Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Питання сталого розвитку

Конференція Організації Об'єднаних Націй в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь керівники держав і представники урядів 179 країн, засвідчила, що проблема охорони довкілля, забезпечення нормальних умов життя мешканців Землі і “здорової економіки для всіх народів світу є комплексною, системною і глобальною та вимагає для свого вирішення загально планетних зусиль. У вступних документах до матеріалів цієї конференції, викладених на 700 сторінках, відзначено, що “Людство переживає вирішальний момент своєї історії. Світ зіштовхнувся з проблемами посилення злиднів, голоду, хвороб, неграмотності і тривалої деградації екологічних систем, від яких залежить наш достаток. Нерівність між багатими і бідними зберігається. Одинокий спосіб забезпечити собі безпечніше, заквітчане майбутнє - це розв'язання проблем довкілля та економічного розвитку в комплексі й узгодженим чином... Жодна країна не може досягти такого майбуття поодинці, але ми можемо його

осягнути спільними зусиллями в рамках всесвітньої співпраці з метою сталого розвитку".

Міжнародне співробітництво задеклароване як одна з перших найголовніших ідей Конференції. Воно має базуватися на засадах оптимального розподілу світової продукції, позбавитися протекціонізму, наживи, корупції, сповідувати принципи лібералізації торгівлі. Його головними завданнями е боротьба з бідністю, подолання голоду і неписьменності, незадовільного рівня медичного обслуговування і недостатнього догляду за дітьми, безробіття і розтринькування природних ресурсів.

Велике значення надається зміні структури виробництва і споживання, притаманних промислово розвинутим країнам і копійованих більшістю інших країн. Настала потреба домовитися про шляхи забезпечення економічного росту за умови одночасного зменшення витрат енергії, сировини й відходів і такого збалансування структур споживання в цілому світі, яке Земля могла б витримати протягом тривалого часу. Стратегія розвитку повинна передбачати усвідомлення потреби регулювання росту населення, планування розміру родини, забезпечення працею, житлом й освітою, постачання продовольства. Важливе значення має поліпшення охорони здоров'я людей. Добрий стан здоров'я залежить від соціального, економічного й духовного розвитку суспільства, чистого довкілля, безпечних харчів і води. Людям потрібні медичні знання, медична опіка і медикаменти. Держави повинні мобілізувати зусилля на подолання таких важких захворювань, як поліомієліт, туберкульоз, СНІД, на зменшення смертності дітей. їм рекомендовано створити національні служби контролю стану здоров'я, забезпечити рівні права мужчинам і жінкам щодо формування чисельності сім'ї, захистити молодь від наркоманії, статевих захворювань, сексуальної та економічної експлуатації. Заходи щодо охорони довкілля і здоров'я, екологічної освіти, швидкого усунення шкідливих екологічних чинників мають бути складовими частинами програм національного розвитку.

Документи ріодежанейрської конференції мають чітко визначену прикладну спрямованість і, безумовно, відіграють винятково важливу роль у подоланні і попередженні екологічних і соціально-економічних криз, проте, їх віддача, на нашу думку, могла б бути значно більшою, якби в них фігурувала також інформація теоретичного плану, чи хоча б теоретичні підвалини розв'язання прикладних задач. Практичну ідею можна значно швидше реалізувати, якщо її наукове підґрунтя усвідомлює широке коло людей, коли вона стає до деталей зрозумілою її виконавцям.

Мета сталого розвитку ставатиме ближчою, коли людство зрозуміє, по-перше, особливості будови і функціонування тих систем, в яких тре

ба досягти стану стійкості, збалансованості, стабільності (загалом, сталості) цього розвитку, по-друге, їх просторову ресурсну обмеженість, по-третє, те, що майбутнє цих систем залежить від того, наскільки в них буде розумною, науково обґрунтованою збурювальна, організаційна і спрямовувальна функція суспільного розуму, виробничої діяльності, людської поведінки.

Такими глобальними системами є біосфера і соціосфера, а однією з провідних галузей науки, яка покликана стати методологічною базою розвитку людського суспільства з урахуванням природних ресурсів та екологічного потенціалу біосфери, її екстенсивно експлуатованих структур, є екосистемологія. На зміцнення її теоретичного фундаменту, збагачення методичних засобів, технічне оснащення і розвиток науково-дослідних робіт, передовсім з опрацювання напрямів і способів досягнення сталого розвитку, слід звернути особливу увагу.

Концепція сталого розвитку проаналізована нами в монографії “Плівка життя '' (Голубець, 19976). Але, зважаючи на її надзвичайну актуальність, екосистемологічну і геосоціосистемологічну сутність та незаперечну глобальну перспективність, ми поставили собі за мету наголосити на тому, що вона має стати також наріжним каменем екосистемології.

Звертаючи увагу на те, що зростання потреб людства на земельні та природні ресурси є причиною гострої конкуренції і конфліктів, та відзначаючи, що основною метою повинно бути таке використання землі, яке забезпечувало б сталу і найбільшу користь, Порядком денним на XXI ст. пропонується якнайтісніше пов'язати соціальний та економічний розвиток із завданнями охорони довкілля. “Уряди повинні взяти до уваги економічні, соціальні, демографічні та економічні фактори і лише після цього опрацювати закони, адміністративні приписи та економічні стимули, які спонукають до раціонального використання земельних ресурсів та управління ними (с.17).

У стратегіях сталого розвитку усіх країн повинна бути чітко визначена соціальна спрямованість економічного розвитку, але з безумовною охороною ресурсної бази й навколишнього середовища, розрахованою на забезпечення сприятливих умов існування майбутнім поколінням. До опрацювання таких стратегій матеріалами конференції передбачається залучати якнайширші кола населення, а їх реалізація має базуватися на нових методиках збору інформації, стилі планування й керування, на нових законодавчих актах з питань сталого розвитку, основаних на розумних економічних, соціальних і природоохоронних принципах, обґрунтованих цінах на природні ресурси, а також податковій та економічній політиці стосовно стану довкілля. Необхідність затрат на охорону довкілля мас глибоко усвідомлюватися як виробниками, так і споживачами. Це стосується, передовсім, енергетики, транспорту, сільського. лісового і водного господарств, переробки відходів, охорони здоров'я і туризму. Чи не найбільше уваги в матеріалах Конференції присвячено збереженню та раціональному використанню природних ресурсів, охороні атмосфери, земельних ресурсів, лісів, біорозмаїття, водних екосистем тощо. В галузі охорони атмосфери рекомендовано, щоб уряди опрацювали точнішу методику прогнозування рівнів забруднення, які зумовлюють парниковий ефект і небезпечні зміни в системі клімату й довкілля. Важливо також модернізувати наявні енергетичні системи з метою підвищення їх ефективності й переходити до використання нових і відновних джерел енергії - сонця, вітру, води, біомаси, океану, тварин тощо; розвивати ефективні чисті і безпечні види транспорту й екологічно оправдану мережу доріг; сприяти розвиткові безпечних і чистих промислових технологій і передавати їх країнам, що розвиваються. Все це мас супроводжуватися активним поширенням знань із згаданих проблем серед населення, національною стандартизацією енерговиробництва, адміністративним та економічним стимулюванням організаційних і технологічних заходів, які запобігають руйнуванню довкілля, зменшенню озонового шару, транскордонному перенесенню забрудненого повітря, підкисленню ґрунтів і вод та погіршенню здоров'я людей.

З метою збереження земельних ресурсів передбачається: а) опрацювання такої політики, яка системно обраховувала б земельно-ресурсну базу, склад населення та інтереси місцевих мешканців; б) удосконалення законодавства і підзаконних актів, які стимулювали б стале землекористування, стабільність існування людей і збереження традиційних місцевих способів ведення господарства; в) заохочування до активної участі в прийнятті рішень усіх зацікавлених груп населення, особливо тих, які раніше були усунені від цього процесу.

Важливою передумовою забезпечування сталого розвитку є збереження ґрунтового покриву, водного балансу територій та охорона лісових екосистем. Ліси є найпотужнішим чинником у регулюванні водного режиму, кліматичних умов і захисті грунтів від ерозії. Вони є також сховищем різноманітності рослинного і тваринного світу, джерелом будівельної, енергетичної, лікарської і технічної сировини, духовного натхнення й здоров'я людини. Через надмірну експлуатацію їх корисні функції різко послаблюються. Трансформація лісових площ у сільськогосподарські вгіддя, безконтрольне вирубування, лісові пожежі спричиняються до посилення ерозії ґрунтів, забруднення атмосфери, погіршення водного режиму річкових басейнів і, навіть, посилення парникового ефекту. Тому збереження середовищетвірної, кліматоохоронної, соціальної та економічної ролі лісів, відновлення лісового покриву на зрубах і неужитках, охорона лісистості планети повинні стати складовою частиною національних програм сталого розвитку, предметом міжнародної співпраці, обміну досягненнями лісівничої науки і практики та моніторинговою інформацією. Найголовнішими принципами міжнародної лісогосподарської співпраці вважається участь усіх держав в “озелененні планети", стабілізації структур виробництва і споживання в світових масштабах, заповіданні унікальних лісових масивів та охороні їх від забруднення і руйнування кислотними опадами, хворобами, шкідниками та іншими чинниками. Однією з причин бідності та голоду на планеті є опустелювання й посуха. В середині вісімдесятих років унаслідок посухи в країнах Африки південніше Сахари загинуло коло З млн. осіб. Понад дві третини посушливих земель планети охоплені пасовищною та іригаційною деградацією грунтів. Боротьба з опустелювання переростає в глобальну проблему. її основними заходами є переведення приватних і державних господарств на “екологічно безпечні, соціально прийнятні, справедливі та економічно здійсненні методи землекористування, “висаджування дерев та інших рослин, спроможних затримувати воду і підтримувати якість ґрунтів. Особлива вага надається освіті місцевого населення “з питань охорони ґрунтів і водних ресурсів, водокористування, аграрного і лісового господарства та мало масштабної іригації, а також “створенню міжнародної служби екстреного реагування на посуху, яка мала б у своєму розпорядженні запаси продовольства, медичний персонал і ліки, житло, транспорт і фінанси “Повестка дня.., с.21-23).

Дуже вдало в “Порядку денному на 21 століття висвітлені ті особливості гір, які відображають структурні риси й антропогенну динаміку гірських екосистем. Гори трактуються як комори біорозмаїття, джерела води, енергії, корисних копалин, лісової і сільськогосподарської сировини. Під впливом гірських екосистем проживає половина населення земної кулі, 10 % його живе безпосередньо на гірських територіях. У зв'язку з величезними потенціями сил гравітації, гірські схили дуже податливі до ерозії, зсувів, снігових лавин і селів, швидких змін екологічних умов, втрат генетичного фонду тощо. Господарська діяльність, особливо безсистемне випасання худоби, рільництво і вирубування лісів, спричинилася до екологічної деградації усіх без винятку гірських екосистем світу. Тому надзвичайної важливості набирають питання, пов'язані з підвищенням життєвого рівня горян, зокрема, подоланням безробіття і бідності, підвищенням рівня охорони здоров'я, санітарії та гігієни, освіти, енергозабезпеченням, розвитком стабільного туризму, ремісництва,

рибного господарства, бджільництва, заготівлею лікарської та ароматичної сировини, дикорослих продуктів харчування тощо, тобто, передовсім, тих видів виробництва, які зорієнтовані на раціональне використання, охорону та відтворення природних екосистем.

Одним з найістотніших чинників глибокої трансформації природного біогеоценотичного покриву материків є сільське господарство. У відповідному розділі “Порядку денного...”, підкреслюється, що в 1993р. населення земної кулі становило 5,5 млрд. осіб, до 2025 р. воно зросте ще на 3 млрд., причому 83 % його припадатиме на країни, що розвиваються. Стоїть питання глобального масштабу: забезпечити всіх землян необхідною кількістю продуктів харчування і сприятливими умовами життя, пам'ятаючи при цьому, що в і наш час голод висить страшною загрозою над сотнями мільйонів людей. Поряд з цим чималою небезпекою для всесвітнього людства є втрата природної родючості грунтів, опустелювання, заболочування і засолювання сільськогосподарських угідь.

Перед суспільством стоїть питання докорінної зміни сільськогосподарської, екологічної та економічної політики в аналізованій галузі народного господарства, а також психології, освіти і культури селянина, усвідомлення, з одного боку, потреби зміни технологій сільськогосподарського виробництва, зокрема, збереження родючості ґрунтів й ефективного комплексного захисту врожаю від хвороб і шкідників, з другого - зміни ставлення до землі як засобу виробництва і невичерпного ресурсу, нераціональне використання якого стане причиною глибоких демографічних і соціально-економічних потрясінь для теперішнього і майбутніх поколінь людей. Світове суспільство опинилося перед безальтер- нативним варіантом вирішення проблеми: розумного і справедливого збалансування своїх матеріальних і духовних потреб та природних можливостей біосфери. Немаловажним завданням програми сталого розвитку є збереження біотичного різноманіття. Йому присвячені спеціальний розділ “Порядку денного...” і “Конвенція про біорозмаїтьність. В них відзначається, що “біотична різноманітність є великою цінністю з екологічних, генетичних, соціальних, економічних, наукових, освітніх, культурних, рекреаційних та естетичних причину. За рахунок біорозмаїтості і пов'язаних з нею біотичних ресурсів людство має змогу не лише задовольняти величезну кількість своїх біотичних, соціальних і духовних потреб, але й мати невичерпний резерв можливостей примноження і збагачення запасів харчової, кормової, лікарської, технічної та іншої сировини й удосконалення свого природного довкілля. Втрата біорозмаїтості триває на планеті через надмірну й хижацьку експлуатацію окремих видів

рослин і тварин, зміну середовища їх природного існування у зв'язку з розширенням лісоексплуатації, вузько-орієнтованим сільськогосподарським виробництвом, антропогенним руйнуванням гірських екосистем. техногенним забрудненням довкілля тощо. “Потрібні термінові заходи й рішучі дії для збереження і підтримання генетичного фонду, видів та екосистем". Його зменшення становить серйозну загрозу для майбутнього сталого розвитку. Від нього залежить “біотична еволюція і життєзабезпечення біосфери. Велика увага звертається на потребу розвитку біотехнологій як важливого засобу збільшення виробництва продуктів харчування, підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, родючості ґрунтів, корисних функцій лісів, очищення стічних вод. знешкодження промислових відходів, поліпшення здоров'я людей тощо. Ставиться завдання посилити співпрацю з цих питань розвинутих країн, які володіють новими технологіями, і країн, що розвиваються. Останні мають багаті біотичні ресурси, але не володіють засобами і досвідом для їх використання. Позитивне значення матиме співробітництво науково-дослідних установ і міжнародних неурядових організацій. Зважаючи на те. що сучасні біотехнології мають величезні можливості безпосереднього впливу не лише на окремі види організмів і їх генетичну пам'ять, але й на плівку життя, загалом, наголошується на потребі узгодження принципів оцінки ризику й керування всіма аспектами біотехнологічного процесу.

З особливою гостротою стоїть проблема охорони і раціонального використання біотичних ресурсів морів та океанів. Вони займають понад дві третини земної поверхні, істотно впливають на клімат планети, є джерелом продуктів харчування та інших ресурсів. Поряд з цим, вони опинилися під потужним антропогенним пресом, пов'язаним з надмірним виловом риби, за господарюванням берегів і забрудненням вод. Коло 70 забруднень надходить до океану з наземних джерел. Найнебезпечніші з них - стічні води, хімічні речовини, сміття, радіонукліди іі нафта. Щорічно на поверхню океану потрапляє велика кількість нафти внаслідок аварій, незаконного зливу іі під час морських перевезень (рис.6.5).

Під загрозою деградації або й знищення знаходяться найпродуктивніші ділянки - згущення життя морів га океанів - естуарії, коралові рифи, мангрові зарості. Причиною цього є брудні стоки з материків, забудова, ерозія й замулювання прибережних зон тощо. II дотепер нема вірогідної інформації про стан рибних запасів моря, а щорічна світова заготівля риби і молюсків перевищує 100 мли. т. Тепер понад половина населення км проживає в межах п'ятидесятикілометрової смуги від морської берегової лінії. До 2020 р. це число може рости до 75%. Тому охорона високопродуктивних прибережних морських і наземних екосистем, розумне регулюй;"дія речовинно-енергстичного обміну між сушею і морем "і управління екологічною та соціально-економічною ситуацією на цін частині земної поверхні набирає надзвичайної актуальності.

Забруднення морського середовища внаслідок щорічного скидання нафтових вуглеводнів (за

Рис. 6.5. Забруднення морського середовища внаслідок щорічного скидання нафтових вуглеводнів (за "Програмою дій...!, 1993).

1- природні джерела, 2- танкерні операції,

З- аварії танкерів, 4- інші види транспорту,

  • 5 - атмосфера, 6 - муніципальні відходи,
  • 7 - промислові відходи, 8 - витік і скидання.

Ще гостріше стоїть питання про охорону іі раціональне використання прісноводних ресурсів. Воші давно стали дефіцитними в багатьох регіонах Землі. “Прісна вода життєво необхідна для пиття. санітарно-гігієнічних потреб, сільського господарства, промисловості. міського будівництва, виробництва електроенергії, рибальства в материкових водоймах. транспортних перевезень, відпочинку та багатьох інших видів діяльності людини. Вона відіграє визначальну роль в біотичному кругообігові, продуктивності наземних екосистем, перерозподілі хімічних елементів і біотичної продукції в межах плівки життя. Необачне ведення комунального, сільського, лісового і водного господарств спричинилося до погіршення водного режиму рік, забруднення і знищення джерел, евтрофікації та заростання озер. Настала потреба формування та реалізації, комплексних національних програм охорони та раціонального використання прісноводних ресурсів, які охоплювали б загальнодержавну політику землекористування, лісокористування, охорони ґрунтозахисних і водо регуляційних екосистем на схилах гір і водозборів, а також прируслових екосистем і берегів рік.

Як ще одну важливу екологічну проблему Конференція в Ріо-де-Жанейро розглядала підвищення безпеки використання токсичних хімічних речовин та видалення різноманітних відходів виробництва. Хімічні речовини е невід'ємним атрибутом цивілізованого життя, але проблема полягає в тому, аби захистити від їх шкідливого впливу людину і довкілля. Тим більше, що майже весь обсяг хімічної продукції накопичується на поверхні планети - в її плівці життя - в середовищі існування живих істот і в організмах. “Існує коло 100 тисяч комерційних хімічних речовин, хоча 95% світового виробництва припадає лише на 1500 з них.

При цьому, одначе нема вкрай важливих даних, необхідних для оцінки небезпеки виготовлених у великих кількостях хімічних речовин для здоров'я людини і навколишнього середовища. Не менш небезпечним є швидке збільшення побутових і промислових твердих, рідких і радіоактивних відходів. Через незадовільне й неправильне усунення стічних вод і твердих відходів щороку вмирає 5.2 млн. людей, у тому числі майже 4 мли. дітей. У країнах, що розвиваються, переробляється менше 10% міських відходів, а до кінця століття понад 2 млрд. людей потерпатиме від відсутності елементарних санітарних умов. Половина міського населення згаданих країн не матиме належних засобів для видалення відходів.

Щорічно під час виробництва ядерної енергії утворюється Ю тис.м3 високоактивних відходів і відпрацьованого ядерного палива та коло 200 тис.м3 низько - і середньо активних матеріалів. Розширюється застосування радіоактивних речовин у військовій промисловості, медицині і науково-дослідних роботах. Це зумовлює зростання шкідливого впливу радіонуклідів на живі істоти, природне довкілля і здоров'я людей.

Якщо до цього додати й низку інших антропогенних чинників деградації довкілля, зокрема таких, як забруднення атмосфери, а через неї й усієї поверхні Землі, зменшення озонового шару, “парниковий ефект, кислотні дощі, нові хвороботворні штами вірусів і бактерій, то потреба опрацювання способів порятунку людства від можливих великомасштабних глобальних катаклізмів та розумного керування екосистемними і геосоціосистемними процесами стає безсумнівною. Складнішими можуть виявитися умови реалізації програми сталого розвитку.

Незважаючи на безперечну актуальність і невідкладність реалізації аналізованої програми, розуміння того, що однією з найважливіших передумов успіху є стимулювання економічного росту і соціального прогресу та викорінення злиднів у країнах, що розвиваються, особливих позитивних зрушень за роки після конференції 1992 р. не спостерігається. У згаданих країнах на перший план виступають проблеми голоду, злиднів, хвороб, великої смертності і ще більшої народжуваності (рис.6.6). На проблеми сталого розвитку, освіти, охорони здоров'я, інформатики та науки нема коштів. Рівень фахового і наукового забезпечення всіх напрямків народного господарства - надзвичайно низький (рис. 6.7). І розрив за цими та іншими показниками між розвиненими країнами і країнами, що розвиваються неухильно зростає. Поряд з цим основні міжнародні фінансові організації, такі як Міжнародна агенція розвитку, регіональні банки розвитку і Глобальний екологічний фонд не виявляють необхідної гнучкості в допомозі країнам, що розвиваються, передовсім з питань освіти, просвіти, науки, інформаційного забезпечення, постачання ефективних технологій і нової техніки, сприяння режимам вільної торгівлі й доступові на міжнародні ринки.

 Зміщення демографічного балансу (А) і глобальні демографічні тенденції (населення в мільйонах осіб) - (Б), за Програмою дій...

Рис. 6.6. Зміщення демографічного балансу (А) і глобальні демографічні тенденції (населення в мільйонах осіб) - (Б), за Програмою дій..." (1993).

 Рівень наукового забезпечення сталого розвитку в різних регіонах: А - частка розходів на дослідження і розробки у ВВП, Б - кількіст учених й інженерів на мільйон населення (за “Програмою дій...

Рис. 6.7. Рівень наукового забезпечення сталого розвитку в різних регіонах: А - частка розходів на дослідження і розробки у ВВП, Б - кількість учених й інженерів на мільйон населення (за “Програмою дій..." 1993).

Альтернативи керування біосферними і соціосферними процесами немає. Але є небезпека в тому, що потужний капітал розвинених країн буде недостатнім для підняття рівня соціально-економічного розвитку відсталих країн, або через патологічні відхилення в регуляторних механізмах тоталітарних держав цей капітал буде й надалі спрямовуватися на гонку озброєнь. Тоді й управлінські рішення можуть набрати ненормального характеру. Вони будуть спрямовані не на забезпечення “високої якості довкілля і здорової економіки для всіх народів світу", а на збереження не ентропії розвинених країн за рахунок ентропії країн, що розвиваються, і розбудови захисних засобів для запобігання можливим руйнівним конфліктам між цими двома системами. Щоб цього не сталося, міжнародні освітні, гуманітарні й фінансові організації мусили б знайти засоби перш за все для піднесення рівня освіти, науки і культури та забезпечення фахівцями хоча б основних народногосподарських галузей країн, що розвиваються.

Поряд з цим слід відзначити й деякі нові наукові пошуки з питань, які сприятимуть поступові у сфері сталого розвитку. Цікавим у цьому плані є онтологічний аналіз проблем сталого розвитку, запропонований В.М.Пащенком (1998). Згідно з ним, сутність явищ сталого розвитку можна пізнати за допомогою діалектичного розкриття складових протилежного змісту: еволюції-революції, стійкості-мінливості, інваріантності-варіантності тощо, багатовимірного синтезного аналізу сутнісних

станів і властивостей досліджуваних об'єктів, зокрема розвитку та інших змін об'єктів дослідження - динаміки і функціонування, саморегулювання, самоорганізації, емерджентності та ін. Сутнісними рисами сталого розвитку є еволюційність, незворотність та емерджентність змін, а поєднання еволюційності та екологічної коректності сталого розвитку дає підставу для формулювання нової екоеволюційної парадигми природознавства, яка являтиме собою синтез еволюційної, екологічної, глобалістської, системної, функціональної та інших сучасних дослідницьких парадигм.

Мають місце намагання уточнити чи поглибити суть поняття, додаючи сталому розвиткові епітет - екологічний (екологічний сталий розвиток; Веклич, 2000), або синонімізуючи його з екологобезпечним розвитком (Трегобчук, 1998). У зв'язку з цим, ще раз підкреслюємо, що поняття “сталий розвиток - комплексне, системне і всеосяжне, яке охоплює весь спектр локальних і глобальних екологічних, економічних, демографічних, суспільно-політичних, гуманістичних, технологічних та інших теоретичних і прикладних проблем. І питання розвитку будь-якої галузі народного господарства будь-яких екосистемних чи геосоціосистемних процесів слід розглядати передовсім із позиції ріодежанейрської концепції сталого розвитку.

Заслуговують уваги праці російських учених (Воробейчик, Садьїков, Фарафонтов, 1994) з питань регламентації антропогенних впливів на природні екосистеми, норм, патології і критеріїв нормальності екосистем, а також запропонована ними концепція екологічного нормування, яке може стати в пригоді під час обґрунтування параметрів діяльності промислових підприємств у структурі збалансованих за вимогами сталого розвитку геосоціосистема. Особливий інтерес викликають наслідки розробки науково-дослідного проекту Екополь. Господарська екологічна політика - стратегія для Польщі в XXI столітті." У звіті з нього (Карого... 1999) знаходимо вагомі узагальнення досвіду високорозвинених країнах щодо обрахунку показників повної матеріалоємності економіки, а також результати визначення показника використання матеріалів і сировини в економіці Польщі. Обґрунтовані стратегія й засоби на зниження матеріалоємності продукції і споживання та попередження забруднення довкілля в масштабах планети. Вони охоплюють всі етапи споживання продукції, починаючи з моменту одержання сировини, через проектування, виробництво, аж до утилізації відходів. Все це безпосередньо працює на реалізацію програми сталого розвитку. Такого плану роботи заслуговують на якнайширше розгортання в Україні та інших державах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші