Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Травматологія та ортопедія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Визначення обсягу рухів у суглобах

Рухи у суглобах є основним функціональним показником діяльності органів опори і руху.

Для вивчення функції ураженої кінцівки проводиться поетапне дослідження:

• рухливість у суглобах;

• наявність або відсутність вад установки кінцівки;

• м'язова сила;

• функція суглоба і кінцівки в цілому.

Завжди перевіряють обсяг активних рухів у суглобах, а при їх обмеженні – і пасивних. Обсяг рухів визначають за допомогою кутоміра, вісь якого встановлюють відповідно до осі суглоба, а бранші кутоміра – по осі сегментів" що утворюють суглоб. Вимір рухів у суглобах кінцівок і хребта виконують за міжнародним методом SFTR (нейтральний – 0°, S – рухи в сагітальній площині, F – у фронтальній, Т – рухи в трансверзальній площині, R–ротаційні рухи).

Ці виміри записують у градусах, наприклад, у нормі амплітуда рухів для надп'ятково-гомілкового суглоба складає S: 25°-0°-45°. Відлік роблять від початкового положення кінцівки. Для різних сегментів кінцівок воно різне: для плечового суглоба початковим є положення, коли рука вільно звисає вздовж тулуба; для ліктьового, променево-зап'ясткового, кульшового, колінного суглобів і пальців за початкове приймають положення розгинання – 180°. Для надп'ятково-гомілкового суглоба початковим є положення, коли стопа знаходиться під кутом 90° щодо гомілки.

Для визначення функціонального стану опорно-рухового апарату в суглобах вимірюють обсяг рухів активних (рухи в суглобі виконує сам хворий) і пасивних (рухи в суглобі хворого виконує дослідник). Межею можливого пасивного руху є больове відчуття, що виникає у хворого. Активні рухи іноді значною мірою залежать від стану сухожильно-м'язового апарату, а не тільки

Визначення обсягу рухів у плечовому суглобі: А – згинання та розгинання; Б –відведення та приведення; В – зовнішня та внутрішня ротація

Рис. 1.5. Визначення обсягу рухів у плечовому суглобі: А – згинання та розгинання; Б –відведення та приведення; В – зовнішня та внутрішня ротація

від змін у суглобі. У цих випадках між обсягом активних і пасивних рухів виникає значна різниця. Наприклад, при розриві сухожилка триголового м'яза плеча активне розгинання передпліччя різко обмежене, тоді як пасивні рухи можливі в межах норми.

Фізіологічні рухи у суглобах

Досліджуючи обсяг рухів, необхідно знати межі фізіологічних рухів у суглобах.

У плечовому суглобі фізіологічні рухи – згинання до 90°, розгинання – до 45°, відведення – до 90°, подальше відведення відбувається вже за участю лопатки і можливе до 180°. У плечовому суглобі можливі ротаційні рухи (рис 15). При збереженні їх у повному обсягу досліджуваний може вільно покласти долоню на потилицю і опустити її вниз між лопатками (ротація назовні) або тилом кисті торкнутися поперекового відділу хребта і провести кисть вгору до лопаток (ротація всередину).

Рухи в ліктьовому суглобі можливі в межах: згинання – до 150°, розгинання – до 0°. Пронаційно-супінаційні рухи передпліччя в ліктьовому суглобі визначаються в положенні, як зображено на рис. 1.6, і можливі в межах 180°.

Для визначення обсягу ротаційних рухів кінцівок використовують ротатометри (рис. 1.7).

У променево-зап'ястковому суглобі рухи здійснюються в межах 60-90° тиль

Визначення обсягу рухів у ліктьовому суглобі: А – згинання, розгинання та перерозгинання; Б – пронація та супінація

Рис. 1.6. Визначення обсягу рухів у ліктьовому суглобі: Азгинання, розгинання та перерозгинання; Бпронація та супінація

Визначення обсягу рухів у ліктьовому суглобі: А – згинання, розгинання та перерозгинання; Б – пронація та супінація

Рис. Визначення обсягу рухів у ліктьовому суглобі: Азгинання, розгинання та перерозгинання; Бпронація та супінація

ного вгинання і 60-80° долонного згинання. Визначаються також бічні рухи кисті – променеве відведення в межах 25-30° і ліктьове – в межах 30-40° (рис. 1.8).

Визначення обсягу рухів у променево-зап'ястковому суглобі: А – тильна та долонна флексія;Б – променева та ліктьова девіація

Рис. 1.8. Визначення обсягу рухів у променево-зап'ястковому суглобі: А – тильна та долонна флексія;Бпроменева та ліктьова девіація

Міжнародно визнані позначення суглобів II-V пальців кисті: DIP–дистальний міжфаланговий суглоб; РІР–проксимальний міжфаланговий суглоб; МСР - метакарпофаланговий суглоб

Рис. 1.9. Міжнародно визнані позначення суглобів II-V пальців кисті: DIP–дистальний міжфаланговий суглоб; РІР–проксимальний міжфаланговий суглоб; МСР - метакарпофаланговий суглоб

Рис. 1.10. Міжнародно визнані позначення суглобів І пальця кисті: IP – міжфаланговий суглоб великого пальця; МСР – метакарпофаланговий суглоб великого пальця; CMCкарпометакарповий суглоб великого пальця кисті

Рис. 1.11. Відведення та приведення І пальця у площині долоні

Рис. 1.12. Відведення та приведення І пальця перпендикулярно площині долоні

Рис. 1.13. Обертання І пальця

Рис. 1.14. Згинання та розгинання І пальця в метакарпофаланговому та міжфаланговому суглобах

У пальцях кисті розгинання можливе в межах 180°, згинання в п'ястково- фалангових суглобах можливе до кута 90°, у міжфалангових суглобах – до 80-90°. У пальцях можливі і бічні рухи. Особливо важливо визначити відведення І пальця і можливість протистояння між І і V пальцями (рис. 1.9-1.16).

Згинання та розгинання II-V пальців у міжфалангових суглобах та метакарпофаланговому суглобі

Рис. 1. 15. Згинання та розгинання II-V пальців у міжфалангових суглобах та метакарпофаланговому суглобі

Протиставлення (опозиція) І пальця: А – вихідна позиція; Б – початок руху; В – положення протиставлення (опозиції)

Рис. 1.16. Протиставлення (опозиція) І пальця: Авихідна позиція; Б – початок руху; Вположення протиставлення (опозиції)

Визначення обсягу рухів у кульшовому суглобі: згинання та розгинання в положенні лежачи

Рис 1.17. Визначення обсягу рухів у кульшовому суглобі: згинання та розгинання в положенні лежачи

Визначення обсягу рухів у кульшовому суглобі: перерозгинання в положенні лежачи

Рис. 1.18. Визначення обсягу рухів у кульшовому суглобі: перерозгинання в положенні лежачи

Визначення обсягу рухів у кульшовому суглобі: відведення та приведення в положенні лежачи

Рис. 1.19. Визначення обсягу рухів у кульшовому суглобі: відведення та приведення в положенні лежачи

Визначення обсягу ротаційних рухів у кульшовому суглобі: зовнішня та внутрішня ротація в положенні лежачи

Рис. 1.20. Визначення обсягу ротаційних рухів у кульшовому суглобі: зовнішня та внутрішня ротація в положенні лежачи

У кульшовому суглобі обсяг рухів у нормі: згинання – 140°, розгинання 0°, перерозгинання – 10°, відведення 30-45°, приведення 20-30° (рис. 1.17-1.20).

При дослідженні в положенні згинання стегна до 90° обсяг ротаційних рухів збіль-

Визначення обсягу рухів у колінному суглобі: згинання, розгинання та перерозгинання

Рис. 1.21. Визначення обсягу рухів у колінному суглобі: згинання, розгинання та перерозгинання

шується до 90° (рис. 1.20). Вказані цифри визначені для людини, яка знаходиться в положенні лежачи на спині. Амплітуда рухів у положенні стоячи зменшується. Амплітуда рухів у кульшовому суглобі більша при зігнутому, ніж при розігнутому колінному суглобі.

У колінному суглобі можливі рухи в межах: розгинання 0°, згинання 120-150°. Існує незначне перерозгинання – до 10°. При розігнутому коліні бічні і ротаційні рухи гомілки неможливі. При згинанні коліна під кутом 45е обертання гомілки можливе в межах 40°, при згинанні коліна до 75° обсяг обертання гомілки досягає 60° і стають можливими незначні бічні рухи (рис. 1.21-1.23).

Амплітуда рухів у надп'ятково-гомілковому суглобі лежить у межах 20-30° тильного згинання (розгинання стопи) і 30-50° – підошовного згинання (рис. 1.24). Приведення стопи, як правило, поєднується з супінацією (поворотом стопи всередину), відведення супроводжується пронаційним рухом (обертання стопи назовні) (рис. 1.25).

При обстеженні стопи необхідно оцінити форму, обсяг рухів та стан склепіння. Найхарактерніші стани, які зустрічаються в клінічній практиці, наведені на рис. 1.26.

При оцінці рухів стопи, крім вимірювання обсягу рухів у пальцях, обов'язково проводиться оцінка осі п'яткової кістки та форми пальців стопи.

Порушення рухів у суглобі

При порушенні рухливості в суглобі залежно від ступеня обмеження і характеру змін, що порушують нормальну рухливість суглобів, розрізняють наступні стани:

1) анкілоз, або повну нерухомість в ураженому суглобі;

2) ригідність – збереження рухів у суглобі не більше 5 °;

Клінічний приклад визначення обсягу рухів у правому колінному суглобі за допомогою кутоміра: А–згинання; Б–розгинання. Має місце обмеження згинання в правому колінному суглобі

Рис. 1.22. Клінічний приклад визначення обсягу рухів у правому колінному суглобі за допомогою кутоміра: Азгинання; Брозгинання. Має місце обмеження згинання в правому колінному суглобі

Клінічний приклад визначення обсягу рухів у лівому колінному суглобі: А – згинання; Б – розгинання. Має місце повний обсяг рухів у лівому колінному суглобі

Рис. 1.23. Клінічний приклад визначення обсягу рухів у лівому колінному суглобі: А згинання; Б розгинання. Має місце повний обсяг рухів у лівому колінному суглобі

Визначення обсягу рухів у надп'ятково-гомілковому суглобі: А – пронація; Б – супінація: В – тильна та підошовна флексія

Рис. 1.24. Визначення обсягу рухів у надп'ятково-гомілковому суглобі: Апронація; Бсупінація: Втильна та підошовна флексія

Визначення обсягу рухів у суглобах пальців стопи: а) оцінка рухливості в пальцях стопи; б) вимірювання згинання; в) вимірювання розгинання

Рис. 1.25. Визначення обсягу рухів у суглобах пальців стопи: а) оцінка рухливості в пальцях стопи; б) вимірювання згинання; в) вимірювання розгинання

Обстеження стопи. Найчастіші варіанти будови переднього відділу стопи: а) грецька, б) квадратна, в) єгипетська. Оцінка медіальної поздовжньої арки стопи: г) норма; д) відсутність арки, адо плоскостопість; е) ненормально висока арка, або порожня стопа. Оцінка положення заднього відділу стопи: ж) нормальне положення з вальгусним відхилом п'яткової кістки від 0 до 6°; к) якщо кут вальгусного відхилення перевищує 6°, це вальгусна стопа (в разі будь-якого варусного відхилення п'яткової кістки констатують варусну стопу). Найважливіші деформації пальців: л) молоткоподібний палець у проксимальному міжфаланговому суглобі; м) молоткоподібний палець у дистальному міжфаланговому суглобі; н) кігтеподібний палець (за J. D. Lelievre)

Рис. 1.26. Обстеження стопи. Найчастіші варіанти будови переднього відділу стопи: а) грецька, б) квадратна, в) єгипетська. Оцінка медіальної поздовжньої арки стопи: г) норма; д) відсутність арки, адо плоскостопість; е) ненормально висока арка, або порожня стопа. Оцінка положення заднього відділу стопи: ж) нормальне положення з вальгусним відхилом п'яткової кістки від 0 до 6°; к) якщо кут вальгусного відхилення перевищує 6°, це вальгусна стопа (в разі будь-якого варусного відхилення п'яткової кістки констатують варусну стопу). Найважливіші деформації пальців: л) молоткоподібний палець у проксимальному міжфаланговому суглобі; м) молоткоподібний палець у дистальному міжфаланговому суглобі; н) кігтеподібний палець (за J. D. Lelievre)

3) контрактура – обмеження рухливості в суглобі, що виявляється звичайними методами дослідження;

4) надмірна рухливість, тобто розширення меж фізіологічно можливих рухів;

5) патологічна рухливість – рухливість в атипових площинах, не відповідних формі суглобових поверхонь цього суглоба.

Після визначення ступеня порушення рухливості в суглобі необхідно з'ясувати характер патологічних змін, що викликали порушення рухів, і функціональну придатність ураженої кінцівки при цій зміні рухів у суглобі.

Анкілози розрізняють: а) кісткові, при яких нерухомість у суглобі зумовлена кістковим зрощенням суглобових кінців, що зчленовуються (рис. 1.27); б) фіброзні – виникають в результаті фіброзних, рубцевих спайок між суглобовими поверхнями (рис. 1.28); в) позасуглобові, коли причиною нерухомості в суглобі є позасуглобове утворення кісткового зрощення між кістками, що зчленовуються, або окостеніння

Кістковий анкілоз надп'ятково- гомілкового суглоба: наявне кісткове зрощення між надп'ятковою та великогомілковою кістками

Рис. 1.27. Кістковий анкілоз надп'ятково- гомілкового суглоба: наявне кісткове зрощення між надп'ятковою та великогомілковою кістками

Рис. 1.28. Фіброзний анкілоз надп'ятково- гомілкового суглоба: слід звернути увагу на наявність суглобової щілини

м'яких тканин, що оточують суглоб, при збереженій суглобовій щілині.

Вирішальна роль у визначенні характеру анкілозу належить рентгенографії. При кістковому анкілозі суглобова щілина відсутня (рис. 1.27), кісткові балки переходять через зону колишньої суглобової щілини, сполучаючи суглобові кінці кісток в одне ціле. При фіброзному анкілозі суглобову щілину видно (рис. 1.28). Розрізняють функціонально вигідні і функціонально невигідні анкілози.

Вигідними є такі положення в суглобі, коли за рахунок рухливості сусідніх суглобів досягається максимальна функціональна придатність кінцівки.

Функціонально вигідні положення наступні:

• для плечового суглоба: відведення плеча до кута 60-70 °, згинання до кута 30° і ротація назовні 45°;

• для ліктьового суглоба: згинання під кутом 75-80°, передпліччя в положенні напівсупінації;

• для променево-зап'ясткового суглоба: кисть встановлюється в положенні тильного згинання (розгинання) під кутом 25° з ульнарним відведенням на 10–15°;

• для суглобів II–V пальців: у п'ястково-фалангових суглобах згинання до кута 45 °, у міжфалангових – згинання до 60°; І палець встановлюється в положенні протистояння (опозиція) з легким згинанням кінцевої фаланги;

• для кульшового суглоба: згинання стегна до кута 45° при сидячій професії і до кута 35° при стоячій професії, відведення на 10°;

• для колінного суглоба: згинання під кутом 5-10°;

• для надп'ятково-гомілкового суглоба: підошовне згинання стопи до кута 5°.

Ригідність обумовлена розвитком великих рубцевих тканин на тлі змінених суглобових поверхонь. Від фіброзного анкілозу вона відрізняється лише тим, що в суглобі зберігаються дуже незначні хитаючі рухи – до 5°.

Важливе значення має визначення причин контрактур, що виникають у суглобах. За характером структурних змін тканин розрізняють наступні контрактури: артрогенні (рубцеві зміни капсули і внутрішньосуглобового зв'язкового апарату), міогенні (дегенерація м'язової тканини), десмогенні (зморщування фасцій і зв'язок), дерматогенні (рубцеві зміни шкіри), психогенні (істеричні), нейрогенні (церебральні, спінальні, рефлекторні та ін.). Найчастіше контрактури бувають змішаними, оскільки контрактура, що виникла спочатку в результаті змін в одній тканині (міогенна, нейрогенна), надалі призводить до вторинних змін у тканинах суглоба (зв'язки, суглобова капсула та ін.).

Ізольовані контрактури (з одним етіологічним чинником) зустрічаються тільки на ранніх стадіях розвитку. За характером обмеження рухливості в суглобах розрізняють: згинальні, розгинальні, привідні, відвідні та комбіновані контрактури.

Для кращого розуміння цих понять надаємо приклади можливого розвитку контрактур у кульшовому суглобі:

• згинальна контрактура характеризується тим, що нога знаходиться в положенні згинання під певним кутом і розігнути повністю ногу хворий не може;

• розгинальна контрактура характеризується тим, що розгинання в суглобі можливе до норми, тоді як згинання обмежене;

• привідна контрактура характеризується тим, що нога приведена, а відвести її до нормальних меж неможливо;

• відвідна контрактура – коли нога відведена і приведення її неможливе;

• комбінована контрактура, наприклад, згинально-привідна (в цьому випадку розгинання і відведення ноги до норми неможливе).

На противагу перерахованим вище змінам у суглобах, які проявляються обмеженням або відсутністю рухів у них, у ряді випадків спостерігається надмірна і патологічна рухливість. Дослідження бічної рухливості в одноплощинних суглобах (ліктьовому, колінному, надп'ятково-гомілковому і міжфалангових) необхідно виконувати при повністю розігнутому суглобі.

Додаткова рухливість може бути зумовлена як змінами в м'яких тканинах суглоба (розриви зв'язок, зміни зв'язок при в'ялих паралічах), так і руйнуванням суглобових поверхонь кісток, що зчленовуються (перелом суглобових поверхонь, руйнування після епіфізарного остеомієліту та ін.).

Суглоби, в яких патологічні рухи досягають значного обсягу, називаються такими.

Дослідження бічної рухливості в колінному суглобі

Рис. 1.29. Дослідження бічної рухливості в колінному суглобі

що бовтаються, або розбовтаними. Дослідження надмірної рухливості в суглобах виконують таким чином. Дослідник однією рукою фіксує проксимальний сегмент кінцівки, а іншою, захопивши дистальний сегмент, у положенні повного розгинання в суглобі визначає не властиві суглобу рухи (рис. 1.29).

У деяких суглобах патологічна рухливість визначається спеціальними прийомами. Так, наприклад, при ушкодженні схрещених зв'язок колінного суглоба виникає так званий симптом "шухляди", який полягає в передньо-задньому зміщенні гомілки. Для визначення цього симптому хворий лягає на спину, зігнувши хвору ногу в колінному суглобі під гострим кутом і впираючись стопою в кушетку; м'язи мають бути повністю розслаблені. Лікар обома руками захоплює гомілку безпосередньо під колінним суглобом і намагається змістити її поперемінно допереду та дозаду. При розриві схрещених зв'язок стає можливим передньо-заднє зміщення гомілки щодо стегна.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси