Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Травматологія та ортопедія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вимірювання довжини кінцівок

Дуже важливий спосіб одержання додаткової інформації про стан системи опори та рухів. Дослідження слід проводити, порівнюючи хвору та здорову кінцівки на

Приклад вимірювання довжини нижньої кінцівки: А – перший етап встановлення симетричної позиції таза шляхом визначення відстані між мечоподібним відростком та передньоверхньою остю клубової кістки; В – якщо позиція таза симетрична, то довжину нижньої кінцівки вимірюють від передньоверхньої ості клубової кістки до внутрішньої кісточки

Рис. 1.30. Приклад вимірювання довжини нижньої кінцівки: Аперший етап встановлення симетричної позиції таза шляхом визначення відстані між мечоподібним відростком та передньоверхньою остю клубової кістки; В – якщо позиція таза симетрична, то довжину нижньої кінцівки вимірюють від передньоверхньої ості клубової кістки до внутрішньої кісточки

підставі результатів виміру сантиметровою стрічкою (рис. 1.30, 1.31). При дослідженні хворого вимірюють довжину кінцівки та її окружність. Виміри виконують як ураженої, так і здорової кінцівки. Отримані результати порівнюють, що дає уявлення про ступінь анатомічних і функціональних порушень. Довжину та окружність кінцівки вимірюють звичайною сантиметровою стрічкою. Розпізнавальними точками при порівняльному вимірюванні довжини кінцівки є кісткові виступи. Хворий при вимірюванні повинен бути правильно укладений: звертають увагу на те, щоб таз хворого був не перекошений, а лінія, що

Приклад вимірювання довжини стегна та гомілки: а) вимірювання довжини стегна від верхівки великого вертлюга до суглобової щілини колінного суглоба; б) вимірювання довжини гомілки від суглобової щілини колінного суглоба до латеральної кісточки

Рис. 1.31. Приклад вимірювання довжини стегна та гомілки: а) вимірювання довжини стегна від верхівки великого вертлюга до суглобової щілини колінного суглоба; б) вимірювання довжини гомілки від суглобової щілини колінного суглоба до латеральної кісточки

сполучає обидві передньоверхні ості, була перпендикулярна серединній лінії тіла. При визначенні довжини нижньої кінцівки вимірюють відстань від передньоверхньої ості клубової кістки до нижнього краю внутрішньої кісточки. При вимірюванні довжини стегна визначають відстань між великим вертлюгом і суглобовою щілиною колінного суглоба. Довжину гомілки визначають вимірюванням відстані від суглобової щілини колінного суглоба до нижнього краю зовнішньої кісточки (рис. 1.31).

Вимірювання обводу кінцівки виконують на однакових відстанях від певних кісткових орієнтирів.

Довжину верхньої кінцівки вимірюють від надплечового відростка лопатки до шилоподібного відростка променевої кістки або до кінця III пальця. Довжину плеча – від краю надплечового до вершини ліктьового відростка. Довжину передпліччя – від вершини ліктьового до шилоподібного відростка ліктьової кістки (рис. 1.32)

Вимірювання довжини верхньої кінцівки

Рис. 1.32. Вимірювання довжини верхньої кінцівки:

а) вимірювання довжини верхньої кінцівки від надплечового відростка до кінця III пальця; 6) вимірювання довжини плеча від надплечового відростка до вершини ліктьового відростка або до зовнішнього надвиростка плечової кістки: в) вимірювання довжини передпліччя від зовнішнього відростка плечової кістки до шилоподібного відростка променевої кістки

При записі результатів вимірювання необхідно позначити точки, від яких виконувався вимір довжини кінцівки або її сегмента.

Розрізняють наступні види укорочення кінцівки:

Абсолютне або анатомічне вкорочення (істинне) – обумовлене анатомічною зміною кінцівки і визначається шляхом порівняння сумарних даних виміру довжини стегна і гомілки (плеча і передпліччя) на пошкодженій і здоровій кінцівках. Визначається при вимірюванні анатомічної довжини по сегментах (стегно, гомілка і т.д.). Таке вкорочення спостерігається при затримці росту кістки, зміщенні уламків та ін.

Проекційне (уявне) укорочення – обумовлене порочною установкою кінцівки внаслідок контрактури або анкілозу в суглобі.

Відносне (дислокаційне) укорочення – зустрічається при вивихах, коли одна кіст

Визначення функціонального вкорочення лівої нижньої кінцівки шляхом підкладання компенсуючих прокладок під стопу до вирівнювання симетрії кісткових орієнтирів таза

Рис. 1.33. Визначення функціонального вкорочення лівої нижньої кінцівки шляхом підкладання компенсуючих прокладок під стопу до вирівнювання симетрії кісткових орієнтирів таза

ка, що зчленовується, зміщується щодо іншої (наприклад, при вивиху стегна і зміщенні його догори від вертлюгової западини визначатиметься вкорочення кінцівки, незважаючи на однакову анатомічну довжину нижніх кінцівок).

Сумарне (функціональне) укорочення може бути виміряне за допомогою планок (дощечок), що мають певну товщину. Підкладають ці планки під укорочену ногу доти, поки таз не прийме правильне положення (лінія, що сполучає передньоверхні клубові ості, повинна прийняти горизонтальне положення). За висотою підкладок визначають сумарне вкорочення нижньої кінцівки (рис. 1.33).

Окружність кінцівок (хворої і здоровоі) вимірюють у симетричних місцях на певній відстані від нижньої кінцівки кісткових розпізнавальних точок: для нижньої кінцівки – від передньоверхньої ості клубової кістки, великого вертлюга стегна, суглобової щілини колінного суглоба, головки малої гомілкової кістки та ін.; для верхньої кінцівки – від надплечового відростка, внутрішнього надвиростка плеча та ін.

Визначення м'язової сили. Функціональні можливості опорно-рухового апарату значною мірою залежать від стану м'язів. Особливо великого значення для вироблення правильного плану лікування набуває дослідження м'язової сили при нерівномірному ураженні м'язів (поліомієліт, дитячий спастичний параліч, парези та ін.). У клініці при дослідженні м'язової сили широко застосовується метод активних рухів із подоланням опору, створеного рукою дослідника. Хворому пропонують зігнути, розігнути, привести або відвести кінцівку, а той, що досліджує, прагне створити опір, протидію цим рухам. Порівнюючи дані, отримані на хворій і здоровій кінцівках, можна уявити стан сили м'язів. Оцінюють силу м'язів за п'ятибальною системою: 5 – сила м'яза нормальна, 4 – сила м'яза знижена, 3 – виражене зниження, 2 – значне зниження, 1 – повний параліч.

При проведенні спеціальних досліджень для об'єктивного визначення м'язової сили використовують динамометр, який з одного боку фіксують нерухомо, а з друго-

Дослідження м'язової сили стегна за допомогою динамометра

Рис. 1.34. Дослідження м'язової сили стегна за допомогою динамометра

го – до манжетки, закріпленої на сегменті досліджуваної кінцівки (рис. 1.34).

Дослідження травм та захворювань хребта. У діагностиці травм і захворювань хребта використовуються клінічні, рентгенологічні, електрофізіологічні, Інструментальні та лабораторні методи дослідження. Основним методом є клінічний, який передбачає певну систему послідовних дій лікаря. Рекомендується дотримуватися наступного порядку: з'ясування скарг, збір анамнезу (механізм травми), огляд хворого, встановлення попереднього діагнозу.

Скарги. При з'ясуванні скарг слід виділити основні з них. Більшість травматологічних хворих скаржаться на біль у пошкодженій ділянці, який посилюється при русі, обмеження рухів, видиму деформацію сегмента.

Анамнез. У хворого необхідно з'ясувати механізм травми. На підставі типового її механізму можна запідозрити той чи інший варіант ушкодження. Опитування хворого або його родичів про початок і перші прояви захворювання, його динаміку, попереднє лікування повинне проводитися детально. Є захворювання і ушкодження, при яких добре зібраний анамнез хвороби або ушкодження дозволяє не лише запідозрити, але й поставити правильний діагноз. У деяких хворих з часом багато об'єктивних симптомів можуть зникнути і під час обстеження їх виявити не вдається.

Як і при інших захворюваннях, необхідно зібрати анамнез життя хворого: стан здоров'я при народженні, умови життя в дитинстві, юності і зрілому віці, умови праці і виробничі шкідливості, перенесені хвороби, алергологічний анамнез.

Об'єктивний огляд. Хребет досліджують у положенні хворого стоячи, сидячи і лежачи, як у спокої, так і в русі (голови, тулуба, кінцівок). Рівень ураження хребта визначають шляхом відліку кількості хребців від певних анатомічних орієнтирів або за спеціальною схемою. Для огляду хворого стоячи, він повинен повернутися спиною до світла. Досліджуваному слід стояти рівно, з розслабленою мускулатурою, босим, руки вільно звисають уздовж тулуба. У нормально складеної дорослої людини хребет має фізіологічні викривлення у вигляді двох лордозів у шийному і поперековому відділах і одного кіфозу в грудному відділі. Остаточна форма хребта встановлюється до зрілого віку і зберігається до 45-50 років, після чого грудний відділ знову починає поступово округлятися, наближаючись до старечого кіфозу. У дорослих жінок лордоз поперекового відділу більш виражений, ніж у чоловіків. Спеціальним маркером або поглядом (при достатньому досвіді дослідження) відзначають лінію остистих відростків (серединна борозна спини), нижні кути лопаток, гребені клубових кісток, бічні контури талії і шиї, положення надпліч, відхилення міжсідничної борозни від вертикалі. При огляді остистих відростків виявляють їх випинання; різке випинання одного відростка щодо інших у нормі не зустрічається. Оглядаючи спину, звертають увагу на контури м'язів, розташованих поряд із хребтом.

Практично, окрім нормальної будови хребта, прийнято розрізняти наступні різновиди постав: плоску, круглу та сутулу спину. У грудному відділі навіть через незначну деформацію кіфоз стає досить помітним. Поява кіфозу в шийному або поперековому відділах свідчить про наявність серйозних патологічних змін: виступ одного або кількох остистих відростків при кутоподібному кіфозі утворює горб [gibbus), що може спостерігатися при частковому або повному руйнуванні тіл хребців. Бічне викривлення хребта називається сколіозом. Він виявляється по відхиленню лінії остистих відростків від вертикальної осі тіла. Віссю хребта є вертикальна лінія, проведена від потиличного горба через усі остисті відростки хребців до міжсідничної складки.

Функціональний сколіоз, обумовлений значним укороченням однієї ноги, проявляється в положенні хворого стоячи, а в положенні лежачи зникає. При грудному сколіозі на опуклій стороні утворюється реберний горб, який досить добре видно при згинанні. Напруження довгих м'язів спини помітне у вигляді випинань по сторонах від остистих відростків; особливо часто цей симптом спостерігається при дискогенному радикуліті.

Травматологічних хворих оглядають за певною схемою, що не дозволяє пропустити ознаки ушкоджень. Після огляду і виявлення провідних симптомів хребет оглядається по сегментах. У момент первинного огляду положення хворого або ураженого сегмента може бути активним, пасивним та вимушеним.

Активне положення, як правило, свідчить про відносне благополуччя, пасивне – найчастіше свідчить про важку травму або ураження спинного мозку, що ускладнилися паралічем. Необхідно звернути особливу увагу на вимушене положення тіла; як правило, це компенсаторні, пристосувальні та патологічні установки. Виражений лордоз поперекового відділу хребта у вертикальному або горизонтальному положенні хворого може бути зумовлений згинальною контрактурою в кульшовому суглобі.

Пальпація. Пальпація хребта дозволяє доповнити дані огляду, визначити локалізацію, ступінь і характер болючості. Слід пам'ятати, що в нормі остистий відросток II поперекового хребця більше виступає назад, ніж сусідні остисті відростки. Для виявлення болючості при натисканні на остистий відросток ставлять на нього великий палець і тиснуть, переходячи від вище- до нижчерозташованого відростка. При патологічному процесі, що залучає суглобові і поперечні відростки, відзначають біль при натисканні в паравертебральних точках по лінії, що йде паралельно остистим відросткам на 1,5-2 см збоку (у поперековому відділі на 2-3 см).

Для виявлення болю постукують по остистих відростках, натискають на них збоку і використовують інші спеціальні діагностичні прийоми, наприклад, навантаження по осі хребта (на голову або на плечовий пояс). При пальпації відзначають також напруження м'язів, розташованих поряд із хребтом, оскільки більшість травм і захворювань хребта супроводжуються підвищенням м'язового тонусу. Пальпацію передньої поверхні хребта на рівні III–IV шийних хребців здійснюють через рот, за звичай вказівним пальцем. На рівні перснеподібного хряща перед груднинно-ключично-соскоподібним м'язом промацують горбик VII шийного хребця. У худих людей при бімануальній пальпації живота доступні пальпації тіла поперекових хребців. Крижовий і копчиковий відділи хребта спереду пальпуються через пряму кишку.

Щадна пальпація тканин у місцях ушкодження, видимої деформації, болючості дозволяє визначити місцеву температуру, виявити тургор м'яких тканин, їх набряклість.

Визначення обсягу рухів у шийному відділі хребта: А – нахил убік; Б – згинання; В – розгинання

Рис 1.35. Визначення обсягу рухів у шийному відділі хребта: Анахил убік; Бзгинання; В – розгинання

Визначення обсягу рухів у грудному відділі хребта: А – нахил убік; Б – симптом От та, який використовують для виміру обсягу рухів у грудному відділі хребта. Над остистим відростком С. маркером ставлять першу точку і відміряють донизу 30 см та ставлять другу точку, при згинанні відстань збільшується до 32 см у нормі, а при розгинанні зменшується до 28 см; В – ротаційні рухи

Рис. 1.36. Визначення обсягу рухів у грудному відділі хребта: Анахил убік; Бсимптом От та, який використовують для виміру обсягу рухів у грудному відділі хребта. Над остистим відростком С. маркером ставлять першу точку і відміряють донизу 30 см та ставлять другу точку, при згинанні відстань збільшується до 32 см у нормі, а при розгинанні зменшується до 28 см; В – ротаційні рухи

Визначення обсягу рухів у поперековому відділі хребта за симптомом Шобера: лікар маркером наносить першу точку над остистим відростком S, та другу точку на 10 см вище, при згинанні в нормі вона повинна збільшуватися до 13-14 см, а при розгинанні зменшуватися до 8-9 см. При згинанні також виміряють відстань між пальцями та підлогою

Рис 1.37. Визначення обсягу рухів у поперековому відділі хребта за симптомом Шобера: лікар маркером наносить першу точку над остистим відростком S, та другу точку на 10 см вище, при згинанні в нормі вона повинна збільшуватися до 13-14 см, а при розгинанні зменшуватися до 8-9 см. При згинанні також виміряють відстань між пальцями та підлогою

Пальпація остистих відростків для визначення болючості, яка характерно для перелому хребця

Рис. 1.38. Пальпація остистих відростків для визначення болючості, яка характерно для перелому хребця

поширеність ділянки ущільнення і встановити зв'язок запального процесу з поверхнево чи глибше розташованими тканинами, іррадіацію болю при натисканні. Пальпаторне дослідження також дозволяє

Паровертебральна пальпація для визначення болючих точок при пошкодженні поперечного відростка та при обстеженні хворого на остеохондроз

Рис. 1.39. Паровертебральна пальпація для визначення болючих точок при пошкодженні поперечного відростка та при обстеженні хворого на остеохондроз

проконтролювати стан нервових корінців, судин, наявність новоутворень, деформацію суглобів. Пальпація може проводитися усією кистю, кінчиками пальців однієї' або двох рук, кінчиком другого пальця у разі здійснення пальпації двома руками; вона називається дворучною, або бімануальною.

Визначення обсягу рухів хребта наведено на рис. 1.35-1-37. Прийоми пальпації – на рис. 1.38,1.39

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси