Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Інвестування arrow Іноземні інвестиції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ДЕРЖАВНЕ І МІЖДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУЧАСНОГО ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ

Нормативно-правова регламентація діяльності офшорних зон і територій на національному рівні

Організаційно-правові форми бізнесу за кордоном мають багатовікову історію. їх основні юридичні принципи добре відомі. Україна є частиною міжнародного правового простору, і положення Цивільного кодексу України аналогічні загальноприйнятим нормам корпоративного законодавства. Роблячи огляд організаційно-правових форм бізнесу, доцільно окремо зупинитися на деяких нових і нетипових моментах світової корпоративної практики. Загальноприйняте корпоративне законодавство досить консервативне, однак останнім часом у цій сфері відбулися істотні зміни. Зокрема, змінилася географічна поширеність тих або інших форм бізнесу. Острівні й офшорні юрисдикції ввели корпоративне законодавство сучасного типу, що відповідає правовим стандартам розвинених країн. У таких юрисдикціях, як Гернсі, Джерсі, Невіс, Багами, Барбадос, Кайманові о-ви, о. Мен, уже існує практично весь набір корпоративних форм.

Більшість країн оподатковують своїх громадян і юридичних осіб за їх доходами, що були одержані на території цих країн, тобто, на підставі громадянства (резидентності). Що ж робить компанію резидентною в тій або іншій країні? Уперше питання про резидентність в англійському суді було розглянуте в XIX ст. За рішенням англійського суду компанію вважають резидентною там, де вона має зареєстрований офіс і звідки нею централізовано управляють її директори, що проживають у цій же країні. Такий підхід передбачає можливість двох варіантів встановлення нерезидентності:

  • • компанія зареєстрована в офшорній зоні, наприклад у Гібралтарі, Ірландії, на Багамських островах тощо, не будучи резидентною у країні реєстрації. Це означає, що компанією володіють й управляють нерезиденти країни реєстрації і вона не веде діяльності і не одержує доходу на території країни реєстрації; при цьому компанія не платить ні прибуткового, ні інших корпоративних податків. Такі компанії називають нерезидентними;
  • • компанія має зареєстрований офіс в офшорній зоні, нею керують місцеві директори, але належить вона нерезидентам країни реєстрації. У багатьох країнах такі компанії можуть отримати статус так званих звільнених від податків резидентних компаній за умови сплати відповідних щорічних мит.

Наприклад, громадяни України можуть володіти компанією (тобто, бути її акціонерами), зареєстрованою в одній з офшорних зон. Якщо при цьому вони самі управляють компанією і не ведуть діяльності усередині країни реєстрації, то їх компанію повністю звільняють від сплати всіх видів податків країни реєстрації або вона платить незначні податки на чистий прибуток (такі, напр., мальтійські або кіпрські компанії). Якщо ж компанією управляють професійні директори – жителі країни реєстрації, то статус звільненої від податків резидентної компанії можна отримати (що дуже широко застосовується нині) при сплаті відповідних щорічних мит уряду країни реєстрації. Причому розмір мит не порівнюють із розміром податків, які б довелося платити звичайній резидентній компанії. Безумовно, необхідно постійно відстежувати і негайно реагувати на будь- які зміни в чинному законодавстві, які можуть обмежити можливість гнучко управляти коштами.

Характерною рисою офшорного бізнесу стало збільшення ролі підприємницьких партнерств, можливість створення яких в останні роки з'явилася в усіх перерахованих вище юрисдикціях. В офшорному бізнесі застосовують маловідомі в нас компанії, обмежені за гарантією (limited by guarantee), і компанїі з необмеженою відповідальністю (unlimited companies). Однак найпоширенішою формою в офшорному бізнесі стала поява такої організаційно-правової форми бізнесу, як компанії з обмеженою відповідальністю його учасників (LLC). З метою оподатковування податкові органи розглядають таку компанію як різновид партнерства. Ця форма вперше з'явилася в США у штаті Вайомінг у 1993 р. Згодом вона поширилася в більшості інших американських штатів. LLC відповідає гібридним, або комбінованим правовим конструкціям, у якій об'єднуються риси корпорації (обмежена майнова відповідальність учасників) і партнерства (доходи LLC обкладають податком так само, як доходи партнерств). Доходи LLC обкладають податками тільки як доходи її учасників, тоді як корпорація платить ще і податок на прибуток. LLC добре вбудовується у правову систему англо-американського (англо-саксонського) типу. Фірми типу LLC з'явилися в багатьох офшорних юрисдикціях, серед яких Кайманові о-ви, Невіс й ін. До речі, LLC о. Невіс призначений спеціально для податкового планування на території США.

Управління LLC здійснюють на основі спеціальної угоди учасників (company agreement), а повноваження з управління LLC може одержати один з учасників або професійний менеджер, що не є акціонером LLC. Рішення можуть прийматися і голосуванням. Юридичні інстанції розглядають LLC як колективну форму ведення бізнесу, тобто як партнерство, однак на відміну від партнерства акції LLC продають без обмежень (учасник партнерства, як відомо, не може поступитися своєю часткою без її реорганізації і переоформлення). LLC має обмеження за термінами існування, але в межах цього терміну смерть її учасника не веде до припинення її існування і в цьому полягає ще одна перевага LLC перед партнерством. Проте, при організації LLC термін її функціонування краще обмежити, якщо це не суперечить суті бізнесу її власників. Річ у тім, що статутні документи мають містити якнайменше ознак, характерних для корпорації. У протилежному випадку суд може визнати LLC корпорацією з усіма податковими наслідками.

LLC уже зарекомендувала себе як ефективна і надійна офшорна структура. Учасником LLC може стати інша компанія, номінальна особа. Схема комерційного застосування LLC в офшорному бізнесі ґрунтується на тому, що її учасник платить податки тільки зі своєї частки доходів. Таким чином, якщо учасник LLC нерезидент США, то в США він податків не платить. Однак, якщо він резидент іншої країни, наприклад України, то він має зазначити в податковій декларації свої доходи від участі в LLC. Однак не слід забувати, що володіти LLC можна через офшор, траст або номінального акціонера. Для створення дочірніх фірм часто використовують такі правові форми як товариство з обмеженою відповідальністю й акціонерне товариство. У деяких випадках доцільно розглянути інші види підприємств, які використовують у діловій практиці для створення дочірніх фірм. Крім того, дочірня фірма за кордоном може вступати у ділові відносини з підприємствами різних форм власності.

Принципи повної й обмеженої відповідальності інвестора. Комбіновані організаційні форми. Обсяг відповідальності підприємця – один з основних критеріїв, що має бути проаналізований при виборі юридичного статусу закордонної фірми. Повна відповідальність підприємців означає, що вони несуть солідарну, необмежену, персональну (усім своїм особистим майном) відповідальність за зобов'язаннями свого підприємства. Обмежена відповідальність означає, що учасники підприємства несуть відповідальність за його зобов'язаннями лише в межах свого внеску. У континентальній правовій системі й острівній (загальній) системі права є своя "номенклатура" організаційно-правових форм бізнесу. Однак вони багато в чому схожі. Усі організаційні форми бізнесу незалежно від приналежності до тієї або іншої правової системи можна розділити на три основні класи.

  • 1. Форми індивідуального і колективного підприємництва з необмеженою відповідальністю підприємців-учасників.
  • 2. Підприємства, у тому числі одноособові, учасники яких несуть тільки обмежену відповідальність.
  • 3. Підприємства змішаного типу, де деякі учасники (вкладники капіталу) несуть повну відповідальність, а інші – обмежену.

До підприємств першої трупи належать загальні партнерства, повні товариства, одноособові підприємства. При їх створенні нова юридична особа не з'являється, відносини між підприємцями в межах підприємства з повною відповідальністю регулюються на основі домовленості, законодавчі норми мають диспозитивний характер, тобто діють у випадку відсутності необхідної угоди. З доходів стягують звичайний прибутковий податок, визначений на основі декларації про доходи.

Головними перевагами підприємств із повною відповідальністю є: простота і дешевизна створення, відсутність податку на прибуток (на відміну від корпорацій підприємства з повною відповідальністю не є юридичними особами, а отже, вони не є самостійним суб'єктом податкової відповідальності і їх учасники платять тільки один податок – прибутковий). Недоліками цієї форми є повна відповідальність підприємця і неможливість залучення капіталу шляхом випуску акцій. Підприємства з повною відповідальністю найчастіше використовують для створення невеликих фірм.

Підприємствами з обмеженою відповідальністю є товариства з обмеженою відповідальністю, а також акціонерні товариства. Підприємства з обмеженою відповідальністю – це самостійні юридичні особи, для них законом передбачено певну процедуру реєстрації, встановлений мінімальний статутний капітал, вони мають платити податок на прибуток. Головною перевагою підприємств з обмеженою відповідальністю є відповідальність інвестора тільки в межах номінальної вартості свого паю і можливість залучення капіталу третіх осіб шляхом випуску акцій (для акціонерних товариств). Проміжне становище займають обмежені партнерства і командитні товариства. Повну відповідальність у них несе тільки частина вкладників капіталу, інші відповідають своєю часткою вкладеного капіталу. Ця форма пов'язує переваги товариств із повною відповідальністю (простота реєстрації і відсутність податків на прибуток) і товариств з обмеженою відповідальністю частини вкладників капіталу. Перелік юридичних форм господарських суб'єктів в англо-американському і континентальному праві відрізняється один від одного. Розбіжності у правових принципах створення ділових підприємств склалися історично. Особливістю англо-американської правової системи є більша роль судових прецедентів (Common law). У межах прецедентної правової системи з'явилися відповідні форми комерційних підприємств, сучасні інститути "писаного'' цивільного права США, Великої Британії і її колишніх колоній. Для англо-американського права характерні такі підприємства, як партнерства, компанії, корпорації. У ФРН, Франції, Італії, Нідерландах, Швейцарії й більшості інших держав континентальної Європи та їх колишніх колоніях існує кодифікована система приватного права, основою якої є кодифіковане цивільне законодавство, основними типами підприємств є товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, акціонерні товариства. Незважаючи на зовнішні розбіжності правові форми підприємств у країнах із різною системою права багато в чому схожі. Це пояснюють тим, що вони базуються на однаковій системі економічних відносини і господарських механізмів.

Основні правові форми бізнесу в англо-саксонській системі права

Одноосібні підприємства. Відповідальність підприємців в одноосібних підприємствах необмежена, а судовий позов може бути складений на все майно підприємця. Цю форму обирають для дрібних індивідуальних підприємств, а недоліком її є обмеженість фінансових можливостей. Одноосібні підприємства діють у роздрібній і дрібнооптовій торгівлі, надають послуги на місцевому рівні.

Як одноосібні торговці (Sole proprietorship) часто здійснюють свою діяльність біржові маклери США. Виконання будь-яких формальностей із реєстрації одноосібного підприємства в США не потрібно, єдиний офіційний документ – податкова декларація (форма 1040), а ведення фінансової звітності не обов'язкове. Однак ведення бухгалтерії рекомендують у податкових цілях: підприємницькі видатки законодавство кваліфікує інакше, ніж персональні, а для заняття деякими видами підприємницької одноосібної діяльності потрібні ліцензії адміністративних органів відповідного штату.

Велика Британія. Одноосібний торговець (Sole trader). Взаємини одноосібного торговця з державними органами у Beликій Британії обмежені реєстрацією підприємства, сплатою прибуткового податку, податку на додану вартість і мит. Відповідно до Закону про реєстрацію назв бізнесу 1916 р. (Registration of Business Names Act) одноосібний торговець має зареєструвати своє підприємство в Реєстрі назв бізнесу (Business Names Registrar), подавати податкову декларацію в Управління податків і зборів (Inland Revenue), а також надавати інформацію в Митне управління (Customs) і в Акцизне управління (Excise).

Загальні партнерства. Загальне партнерство, або просте партнерство, функціонує на основі закону про партнерства і договору між партнерами, якщо такий є. Законодавчі норми, що регулюють діяльність партнерств, мають диспозитивний характер, їх застосовують суди в тому випадку, якщо підприємці, утворивши партнерство, не уклали письмового договору або якщо укладений договір недостатньо повний. Партнери мають рівні права на управління партнерством і його майно, якщо інше не визначено в угоді між ними. При реєстрації партнерства нова юридична особа формально не утвориться (на практиці, однак, у багатьох випадках партнерство має статус юридичної особи). Це проявляється, наприклад, у праві бути занесеним у реєстр ділових підприємств і вступати у взаємини із третіми особами як окрема фірма. Як і в одноосібних підприємствах, підприємці партнерств несуть необмежену відповідальність за зобов'язаннями партнерства і вона має солідарний характер. Це означає: треті особи можуть надіслати майновий позов на адресу одного з партнерів, що переадресує його за винятком своєї частки іншому партнеру. При вибутті одного з партнерів або при вступі нового партнерство зазвичай припиняє своє існування, тобто воно має бути переоформлене. Підприємницька діяльність при цьому може не перериватися.

США Загальне партнерство регулюється Однаковим законом про партнерства (Uniform Partnership Act), прийнятим у 1914 р. і діючим у 44 штатах із 50. Партнерство в США не платить податків, тому що їх сплачують із доходів підприємців, які входять до його складу. Партнерства, однак, оформляють податкові декларації за формою 1065. Потім кожному партнеру надсилають форму ДО 1, що встановлює його частку у прибутках і збитках партнерства. Форму ДО 1 подають у податкові органи разом із формою 1040 (індивідуальні доходи). Податком обкладають не тільки кошти, що надійшли в розпорядження партнерів, але і реінвестовану частину доходу партнерів.

Велика Британія. Загальне партнерство у Великій Британії функціонує на підставі Закону про партнерство 1890 р., а правові й організаційні принципи діяльності загальних партнерств у Великій Британії аналогічні принципам у США. Якщо назва партнерства відрізняється від прізвищ його учасників, то воно підлягає реєстрації.

Партнерства з обмеженою відповідальністю. Головною особливістю цієї форми є наявність двох категорій учасників – партнерів із повною та обмеженою відповідальністю. Партнери з обмеженою відповідальністю відповідають за зобов'язаннями партнерства тільки в межах свого внеску; справи партнерства ведуть зазвичай партнери з повною відповідальністю, а партнери з обмеженою відповідальністю відіграють пасивну роль вкладників капіталу; кількість учасників партнерств обмежена. Партнерства є зручною формою об'єднання висококваліфікованих фахівців для заняття професійною діяльністю у сфері юридичних і фінансових послуг, медицини тощо. Зазвичай це дрібні і середні підприємства, однак відомі випадки, коли у формі партнерств функціонували досить великі підприємства. Партнерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

У США партнерства регулює Однаковий закон про обмежені партнерства (Uniform Limited Partnership Act), прийнятий у 1916 р. і діючий у 47 штатах, а також Виправлений однаковий закон (Revised Uniform Limited Partnership Act) від 1978 р. Для створення партнерства потрібно як мінімум один повний та один обмежений партнер і це створення вимагає виконання деяких офіційних формальностей: партнери мають передати в секретаріат штату підписаний ними сертифікат, що містить відомості про напрями діяльності партнерства, його членів, структуру капіталу тощо. З податкового погляду положення обмежених партнерств аналогічні положенню загальних партнерств. У зв'язку з податковою реформою 1986 р. переваги, які мали в США партнерства щодо корпорацій, значно знизилися. Це пов'язане з тим, що корпорації, які мають статус малих (small corporation), були звільнені від податків на корпорації. Таким чином, податковий статус партнерств і малих корпорацій практично зрівнявся. Єдиною збереженою податковою перевагою партнерств у США є необмежена кількість їх членів, а мала корпорація не може мати понад 35 членів.

Найбільш поширеною й універсальною формою бізнесу є компанія або корпорація. Її головними відмінними рисами є:

  • • корпорація – це самостійний суб'єкт цивільного права, що здійснює незалежне від своїх членів існування;
  • • існування корпорації не може бути припинене інакше, ніж за рішенням суду або рішенням самих учасників корпорації, прийнятому на підставі уставу і законів;
  • • за зобов'язаннями корпорації виняткову відповідальність несе сама корпорація в межах майна, що їй належить;
  • • корпорація є об'єктом подвійного оподатковування, оскільки її доходи обкладають податком як на прибуток, так і на дохід її учасників.

Капітал корпорацій формують шляхом передплати на їх акції. Корпорації можуть випускати акції різних типів, головними з них є звичайні (ordinary) і привілейовані (preferential) акції. Дивіденди на звичайні акції залежать від рентабельності підприємства, а на привілейовані акції вони встановлені на фіксованому рівні, причому останні не дають права голосу на загальних зборах акціонерів. Корпорації, що дотримуються необхідної законом процедури, мають право продавати свої акції на відкритому ринку. Порядок створення й основні принципи функціонування корпорацій у США (US Corporations) визначено на рівні законодавств штатів й у більшості випадків в основі законодавств штатів лежать принципи ухваленого на федеральному рівні в 1946 р. Зразкового закону про підприємницькі корпорації (Model Business Corporation Act). Він прийнятий загалом у 20 штатах і з незначними змінами – у 10. Згодом до нього були внесені доповнення, внаслідок чого з'явився Виправлений зразковий закон про підприємницькі корпорації (Revised Model Business Corporation Act). Проте деякі із штатів узагалі не дотримуються Зразкового закону, наприклад Нью-Йорк, Делавер, Массачусетс, Каліфорнія.

Законодавство більшості штатів передбачає існування прибуткових (for-profit) і неприбуткових (non-profit) корпорацій. Неприбуткові корпорації не мають права випускати акції і розподіляти дохід на користь своїх членів. Підприємницька корпорація може бути закритою (closely held), тобто її акції належать кільком або одній особі. Акції таких корпорацій не можна продавати на відкритому ринку. Порядок їх продажу визначено уставом, і зазвичай воно вимагає згоди більшості акціонерів. Акціонери беруть безпосередню участь в управлінні корпорацією. Відповідно до законів більшості штатів корпорація може бути місцевою (domestic) й іноземною (foreign). Місцевими вважають усі корпорації, що зареєстровані відповідно до закону про корпорації даного штату, а компанії, зареєстровані в інших штатах, розглядають як іноземні. Американські корпорації, які належать іноземцям, мають особливий статус (alien corporation).

Федеральна податкова система передбачає податкові пільги для малих корпорацій (small corporation). Податкові пільги малих корпорацій полягають у звільненні їх доходів від податку на прибуток, що розподіляють між акціонерами і зараховують у їх дохід, що оподатковують. Подібно до партнерств, малі корпорації в США не піддаються негативному ефекту подвійного оподатковування. Статус малої корпорації надають за наявності таких умов:

  • • корпорація має бути американською,
  • • вона не може мати понад 35 акціонерів,
  • • акціонерами повинні бути приватні особи,
  • • акціонерами малих корпорацій можуть бути винятково резиденти США,
  • • допускають випуск тільки одного типу акцій.

Основними етапами створення американської корпорації є:

1. Підготовка і підписання засновницького договору, у якому сторони визначають основні принципи функціонування товариства, склад акціонерів, обов'язки сторін і відповідальність

за зобов'язання, що виникли у зв'язку зі статусом компанії на стадії реєстрації (being registered).

  • 2. Подання секретарю штату заяви про найменування корпорації.
  • 3. Розробка і подання секретарю штату уставу корпорації.
  • 4. Перевірка документів секретарем штату. Випуск секретарем штату сертифіката про інкорпорування (Certificate of incorporation). Із цього моменту корпорацію визнають юридично існуючою.

Американська корпорація будує свою діяльність відповідно до статуту, так званих статтей про асоціацію (Articles of association), і внутрішнього регламенту (By Laws). Наявність двох документів відрізняє американську корпорацію від українських акціонерних товариств, де достатньо лише одного статуту. Регламент є внутрішнім документом корпорації й офіційного затвердження він не проходить. Статті про асоціацію містять положення, що властиві статутам корпорацій у більшості країн світу, а регламент доповнює і деталізує статті про асоціацію, які зазвичай сформульовані в короткій формі. Регламент не може суперечити статуту, а зміни в регламент уносить рада директорів корпорації, якщо статутом не передбачено інше.

Офшорна компанія разом з офшорною. Практика свідчить, що офшори потрібно створювати в різних зонах. Для страхування від різних ризиків краще створювати кілька простих офшорів (у зонах із високим ступенем конфіденційності), а також компанію у престижній юрисдикції. Крім того, експерти рекомендують періодично міняти офшори. Нині практично всі юридичні фірми, що працюють в Україні, пропонують використовувати одночасно офшорну й оншорную компанії. Це дозволяє замаскувати офшорний бізнес: компанія, зареєстрована в традиційній офшорній зоні, служить, головним чином, для зберігання коштів; компанія, зареєстрована у престижній неофшорній юрисдикції, відповідає за представницькі функції, через неї проводять основні операції. При створенні офшорної компанії на перший план виходить вартість її реєстрації і ступінь конфіденційності (напр. у країнах Карибського моря). У цих зонах можливий випуск акцій на пред'явника, у державний реєстр заносять мінімум відомостей про компанію, відсутній податок на прибуток і звіти про діяльність компанії. Найпопулярніші для зберігання коштів Співдружність Багамських Островів, Панама, Британські Віргін- ські Острови, Беліз, Кайкос. Ще одна перевага цих юрисдикцій полягає в тому, що це колишні або справжні колонії Великої Британії; це робить зручним спілкування (англійська мова), а також добре сприймається партнерами і банками.

Для ведення торгових операцій в Україні консультанти радять відкривати компанії в юрисдикціях, які мають договір про уникнення подвійного оподаткування з нашою країною і ніколи не можуть бути віднесені українським урядом до офшорних зон. Так, останнім часом значно зріс інтерес до таких юрисдикцій як Велика Британія і США. Хоча вони не є офшорними зонами, однак нерезидентні компанії, зареєстровані на їх території, не ведуть у країні жодної комерційної діяльності, не платять податок на прибуток. Водночас, у разі використання резидентно!' компанії (механізм реєстрації резидента в цих країнах досить простий і дешевий) разом з офшором, наприклад на Багамських о-вах, податкові виплати скорочують до мінімуму завдяки податковому плануванню.

Частіше починають використовувати корпорації, зареєстровані, наприклад, у США: штаті Нью-Йорк або Каліфорнія, для підвищення репутації свого бізнесу. Так, вартість реєстрації корпорації не набагато вища за створення LLC. Додаткові витрати пов'язані, зокрема, з реєстрацією корпорації у Внутрішній службі доходів (IRS), а також віртуального офісу (під віртуальним офісом розуміють номер телефону з автоматичною переадресацією дзвінка в будь-яку країну або персональна телефонна лінія із секретарем й автовідповідачем), проте клієнти йдуть на цей крок для підвищення престижності свого бізнесу на міжнародній арені. Що стосується податків, то корпорації, зареєстровані в Делавері, звільнені від податку штату, каліфорнійські корпорації платять мінімальний податок штату – 800 дол США. Існує також федеральний податок, проте і це питання розв'язують за допомогою податкового планування. Корпорації, як і LLC, є зручним інструментом роботи із західними партнерами, проте корпорації, що зареєстровані з дотриманням усіх формальностей і мають віртуальний офіс, викликають значну довіру у своїх ділових партнерів.

Схема взаємодії компанії, що забезпечує зберігання коштів, і компанії, що є ''обличчям бізнесу”, така. Реєструють панамську компанію з акціями на пред'явника, яка згодом створила резиденту компанію у Великій Британії. Британська компанія, працюючи за агентською угодою з офшором, проводить через свій рахунок усі операції, отримуючи за це відповідний відсоток (зазвичай незначний), з якого і виплачує податок на прибуток, а решта коштів переказують на рахунок офшору. Роботу за агентською угодою здійснюють за відсутності угоди про уникнення подвійного оподаткування між офшорною юрисдикцією і Великою Британією. За наявності угоди компанія, зареєстрована у Великій Британії, має також сплачувати податки у країні здійснення бізнесу, реально ж перевірити виплату податків неможливо. Законодавство Великої Британії вимагає надавати будь-які документи, що підтверджують сплату податків в іншій країні, проте британські податкові органи, навіть підозрюючи несплату податків, не бажають докопуватися до істини, адже податки в будь-якому випадку будуть виплачені за місцем виникнення джерела доходу.

Для проведення великих операцій часто використовують компанії з однаковими назвами. Наприклад, компанія в Панамі створила дочірню компанію з тією ж назвою у США, або просто реєструють дві компанії з однією і тією ж назвою у різних юрисдикціях. Рахунки таких компаній відкривають у різних відділеннях одного банку або в різних банках й у разі потреби контракт підписує компанія із США, а оплату здійснюють на рахунок панамської компанії.

Британські компанії (British Companies). Компанії у Великій Британії створюють відповідно до Законів про компанії 1948, 1967, 1976 pp. і реєструють у Бюро реєстрації компаній на основі таких документів:

  • Меморандум про асоціацію (Memorandum of Association), у якому зазначають назву компанії, адресу зареєстрованого офісу, мету діяльності компанії, розмір і структуру капіталу.
  • Статті про асоціацію (Articles of Association), які виконують функцію уставу компанії, оскільки в них відображено порядок формування органів управління і проведення загальних зборів, права акціонерів і процедуру передачі (продажу) акцій.
  • Заява про акціонерний капітал.
  • Персональні характеристики директорів і секретаря компанії.
  • Декларація про визнання законів про компанії.

Після закінчення процедури реєстрації Бюро реєстрації компаній видає сертифікат про інкорпорацію (Certificate of incorporation), що і свідчить про початок юридичного існування компанії. Компанії у Великій Британії бувають двох основних типів: приватне акціонерне товариство (Private joint-stock company) і публічне акціонерне товариство (Public joint-stock company). Приватне товариство аналогічне українському акціонерному товариству закритого типу, тому що вільну передплату на акції не проводять, кількість вкладників обмежена (в інтервалі від 2 до 50 осіб). Публічне акціонерне товариство аналогічне українському акціонерному товариству відкритого типу: воно має право поширювати і продавати акції на відкритому ринку.

Британські компанії можна дуже недорого придбати, але цим їх переваги не обмежуються. Так, згідно з британськими законами, необхідність в аудиті компанії виникає тільки тоді, коли її річний оборот перевищує 350 тис. ф. ст. До того ж, у разі невисокої прибутковості компанії, податок з її доходу становить 21 %. Крім того, придбання британської компанії дозволяє користуватися всіма перевагами, передбаченими широкою мережею податкових угод між Великою Британією і цілою низкою країн.

Основні правові форми бізнесу в континентальній системі права. Аналогом англо-американських партнерств з обмеженою відповідальністю в континентальних країнах Європи є командитні товариства, аналогом приватних акціонерних товариств – товариства з обмеженою відповідальністю. Публічні акціонерні товариства схожі з акціонерними товариствами відкритого типу. Акціонерні товариства мають право проводити відкриту передплату на акції.

У ФРН найбільше поширені такі типи юридичних осіб: товариство з обмеженою відповідальністю (Gesellschaft mit beschrankter Haftung – GmBH), акціонерне товариство (Aktiengesellschaft – AG) а також товариство з обмеженою відповідальністю і командитне товариство (GmBH &3). Особливістю ФРН є те, що більшість юридичних осіб тут зареєстровані як товариства з обмеженою відповідальністю. Це пояснюють тим, що процедура створення і державне регулювання діяльності для товариств з обмеженою відповідальністю сприятливіші, ніж для акціонерних товариств.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Мінімальний розмір капіталу товариства з обмеженою відповідальністю 50 тис. євро і чверть суми вносять при реєстрації товариства. Відповідальність компаньйонів обмежено розміром паю. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою і для його створення необхідне підписання установчого договору, що надалі виконує функції уставу.

Акціонерне товариство. Для акціонерного товариства необхідна участь як мінімум п'яти акціонерів, мінімальний розмір капіталу – 100 тис. євро, причому 25 тис. євро необхідно внести при реєстрації. Акціонерне товариство у ФРН має триступеневу структуру управління: загальні збори, наглядова рада, правління, причому одна і та ж особа не може входити до складу наглядової ради і правління, а до складу наглядової ради включають працюючих за наймом представників. Форму акціонерного товариства застосовують в основному для найбільших підприємств, що вимагають залучення акціонерного капіталу.

Товариство типу GmBH & 3 поєднує в собі риси командит- ного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. Командитне товариство складається з комплементаріїв (учасників із необмеженою відповідальністю) і командитистів (учасників з обмеженою відповідальністю). Закон вимагає, щоб як мінімум один учасник ніс повну відповідальність. Комплементарієм може бути юридична особа, що створює передумови для широкого використання товариств типу GmBH & 3. їх утворюють шляхом включення товариства з обмеженою відповідальністю до складу командитного товариства як єдиного повного члена. Підприємство цього типу об'єднує в собі переваги товариства з обмеженою відповідальністю і командитного товариства, його не обкладають податком на прибуток юридичних осіб, воно має можливість перенести відповідальність на учасника з обмеженою відповідальністю. Процедуру реєстрації й управління ко- мандитними товариствами значно спрощено, як і спрощено державний контроль за їх діяльністю.

У Франції існують дві основні форми комерційних підприємств: товариство з обмеженою відповідальністю (Societe а responsibilite limite (SARL)) і так зване анонімне товариство (Societe anonyme (S.A.)). Командитні товариства, а також колективні товариства мають відносно обмежене поширення, а товариство з обмеженою відповідальністю засновують для створення малих і середніх підприємств, причому в останнього не може бути понад 50 учасників, а його капітал має бути не меншим 50 тис. євро (цю суму при реєстрації слід внести повністю). У Франції можливе одноосібне володіння підприємством з обмеженою відповідальністю (L'enterprise unipersonelle а responsibilite limite (EURL)). Процедура його створення аналогічна процедурі створення SARL. Анонімне товариство створюють для організації великих підприємств, мінімальний розмір його капіталу становить 250 тис. євро і на момент реєстрації має бути внесено як мінімум чверть цієї суми. Анонімне товариство повинно мати не менше семи акціонерів.

Основними формами підприємництва в Італії є товариство з обмеженою відповідальністю (Societa a responsabilita limitata (S.T.I.)) й акціонерне товариство (Societa per azioni (S.p.a.)), які є юридичними особами й аналогічні за структурою й управлінням. Для створення товариства з обмеженою відповідальністю необхідно створити статутний фонд у 20 тис. євро, з яких ЗО % повинно бути виплачене при реєстрації, а при створенні акціонерного товариства внесена сума повинна бути в 10 разів більшою. В Італії передбачено форми індивідуального і колективного підприємництва з необмеженою відповідальністю, які подібні тим, що існують в інших країнах. Наявність товариств, товариств з обмеженою відповідальністю й акціонерних товариств передбачено законодавством Бельгії, Іспанії, Португалії, Люксембургу, Данії, Греції, Нідерландів, Швейцарії та інших держав із континентальною системою права.

Діяльність офшорних компаній регулюють нормативно-правові акти (табл. 6).

Таблиця 6. Перелік основних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність офшорних компаній у різних країнах світу

Назва країни

Назва і рік прийняття законів, які регламентують діяльність офшорних компаній

І. ЄВРОПА

Гернсі

Закон про компанії (1908, 1990); Закон про трасти (1989, 1990)

Гібралтар

Указ про компанії (1983); Указ про довірених осіб (1984); Указ про термін існування трастів та накопичення капіталу (1986); Указ про прибутковий податок (1984); Указ про банкрутство (1990)

Джерсі

Закон про трасти (1984, 1989, 1991); Закон про компанії (1991)

Ірландія

Закон про довірених осіб (1893, 1925); Закон про компанії (1963, 1977, 1982, 1983, 1986, 1990, 1990)

Кіпр

Закон про довірених осіб, Британські положення права справедливості щодо трастів, Закон про міжнародні трасти

Ліхтенштейн

Закон про приватних осіб і компанії (1926); Закон про трастові підприємства (1928); Закон про податки (1961)

Люксембург

Закон про комерційні компанії (1915); Закон про холдингові компанії (1929); Закон про прибутковий податок (1967); Указ про юридичні повноваження довірених осіб (1983); Закон про охорону банківської таємниці та податкові розслідування (1988)

Мадейра

Декрет № 500/80 (про зону вільної торгівлі в автономній області Мадейра); Декрет 163/86 (про офшорні банки); Декрет 235/90 (офшорні фінансові та страхові компанії); Декрет 352-а/89 (про офшорні трасти); Декрет 96/89 (про реєстрацію та використання судохідних компаній)

Мальта

Закон про міжнародну підприємницьку діяльність (1988); Закон про офшорні трасти (1988); Закон про банки (1970); Закон про страхову діяльність (1981); Закон про торговельне судоходство (1973); Закон про промисловий розвиток (1988); Закон про вільну зону порту (1988)

Монако

Закон № 214 про трасти (1936)

Острів Мен

Закон про довірених осіб (1961); Закон про форми трас- тів (1961); Закон про майновий статус і накопичення (1968); Закон про визнання правомірності трастів (1988); Закон про довірче розпорядження майном (1990); Закон про прибутковий податок (1970-1991); Закон про податки для компаній (1984); Закон про збори з компаній нерезидентів (1986); Закон про подоход- ний податок зі страхових компаній (1981)

Нідерланди

Цивільний кодекс

Швейцарія

Закон про компанії (1992)

II. АЗІЯ

Гонконг

Указ про компанії (1933); Указ про довірених осіб (1934); Указ про оподаткування (1947); Указ про реєстрацію підприємницької діяльності (1959); Указ про трасти (1964); Указ про безтермінову ренту та накопичення капіталу (1970); Указ про гербовий збір (1981); Указ про визнання юридичної сили трастів (1990)

Лабуан

Закон про оподаткування офшорної підприємницької діяльності (1990); Закон про офшорні компанії (1990); Закон про трастові компанії (1990); Закон про офшорне банківське обслуговування (1990); Закон про офшорне страхування (1990); Закон про подоходний податок (1990)

Сингапур

Закон про компанії (1990); Положення про компанії (1987); Правила ліквідації компаній (1969); Закон про трастові компанії (1967); Закон про довірених осіб (1967); Закон про прибутковий податок (1967); Закон про податок на майно (1967)

III.1 ПІВНІЧНА АМЕРИКА

США

Закон про банківську таємницю (1970); Закон про боротьбу із зловживаннями наркотиками (1986); Закон про контроль за відмиванням грошей (1986); Закон про конфіденційність фінансового стану приватної особи; Закон про шахрайство при передачі майна (1918); Закон про шахрайство при передачі капіталу (1984)

Панама

Закон про компанії (1927); Закон про трасти (1984)

Бермудські Острови

Закон про гарантії при звільненні від сплати податків (1990); Закон про довірених осіб (1992); Закон про компанії (1981, 1982, 1984, 1988, 1990, 1992); Закон (спеціальні положення) про трасти (1989); Закон про довічну ренту та накопичення (1989)

III.2 ПІВДЕННА АМЕРИКА

Антигуа і Барбуда

Закон про міжнародні комерційні компанії (1982)

Антильські Острови Кюрасао

Закон Королівства Нідерланди про оподаткування (1986)

Аруба

Нідерландський цивільний кодекс; Комерційне законодавство

Багамські Острови

Закон про довірених осіб (1983); Закон про трасти (1989); Закон про шахрайські майнові розпорядження (1989); Закон про міжнародні комерційні компанії (1990); Закон про трасти та шахрайські майнові розпорядження (1991)

Барбадос

Закон про офшорні банки (1979); Закон про міжнародні комерційні компанії (1965, 1979, 1981, 1991); Закон про довірених осіб (1979); Закон про судноплавство (1981); Закон про розвиток судноплавства (1982); Закон про звільнення від сплати податків страхової діяльності (1983); Закон про міжнародні торговельні компанії (1984); Закон про подоходний податок

Беліз

Закон про міжнародні комерційні компанії (1990); Закон про трасти (1992)

Британські Віргінські Острови

Указ про довірених осіб (1961, 1991, 1992); Закон про міжнародні комерційні компанії (1984); Закон про банки і трастові компанії (1984, 1990); Закон про управління компанією (1990); Закон про реєстрацію й облік

Кайманові Острови

Закон про трасти (1967); Закон про трасти із зарубіжними правовими нормами (1987); Закон про шахрайські майнові розпорядження (1990); Закон про звільнення від сплати податків командитних товариств (1991); Закон про компанії

Невіс (Федерація Сент- Кіттс і Невіс)

Указ про підприємницькі компанії (1984, 1995); Указ про довірених осіб (1961); Указ про Конституцію Сент-Кіттс і Невісу (1983); Закон про конфіденційні взаємовідносини (1985); Указ про звільнення від сплати податків міжнародних трастів (1994); Указ про компанії з обмеженою відповідальністю (1995); Указ про товариства (partnership) (1995)

Теркс і Кайкос

Указ про банківську справу (1979); Указ про компанії (1981, 1989); Закон про трасти (1989); Указ про довірених осіб (з ліцензіями) (1992); Указ про конфіденційні відносини (1979); Указ про командитні товариства (1993)

V. АВСТРАЛІЯ Й ОКЕАНІЯ

Вануату

Закон про банківську діяльність (1970); Закон про трастові компанії (1971); Закон про страхування (1973); Закон про товариства (partnership) (1973); Закон про судноплавство (1981); Закон про компанії (1986)

Західні Самоа

Закон про міжнародні трасти (1987); Закон про трастові компанії (1987); Закон про міжнародні компанії (1987); Закон про офшорну банківську діяльність (1987); Закон про міжнародне страхування (1988)

о-ви Кука

Закон про міжнародні компанії (1981, 1982); Закон про міжнародні трасти (1984, 1989, 1991); Закон про офшорну банківську діяльність (1981); Закон про офшорне страхування (1981, 1982); Закон про компанії довірених осіб (1981, 1982); Закон про міжнародні товариства (partnership) (1984)

Більшість країн вибрали прийнятні для їх законодавства типи створення компаній на власних територіях. Компанії з обмеженою відповідальністю реєструють у штаті Делавер, міжнародні ділові компанії на Багамах, Британських Віргінських о-вах, Белізі. Звільнені компанії існують в Ірландії, на о. Мен, Джерсі, Гернсі, Кайманових о-вах, о-вах Теркс і Кайкос; нерезиденти! компанії розповсюджені на о. Мен, у Гібралтарі, Ірландії; компанії зі спеціальним статусом зустрічаються в Гібралтарі, на о. Мен, на Американських Віргінських о-вах. Поняття трасту існує в різних країнах, але до нього також по- різному і ставляться. Так, на Багамських о-вах трасти не підлягають офіційній реєстрації. Засновників і бенефіціарів не обкладають податками на доходи та майно. На о. Мен трасти не підлягають реєстрації, довірчими управляючими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти. Для стимулювання національного бізнесу та заохочення іноземних підприємців укладають дво- та багатосторонні угоди про уникнення подвійного оподаткування, які в низці випадків доповнюються розділами про недопущення ухилення від сплати податків.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші