоча й відіграє провідну роль в матеріально-енергетичному метаболізмі, але не цілковито відбиває весь біогеоценотичний

Таблиця 3.2.

Морфологічні показники структури біогеогоризонтів вологої ефтрофної зеленчуково-волосистоосокової чистої бучини Любинсцького лісництва Сколівського дсржлісгоспу (вік лісостану - 100 рм над рискою - ц•га 1 під рискою - %), за Я. П. Одинаком, Д.В. Борсуком (1983)

Біогеогоризонт

Надземна

Показник

частина

ІМЕТ

ПМЕТ

КСА

СА

фітомаси

Товщина, м

6,6

4,0

5,0

20,0

35,6

283.6

404.4

569.2

3668.0

4925.6

Загальна фітомаси

5,8

8,2

11,5

74,5

100,0

в тому числі:

72.2

234.6

473.2

3666.3

4446.3

стовбури

1,6

5,3

10,6

82.5

100,0

186.7

154.6

79,8

-

4211

живі гілки

44,3

36,7

19,6

-

100.0

Пагони поточного

М

02

-

-

12

року

83,3

16,7

-

-

100,0

листя

20,6

62

1.1

-

27,9

73,9

22,2

3,9

-

100,0

плоди

1.5

-

-

-

15

100,0

-

-

-

100,0

сухі гілки

К6

12

212 І

5,9

32,4

55,5

6,2

100,0

Довжина середнього

12

7

-

пагона поточного року,

-

10

см

Річний приріст, ц га(-1)

41,7

22,8

14.9

44,3

123,7

Коефіцієнт відчуження

фітомаси в тривалу

0,47

0,73

0,93

1,00

0,77

акумуляцію

Поверхня фітомаси,

85,8

33,5

9,7

8,2

137,2

Тис .м(2) га(-1)

Об'єм фітомаси, м(3) га(-1)

42

62

95

625

824

Коефіцієнт питомої

0,64

1,55

1,90

3,12

2.31

ємності фітомаси,10

Біогеогоризонти:

ІМЕТ - інтенсивної матеріально-енергетичної трансформації,

ПМЕТ - послабленої матеріально-енергетичної трансформації,

КСА - кроново-стовбурової акумуляції,

СА - стовбурової акумуляції

процес у кроновій частині біогеоценозу, все різноманіття трансформації речовини та енергії. Кроновому шару, завдяки великій контактній поверхні листя й дрібних пагонів, належить головна функція перерозподілу світла, тепла, атмосферних опадів і хімічних елементів, затримання пилу, водота газообміну із сусідніми екосистемами. Цей структурний блок певним чином функціонує й під час холодного періоду року, коли нема фотосинтезу. 1 ому оцінка роботи біогеогоризонтів лише за

показниками фотосинтезу - недостатня. Вона має глибше відображати їх функціональну суть в екосистемі.

Ми вважаємо, що в надземній частині лісових біогеоценозів доцільно розрізняти дві категорії біогеогоризонтів: а) біогеогоризонти матеріально-енергетичної трансформації, в котрих відбувається синтез органічної речовини та основний обсяг перетворення світлових, теплових і повітряних потоків, води, елементів живлення, газового складу атмосфери та інших субстанцій, і б) біогеогоризонти матеріально-енергетичної акумуляції, функціональна суть котрих полягає, головним чином, у накопиченні і збереженні органічної речовини, продукованої верхніми біогеогоризонтами. Безумовно, в нижніх, акумулятивних горизонтах також відбуваються процеси перетворення речовини та енергії, проте тут вони виражені набагато слабше, ніж у верхніх горизонтах (Одинак, Борсук, 1983).

Вертикальна структура біогеоценозу залежить від віку, складу, повноти, будови лісостану та умов його місцезростання. Із збільшенням віку лісостану істотно збільшується товщина біогеогоризонтів стовбурової акумуляції та інтенсивної матеріально-енергетичної трансформації. Товщина проміжних між ними горизонтів є постійнішою. З погіршенням лісорослинних умов сумарна потужність акумулятивних біогеогоризонтів зменшується, а горизонтів матеріально-енергетичної трансформації залишається майже незмінною (рис.3.3).

У дво- три- чи багатоярусних угрупованнях доречно виділяти комплексні горизонти чи біогеоценотичні блоки на зразок “біогеогоризонт стовбурової акумуляції першого ярусу у поєднанні з біогеогоризонтом матеріально-енергетичної трансформації другого ярусу (чи підліску)'', або “біогеогоризонт стовбурової акумуляції першого і другого деревних ярусів у поєднанні з біогеогоризонтом матеріально-енергетичної трансформації трав'яно чагарничкового ярусу. За умови детального опису верхніх деревних ярусів назви нижніх ярусів можна спростити, наприклад, “біогеогоризонт підліску чи “біогеогоризонт трав'яно-мохового ярусу.

Вертикальне розчленування на біогеогоризонти властиве чагарниковим і трав'яним екосистемам. Останні за певної структури можуть характеризуватися наявністю біогеогоризонту активної матеріально-енергетичної трансформації у приґрунтовому шарі травостою, тоді як верхній горизонт, складений генеративними пагонами, - зріджений, має значно менше фітомаси і відіграє незначну роль у трансформації речовини та енергії в екосистемі.

Подібно до надземної, ґрунтову частину біогеоценозу також можна розділити на ряд біогеогоризонтів. Критерієм для цього С.В.Зони (1964) називає напрям біогеоценотичний процесів, зокрема інтенсивність акумуляції продуктів життєдіяльності живих організмів, їх перетворення в

  • - вологої евтрофної чистої бучини зеленчуково-волосистоосокової (100 років),
  • - вологої мезотрофної чистої бучини ожиково-волосистоосокової (122 р.),
  • - вологої оліготрофної чистої бучини чорницевої (97 р.), IV - вологої евтрофної чистої бучини зеленчуково-волосистоосокової (33 р.), Любинецьке лісництво Сколівського держлісгоспу;
  • 1 - стовбури,
  • 2 - живі гілки,
  • 3 - пагони поточного року,
  • 4 - листя,
  • 5 - плоди,

6 - сухі гілки; біогеогоризонти: ІМЕТ - інтенсивної матеріально-енергетичної трансформації,

ПМЕТ - послабленої матеріально-енергетичної трансформації,

КСА - кроново-стовбурової акумуляції, СА - стовбурової акумуляції.

ґрунті та ступінь вимивання рухомих сполук низхідними потоками води. За цим автором у лісових біогеоценозах вирізняються такі біогеогоризонти:

АА - активної акумуляції сирого енергетичного матеріалу у вигляді підстилки;

А - акумуляції гумусових речовин (відповідає товщині гумусового горизонту);

ІТ - інтенсивного транзиту гумусових і найрухоміших мінеральних сполук та відносно невеликого збіднення на них (зумовлений малою активністю біогеоценотичним процесів і низьким насиченням кореннями);

ВА - вторинної акумуляції (вмивання) органо-мінеральних сполук зі зміною їх фізичного стану;

ГТ - глибинного транзиту або накопичення тих органічних і мінеральних сполук, що випали з біотичного кругообігу.

 Вертикальний розподіл фракцій фітомаси в біогеоценозних екосистемах:

Рис. 3.3. Вертикальний розподіл фракцій фітомаси в біогеоценозних екосистемах:

Ще одною структурно-функціональною одиницею біогеоценозної екосистеми можна розглядати ценопопуляції, тобто сукупність особин одного виду, що знаходяться в її просторових межах. Основною вимогою до вирізнення такого структурного компонента повинно бути те, щоб оцінку його ролі в екосистемі проводити не за методиками популяційної біології, а за критеріями його участі в екосистемних процесах, тобто продукуванні біомаси, трансформації речовини та енергії, біотичному кругообігові, взаємодії з іншими структурно-функціональними блоками.

Поділ біогеоценозних екосистем на структурно-функціональні компоненти має не лише науково-пізнавальне значення. Впливаючи на структуру консорцій едифікаторних видів шляхом інгібування чи стимулювання діяльності консортів, змінюючи співвідношення площ окремих парцел шляхом зміни зімкненості лісостану, осушення чи зрошення лук, внесення добрив чи формування мікрорельєфу (на зрубах чи в лісових культурах), регулюючи щільність фітомаси в біогеогоризонтах і співвідношення між ними (в лісових екосистемах це найчастіше здійснюється за допомогою рубок догляду, а в лучних - шляхом поверхневого поліпшення), формуючи склад ценопопуляції шляхом штучного добору (селекції) тощо, можна істотно впливати на біогеохімічні, біопродукційні, енергетичні та інші процеси, підвищувати захисні та інші корисні функції екосистем.

Ландшафтні екосистеми. Провідною ознакою ландшафтних екосистем є територіальне й функціональне поєднання біогеоценозних систем і міжбіогеоценозний (міжекосистемний) речовинно-енергетичний обмін. Тому основним їх структурним блоком, безумовно, є біогеоценоз. Важливим чинником різноманітності ландшафтних екосистем є рельєф.

За своєю будовою великі ландшафтні екосистеми - дуже складні. В їх межах об'єднуються лісові й лучні, рівнинні й горбисті, сухопутні й водні, річкові та озерні, природні й антропогенні, аграрні й урбаністичні та інші екосистеми. Від співвідношення їх площ залежать загальні функціональні риси та корисні для людини функції. У наступних розділах проаналізуємо антропогенну динаміку різних категорій ландшафтних екосистем і наслідки господарської діяльності на їх території. Тут лише відзначимо, що функціональні особливості цих екосистем відіграють визначальну роль у підтриманні стабільного розвитку природно-територіальних комплексів, формуванні напрямів розвитку народного господарства, його інфраструктури.

Серед функціональних властивостей провідне значення мають енергетична (здатність використання сонячної радіації для накопичення первинної продукції), біопродукційні (спроможність накопичувати корисні види біотичної продукції), водотрансформаційна (спроможність ефективної трансформації атмосферних опадів, перетворення поверхневого стоку води у внутрішньогрунтовий, протидіяння проявові руйнівних стихійних явищ: поверхневої та лінійної ерозії, повеней, зсувів, резервування в біогеоценотичні товщі запасів води для забезпечення вегетації рослин тощо), оздоровча (здатність забезпечити рекреаційні й естетичні потреби людини), захисна (властивість зменшити шкідливий вплив на довкілля зовнішніх шкідливих чинників, зокрема вітру), очисна (спроможність зменшити шкідливий вплив на довкілля і здоров'я людини техногенних забруднень), організаційна (здатність до самопідтримання стійкості та стабільності екосистеми, збереження саморегуляції спонтанних процесів і самозбереження) тощо. В ландшафтних екосистемах, насичених урбаністичними, промисловими та аграрними комплексами, особливе функціональне значення має потужність речовинно-енергетичних потоків із згаданих антропогенних систем до природних (передовсім, рідких, твердих, газоподібних та інформаційних забруднень) і здатність останніх долати ці антропогенні забруднення.

На жаль, до сьогодні не опрацьована екосистемологічна класифікація цих систем, нема загальноприйнятих лаконічних назв різноманітних поєднань біогеоценозів. Тому для характеристики територіального розмаїття ландшафтних екосистем, які за своїми розмірами можуть коливатися від десятків до сотень тисяч гектарів, ми вживатимемо такі назви, які відображатимуть їх просторову, структурну та екологічну специфіку, наприклад, Карпатська і Кримська гірські ландшафтні екосистеми, басейнові екосистеми південно-західного макросхилу Українських Карпат, басейнова екосистема верхів'я Дністра, басейнова екосистема озера Світязь, ландшафтна екосистема Розточчя, ландшафтна екосистема високогір'я Говерли, ландшафтна екосистема північної частини Пустомитівського адміністративного району, ландшафтна екосистема Львова та його зеленої зони і т.п.

Для означення відносно нескладних і невеликих за розмірами ландшафтних екосистем типу сукупності ділянки корінного ялицево-дубового лісу з похідними на його місці зрубами, луками, чагарниками, культурами смереки та рільними землями можна вживати термін Ю.П.Бяллович “біогеосистеми"" (наприклад, біогеосистеми" вологої мезотрофної ялицевої діброви у комплексі з прилеглими до неї у нижній частині схилу зрубами та луками).

Провінційні екосистеми. Основними природними чинниками, що зумовлюють специфіку і просторову структуру цих екосистем, є клімат і рельєф, а головними структурними компонентами - ландшафтні екосистеми, а також окремі, неповторні в інших провінціях, унікальні раритетні біогеоценозні екосистеми. Загальними біоморфологічними ознаками провінційної екосистеми є співвідношення площ різних високого рангу синтаксонів рослинних формацій і типів рослинності (лісових, чагарникових, лучних, степових тощо), наземних і водно-болотних екосистем, насичених відповідним складом консументів і редуцентів та ендемічних видів.

У літературі не знаходимо інформації про функціональні особливості провінційних екосистем. Наслідки наших досліджень й узагальнення даних геоботанічних, екологічних і фізико-географічних праць дають підстави для попередніх висновків про те, що провідними їх функціями мало б бути формування такої структури біогеоценотичного покриву, яка найбільше відповідає геолого-геоморфологічній будові території та кліматичним умовам, і збереження видової та ландшафтної біорізноманітності, передовсім ендемічних і раритетних таксонів і синтаксонів.

Біомні екосистеми. Структурними блоками біомних екосистем є провінційні та ландшафтні екосистеми. З огляду на їх величезні просторові (латеральні та радіальні) розміри, а також глобальний прояв їх функцій і значення у функціональній організації біосфери, виділення в їх межах структурних блоків меншої розмірності непотрібне. У формуванні біомно-екосистемної організації консорційні, парцелярна і біогеоценозна різноманітності стають неістотними. Основним критерієм вирізнення біомних екосистем є життєва форма автотрофних організмів (дерево, чагарник, трава тощо), які домінують у клімаксовим екосистемах, чи сформовані ними панівні типи рослинності (мохово-лишайниковий, чагарниковий, лісовий, степовий, напівпустельний тощо).

Головними факторами, що спричиняють просторову структуру біомної екосистеми є зональний радіаційний та гідротермічний режими (зональний клімат), відстань від берегів океану (континенталізація клімату) і рельєф місцевості (зумовлює висотну диференціацію ландшафтних і гірських провінційних екосистем). Основною функцією біомних екосистем є збереження зональної специфіки і просторової структури біомних екологічних комплексів відповідно до широтного розподілу енергетичних ресурсів, а також зональної різноманітності біотичних систем і забезпечення внутрішньобіомного і міжбіомного речовинно-енергетичного та інформаційного обміну, від якого залежить цілісність і стабільність біосфери.

Субстратні екосистеми. Дотепер у літературі немає ні поняття, ні структурно-функціональної характеристики цих екосистем. За умови, коли перед людством постають проблеми керування екологічними, соціальними, економічними, демографічними та іншими процесами в масштабах планети, вивчення структурних змін у плівці життя материків та океанів, їх впливу на зміни кліматичного режиму біосфери, латеральні речовинно-енергетичні потоки в межах біосфери, на її продукційну, організаційні, біогеохімічні, енвайронментальні та інші функціональні показники, заслуговують на увагу. Екосистемологія з цією метою може використати матеріали кліматології, землезнавства, ґрунтознавства, біогеографії, ресурсознавства, океанології, созології та інших наук. Проте вона мусить виробити свої власні підходи й методи вивчення цих складних і функціонально важливих глобальних структур.

Серед головних функцій субстратних екосистем слід назвати збереження генофонду рослинних, тваринних, мікробних організмів і грибів, біотичної й ландшафтної різноманітності та унікальних багатств зоогеографічних і флористичних царств, охорона шляхів міжконтинентальної і водної міграції тваринних організмів, передовсім перелітних птахів і риб. Це також підтримання біогеохімічних, водотрансформаційних і газових функцій біогеоценотичного покриву материкових та океанічних екосистем, від яких залежить потужність великого геологічного кругообігу, хімічний склад атмосфери та гідросфери, продукційну, ресурсна, редукційна і захисна характеристики цих екосистем і загалом біосфери.

Спеціальної екосистемологічної інтерпретації заслуговують не лише вирубування вологих тропічних лісів на Американському континенті. Не менш шкідливою є екстенсивна лісоексплуатація і щорічні великомасштабні пожежі в лісових біомних екосистемах Північної Азії, а також загальне обезлісення усіх континентів. Важливою також є оцінка наслідків забруднення атмосфери та гідросфери відходами промислового виробництва, передовсім сучасних північноамериканської та європейської цивілізацій, що супроводжується зменшенням концентрації озону в атмосфері, збільшенням у ній вмісту двооксиду вуглецю і загрозою парникового ефекту, підкисленням ґрунтів і лентичних прісноводних екосистем, погіршенням стійкості, стабільності та корисних функцій наземних і водних екосистем.

Біосфера. Як найбільша і неповторна екосистема, біосфера характеризується найскладнішою будовою. Вона є сферою життя, в ній повинні мати можливість існувати всі без винятку біотичні системи - від найдрібніших консорційних, до біосферних, відбуватися всі біотичні процеси - від молекулярних до біогеохімічних. Тому, за потреби, її структурними компонентами можна розглядати навіть консорції і біогеоценози, але для пізнання закономірностей її глобальної просторової і функціональної структури треба аналізувати глобальні блоки адекватних потужностей.

Основними компонентами її латеральної будови є біомні та провінційні екосистеми. В окремих випадках для аналізу можна використовувати показники й великих ландшафтних екосистем. Головними чинниками горизонтальної структури біосфери є сферична форма планети, що зумовлює надходження до діяльної поверхні Землі на різних географічних широтах різної кількості сонячної радіації, і клімат територій, формування якого зумовлене переважно довготним переміщенням повітряних мас - з океанів на суші та із суш на океани. Під взаємодією цих двох чинників формується планетна картина розподілу тепла й вологи, лише частково модифікована макрорельєфом території. Вона спричиняє глобальну зональність рослинного покриву, тваринного світу і ґрунтів, енергетичну й біогеохімічну специфіки біомних і провінційних екосистем, їх продуктивність та інші корисні функції.

Неабияке функціональне значення має радіальна структура біосфери. До її складу входять пронизані життям нижні шари атмосфери, верхні шари літосфери і ціла гідросфера (рис.2.11 і 3.4). Власне в товщі цих трьох сфер (у межах біосфери) В.І.Вернадський вирізнив визначальний для живої системи, організаційний блок - живу речовину, функціонування якої спричиняло структурно-функціональну суть біосфери протягом мільярдів років її існування.

У радіальній структурі біосфери є ще два надзвичайної ваги компоненти - це плівка життя та озоновий екран. Плівка життя, за В.І.Вернадським (1967), сформована в зоні стику вищезгаданих геосфер, які знаходяться в трьох основних станах - рідкому, твердому й газоподібному. Вона тонким шаром (від кільканадцяти сантиметрів до одної-двох сотень метрів) покриває земну кулю, в ній зосереджене життя рослин, тварин й мікроорганізмів, поза нею життя знаходиться в розсіяному стані. Саме вона виконує вирішальні енергетичну, організаційну, середовищетвірну, газову, біогеохімічну, продукційну та інші функції в біосфері. Еволюційні зміни в цій плівці зумовлювали еволюцію біосфери загалом. В антропогені вона стала основним середовищем життя й виробничої діяльності людини, добування харчової продукції та органічної сировини для різних галузей промисловості. .

Структура біосфери та її оточення (за Назаровим, 1974).

Рис. 3.4. Структура біосфери та її оточення (за Назаровим, 1974).

У функціональному плані синонімом плівки життя можна вважати ландшафтну сферу Ф.М.Мількова (1990). Структурно вона відрізняється від цієї плівки тим, що є потужнішою, оскільки охоплює прилеглі до плівки життя тонкі шари тропосфери і слабо змінене життям підґрунтя. Термін “біогеоценотичний покрив, за В.М.Сукачовим (1964), доречніше використовувати для означення тих ділянок плівки життя на суші, на яких добре виявлений рослинний і ґрунтовий покриви (Голубець, 19976).

Озоновий екран - нижній шар атмосфери до висоти 45-50 км, насичений озоном, який поглинає смертоносне ультрафіолетове випромінювання, довжиною хвиль до 280 н м. Найбільша концентрація озону відзначена на висотах 20-25 км від поверхні Землі. Його формування виявилося можливим лише з появою на планеті зелених рослин і поступовим накопиченням в атмосфері вільного кисню, з якого під впливом |електричних розрядів та ультрафіолетового опромінення утворюється 03 (рис.3.5). Без озонового захисту існування високоорганізованих живих істот на Землі було б неможливим.

Можлива історія атмосферного кисню та диоксиду вуглецю (за Руттеном, 1973): PAL - вміст у сучасній атмосфері, взятий за 1.

Рис. 3.5. Можлива історія атмосферного кисню та диоксиду вуглецю (за Руттеном, 1973): PAL - вміст у сучасній атмосфері, взятий за 1.

Завдяки потужним механізмам саморегуляції в біосфері не лише відбувалися прогресивні еволюційні зміни її живого блоку. Еволюційними перетвореннями й ускладненнями була охоплена ціла система, наслідком чого стало формування незамінних захисних блоків неживої речовини типу озонового шару чи сприятливого для існування сучасної плівки життя складу атмосфери, гідросфери і верхніх шарів літосфери.

Основними функціями біосфери, таким чином, вирисовуються: енергетична (трансформація променевої енергії в хімічну, накопичення її в ентропійному середовищі у вигляді різноманітних органічних сполук), організаційна (забезпечення умов існування усіх живих форм, гармонійних взаємовідношень між ними та коеволюції, гомеостазисного розвитку в мінливих умовах середовища), біогеохімічна, яка об'єднує у собі функції газового обміну, біотичного кругообігу, накопичення біотичної продукції, концентрації в ній хімічних елементів, окислення та відновлення мінеральних й органічних сполук, деструкції органіки, тобто всіх процесів, пов'язаних з перетворенням речовин у твердому, рідкому й газоподібному станах; водотрансформаційна (поглинання і виділення воли в процесі життєдіяльності організмів, перетворення опадів у наземних екосистемах і забезпечення великого геологічного кругообігу) та захисна (захист за допомогою глобальних структур типу озонового екрана усіх внутрішньобіосферних живих структур від руйнівної дії зовнішніх щодо біосфери збурювальних чинників).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші