Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Травматологія та ортопедія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методи обстеження в травматології і ортопедії

Клінічне обстеження хворих із травмами і захворюваннями опорно-рухового апарату є основою професійної діяльності травматолога-ортопеда. Методично правильно проведене обстеження хворого дозволяє правильно поставити діагноз, оформити медичну документацію (історію хвороби), яка є основним документом, що підтверджує законність дій лікаря при вирішенні юридичних спірних питань. Крім того, обстеження необхідно проводити, дотримуючись певного алгоритму дій, який дозволяє найточніше сформулювати діагноз, зменшити витрати й імовірність виникнення діагностичних помилок. Обстеження хворих з ушкодженнями і захворюваннями (або наслідками ушкоджень) опорно-рухової системи здійснюється в різних умовах і тому має низку істотних особливостей. Ці особливості стосуються не лише спеціальних мануальних прийомів і симптомів, але й самої методології обстеження, що використовується лікарем, у порівнянні також із загальноклінічним дослідженням хворого хірургічного профілю.

Методика обстеження хворих із травмами опорно-рухової системи

Обстеження постраждалих з "гострою травмою" ґрунтується на загальних принципах, прийнятих у медицині, – це знання пропедевтики з урахуванням специфічних клінічних особливостей травматології. Клінічний діагноз (у перекладі з грецької означає "розпізнавання") – необхідна умова правильного надання допомоги і лікування травматологічного хворого. В. О. Маркс (1978) справедливо зазначає, що: "Якісне оснащення клінік сучасною апаратурою призводить, як це не парадоксально, до того, що деякі лікарі вважають за можливе обходитися без повного клінічного обстеження хворого. Такі дії не можна вважати правильними, бо це швидше крок назад, ніж вперед".

Клінічне обстеження хворих із "гострою травмою" має досить чітко розроблену систему, яка полягає в збиранні і вивченні суб'єктивних скарг і об'єктивних симптомів ушкоджень. Умови проведення клінічного обстеження травмованих можуть суттєво відрізнятися. Так, діагностика ушкоджень у потерпілих із "гострою травмою" відрізняється тим, що проводиться, як правило, в умовах дефіциту часу, відсутності можливості повноцінного клінічного й інструментального обстеження. Не завжди можна розраховувати на співпрацю пацієнта, який може бути неадекватний, агресивний, загальмований або взагалі без свідомості.

Обстеження травмованого хворого проводиться за схемою:

1. З'ясування скарг.

2. Збір анамнезу:

• історія справжнього захворювання (anamnesis morbi);

• історія життя (anamnesis vitae).

3. Оцінка стану хворого:

• загальний огляд і фізикальне обстеження хворого (status praesens);

• огляд і обстеження місця ушкодження (status localis).

4. Неінвазивні додаткові методи дослідження (рентгенографія, комп'ютерна і магнітно-резонансна томографія, ультразвукове дослідження та ін.)

5. Інвазивні додаткові методи обстеження (пункція, артроскопія тощо).

Після обстеження пацієнта має бути встановлений діагноз.

Згідно із загальноприйнятими правилами медичної діагностики знайомство лікаря з хворим починається з вивчення його паспортних даних (П. І. Б., стать, вік, адреса, професія та ін.), які дозволяють лікареві визначити загальний соціальний статус постраждалого і можливий зв'язок травми з його професійною діяльністю. Потім визначають скарги хворого.

Найважливіше значення на початку обстеження має детальне з'ясування скарг і їх розподіл на головні і другорядні. Дружній контакт із пацієнтом, який чітко називає свої скарги, значно полегшує визначення діагнозу. Набір скарг хворих із ушкодженнями невеликий (біль, кульгавість, деформація, порушення функції кінцівки або хребта, косметичний дефект), тому кожна з них вимагає уточнення. На підставі знань типових симптомів ушкоджень дуже важливе вміння лікаря при бесіді з пацієнтом виділити головні скарги, уточнити їхній характер і момент появи, зв'язок з рухом або навантаженням. Хворі з травмами опорно-рухового апарату найчастіше скаржаться на біль, який може бути різним за характером. Біль – це захисна реакція організму або сигнал про неблагополучия в тій чи іншій ланці морфофункціональної системи людини. Якщо основу скарг складає біль, необхідно з'ясувати його точну локалізацію, іррадіацію, інтенсивність, тривалість, зв'язок із фізичним навантаженням, положенням тіла (кінцівки), не забуваючи при цьому, що локалізація болю не завжди може точно відповідати локалізації ушкодження.

Слід пам'ятати, що біль, виконавши свою первинну захисно-інформаційну роль в організмі людини, дуже швидко змінює свою спрямованість, стає вогнищем постійного збудження центральної нервової системи, генератором нейродистрофічних змін і розладів і, як наслідок, причиною фізичного і психоемоційного виснаження організму. З болем потрібно боротися, але повністю усувати його лікарськими засобами доцільно тільки після того, як встановлений діагноз. При подальшому обстеженні необхідно постійно зіставляти скарги пацієнта з об'єктивними даними і встановлювати їх відповідність.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси