Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Іноземні інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сфери та форми використання переваг офшорних територій у практиці здійснення міжнародних фінансових операцій

Власники офшорних компаній одержують у власне управління самостійний суб'єкт господарських відносин, а такий "інструмент" необхідний як для багатьох видів бізнесу, так і для здійснення міжнародних фінансових операцій. Функціонування й управління офшорною компанією не таке складне і достатньо економне. Зазвичай не потрібні проведення аудиторських перевірок і подання податкових декларацій, а збори акціонерів і ради директорів відбуваються формально. Усе ж офшорні фірми з юридичного погляду – повноцінні суб'єкти господарських операцій. їх використовують у різних комерційних схемах.

Володіння офшорними фірмами майже завжди здійснюють через номінальних акціонерів (nominee shareholders) і номінальних директорів (nominee directors). Номінальні особи фактично ізольовані від управління компанією, хоча установчі документи оформлені на їхні імена. Інститут довірених директорів підвищує конфіденційність діяльності офшорної компанії і дозволяє перебороти деякі юридичні обмеження (напр. вимогу про наявність як мінімум двох акціонерів, тоді як у компанії лише один власник). Статус номінального володіння в багатьох офшорних юрисдикціях передбачено законодавством. Типову офшорну компанію організовують зазвичай так:

Оформляють номінальне володіння акціями (1). Номінальні акціонери "проводять" загальні збори акціонерів, що формує раду директорів (2). Рада директорів також може складатися з осіб, що діють за спеціальним договором із власниками фірми. Резолюцією ради директорів право підпису надають власникам компанії або іншим особам, зазначеним ними (3). У підсумку управляють компанією її реальні власники. Процедури 1-3 найчастіше проводить секретарська компанія, що здійснює весь комплекс послуг зі створення й управління офшорними фірмами в інтересах своїх клієнтів.

Деякі особливості офшорних компаній пов'язані з їх нерезидентним статусом. Так, компанія повинна мати зареєстрований офіс й агента (секретаря) на території даної пільгової юрисдикції. Через них судові позови й інші офіційні повідомлення доводять до директорів (власників) фірми. Саме тут зберігають й офіційні документи компанії. У багатьох юрисдикціях існують обмеження на мінімальний капітал і мінімальну кількість акціонерів, а в багатьох випадках і на кількість директорів. Іноді пропонують національність директорів і секретаря компанії. В одних випадках вони повинні бути резидентами, в інших – нерезидентами даної пільгової юрисдикції (деякі юрисдикції воліють мати серед директорів офшорних фірм своїх співгромадян, нехай навіть їх функції суто номінальні). Обмеження можуть стосуватися місця проведення загальних зборів акціонерів, адже центр контролю й управління офшору має завжди перебувати за кордоном.

Правила офіційної звітності для офшорних фірм зазвичай зведені до мінімуму або відсутні зовсім, а в різних юрисдикціях вони можуть відрізнятися. Іноді, наприклад, потрібно подати річний звіт, але не потрібно звітний бухгалтерський баланс. Це, однак, не стосується пільгових компаній зі скороченою ставкою податку на прибуток. Якщо є податок, то ведення фінансової звітності і проведення аудиторських перевірок обов'язкові. У деяких юрисдикціях зовнішній аудит передбачено і для типових офшорних компаній (Ірландія, Гернсі, Кіпр), хоча проводитися він може і за скороченою програмою. Буває і так, що аудит формально необхідний за законом, але податкові служби традиційно жодних вимог щодо "звільнених" компаній не пред'являють (Гібралтар). Більшість офшорних юрисдикцій дотримуються стандартних принципів формування пільгових компаній.

Існують 24 основних параметри, або характеристики, які застосовують для короткого опису офшорної юрисдикції. Серед них:

  • • "вік традиції", або як давно було ухвалено закон, що поклав початок реєстрації офшорів;
  • • перелік типів компаній та організаційно-правових форм, які застосовують для офшорного бізнесу;
  • • мінімальні вимоги щодо статутного капіталу;
  • • обсяг витрат часу і коштів на реєстрацію;
  • • розмір офіційних зборів і податків;
  • • мінімальна кількість акціонерів;
  • • вимоги щодо зареєстрованого агента або секретаря компанії;
  • • кількість і резидентність директорів;
  • • правила звітності і розкриття інформації;
  • • можливість залучення послуг номінальних осіб.

Не останню роль відіграє і кількість фірм, уже зареєстрованих у даній юрисдикції, а також правила аудиту. Чим більше пред'являють різних вимог, тим дорожче коштує експлуатація

фірми і її реєстрація. Однак найдешевший варіант – не завжди найкращий. Річ у тім, що офшорні юрисдикції бувають більш- менш респектабельними, стабільними і престижними. Це має суттєве значення, якщо необхідно відкрити рахунок у першокласному іноземному банку. У деяких випадках розумніше виконати вимоги з аудиту і мінімального капіталу, які пред'являють найреспектабельніші пільгові юрисдикції. Ділові можливості в такої компанії можуть виявитися ширшими, ніж у звичайного офшора в якій-небудь острівній юрисдикції. Зрозуміло, якщо офшорна компанія потрібна тільки для допоміжних функцій, то і дешевий варіант цілком прийнятний. Наприклад, якщо власник згоден тримати рахунки компанії у прибалтійських банках, то для цього цілком прийнятна така доступна юрисдикція, як Багами.

В остаточному підсумку порівняння юрисдикції йде за правилом "ціна – якість – ризик". Адже всі додаткові вимоги – аудит, директор-резидент й інші трансформують у надбавку до ціни у прейскуранті секретарської компанії. У звичайному випадку нескладного аналізу досить, щоб вибрати стандартний, сотню разів перевірений варіант. Однак, якщо у власника є додаткові побажання, то вирішального значення набувають деталі і їх може бути безліч, починаючи з гарантій конфіденційності (у т. ч. і від іноземних спецслужб) і закінчуючи можливістю "експорту" компанії без реорганізації. Таким чином, у розпорядженні менеджера перебуває великий набір прийомів, методів й інструментів. Важливо правильно ними скористатися та знайти оптимальні варіанти корпоративних і фінансових схем. Залежно від характеру угоди підбирають компанії з необхідними особливостями або використовують їх комбінації.

Поняття офшорної компанії і її статус визначають спеціальним законом або іншим аналогічним нормативним актом. За загальним правилом компанія зобов'язана бути нерезидентною, її центр управління і контролю має перебувати за кордоном. У законі виписано низку вимог, які пред'являють до компанії, що зареєстрована як офшорна. Завичай їх зводять до трьох основних принципів:

  • • власниками офшорних компаній не можуть бути резиденти даної офшорної юрисдикції;
  • • офшорна компанія не має права проводити ділові операції і мати будь-яке майно та джерела доходу на території цієї юрисдикції;
  • • управління офшорною компанією, включаючи підписання контрактів, проведення загальних зборів і засідань ради директорів, має здійснюватися за кордоном.

У деяких юрисдикціях для визначення резидентності використовують складнішу систему ознак. Податкову відповідальність встановлюють, виходячи із принципу центра управління і контролю, що враховує місце проведення засідань ради директорів і підписання угод.

Форми використання моделей організаційно- управлінських структур офшорних компаній можуть бути різноманітні і залежать від безлічі чинників, серед яких можна назвати, наприклад, обсяг вкладеного у справу капіталу, види діяльності, світові регіони, у яких перебувають економічно важливі інтереси підприємців, інтелектуальний потенціал власників офшорних компаній. Офшорна компанія може мати такі форми:

  • • контрагент із цивільно-правових договорів (купівлі- продажу, посередницьких договорів, договорів перевезення, договорів на виконання робіт, надання послуг тощо);
  • • інвестор в Україну, коли іноземна компанія створює на території України комерційні організації, вкладаючи майно в їх статутні капітали, здійснює інвестиції в цінні папери тощо;
  • • власник нерухомого і рухомого майна, прав, патентів, ліцензій тощо;
  • • інші форми: простий власник рахунку, помічник для одержання кредиту в іноземному банку тощо.

Для того, щоб працювати з офшорною компанією в Україні відповідно до законодавства і тим, хто обслуговує їхні ділові операції в Україні, необхідно знати безліч різних правових нюансів, щоб перетворити цю компанію в діючий інструмент податкового планування з його багатогранними можливостями. Отже, офшорна компанія, яка здійснює свій бізнес за кордоном, за умови, що її акціонери і директори не є резидентами офшорної юрисдикції, може бути визначена як нерезидентна і звільнена від податків. Однак у деяких юрисдикціях існують

винятки із розглянутих вимог. По-перше, допускається наявність тут реально функціонуючого офісу. У цьому випадку компанія здобуває деякі ознаки резидентності, при цьому зберігає свій пільговий або звільнений податковий статус. По- друге, у деяких юрисдикціях для пільгових компаній відсутні географічні обмеження на ведення бізнесу, однак податкове звільнення надають тільки на доходи офшорного типу. їхнє джерело обов'язково має перебувати за кордоном. Факт наявності резидентного офісу має важливе значення, оскільки тільки в цьому випадку компанія може розраховувати на пільги і преференції, обумовлені відповідною податковою угодою. Наявність резидентного офісу поліпшує і загальний імідж офшорної компанії, що теж є вагомим.

До офшорних компаній застосовують щорічне мито або збір. Вимога до мінімально оплаченого капіталу для офшорних компаній зазвичай не діє. Інша особливість даного виду компаній полягає в обов'язковій наявності секретаря компанії (і/або зареєстрованого агента). До обов'язків секретаря входять ведення внутрішньої документації компанії, обробка кореспонденції. Через нього здійснюють контакти з офіційними органами. У деяких юрисдикціях офіційними контактами займається зареєстрований агент. В офшорному бізнесі велике значення має залучення номінальних осіб для володіння й управління компанією. Використання цього інституту гарантує анонімність і конфіденційність операцій офшорного бізнесу. Деякі офшорні схеми передбачають наявність номінальних власників другого порядку. Залучення номінальних осіб вимагає проведення відпрацьованих юридичних й організаційних процедур. Це одна з найделікатніших сторін офшорного бізнесу.

Офшорну компанію, як ефективний інструмент податкового планування, іноді характеризуєть як сервісну, оскільки вона обслуговує фізичних або юридичних осіб чи певний тип бізнесу. Офшорним фірмам властиві й істотні недоліки, вони в більшості випадків виключені зі сфери податкових угод. Податкові служби надзвичайно скрупульозно перевіряють контракти з офшорними фірмами. У багатьох країнах (особливо у промислово розвинених) уведено в дію антиофшорне законодавство. У деяких випадках ускладнене й відкриття рахунків у банках. Однак найбільші секретарські компанії з визнаною міжнародною репутацією підтримують постійні зв'язки з банками, мають у своєму розпорядженні можливість відкривати для своїх клієнтів рахунок у першокласних закордонних банках. До речі, для поліпшення іміджу офшорної компанії застосовують нехитрий прийом. Компанію реєструють в офшорній юрисдикції (напр. у Гібралтарі), а офіс (поштову скриньку) засновують у Лондоні, де і відкривають банківський рахунок. У підсумку зовні компанія має вигляд суто британської.

Зрозуміло, у такий спосіб не можна розв'язати всі проблеми, пов'язані з дислокацією фірми в податковій гавані. Є й інші способи поліпшення іміджу, які ми розглянемо нижче. Один із них стосується пошуку можливостей для створення пільгових фірм у респектабельніших юрисдикціях. Офшорна компанія зазвичай не є юридичним терміном, тому в законах, на основі яких здійснюють реєстрацію компаній офшорного типу, їх можуть визначати як нерезидентні (non resident), звільнені від податків (exempt) і компанії міжнародного бізнесу (international business company). Компанії міжнародного бізнесу часто мають гнучку шкалу оподатковування з істотними пільгами для офшорних комерційних операцій.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші