Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Іноземні інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Економічний зміст офшорних зон й інституцій і принципи їх класифікації

Спочатку англійські юристи термін off-shore (доел, поза берегом) застосовували до компаній, створених відповідно до законодавства іноземних держав (тобто держав, розташованих поза Великим о-вом – Об'єднаним Королівством). A on-shoreмає протилежне до терміна off-shore значення – на березі. Ці терміни досить часто використовують юристи й консультанти, але фактично вони ніколи не зустрічаються в національних законодавствах. Наприклад, у британському законодавстві компанія, зареєстрована в Англії, Уельсі або Шотландії, є вітчизняною юридичною особою (on-shore company), а зареєстрована в будь- якій іншій юрисдикції (США, Німеччина, Кіпр, Багами) – іноземною юридичною особою (off-shore company). Таким чином, офшорний бізнес – це підприємницька діяльність, здійснювана в межах міжнародної групи компаній, частина підрозділів якої розташована в країнах, що надають податкові, валютні, інвестиційні й інші пільги за певних умов. Ці країни одержали неофіційну назву податкові притулки (tax havens). Американський економіст Р. Гордон у своїй книзі "Податкові притулки та їх використання платниками податків США", підготовленій за замовленням Служби внутрішніх доходів Федеральної податкової служби США, сформулював таке визначення податкового притулку: Податковий притулок – будь-яка країна, що має низький або нульовий рівень оподатковування на всі або деякі категорії прибутку, і пропонує певний рівень банківської або комерційної таємності.

Наприкінці 50-х pp. цей термін з'явився і в США у зв'язку з необхідністю позначення організацій, які ухилялися від державного контролю підприємницької та фінансової діяльності шляхом зміни країн реєстрації. Проте зараз поняття off-shore має ширше значення. Загальновідомі терміни офшорна зона або офшорний центр, офшорна юрисдикція, офшорна діяльність, офшорний бізнес, офшорна компанія. Водночас для характеристики офшорного бізнесу використовують і слова-синоніми – податкова гавань, податковий оазис, податковий рай, що в певній мірі точно відображає особливості цього явища.

В усіх випадках сама назва офшор передає територіальний характер світової сфери послуг, формування нової міжнародної фінансово-інформаційної інфраструктури. Разом з тим, незважаючи на досить поширене явище офшорів, ще й нині остаточно не встановилися понятійний апарат, класифікаційні схеми, немає єдиного бачення щодо особливостей їх формування та функціонування.

Численні інформаційно-аналітичні дослідження, що мають на меті ознайомлення бізнесових кіл із механізмом офшорних зон та надання допомоги у виборі оптимальної юрисдикції, взагалі не приділяють достатньої уваги визначенню офшорних зон або центрів. Також в економічних довідниках офшори представлені як території з низькими або навіть нульовими ставками податків на доходи та майно. Таким чином, під офшорними утвореннями розуміють два взаємозалежних явища, що мають тотожні ознаки – офшорну зону й офшорну компанію. Офшорну зону можна визначити в загальному плані як місце реєстрації офшорних компаній. Зазначене вище поняття офшорний центр є тотожним до офшорної зони, його доволі широко використовують в економічній літературі. Хоча загальновизнаного переліку офшорних зон не існує, усе ж наведемо перелік основних офшорних юрисдикцій:

Європа:

  • • Андорра,
  • • Кіпр,
  • • Мальта,
  • • о. Мен,
  • • о. Гернсі,
  • • о. Джерсі,
  • • о. Сарк,
  • • Гібралтар,
  • • Ліхтенштейн,
  • • Люксембург,
  • • о. Мадейра,
  • • Монако.

Азія й Індійський океан:

  • • Бруней,
  • • Бахрейн,
  • • Гонконг,
  • • о. Лабуан (Малайзія),
  • • ОАЕ (Дубай).

Африка:

  • • Ліберія,
  • • Ботсвана,
  • • Маврикій,
  • • о. Мадейра,
  • • Канарські о-ви,
  • • Сейшельські о-ви.

Тихоокеанський регіон:

  • • о. Вануату,
  • • Західне Самоа,
  • • о-ви Кука,
  • • Маршаллові о-ви,
  • • о. Науру,
  • • о. Ниуе,
  • • Сингапур.

Центральна Америка та Карибський регіон

  • • о. Ангілья,
  • • о. Аруба,
  • • Багамські о-ви,
  • • о. Барбадос,
  • • Беліз,
  • • Бермудські о-ви,
  • • Британські Віргінські о-ви,
  • • Кайманові о-ви,
  • • Коста-Ріка,
  • • о. Гренада,
  • • Нідерландські Антильські о-ви,
  • • Нова Зеландія,
  • • Панама,
  • • о-ви Сент-Вінсент і Гренадіни,
  • • о-ви Сент-Кристофер і Невіс,
  • • о-ви Теркс і Кайкос.

Країни, де реєструють офшорні компанії, умовно можна поділити на дві категорії:

  • • Невеликі держави, острови з невисоким рівнем розвитку власної економіки, але з достатньо високою політичною стабільністю (Багамські Острови, Британські Віргінські Острови, Вануату, Сейшельські Острови тощо). Зазвичай ці держави не пред'являють жодних вимог до звітності, єдина вимога – це внести щорічний фіксований збір до скарбниці. У таких країнах зазвичай не ведуть реєстр акціонерів і директорів, конфіденційність володіння зазначеною компанією дуже висока. Найчастіше такі компанії використовують як сейф і для фінансових трансакцій.
  • • Держави, де, окрім офшорних компаній, існують звичайні (оншорні – onshore), які можуть належати нерезидентам, але за умови ведення господарської діяльності всередині цієї країни вони можуть втратити пільговий безподатковий статус. Для того, щоб довести, що компанія не вела такої діяльності, зазвичай у таких країнах щорічно слід проходити аудит і здавати звіти. З боку урядів цих держав контроль жорсткіший, ніж у попередньому випадку, тут ведуть реєстр директорів й акціонерів, але і престиж компаній набагато вищий. Це – Кіпр, Ірландія, Гібралтар, Люксембург, Швейцарія, о. Мен тощо.

Офшорними компаніями називають будь-яку організаційно- правову форму ведення бізнесу (товариство, корпорацію тощо), яка за законами країни реєстрації отримала офшорний статус. З огляду на це вихідним для визначення офшорної зони є поняття офшорної компанії, тим більше, що на класифікації останніх фактично будують і класифікацію офшорних зон.

Статус офшорної надають компанії, яка:

  • • заснована нерезидентами країни реєстрації,
  • • веде підприємницьку діяльність за межами країни реєстрації та не отримує доходів із джерел на території країни реєстрації,
  • • веде справи лише з нерезидентами країни реєстрації.

У разі виконання зазначених умов (а також додаткових, визначених законодавством країни, де створено офшорну зону), компанія стає офшорною.

Основні напрями використання офшорних компаній такі:

  • • Офшорна компанія як утримувач банківського рахунку.
  • • Міжнародна комерційна діяльність із використанням офшорної компанії.
  • • Трансферт прибутку.
  • • Офшорна компанія-підрядчик.
  • • Інвестиційна діяльність офшорної компанії
  • • Офшорна холдингова компанія.
  • • Офшорна лізингова компанія.
  • • Офшорна компанія, що здійснює діяльність на фінансових і фондових ринках.
  • • Самофінансування.
  • • Використання офшорної компанії з метою управління майном.
  • • Банківська діяльність в офшорних зонах.
  • • Судновласницька діяльність в офшорних зонах.
  • • Офшорна транспортна компанія.
  • • Страхова діяльність в офшорних зонах.
  • • Офшорна компанія, яку приватні особи використовують як посередницю при наданні послуг.
  • • Інтелектуальна власність, ліцензування і франчайзинг.
  • • Офшорна фінансова компанія.
  • • Звільнення офшорної компанії від ПДВ при оренді приміщення.
  • • Звільнення від сплати митних зборів при внеску в статутний капітал спільного підприємства.
  • • Конфіденційне затвердження заповітів.
  • • Офшорний кліринговий центр.

Для практичної реалізації офшорного статусу необхідно також, щоб країною реєстрації було встановлено пільговий режим або взагалі скасовано оподаткування таких компаній, укладено договори про недопущення подвійного оподаткування з тими країнами, із джерел, у яких така компанія отримуватиме доходи.

Лише за виконання всіх основних і додаткових умов, юридично офшорна компанія стає такою і фактично.

Крім цих ознак, правовий статус офшорних компаній також відрізняється від інших організаційно-правових форм ведення бізнесу. Зокрема, офшорний статус можуть отримати кілька різновидів товариств і корпорацій, серед яких: змішане товариство, компанія з обмеженою відповідальністю, міжнародна ділова компанія, звільнена компанія, нерезидентна компанія, компанія зі спеціальним статусом.

У змішаному товаристві частина учасників несе повну, а частина (привелійовані учасники) – обмежену відповідальність за зобов'язаннями. Останні не можуть брати участь в управлінні товариством, але в обмін на свою участь отримують певну винагороду залежно від результатів діяльності товариства.

Компанія з обмеженою відповідальністю поєднує ознаки корпорації і товариства, має обмежену відповідальність за зобов'язаннями, а виплату податків здійснює кожен окремий учасник такої компанії.

Міжнародна ділова компанія за формою схожа з акціонерною компанією, але має вести підприємницьку діяльність лише за межами країни реєстрації та з її нерезидентами.

Звільнену компанію реєструють у формі корпорації. Вона отримує від держави реєстрації спеціальне звільнення від оподаткування в обмін на зобов'язання не вести підприємницької діяльності на її території та з її резидентами.

Нерезидентну компанію створюють нерезиденти, керують з-за кордону держави реєстрації. Вона веде підприємницьку діяльність лише за кордоном.

Компанія зі спеціальним статусом сама може обрати ставку оподаткування, самостійно зіставляючи ставки оподаткування у країнах реєстрації й отримання прибутків.

Крім того, для повноти розуміння офшору необхідно окреслити поняття трасту або довірчого володіння. Траст є домовленістю, згідно з якою одна особа (сетлор) зобов'язує іншу особу (трасті) керувати майном на користь третьої особи (бенефіціара). Трасти використовують для структурування бізнесу, уникнення контролю з боку відповідних органів та зменшення оподаткування.

Виходячи з вищезазначеного, під офшорною зоною розуміють усю або частину країни, де встановлюють і використовують пільговий режим функціонування компаній з офшорним статусом, які ведуть свою діяльність поза межами території реєстрації та здійснюють операції з майном чи коштами нерезидентів.

Існують також три категорії офшорних центрів: офшорні банки, офшорні трасти, офшорні університети. Вони передбачають як цілком легальні способи з погляду податкового законодавства, так й адміністративно заборонені і навіть злочинні. По-перше, їх використовують без будь-яких мотивацій фіскального характеру, коли йдеться про операції, які не впливають на виплату національних податків. Прикладом може бути функціонування в офшорному центрі американського банку (або його відділення), який залишається платником податків у казну США. Зрозуміло, що таке використання офшорного центру цілком законне.

По-друге, можливе використання офшорних центрів із вигодою для платника і водночас відповідає закону. Прикладом може бути звільнення від податків, яке надають в офшорних центрах компаніям на певний період із метою інвестування ними в промислове виробництво економічно відсталих країн, у яких найчастіше і функціонують ці центри.

По-третє, можна говорити про використання таких центрів у процесі реалізації міжнародного податкового планування (international tax planning), що застосовують із метою пошуку оптимальних рішень у сфері оподаткування для корпорацій, фінансових груп або індивідуальних осіб. Такі дії спираються на використання прогалин у податковому або адміністративному законодавстві чи здійснюються в розрахунку на складнощі передавання владою різних країн податкової інформації, а також на заплутаність і тяганину при проведенні такої процедури.

По-четверте, особливою категорією використання офшорних центрів визнають шахрайство, що є злочинним діянням. Цей факт, за допомогою якого платник податку незаконним шляхом прагне ухилитися від накладеного на нього зобов'язання сплачування податків, наприклад, шляхом недекларування доходів. Такі дії переслідують законом. Вищезазначене належить до класифікації використання офшорних центрів із юридичного й морального (аксіологічної) поглядів.

З організаційно-правового та фінансово-економічного боку, а також із практико-юридичного погляду зазвичай виділяють три основні способи використання офшорних центрів:

  • • трансферт прибутку шляхом заниження або завищення цін закупівлі та продажу товарів і послуг, а також витрат на утримання персонала;
  • • маніпулювання міжнародними угодами;
  • • використання ротаційних компаній.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші