Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Урбанізація та урбоекосистеми

Урбанізація - це складний історичний, суспільно-економічний, демографічний та екологічний процес перетворення ландшафтних екосистем (природних лісових, лучних, степових, водних і штучних - сільськогосподарських) під впливом розростання міст. Вона супроводжується швидкою концентрацією населення, засобів виробництва, зв'язку і комунікації, глибокою деформацією структурних і функціональних властивостей природних екосистем (рослинного і тваринного світу, ґрунтів, атмосферного повітря, продуктивності й біотичного кругообігу тощо), поглинанням великої кількості речовин, енергії та інформації, потужним міжекосистемних речовинно-енергетичним та інформаційним обміном, високим ступенем забруднення довкілля га інше. Її також можна характеризувати як процес формування в межах плівки життя чи біосфери урбаністичних геосоціосистеми. У наукових працях міста розглядають як одну з форм суспільного розселення людей, або як населені пункти, мешканці яких зайняті переважно несільськогосподарською працею. їх також визначають як осередки політичного, наукового і культурного життя, центри бурхливого розвитку народного господарства, всебічного розгортання економічних і соціальних процесів. Але в оцінці суті урбанізації, аналізі структурно- функціональної організації міських систем, особливостей їх взаємодії з навколишніми природними екосистемами домінували або біологізаторські, або соціологізаторські підходи. У публікаціях соціологів не знаходимо необхідної інформації про екологічну специфіку і вплив міст на навколишнє середовище. В екологічних працях міста поряд з наземними і водними, лісовими й аграрними екосистемами характеризуються як екологічні системи, а основними їх ознаками називають речовинно- енергетичний обмін, динаміку чисельності популяцій, перетворення ландшафту тощо. Показові в цьому відношенні міркування Ю.Одума (1986). Він розглядає місто як неповночленні (бо немає розвиненого автотрофного блоку), або “гетеротрофну екосистему, яка одержує енергію, поживу, волокнисті матеріали, воду та інші речовини з великих площ, що знаходяться за її межами (с.89). Прирівнює його до такої гетеротрофної системи, як устрична банка (скупчення устриць, інших двостулкових молюсків, червів, крабів та інших видів), “яка цілковито залежить від надходження енергії, поживи з великої площі навколишнього середовища (с.90). Він навіть називає цю банку природним “містом, хоча додає, що від неї місто відрізняється: а) інтенсивнішим метаболізмом на одиницю площі,

б)більшими потребами в надходженні речовин ззовні і в) потужнішим та їдкішим потоком відходів у вигляді синтетичних сполук, отруйних газів тощо. Для підтвердження нього наводяться такі показники: потреба квадратного метра міста на енергію становить близько 4000 ккал на добу, що в 70 разів перевищує потребу такої ж площі устричної банки; ятя того, щоби прогодувати місто з населенням в І мли. мешканців необхідно коло 0,8 млн.га землі, щоби пою напоїти і вмити - водозбір, який давав би 7,6 млрд. літрів води; на одного мешканця припадає понад 80 млн. ккал в рік, тоді як ного річні фізіологічні потреби становлять лише 1 млн. ккал. Без потужного надходження поживи, пального, електроенергії і води механізми (автомобілі, фабрики та ін.) перестали б працювати. Люди швидко загинули б від голоду, або покинули місто (с.89).

Таким чином, Ю.Одум ототожнює біотичний метаболізм в природних харчових ланцюгах з промисловими процесами переробки сировини, енергетичний режим природних екосистем - з енергетичним забезпеченням технологічних процесів, транспорту, освітлення та ін., формування структури і чисельності природних популяцій тварин - зі складними соціальними, економічними й культурними змінами міського населення. Таке ототожнювання є методологічно помилковим. Як відзначає В.Є.Соколов (1986), Ю.Одум встановлює відповідність між процесами в природі і суспільстві на рівні поверхневих аналогій, а також випускає з уваги, що основа соціальних відносин людей у будь-якому конкретному середовищі - це відносини в процесі праці, а не потоки капіталу, енергії та ін.

Ю.Одум місто називає “паразитом біосфери, “паразитом свого сільського оточення, припускає, що воно могло б “знаходитися в симбіотичних відносинах з навколишньою місцевістю, оскільки виробляє і вивозить товар і послуги, гроші і культурні цінності, збагачує всім цим сільське оточення та отримує замість них також товари і послуги (Одум, 1986). Класифікуючи екосистеми за енергетичними показниками, він зараховує міста до типу “індустріально-міських екосистем, які приводяться в рух паливом (викопним, іншим органічним чи ядерним)” і вважає, що ними можна керувати як функціональними екосистемами.

Хоча згаданий автор звертає увагу й на те, що урбанізація знаходиться в центрі уваги соціологічних досліджень і що погіршення якості міського середовища залежить від соціальних показників, він все ж стверджує, що місто як “вінок творіння іподської цивілізації досягне свого процвітання лише в тому випадку, якщо “буде функціонувати як інтегральна частина загальної екосистеми біосфери (Одум, 1975, с.646). Таким чином, він явно біологізус складні соціальні процеси, ігнорує визначальну в місті специфіку суспільної форми організації й підпорядковує її біотичній формі.

Риси біологізаторства спостерігаємо також у працях географів. Вони намагаються зображати людину і людське суспільство компонентом геосистеми. Місто розглядається як міська геосистема, що має ант ропо центричну організацію і функціонує на територіях з постійно високою концентрацією населення, довготривалою забудовою і визначеним розподілом речовин, які в сукупності створюють простір для циклу щоденних занять населення і для свого подальшого розвитку, спрямованого соціальним механізмом (Медведков, 1978). Натомість А.В.Баранов (1981) визначає місто як демографічний і соціально-економічний утвір, який включає територіальний комплекс засобів виробництва, штучне середовище життя, постійне населення і певну форму соціальної організації. Воно являє собою фокальну точку соціального простору, яка характеризується найвищою концентрацією населення, найбільшим зосередженням робочих місць і найбільшою інтенсифікацією розподілу праці. Тобто місто є об'єктом соціальної організації, його виникнення, формування і сучасні структурно-функціональні властивості можна пізнати лише на основі законів суспільного розвитку і за допомогою методів соціологічного дослідження. Із соціологічної точки зору висновки цього автора правильно відображають суспільну суть міста. Але не слід забувати й того, що останнє займає територію, певний об'єм біогеоценотичної оболонки чи біосфери. Між ним і навколишніми природними екосистемами відбувається потужний природний і штучний обмін матеріально-енергетичними ресурсами (органічними та мінеральними речовинами, водою, повітрям, промисловими відходами, пилом, газами тощо). Тому з певністю можна сказати, що місто мусить бути об'єктом не лише соціологічного, але й екологічного дослідження і йому треба давати не лише соціологічну, але й екологічну оцінку. Саме з таких позицій до аналізу міста підійшов Е.О.Новик (1984). Вій звертає увагу на те, що місто в основному розглядають як суспільно-виробничу систему, яка складається з двох підсистем: соціальної (рівень життя, соціальні інститути та ін.) та економічної (національне багатство, рівень технологій, національний доход тощо), і забувають, що існування й ріст великих промислових центрів залежить від еколого- ресурсних умов. Тому виділяє третю підсистему – еколого-ресурсну і трактує місто як складну тримірну систему, яка внаслідок своєї соціально-економічної специфіки не мас аналогів у біосфері. Розуміючи, що суспільне не може існувати без біотичного, фізичного чи механічного, Е.О.Новик, на відміну від попередніх авторів, бачить місто, передусім, як утвір функціональний, “життєдіяльний, що характеризується певним матеріально-енергетичним обміном у процесі праці, експлуатацією природних і накопиченням вторинних техногенних ресурсів тощо.

 Схемо структури геосоціосистеми.
Блоки: - демографічний (населення людей), II - природний (біосфернертратосферне, літосферне і космічне середовище), III - соціальний,N - економічний, V - політичний, VI - освітньо-культурний, VII - науковий, технологічний, VIII - житлово-промисловий, IX - енергетичний.

Рис. 5.5. Схемо структури геосоціосистеми.

Блоки: - демографічний (населення людей), II - природний (біосферне,стратосферне, літосферне і космічне середовище), III - соціальний,IV - економічний, V - політичний, VI - освітньо-культурний, VII - науковий, технологічний, VIII - житлово-промисловий, IX - енергетичний.

Цікаве узагальнення закордонних міждисциплінарних концепцій з екології міста зробив О.М.Яницький (1984). Хоч він припустився деяких недоречностей в означенні структурно-функціональної суті міста, називаючи його міською екосистемою або соціобіотехнічною системою, а галузі знань, що покликані вивчати цей об'єкт - соціальною екологією, екологічною соціологією та енвайронментальною соціологією, однак, з усією переконливістю показав, що “аналіз урбанізації, проблем міста є аналізом руху суспільства як цілого" (с.212). Місто, за О.М.Яницьким - це невід'ємний елемент процесу суспільного виробництва, і ця його якість дає підставу трактувати організацію його середовища - середовища виробництва як суттєву умову, яка опосередковує процес історичного розвитку. Воно є соціальною системою, яка складається з різних взаємопов'язаних і взаємозумовлених блоків - соціального, економічного, демографічного, технічного, природного та інших й організована розумовою і виробничою діяльністю людини.

Досліджуючи рівні організації і механізми саморегуляції живих систем, взаємовідносини між біотичною і соціальною формами організації, стан та антропогенну динаміку біогеоценотичного покриву Землі (Голубец, 1982, 1989, 1997а; Биогеоценотический.., 1983; Антропогенні зміни.., 1994), ми дійшли висновку, що процес урбанізації і зростання ролі міст в економічному і культурному житті суспільства, в перебудові структурно-функціональної організації біосфери, можна збагнути лише на основі історичних і структурно-системних досліджень як самих міст, так і речовинно-енергетичних взаємозв'язків і взаємовідносин між ними й навколишніми природними екосистемами, між соціальною і біотичною формами організації взагалі.

Опираючись на наукові дані попередників і підсумовуючи наслідки наших досліджень, ми трактуємо місто як складну соціальну систему, скомпоновану з багатьох взаємопов'язаних блоків (соціального, економічного, демографічного, технічного, політичного, природного та інших; рис.5.5) й організовану виробничою діяльністю людини. Воно виникає і розвивається за суспільними законами розвитку і в жодному разі не може бути ототожнене з будь-якою гетеротрофною чи неповно членною екосистемою (Одум, 1986). Його функціонування не підпорядковується біотичним законам, а результати діяльності не вписуються в біотичний кругообіг (Камшилов, 1979). Протягом тисячоліть діяльність людей була спрямована на те, аби вирватися з рамок цього кругообігу. І це їм у значній мірі вдалося: вони навчилися виробляти таку кількість невластивих природі синтетичних матеріалів, що їх розклад (мінералізацію) неспроможні забезпечити редуценти біосфери. Планета катастрофічно забруднюється, її поверхня вкривається численними некрозними плямами.

Термін екосистема чи соціоекосистема не надається для означення міста. Екосистема - це жива (біотична) одиниця, в якій реалізується функціональна єдність рослин, тварин і мікроорганізмів та середовища їх існування, чи в яких відбувається постійний речовинно-енергетичний обмін між живими компонентами і між ними і природним середовищем (ґрунтом, атмосферою, водою - у водних екосистемах). Людину як особистість, члена суспільства, тим більше суспільну групу людей чи людство загалом нема підстав вважати структурним блоком екосистеми. Природні екосистеми, біосфера розвивалися за біотичними законами й існували без людини мільярди років. Поява еволюційним шляхом у біосфері розумної істоти - Homo sapiens започаткувала собою виникнення якісно нової, вищої від біотичної форми організації - суспільної, зі своїми законами існування. Таким чином, хоч людина, людське суспільство просторово знаходяться в межах тої чи іншої екосистеми, вони не підпорядковані їй ні структурно, ні функціонально. Навпаки, вони своєю працею втягли територію екосистеми, її структурні блоки у сферу своєї виробничої діяльності, включили їх до складу нового типу систем - систем виробничих, соціальних, у тому числі міських. Такі системи повинні мати адекватну назву, тобто таку, яка відображає їх структурну й функціональну суть. Для них ми запропонували термін геосоціосистема (Голубець, 1989, 1997а). Відповідно до цього місто матиме назву міська геосоціосистема. Таке визначення міста підкреслює передовсім те, що фундаментальна і прикладна наука, суспільний інтелект загалом повинні б зосередити увагу на пізнанні структурно-функціональної суті цього класу надскладних систем, законів їх розвитку, речовинно-енергетичного обміну з навколишнім природним середовищем, ролі в сучасних соціально-економічних, біогеохімічних та екологічних процесах на планеті. Зрозуміло, що пізнання цих явищ і процесів може бути компетенцією перш за все суспільствознавчих наук. Природничим і технічним галузям знань у цьому випадку належить допоміжна роль. Слід, одначе, пам'ятати, що міста існують у межах біосфери, займають певно екологічний простір і мають у своєму складі незамінну природну (екологічну) компоненту. Вони виникли на місці природних лісових, лучних чи степових екосистем, які редукованими чи антропогенно перетвореними увійшли до складу міських геосоціосистеми (Голубець, 1994). Між містами й навколишніми природними екосистемами існує потужна природна і штучна міграція речовинно-енергетичних ресурсів: тварин і мікроорганізмів, органічних і мінеральних речовин, води, повітря, промислових відходів, пилу, газів тощо (Амеличев, 1985; Behrman 1985; Нassmann, 1985; Sukopp, 1987; Башта, 2000). Зайнята містом територія характеризується знівеченим або глибоко зміненим природним рослинним і тваринним світом, здеформованим або знищеним ґрунтовим покривом. Вона вкрита дорогами і будівлями (своєрідним субстратом для розвитку переважно нижчих організмів), насичена великою кількістю антропохорних рослин і тварин Zimni 1976, Kaгolewski, 1981; Кlausnitzer, 1987). Порівняно з навколишніми природними та агроекосистемами в них значно тепліше і сухіше. Внутрішньоміські водні екосистеми, як правило, перетворені в колектори стічних вод і рідких відходів промислового виробництва (Fellenberg, 1985; Велев, 1986; Зимни, 1986; Лигнова, Иванчева, 1987; Кучерявий, 1999). Латеральними (водними і повітряними) потоками, а також за допомогою різних видів транспорту з міст у природні екосистеми виноситься величезна кількість рідких, твердих і газоподібних відходів промислового виробництва, транспорту і життєдіяльності людини, а також теплової енергії.

Ці дані свідчать про те, що за природничими ознаками міську територію неможливо не аналізувати під екосистемологічним кутом зору. За цими ознаками місто (без соціального компонента) наближається до штучних антропогенних екосистем такого типу, як рукотворний ставок, лісове насадження в степу, сільськогосподарський посів тощо. Існування цього типу екосистем забезпечується за рахунок постійного підтпрямувального і регуляторного впливу людини (формування видового складу і просторової будови, міжблочних взаємовідносин, очищення від забруднення і захист від шкідників і хвороб га ін.). У зв'язку з цим найдоречніше міську територію (міський об'єм біосфери) розглядати як екологічний блок (екологічну підсистему) міської геосоціосистеми, і називати її урбоекосистемою (міською екосистемою), маючи на увазі, що вона ніколи не існує самостійно, а завжди є структурою, підпорядкованою міській геосоціосистеми. Незалежно від останньої урбоскосистема в природі не існує. Вона виконує середовищну роль в геосоціосистема, а також служить відходоприймачем, з якого ці відходи водою, повітрям чи технічними засобами переносяться в суміжні природні екосистеми.

Через урбоекосистєми здійснюється безпосередній матеріально-енергетичний контакт між містом і суміжними природними екосистемами. Цим самим, опосередковано, через урбоекосистему місто (зайнята ним територія) вмонтовується в загальну структуру біогеоценотичного покриву. Урбоекосистема, таким чином, являє собою сукупність живих (крім людини) компонентів міста (рослинних, тваринних, мікробних), середовища їх існування та процесів, що відбуваються внаслідок їх взаємодії та взаємодії з іншими компонентами міської геосоціосистеми. Соціальна людина, людська громада і пов'язані з ними виробничі, суспільно-економічні і культурні процеси як прояви суспільної форми руху і соціосистемної організації, безумовно, не є і не можуть бути компонентами урбанізованої екосистеми. Навпаки, остання є структурно і функціонально підпорядкованим блоком міської геосоціосистеми - системи вищого рівня організації, створеної і керованої людським інтелектом. Зображання людей в працях іноземних авторів (Ellenberg, 1978; Naveh, 1984;Wainitshke, 1987) як хижака чи деструктора в складі екосистеми - метологічно помилкове. Людина впливає на всі структурні компоненти, на всі внутрішні речовинно-енергетичні зв'язки і біогеопотоки екосистеми, на характер і величину міжекосистемної взаємодії. Тому її відношення до будь-якої природної чи штучної екосистеми графічно можна зобразити у вигляді загального впливу, що пронизує її структурно-функціональну організацію загалом, тобто так, як на схемі Г.Еленберга це зроблено для сонячної радіації (Ellenberg, 1973; Голубець, 1982; рис. 1.1).

Визначаючи урбоекосистему як підсистему міської геосоціосистеми, важливо встановити, де проходять межі між ними. На нашу думку, функціональні і просторові межі між соціогенним і природним (урбоскосистема) блоками геосоціосистеми доречно проводити в тих місцях, в яких речовинно-енергетичні ресурси, вилучаючись із природного середовища, включаються в соціальний обмін (Лаптев, 1975) - виробничу переробку, споживання тощо (наприклад, цей рубіж, де камінь, глина чи пісок потрапляють з кар'єру на транспортер і включаються в технологічний процес), або в яких продукти чи відходи виробництва, випадаючи із соціального обміну, потрапляють у природне середовище, накопичуються в ньому, або захоплюються біотичним кругообігом (наприклад, Те місце, де рідкі промислові відходи потрапляють в річку, або пил і гази - в атмосферу).

Незважаючи на велику деформаційну роль в біогеоцентничному покриві, навколишньому середовищі та речовинно-енергетичному обміні ландшафтних і провінційних екосистем, місто ще не стало об'єктом комплексних екологічних досліджень. Не одержало воно системної оцінки в соціологічній та економічній літературі. Нам не відомі наукові праці, які розкривали б структурну і функціональну суть міста як складної саморегульованої (кібернетичної) геосоціальної системи з її регуляторними механізмами, принципами і засобами управління, зокрема, ролі в ній природного блоку - урбоекосистеми. " Урбоекологія " В.П.Кучерявого (1999), на жаль, не витримана в методологічному плані, побудована на Помилковому визначенні урбоекосистеми і не дає змоги читачеві розмежувати соціосистемну та екосистемні особливості досліджуваних об'єктів.

Наші дослідження (Голубець, 1989, 1994) дають можливість відзначити такі специфічні риси міських екосистем. Характер просторової диференціації їх діяльної поверхні в значній мірі залежить від геолого геоморфологічних умов, історії формування, величини і напрямів господарської діяльності. Наприклад, для урбоекосистеми Львова, яка знаходиться на вододілі, характерне концентричне розташування забудови і паркових екосистем, а для Старого Самбора, що знаходиться в долині Дністра, - лінійне. Це зумовило притаманне для Львова зростання антропогенно трансформованих територій від периферії до центру, а для Старого Самбора - від верхніх терас до русла ріки.

Заасфальтована поверхня в місті відбиває до 30%, металеві дахи - 32, бетонні й цегляні поверхні - 30-35, а стіни світлих тонів - 60% сонячної радіації. Альбедо укритих рослинністю поверхонь в теплий період року дорівнює 16-18%, взимку - близько 70%. Однак, конфігурація міської забудови, в якій відбувається багаторазове відбиття і поглинання сонячної енергії, а міські квартали з високими будинками і вузькими вулицями наближаються до моделі чорного тіла (Руанер, Чернавская, 1978), зумовлює те, що загальне альбедо діяльного шару міста є досить низьким - 23% від прихідної радіації.

Урбаністичні екосистеми характеризуються надходженням деякої кількості техногенного тепла. У малому місті (Старий Самбір) - його частка незначна і не впливає на тепловий баланс. У Львові вона становить 10,8% від сумарної радіації, що надходить до міста. Тепло радіаційного балансу і тепло, виділене містом, витрачається головним чином на нагрівання повітря. Внаслідок цього влітку за ясної погоди в центральній частині міста температура повітря на І-І,5°С вища, ніж на периферії. За теплої погоди на неозеленених ділянках міської забудови температура повітря на 3-5°С вища, порівняно з великими зеленими масивами (Раунер, Чернавская, 1978; Кучерявий, 1999).

Ще більші зміни спричиняє урбанізація у водному балансі місцевості. Так, з території Старого Самбора площею 448 га, 31,3% якої знаходиться під будинками, 50,2% - під зеленими насадженнями і присадибними ділянками, 13,6% - під дорогами, майданами, вулицями з твердим покриттям і 4,9% займають водойми, стікає 39,1% опадів (табл.5.5). Крім цього, у Дністер з міста стікає 10,6*105 м куб. води, що надходить до нього водогонами (10,9*105 м куб.) та з колодязів (0,2* 105 м куб.). Чи, загалом, поверхневим і каналізаційним стоком у ріку скидається 57% набутої води.

Таблиця 5.5.

Особливості водного режиму природних водозборів і міських територій, над рискою - 10' м3 під рискою - %.

Водозбір

*)

Площа,га

Опади

Поверхневий стік

Затримано покривом

Сумарне

випаровування

Ґрунтовий стік

Верхів'я басейну Пруту

1

4830

63.9

5.0

16.4

22.1

36,8

100,0

7,8

25,8

34,6

57,6

2

23100

216.3

31.0

57.6

126,2

59.0

100,0

14,3

26,7

58,4

27,3

м. Старий Самбір (верхів'я басейну Дністра)

3

448

3.4

1.3

0.6

1.4

0.6

100,0

39,1

17,4

42,4

18.5

м. Львів (верхів'я басейну р. Полтви)

4

10572

84.4

42.2

12.1

32.7

9.5

100,0_

50,0

14,3

38,7

11,3

*) 1 - під витоку до хутора Завосли.

  • - від с. Кременці до м. Яремча,
  • - в межах м. Старого Самбора,
  • - в межах м Львова.

На території Львова (10572 га, з яких зелені насадження займають 31,6° о, промислові підприємства - 6,8, житлова забудова - 32,4, дороги - З 5,9, складі! і бази комунальних, транспортних, будівельних і науково-виробничих об'єднань - 10,3, резервні селігебні зони - 3,0%) теперішній діяльний покрив затримує 14,3% опадів, сумарне випаровування становить 38,7%, внутрішньо ґрунтовий стік - 11,3%, а поверхневий - 50%. Але для потреб міста водогонами за рік подасться 145,8*106 м куб. води, або 95,4% від загальних потреб. Решта (4,6° о) постачається з місцевих колодязів. 85,8% цієї води, забрудненої промисловими і побутовими відходами, скидається в Полтаву, внаслідок чого її річний стік збільшується в 2,8 раза, а забруднювальний вплив поширюється на значні відстані.

Розрахунки показують, що коефіцієнт стоку з асфальтованої поверхні, обмеженої кам'яним бордюром, дорівнює 0,9, решта опадів (10%) втрачається на змочування поверхні та випаровування. Влітку на площах з асфальтним покриттям у поверхневий стік перетворюються опади понад 1 мм. На ущільнених без твердого покриття територіях забудов стікання починається за суми опадів понад 5 мм. У зелених насадженнях швидкість фільтрації становить 4-5, а на утрамбованих ділянках до І мм хв*1.

Хоча показник продуктивності зелених насаджень і запасу в них фітомаси не є визначальним для характеристики міської екосистеми, все ж його можна використати під час оцінки їх захисних і середовищетвірних властивостей. Загальний запас фітомаси залежно від категорії зелених насаджень у Львові знаходиться в межах від 36 (внутрішньоквартальне озеленення) до 252 тта1 (у парках і лісопарках) в абсолютно сухому стані. їх річна продуктивність - 2,5-9,4 т га1. У Старому Самборі ці показники ще нижчі.

У своєму первинному стані рослинний покрив верхів'я басейну Дністра в середньому продукував 11,5 т га1 фітомаси і 16,1 т га1 кисню. За сучасної структури вгідь і теперішньої їх продуктивності кожний гектар цієї території не додає 3,4 т фітомаси і 4,8 т кисню. В урбаністичних системах ці показники в 6-7 разів менші, порівняно з природним рослинним покривом. Таким чином, не лише антропогенні зміни структури лісових екосистем і переведення лісових площ у лучні й аграрні, але й урбанізація належать до важливих чинників антропогенної трансформації біогеоценотичного покриву.

Урбанізація супроводжується витісненням із зелених насаджень аборигенних видів дерев і заміною їх посухо- і газостійкими екзотами, а у внутрішньоквартальних насадженнях також плодовими (кленом американським, каштаном кінським, липою серцелистою, яблунею, вишнею, сливою, грушею тощо). Деревні фітоценози мають велику контактну поверхню (у парках і лісопарках Львова - до 161 тис.мЧа'1, з яких на листя припадає 90%) і виконують значну фотосинтетичну роботу, перерозподіляють тепло, атмосферну вологу, затримують емісії, аерозолі, пил, є осередками збереження багатьох спонтанних видів тварин.

Міське середовище відбивається на видовому складі й трофічній структурі тваринних комплексів. Із збільшенням величини населених пунктів у них зростає чисельність синантропних птахів. Вона зумовлена великою кількістю гніздо придатних місць у господарських і житлових будівлях, багатшими кормовими ресурсами антропогенного походження, меншим пресом хижаків, ніж у природних екосистемах. У містах також менша частка комахоїдних, зате значно більше зерноїдних форм (Башта, 2000).

Витоптування, ущільнення ґрунту в парках і скверах призводить до випадання цілих трофічних груп, збіднення видової різноманітності та чисельності мікроаргропод і мезофауни. У природних парках і лісопарках ґрунтові деструкційні комплекси залишаються майже такими, як у природних позаміських лісових екосистемах. Різко відмінні за біотичними показниками насипні й перемішані ґрунти, характерні для більшості внутрішьоквартальних озеленень. Вони вирізняються меншим вмістом гумусу, слабо кислою і лужною реакцією (р Н водне - 6,4-8,0), високим вмістом рухомих форм фосфору, азоту, карбонатів і важких металів (габл.5.6). У таких ґрунтах Львова виявлене достовірне зростання активності інвертази, уреази, каталази і зниження активності пероксидази й поліфенолоксидази, порівняно із зональним типом ґрунту.

Поряд з глибокою деградацією природного біогеоценотичного покриву, урбанізація зумовлює потужний розвиток міжекосистемного речовинно-енергетичного обміну, а також постійного внутрішнього обміну між соціально-економічним та екологічним (урбоекосистемою) блоками міської геосоціосистеми. Вже на перших етапах формування міських осередків у верхів'ї басейну Пруту до них починає надходити природний газ, велика кількість деревини для опалювання, пальне та мастильні матеріали для автотранспорту, борошно та продукти харчування. Це призводить до локального забруднення атмосферного повітря, ґрунту і водних екосистем. Сформоване місто в екологічному плані можна прирівняти до величезної карстової лійки поверхневого вилуговування, до якої з навколишньої території стікає велика кількість різноманітних природних ресурсів. У ній ці ресурси використовуються, а відходи різноманітними засобами (природними і штучними) викидаються до внутрішніх або сусідніх природних чи штучних приймачів.

Дуже цікавою є ситуація, пов'язана з кисневою функцією рослинного покриву. Як показали розрахунки, в такому місті, як Львів, цей покрив продукує щорічно близько 27 тис.т кисню. Його витрати, пов'язані зі спалюванням пального, газу та інших речовин, перевищують 5,5 млн.т, тобто міська геосоціосистема забезпечує себе цим елементом лише на 0,5%. Таким чином, місто можна характеризувати як кисневе провалля в приземному шарі атмосфери, а його озеленення - як один з особливо важливих чинників поліпшення довкілля. До цієї категорії чинників належать також охорона атмосферного повітря від задимлення та забруднення автомобільним транспортом, очищення міста від побутових і промислових відходів, зменшення в цих відходах кормової продукції для синантропних видів тварин, яка є визначальним фактором впливу на їх чисельність, унормування умов утримання домашніх і свійських тварин тощо. Іншими словами, на порядку денному стоїть питання розумного керування соціально-економічними, екологічними, демографічними, технологічними та іншими процесами в цих дуже складних геосоціальних системах.

1* - лісопарк Брюховичі

1* - лісопарк Брюховичі " (контроль), 2 - парки Львова, 3 - вулиці Львова. 4 - сквер заводу “Автонавантажувач.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші