Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Іноземні інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Ризик "сотого покупця" офшорної компанії

Ця група ризиків пов'язана з тим, що та сама офшорна компанія може продаватися багато разів і різним покупцям. Уявіть таку ситуацію, коли ви, нічого не підозрюючи, є двадцятим, наприклад, покупцем будь-якої офшорної компанії. Ризик для фірми, що продає таку компанію, практично, зведений до нуля, важливо лише не продавати хоча б двічі таку компанію в тому самому місці, а ще краще в одній і тій же країні, тому що візьмуть, раптом, два різних власники однієї і тієї ж компанії та й захочуть акредитувати представництво даної фірми на території України. І тут уже починає діяти принцип "Хто не встиг, той спізнився". Ще одним місцем, де може бути виявлено, що компанія продавалася неодноразово, може бути банк, у якому відкривають рахунки офшорної компанії. Уявімо, ви звертаєтеся в будь-який банк на о. Джерсі із проханням про відкриття рахунку вашій компанії, а вас інформують, що для такої компанії рахунок уже відкритий. Проте з урахуванням кількості банків, що працюють за кордоном, ризик вищезазначеної ситуації мінімальний.

Ризик втрати грошей, що перебувають на рахунку офшорної компанії

Втратити гроші з рахунку офшорної компанії, відкритого в іноземному банку, можливо внаслідок багатьох причин. Наприклад, ви придбали офшорну компанію в окремої української фірми, що перебуває під контролем кримінальних структур. За допомогою цієї ж фірми ви відкрили рахунок у будь-якому банку і розмістили на цьому рахунку кошти, а зацікавлені у ваших грошах люди володіють усією інформацією, необхідною для того, щоб ваші гроші безслідно зникли. З огляду на це створення загальної схеми роботи за участю офшорної компанії – стратегічно важливе й одне з головних завдань, тому що від його рішення залежать усі наступні дії власника компанії в його взаєминах із контрагентами, державними органами, дії зі сплати податків за певними видами договорів, ведення бухгалтерської звітності.

Схеми можуть бути створені для постійної роботи, реалізації якого-небудь короткотермінового проекту, проведення якої- небудь угоди. З одного боку, таким схемам властива ознака сталості, але, з іншого боку, з урахуванням змін у політичній, економічній і правовій сферах, а також змін, викликаних специфікою сфери діяльності, у схеми необхідно постійно вносити зміни. Основні принципи побудови схем такі:

  • Принцип "кошика з яйцями" або "доміно". При реалізації цього принципу необхідно врахувати, що контролювати будь-яку компанію можна за допомогою різноманітних методів, а не тільки у формі участі в її статутному капіталі, якщо взагалі таке поняття як статутний капітал існує за законодавством місця реєстрації офшорної компанії. Контроль може здійснюватися компанією за допомогою укладеного договору або ж, наприклад, ведення комерційної діяльності через філії компанії чи через взаємодію з нею через третіх осіб.
  • Принцип законності Усі економічні відносини між офшорною компанією й іншими підприємствами мають бути оформлені юридично грамотно, тобто попередньо слід провести кваліфіковану правову роботу. Необхідно виявити всіх необхідних учасників схеми – юридичних осіб, а між ними повинні бути укладені всі необхідні договори, підготовлена вся інша документація відповідно до законодавства офшорної юрисдикції і, можливо, законодавства інших держав. І, звичайно ж, слід повністю узгодити юридичну частину схеми з економічною і фінансовою частинами.
  • Принцип економічної ефективності Економічна ефективність схеми безпосередньо залежить від того, яка буде вибрана юридична схема роботи, тому що найчастіше бажані варіанти переказу капіталу неможливі через існуючі законодавчі бар'єри. Більшою мірою саме від юридичної складової схеми залежать напрям і лабіринти фінансових потоків. Практично будь- яка зміна юридичної схеми спричиняє зміну фінансових показників роботи, проте над реалізацією цього принципу має спільно попрацювати нерозлучне в господарській діяльності будь-якого підприємства тріо: фінансист, юрист, бухгалтер. Буде, безсумнівно, краще, якщо до них приєднається фахівець у тій сфері діяльності, якою планує займатися офшорна компанія.
  • Принцип розподілу функцій усередині офшорної компанії При організації схеми роботи чітко повинні бути визначені функції між усіма підприємствами, що належать до орбіти комерційної діяльності компанії. Основних функцій п'ять: а) управління, б) одержання прибутку, в) обліку витрат, г) "грошової кишені" (місця, де зберігаються основні кошти), д) прийняття на себе ризиків. При цьому не слід розуміти ці функції так, що для виконання кожної з них необхідне окреме підприємство.
  • Принцип безпеки. Про принципи роботи схем, про всіх задіяних у них компаніях і про інші важливі деталі має знати вузьке коло фахівців. Водночас персонал, що безпосередньо виконує щоденну роботу з реалізації схем, також повинен мати уявлення про те, чим йому необхідно займатися і володіти частиною необхідної інформації.

Нині в межах механізму взаємодії материнської компанії та її дочірньої офшорної фірми з'явилися нові види підприємств офшорного типу, які забезпечують значне зниження податків, хоча й не мають усіх ознаки класичного офшору. До категорії таких часткових офшорів належать компанії міжнародного бізнесу (International Business Companies), пільгові, або звільнені, компанії (exempt companies). Відмінність від класичної офшорної формули для таких компаній полягає в тому, що вони у багатьох випадках мають право відкривати в офшорній юрисдикції реально функціонуючий офіс, вести тут бізнес і купувати нерухомість. Однак рівень оподатковування для них не завжди нульовий і в деяких випадках застосовують спеціальну шкалу оподатковування. Залежно від характеру операцій податки коливаються від 0 до 30 % (о. Джерсі), від 0 до 20 % (о. Мен), від 0 до 17 % (Гібралтар). Для них діє окремий режим, коли компанія має право вести не тільки офшорний, але і резидентний бізнес, однак від податків звільняють тільки частину доходів, що надійшла з-за кордону.

До підприємств офшорного типу також належать компанії, що звільнені від частини податків, наприклад від місцевих. Так, місцеві податки не платять компанії штату Делавер (США) і доміцильовані компанії Швейцарії. Яскравим прикладом некласичного офшора є й пільгові компанії в Калмикії (Росія). У деяких закордонних юрисдикціях реєструють ще рідкісніші і незвичайніші різновиди офшорів, наприклад офшори типу LLC о. Невіснув. Річ у тім, що в офшорному бізнесі дедалі частіше використовують підприємства некорпоративного типу та гібридні правові форми підприємництва. Нині в офшорному бізнесі активно функціонують компанії, обмежені в гарантії (Limited by Guaranty), і компанії з необмеженою відповідальністю власників (Unlimited Company).

Деякі юрисдикції пропонують цілий пакет корпоративних інструментів, включаючи нерезидентні і резидентні компанії різних типів й організаційних форм. Найширший спектр корпоративних можливостей існує у "старих", традиційній і престижних європейських юрисдикціях – о. Гернсі, о. Джерсі, о. Мен та ін. Взагалі юрисдикції ведуть власну боротьбу за клієнта і надають йому нові можливості та додаткові "ступені волі". Вони прагнуть сформувати свій маркетинговий імідж, підкреслити свої порівняльні переваги, але не відійти при цьому від загальноприйнятих принципів, традицій і правових доктрин. Наприклад, уведення власної гнучкої податкової шкали для компаній офшорного типу дозволяє інвестору вибирати ставку податку для своєї фірми за узгодженням із місцевими податковими органами.

Річ у тім, що в багатьох випадках пільги з усунення подвійного оподатковування надають тільки за умови, що фірма, яка претендує на них, платить податки не нижче певного рівня. Таким чином, ставки оподатковування дочірньої структури можна зробити мінімальним, узгодивши його з вимогами базової юрисдикції. Деякі юристи виділяють понад десятка типів офшорних фірм. Однак у найзагальнішому вигляді пільгові компанії офшорного типу розрізняють за двома основними характеристиками: рівнем оподатковування і статусом резидентності (тобто можливості вести бізнес з офісу на території пільгової юрисдикції).

Особливого значення в межах механізму взаємодії материнської компанії та її дочірньої офшорної фірми набувають резидентні структури офшорних фірм. Іншими, досить розповсюдженими формами офшорних компаній є резидентні представництва і дочірні філії, що реально функціонують в інших країнах. Нерідко такі структури створюють у країнах місцезнаходження власників офшорів і служать організаційно-правовою базою для їх бізнесу. Наприклад, будь-яка іноземна фірма може вести бізнес безпосередньо в США, однак для відкриття рахунку в американському банку вона має одержати дозвіл секретаря відповідного штату (слід ураховувати, що офшорам такі дозволи видають неохоче).

Для міжнародної практики типове створення представництва офшорної або пільгової компанії в "іміджевій" податковій юрисдикції. Таку структуру розглядають як відділення (branch) іноземної компанії. Зрозуміло, його поряд з іншими господарськими суб'єктами обкладають податками в повному обсязі незалежно від національного походження. Якщо іноземна компанія підпадає під угоду про усунення подвійного оподатковування, то статус такої структури – постійне представництво. Однак існує безліч причин для того, щоб обрати саме таку схему організації бізнесу. Насамперед власники офшорної фірми при реєстрації представництва одержують офіційну резидентну базу для своєї "безтілесної" компанії. Цс може мати значення для поліпшення іміджу свого бізнесу, адже компанії офшорного типу реєструють й у деяких респектабельних європейських країнах (Ірландії, Люксембурзі). З іншого боку, у власника з'являється більше ступенів свободи. Наприклад, частина операцій компанії може проходити за рахунками материнської компанії, що сприяє вилученню з місцевого податкового і валютного регулювання.

Певною мірою це характерне для країн із "м'якою" податковою системою, а саме країн СНД, третього світу, Східної Європи, Прибалтики, Росії й України. У розвинених країнах Заходу такі схеми теж існують. Проте вони в багатьох випадках із правового погляду є не суворими і вимагають ретельного аналізу. Механізми відкриття представництв й акредитації інофірм в Україні досить добре відпрацьовані спеціалізованими юридичними і секретарськими компаніями. В основі такої моделі лежить створення у країні представництва офшорної фірми, через яке її власник веде свою діяльність. Представництво іноземної компанії може перебувати у сфері дії міжнародних податкових угод. Це означає, що доходи представництва компанії будуть обкладені податком на прибуток тільки в одній країні.

Багато російських власників підприємств зареєстрували свою основну компанію в США, наприклад у штаті Делавер або Вайомінг, а бізнес у Росії ведуть через її представництво. Податки відповідно до угоди сплачують тільки в одній країні. Разом з тим американській компанії простіше списувати значні за російськими рівнями кошти на зарплату й офісні видатки, знижуючи в такий спосіб оподатковуваний прибуток.

За законодавством більшості країн представництво іноземної компанії має вести бухгалтерську звітність і сплачувати податки поряд з іншими місцевими компаніями. Однак основну частку розрахунків і платежів представництв здійснюють за рахунками офшорної компанії в іноземних банках. У такий спосіб досягають тієї ж мети – зниження податків на прибуток. Прибуток постійного представництва іноземної фірми, що не є самостійною юридичною особою, можна переводити за кордон без яких-небудь втрат на податки "біля джерела".

У більшості західноєвропейських країн застосування даної схеми зазнає чималих складнощів. Річ у тім, що контрольні технології податкових органів у розвинених країнах Заходу досить досконалі, тому, якщо податкова інспекція встановить, що центр контролю й управління фірми перебуває в її юрисдикції, то податкова відповідальність пошириться на фірму в повному обсязі. Крім того, центр управління і контролю можна розглядати як місце підписання контрактів, а отже, саме перебування в країні особи із правом підпису від імені компанії кваліфікують як постійну установу, що породжує податкову відповідальність. Таким чином, факт підписання контракту на території юрисдикції сам по собі може спричинити виникнення податкової відповідальності.

Це не означає, однак, що схеми податкового планування неможливо застосовувати при роботі в США або Західній Європі. В усякому разі, іноземні підприємці широко використовують ці прийоми щодо своїх країн і, наприклад, щодо України. Проте тут необхідно бути особливо уважними. Без місцевих адвокатів у таких ситуаціях не обійтися. Реалізація закордонних схем податкового планування вимагає високої якості юридичного аналізу. У світовій практиці досить успішною вважають податкову схему, що забезпечує зниження податкових втрат хоча б на 10-15%. Існує низка захисних механізмів, що скорочують можливості офшорного бізнесу. Одним із найважливіших є антитрансфертне законодавство. Воно має широку сферу застосування, оскільки стосується податкового планування взагалі. Антитрансфертне законодавство безпосередньо зачіпає й офшорний сектор, адже перерозподіл доходів на користь офшорних фірм здійснюють головним чином за допомогою трансфертних цін. Так, законодавства промислово розвинених країн містять формулювання, що перешкоджають використанню трансфертних цін з метою податкового планування. Конкретні рішення вони залишають податковим інспекціям, надаючи їм досить широкі повноваження з контролю за укладанням міжнародних угод. У кожній країні своя практика, однак зводиться вона до аналізу кон'юнктури даного сегмента ринку і перевірки всіх відхилень від прийнятого рівня цін. Існують інститути спеціалізованих аудиторів, які піддають ретельній перевірці рахунки транснаціональних корпорацій. У Франції для оцінки обґрунтованості цін залучають спеціальні експертні ради.

Іншим антиофшорним механізмом є оподатковування нерозподілених доходів офшорних фірм. Канада, Данія, ФРН, Італія і Японія оподатковують доходи офшорних фірм, незалежно від того, були вони репатрійовані чи ні. У цих країнах у законодавствах або введено критерії визначення офшорної компанії (Велика Британія), або наведено список територій, що є податковими гаванями (Японія). У США існує поняття так званої персональної холдингової компанії, що має п'ять або менше власників. Така компанія підпадає під податок на нерозподілені прибутки в розмірі 28 %. У США зі сфери дії податкових угод виключено посередницькі компанії транзитного типу. США, як і Велика Британія, увели поняття контрольованої закордонної корпорації (controlled foreign company). Усе ж не будемо забувати, що податкові служби не всесильні. Ступінь обмежень у різних країнах неоднакова. Найпослідовніші антиофшорні заходи розпочаті в США, Великій Британії, Канаді, Данії, ФРН, Італії і Японії. Проте трансфертне ціноутворення широко застосовують і щодо третіх країн.

Антиофшорне законодавство Росії, наприклад, обмежене нормами інструкції ДПС № 34, механізм застосування якої поки недостатньо відпрацьований. Розглянемо ще одну групу ситуацій, що поширена в діловій практиці і пов'язана з появою в Росії пільгових податкових регіонів. Серед них: Республіка Калмикія, регіон Алтаю, Інгушетія тощо. Зареєстровані тут компанії при дотриманні ними низки вимог звільняють від більшості місцевих податків, включаючи податок на прибуток і частково ПДВ (звичайно в обсязі, що відраховують у місцевий бюджет). Можливості використання російських пільгових юрисдикцій у міжнародному податковому плануванні очевидні. Представництво інофірми, зареєстроване тут, має пільговий податковий статус; через пільгові фірми вигідно здійснювати експортно-імпортні операції; дивіденди й інші доходи, що надійшли з-за кордону, також будуть піддані більше сприятливому податковому режиму; російські пільгові фірми в повному обсязі користуються перевагами угод про усунення подвійного оподатковування, що не поширюється на звичайні міжнародні офшори.

Щодо російських пільгових фірм, то насамперед слід зазначити: мережу міжнародних дочірніх фірм і філій у багатьох випадках доцільно перевести на компанію в російській пільговій зоні. Адже переведені з-за кордону дивіденди й інші доходи в цьому випадку будуть звільнені від значної частини податків (це особливо актуально, якщо в Росії із зазначеною країною немає сприятливої угоди про усунення подвійного оподатковування). У цьому випадку положення іноземної юрисдикції, з якою є така угода, і положення юрисдикції, з якою такої угоди немає, немов би узгоджують. У першому випадку податки знижують завдяки податковій угоді, у другому – завдяки пільгам щодо податку на прибуток. Узагалі російські пільгові фірми доцільно якомога ширше використовувати в міжнародних операціях. Річ у тім, що вони в повному обсязі користуються перевагами угод про усунення подвійного оподатковування. Наприклад, пільгова резидентна компанія в Ірландії з оподаткуванням прибутку порядку 10% і з постійним представництвом у Росії одержить компенсацію відповідно до податкової угоди Росія – Ірландія. Ця компенсація буде еквівалентна податкам, сплаченим її постійним представництвом у Росії (але не перевищить ірландську ставку). Очевидно, що це значно зменшить втрати на російський податок на прибуток.

У багатьох офшорних юрисдикціях окремі види комерційної діяльності нерезидентів (напр. будівництво нерухомості, прокладання нафто- і газопроводів) протягом певних проміжків часу (зазвичай один рік) не спричиняють податкової відповідальності. Це пов'язане з тим, що відповідно до податкових угод між країнами (напр. України з деякими офшорними юрисдикціями) комерційна діяльність протягом року не спричиняє присвоєння статусу постійного представництва з податковою відповідальністю, що випливає з нього. Аналогічні правила встановлено і для офісів науково-технічних фірм, що здійснюють науково- дослідні роботи і які відповідно до податкових угод до сфери податкової відповідальності зазвичай не потрапляють. Таким чином, у деяких випадках резидентний бізнес з розробки програмного забезпечення, проектно-дослідницькі роботи і пов'язаний із ними консалтинг за кордоном на пільговій законодавчій базі офшорних територій можуть здійснювати приватні компанії України. Якщо філія відкрита у країні, з якою в України діє норма усунення подвійних податків у режимі звільнення від податків (відповідно до нього податки сплачують в одній із двох країн), то може бути досягнуте зниження ставки податків на закордонні доходи.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші