Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Засади керування

Хоча ідея про потреби керування суспільними процесами була висловлена французьким ученим А.М.Ампером 166 років тому, а кібернетика як “наука про керування та зв'язок у тварині й машині була сформована американським ученим Н.Вінером 52 роки тому, хоча здобутки в цій галузі знань призвели до надзвичайних досягнень у різних галузях техніки, промисловості, освоєння космічного простору, військових технологій, цивільних комунікацій тощо, застосування її методів у сфері раціонального природокористування, охорони довкілля, керування екологічними процесами починає набувати гострої актуальності лише в наш час. Зміни в природному середовищі під впливом господарської діяльності людства, дисгармонія між економічними потребами і можливостями їх задоволення, темпами використання природних ресурсів і їх відновлення, масштабами експлуатації невідновних ресурсів і їх запасами, врешті - решт, між темпами приросту населення і можливостями забезпечення йому нормальних умов життя, передовсім харчування та охорони здоров'я, стали об'єктивним стимулом до пошуку способів порятунку від сучасних еколого-економічних криз і катастроф та майбутніх глобальних соціально-економічних потрясінь. Керування демографічними, екологічними, соціальними та іншими процесами як у локальних і регіональних, так її у глобальних масштабах виявилося невідкладною справою. Свого особливого змісту воно набуло після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку, яка відбулася в червні 1992р. в Ріо-де-Жанейро.

Симптоматичним є той факт, що проблеми керування згаданими процесами співпадають у часі з такими глобальними подіями, як виникнення соціосфери, формування “постіндустріального, пост економічного, інформаційного суспільства і з третьою соціально-економічною революцією, названою Л.Г.Мельником (2000) інформаційною. Першу соціально-економічну революцію він називає неолітичною, пов'язаною з переходом людини від збирання готових природних благ до застосування праці для виробництва необхідних життєвих засобів, другу - індустріальною, коли машина замінила працю людини.

“Перехід людства до інформаційного суспільства дасть змогу створити передумови розв'язання водночас економічних, соціальних та екологічних проблем. Саме інформація є тим продуктом, виробництво якого дозволяє економіці залишатися в екологічних межах матеріально-енергетичних порогів саморегуляції природних систем. Саме інформація - гой магічний продукт, який вирішує проблеми створення необхідного в

обмеженому... І, отже, саме інформація мас стати ключовим фактором революційних змін в економічні! системі та соціальному устрою майбутнього суспільства (Мельник, 2000, с.317-318).

Ці висновки Л.Г.Мельника схилили нас до узагальнення не лише про повну співзвучність ідей соціосферної організації, інформаційної революції та регуляторного забезпечення сталого розвитку, але й про їхнє функціональне поєднання в цілісну методологічну систему. І саме інформація є основним ключем до вирішення трьох найголовніших завдань у сфері керування екологічними, демографічними, соціально-економічними та іншими процесами: проектування еталонних систем, забезпечення зворотного зв'язку між керованою системою та регулятором і всебічно обгрунтованого розумного керування.

На сьогодні нема фундаментальнішої концепції для проектування еталонних систем майбутнього ніж концепція сталого розвитку. Проте, незважаючи на її всебічне обґрунтування в матеріалах Конференції в Ріо-де-Жанейро, ні наука, ні практика ще не мають тих конкретних структурних і функціональних показників еталонних екосистем, які відповідали б вимогам сталого розвитку. Не встановлені навіть такі, здавалося б прості параметри, як структура вгідь ландшафтних екосистем, нормативи видового складу і продуктивності лісових екосистем, структури і продуктивності посівних площ, поголів'я різних видів свійських тварин тощо.

Підставою для розв'язання цього питання може бути лише накопичена віками наукова інформація, виробничий досвід, глибоке знання фізико-географічної, екологічної, демографічної, етнічної, соціально-економічної, ментальної специфіки тощо кожної конкретної території, для котрої передбачено моделювати еталонну екосистему. І як би не було складно і важко виконувати цю роботу, вона мусить бути реалізована на всіх рівнях: локальному, регіональному, національному та глобальному, і для всіх господарських одиниць. Для цього потрібно мобілізувати весь науковий, виробничий та управлінський інтелект. Без чіткої уяви про те, якою має бути на найближчу і дальшу перспективу еталонна система, якими засобами, методами і темпами до неї буде наближатися керована система, якими параметрами повинні характеризуватися взаємовідносини між основними структурними блоками кожної конкретної керованої системи, не може бути мови про ефективне керування, про наближення до мети сталого розвитку, про розумний вихід з тих кризових ситуацій які вже сьогодні як Дамоклів меч підвішені над світовою цивілізацією.

Найкращим взірцем зворотного зв'язку в саморегульованій, кібернетичній системі є зв'язок у живих системах, передовсім в організмовий.

Роль пам'яті й регулятора в них, як знаємо, виконує генотип - сукупність усіх, локалізованих у хромосомах генів організму, або геномів усіх його клітин. У ньому записані норми реакції на найрізноманітніші зовнішні збурення, на захист проти яких, за потреби, включається ціла низка фізіологічних і біохімічних, анатомічних і морфологічних структур тощо. Найголовнішою рисою механізмів саморегуляції в живих системах є те, що між регулятором і керованою системою існує постійний прямий і зворотний зв'язок, безперервне надходження до регулятора інформації про стан і роботу керованої системи. Це забезпечує можливість моментального включання в роботу необхідних гомеостазних механізмів або переведення керованої системи на адекватний до змінених умов режим роботи.

Незважаючи на те, що центральним організатором соціосфери та її територіальних підсистем є людське суспільство і що його розум виконує функцію пам'яті і регулятора цих систем, людство лише наприкінці XX століття наближається до усвідомлення цієї якісно нової ситуації. І це цілком закономірно: формування біосфери, ноосфери і соціосфери це спонтанний природний процес. Упродовж історичного розвитку органічного світу в біотичній оболонці виникає розумна істота зі своєю непереборною біотичною основою, нерозривно пов'язаною з монолітом життя (за Вернадським). Вона завдяки своєму інтелектові стає не лише організатором глобальної надсистеми - соціосфери, але й найпотужнішим руйнівником базової, функціонально незамінної її підсистеми - біосфери, і при цьому всьому має взяти на себе повну відповідальність за наслідки своєї деструктивної діяльності на Землі, а також функції регулятора і проектувальника геосоціосистема (і соціосфери) майбутнього. І все це відбулося, порівняно з тривалістю еволюції біосфери, за надзвичайно короткий проміжок часу.

За такої унікальної ситуації немає нічого дивного, що аж тоді, коли виробнича діяльність людства поширилася за межі біосфери і почала загрожувати існуванню вищих життєвих форм на Землі та деградацією умов існування самої людини, остання усвідомила потребу порятунку: розумного керування соціосферними процесами. Тому й механізми саморегуляції в геосоціосистемах загалом знаходяться лише на початкових стадіях формування.

Незважаючи на те, що на сьогодні існують величезні штучні системи типу “рукотворних морів”, міських агломерацій, гірничодобувних і переробних природно-територіальних комплексів тощо, людина, як правило, не опрацьовувала моделей їх функціонування в навколишньому середовищі майбутнього, не особливо задумувалася над механізмами керування ними, а поверталася до розгляду цих питань тоді, коли почала відчувати негативні зміни в довкіллі чи в стані здоров'я. Тому-то й регулятор, і зворотний зв'язок (збирання інформації про роботу керованої системи) в таких системах, як правило, працює незадовільно, а ефективність роботи таких систем оцінюється головним чином за економічними показниками. Роль зворотного зв'язку в геосоціосистемах усіх ступенів організації (від хутора і села до соціосфери) може виконувати лише комплексний моніторинг (це питання детально висвітлене в наших попередніх працях: Голубець, 1989, 1994, 1997 а, б). Він повинен являти собою складну систему, яка складається щонайменше з трьох блоків: І) Системи комплексного моніторингу, а саме, збирання, накопичування, первинного опрацювання та передавання інформації; 2) Центру наукового аналізу, моделювання й прогнозування та підготовки рішень і 3) Центру наукової експертизи (рис.6.2).

 Комплексний моніторинг у блок-схем/'саморегульованої геосоціосистеми:
КС - керована система; Р - регулятор; ЕС - еталонна система; ЗЗД - зовнішнє збурювальне діяння,СЗЗ -система зворотного зв'язку (моніторингу,моделювання,прогнозування геосоціосистемних процесів і наукового опрацювання управлінських рішень); ЦНЕ - центр наукової експертизи; 1 - прямий зв'язок; 2 - зв'язок між регулятором та еталонною системою; 3 - зворотний зв'язок; 4 - канал факторів, що зумовлюють відхилення від програми; 5 - вихід інформації з керованої системи.

Рис. 6.2. Комплексний моніторинг у блок-схема саморегульованої геосоціосистеми:

К С - керована система; Р - регулятор; Е С - еталонна система; ЗЗД - зовнішнє збурювальне діяння,СЗЗ - система зворотного зв'язку (моніторингу,моделювання,прогнозування геосоціосистемних процесів і наукового опрацювання управлінських рішень); ЦНЕ - центр наукової експертизи; 1 - прямий зв'язок; 2 - зв'язок між регулятором та еталонною системою; 3 - зворотний зв'язок; 4 - канал факторів, що зумовлюють відхилення від програми; 5 - вихід інформації з керованої системи.

Система комплексного моніторингу складається зі сітки Об'єктних, Фонових і Наукових станцій моніторингу зі стандартизованими програмами і методиками збору інформації, уніфікованою апаратурою, узгодженим переліком моніторингових показників стосовно об'єкта моніторингу (наприклад, джерело забруднення, урбоекосистему, стан здоров'я населення тощо), а також уніфікованими методами первинного опрацювання інформації (на рівні об'єктних, фонових і наукових станцій) та передавання її до Центрів наукового аналізу, моделювання і прогнозування (рис.6.3).

Схема фрагмента комплексного глобального моніторингу

Рис. 6.3. Схема фрагмента комплексного глобального моніторингу: МЦМ - міжнародний центр моніторингу; НЦМ - національний центр моніторингу; РЦМ - регіональний центр моніторингу; ЛЦМ - локальний центр моніторингу; ОМ - станція об'єктного (імпактного) моніторингу; Ф - фоновий моніторинг; Н - науковий моніторинг; галузеві моніторинги: Е к - екологічний, Е н - економічний, М - медичний, С - соціологічний, із значком " - локальний, " - регіональний, " - державний; 1 - основний канал передавання інформації; 2 - додатковий канал передавання інформації; 3 - генеральний канал передавання інформації. Тому, що інформація, зібрана на об'єктних моніторингових станціях, становить інтерес як для певної галузі народного господарства, так і для певної адміністративно-територіальної одиниці загалом, для її аналізу, моделювання і прогнозування процесів доречно створювати щонайменше дві взаємодоповнювальні підсистеми моніторингу - загальний і галузевий (наприклад, демографічний, медичний, агрохімічний, метеорологічний, лісівничий тощо). А в зв'язку з тим, що аналіз подій і прийняття обґрунтованих управлінських рішень потрібен на різних рівнях внутрішньодержавних територіальних одиниць (сільських, міських, районних, обласних, регіональних тощо), повинна бути створена її відповідна різнорівнева система Центрів аналізу, моделювання й прогнозування та Центрів наукової експертизи. їх наслідки роботи моли б служити об'єктивною основою для управлінських рішень на рівні економічних районів, адміністративних областей, районів, окремих населених пунктів, підприємств тощо. З метою територіального упорядкування Комплексний глобальний моніторинг доцільно класифікувати за просторовими, часовими, галузевими і функціональними ознаками (Голубець, 1994; Holubets, 1995). У його межах виділяються типи (територіальні підрозділи): глобальний, океанічний, материковий, національний, регіональний, локальний. Кожен тип розділяється на серії (геолого-географічну, екологічну, економічну, медико-біологічну та ін.), серії на групи ( наприклад, екологічна серія об'єднує біологічну, біогеохімічну та інші групи). Останні включають види, приміром, до біологічної групи можуть належати ботанічний, зоологічний, мікробіологічний та інші види (рис.6.4).

Схема структури комплексного глобального моніторингу стану довкілля.

Рис. 6.4. Схема структури комплексного глобального моніторингу стану довкілля.

Особливе місце в системі комплексного моніторингу займають фоновий і науковий його різновиди. Фоновий моніторинг здійснюється переважно в межах заповідної території на значній відстані від джерел антропогенного забруднення з метою порівняльної оцінки змін у довкіллі під впливом виробничої діяльності. Науковий моніторинг - це особлива категорія постійного стеження за об'єктами будь-якого походження і величини: природними, штучними, технічними, демографічними тощо, за явищами і процесами для одержання вірогідної інформації в науково-дослідних цілях. З останньої можна вибрати показники, важливі для обґрунтування практичних заходів.

Центр наукового аналізу, моделювання, прогнозування і підготовки управлінських рішень - це високо комп'ютеризована, технічно оснащена і забезпечена висококваліфікованими кадрами екологів, технологів, економістів, соціологів, програмістів та інших, необхідних у конкретних випадках фахівців, науково-виробнича установа. Її завдання - аналіз зібраної інформації, моделювання і прогнозування різноманітних ( потрібних для ефективного керування) екологічних, соціально-економічних та інших геосоціосистемних процесів й опрацювання обґрунтованих управлінських заходів, а також накопичення, зберігання і передавання інформації всіма необхідними каналами ієрархічної структури національного моніторингу.

Центр наукової експертизи - це колектив найвищої кваліфікації науковців, виробничників та менеджерів, досконалих знавців народногосподарських проблем керованої системи (району, області, держави, галузі тощо), здатних об'єктивно й різнопланово оцінити запропоновані Центром наукового аналізу управлінські пропозиції, за потреби (за узгодженням з останнім) під коригувати їх і запропонувати керівному органові (регуляторові) для практичної реалізації.

Дуже важливими є питання вибору показників, збирання яких буде здійснюватися на кожній станції (пункті, полігоні) моніторингу, методика їх узагальнення (генералізації) на рівні локальних, регіональних, галузевих і загальнодержавних центрів моніторингу і, зрештою, відповідність генералізованих на рівні Національного центру моніторингу (НЦМ) показників міжнародним стандартам моніторингової інформації, прийнятність їх у Міжнародному центрі моніторингу (МНЦ, рис. 6.3).

Зрозуміло, що для керування соціосферними процесами потрібно, передовсім, створити міжнародні органи обґрунтування планетної системи (соціосфери найближчого і дальшого майбутнього) та коригування її параметрів у разі виникнення для цього об'єктивних причин.

Світова практика вже накопичила певний досвід розв'язання глобальних проблем. Над ними працює ряд відомих міжнародних структур: Організація Північного Атлантичного договору, Організація солідарності країн Азії та Африки, Організація економічного співробітництва і розвитку, Рада Європи, Європейський Союз, Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародний союз охорони природи і розвитку, Міжнародний астрономічний союз і багато інших. Найвагоміше значення в регулюванні міждержавних відносин і виконання глобальних програм має Організація Об'єднаних Націй. Вона створена півсторіччя тому для підтримання миру і безпеки, міжнародного співробітництва з питань економіки, культури, науки, освіти, прав людини. Її структурні підрозділи - Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Міжнародний суд, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та інші спричинися до вирішення численних глобальних і регіональних проблем економічного, соціального, політичного, гуманітарного, наукового та освітнього характеру. До них належать Міжнародна Біологічна Програма, програма “Людина і біосфера, подолання голоду і міжетнічних конфліктів в африканських країнах, розв'язання іраксько-кувейтського конфлікту, припинення громадянської війни в колишній Югославії, зменшення техногенного забруднення атмосфери та світового океану й антропогенного руйнування озонового шару, Програма дій на XXI сторіччя та багато інших.

Міжнародним органом керування структурно-функціональними параметрами геосоціосистем міг би бути Міжнародний центр управління глобальними процесами при Організації Об'єднаних Націй (МЦУГП ООН). У його складі могли б функціонувати спеціалізовані комісії з питань демографії і стану здоров'я, стану довкілля та екобезпеки, економіки і ресурсів, науки, освіти і культури, міжнародних конфліктів тощо, які тісно співпрацювали б з іншими структурами й організаціями ООН. Вони повинні б мати постійний інформаційний зв'язок з національними центрами управління - органами державної влади, бути основним споживачем моніторингової інформації і кінцевою інстанцією прийняття глобальних управлінських рішень. Певно, потрібна окрема структура МЦГУП ООН для постійного стеження за станом плівки життя (рослинним і тваринним світом, ґрунтовим покривом, біорізноманіття, планктонною плівкою), її функціональними показниками і сталим розвитком та для прийняття управлінських рішень у цій сфері господарської діяльності.

Особливо складним і відповідальним завданням є проектування глобальних еталонних (гіпотетичних) геосоціосистем. В них мусять бути відображені природна (геолого-геоморфологічна, кліматична, агроґрунтова, біогеоценотичні, історико-генетична), демографічна, культурно-освітня та інша специфіки територій, суспільно-політичний устрій й тенденції соціально-економічного розвитку, в тому числі експлуатації природних ресурсів і змін довкілля. У цих системах мають бути також враховані напрями й величини міждержавного і внутрішньодержавного речовинно-енергетичного обміну та їх вплив на економічну й екологічну ситуацію, міграції населення та інші процеси. Загалом, згадані еталонні системи повинні являти собою просторову мозаїку і функціональне поєднання національних і регіональних еталонних геосоціосистем, а глобальна стратегія сталого розвитку, окрім, загальнолюдських і загально планетних емерджентних ознак, мала б враховувати національні та регіональні особливості й потреби цього розвитку. Іншими словами, еталонні системи соціосфери повинні б бути наслідком тісної співпраці Міжнародного і Національних центрів моніторингу і Міжнародного і Національних центрів управління геосоціосистемними процесами. Лише за таких умов можна чекати успіху в реалізації шляхетної й розумної мети, визначеної “Порядком денним на XXI сторіччя. І якою складною й недосяжною не видавалася б ідея керування глобальними геосоціосистемними процесами, альтернативи, на нашу думку, немає. Адже, якщо людство створило соціосфера, якщо воно стало визначальним чинником руйнування основної її підсистеми - біосфери - середовища природного існування людей і якщо регулятором цих процесів мусить стати людський інтелект, то саме він повинен знайти розумне вирішення цієї складної проблеми.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші