Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка енергетики
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Шляхи економії паливно-енергетичних ресурсів. Державна політика енергозбереження в Україні

[1]

Процеси економічного зростання в Україні, раціоналізації її енергетичного балансу потребують значного технічного і технологічного переозброєння, структурних змін у господарських комплексах країни, зменшення залежності від імпорту ПЕР, зниження фондомісткості, ресурсо- та енергоємності продукції. Одним із головних напрямків подолання енергетичної кризи, забезпечення оздоровлення економіки України та стійкого зростання ВВП є енергозбереження – дієвий шлях значної економії паливно-енергетичних ресурсів, що являє собою діяльність (організаційну, наукову, практичну, інформаційну), спрямовану на раціональне використання та економне витрачання первинної й перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві та яка реалізується з використанням технічних, економічних і правових методів (Про енергозбереження, 2013).

Об'єктивна необхідність енергозбереження в Україні визначається значною залежністю від імпорту ПЕР, зменшенням запасів органічного палива, збільшенням капіталоємності енергетики, зменшенням витрат на заощадженні ПЕР порівняно з їх видобутком, можливістю зменшення шкідливого впливу енергетичних об'єктів на довкілля. До суб'єктивного фактора необхідно віднести сформовану в минулі десятиріччя неприпустимо велику енергоємність народногосподарських комплексів. Насамперед це стосується чорної та кольорової металургії, хімії, нафтохімії, нафтопереробної та будівельної промисловості, окремих підгалузей машинобудування (Забезпечення, 2003; Ковалко та ін., 1998; Про схвалення, 2013).

У серпні 1994 року Верховна Рада України прийняла закон "Про енергозбереження", метою якого є регулювання відносин між суб'єктами господарської діяльності, а також між ними й державою у галузях видобутку, переробки, транспортування, збереження й використання ПЕР, створення зацікавленості підприємств та громадян у збереженні енергії, впровадженні енергозберігаючих технологій, встановлення відповідальності юридичних та фізичних осіб за енергозбереження.

Згідно із Законом України "Про енергозбереження" основними принципами державної політики у сфері енергозбереження є:

  • – створення державою економічних і правових умов зацікавленості в енергозбереженні юридичних та фізичних осіб;
  • – здійснення державного регулювання діяльності у сфері енергозбереження на основі застосування економічних, нормативно-технічних заходів управління;
  • – пріоритетність вимог енергозбереження при здійсненні господарської, управлінської або іншої діяльності, пов'язаної з видобуванням, переробкою, транспортуванням, зберіганням, виробленням і використанням ПЕР;
  • – обов'язковість енергетичної експертизи;
  • – вирішення проблем енергозбереження у поєднанні з реалізацією енергетичної програми України, а також на основі широкого міждержавного співробітництва тощо.

Проведення державної політики у сфері енергозбереження в Україні сьогодні здійснюють Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження (Держенергоефективності) України, утворене згідно з Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 462/2011, та низка відповідних державних органів (рис. 8.2).

Структура органів державного управління у сфері енергозбереження (Мельник та ін., 2006)

Рисунок 8.2 – Структура органів державного управління у сфері енергозбереження (Мельник та ін., 2006)

Державне управління енергозбереженням в України передбачає взаємодію трьох основних напрямів:

  • – державного регулювання на основі нормативно-правової бази (ціни, тарифи, сертифікація, експертиза, ліцензування, пільги, стандарти та нормативи);
  • – функціонального управління, яке виконується апаратом Держенергоефективності України;
  • – регіонального управління та контрою за виконанням законів, використання нормативної бази, а також організації роботи з енергозбереження.

Державне управління здійснюється через відповідну систему елементів управління: розроблення та проведення політики ціноутворення; сертифікацію обладнання та приладів: енергетичну експертизу проектів; ліцензування роботи консалтингових та аудиторських фірм; інвестиційну та інноваційну діяльність; вирішення питання з надання податкових і кредитних пільг; розроблення стандартів енергоспоживання. Система державного управління енергозбереженням є сукупністю загальнодержавних, галузевих та регіональних органів управління, а також підприємств і організацій, що здійснюють державну енергозберігаючу політику.

У своїй діяльності Держенергоефективності України спирається на спеціально створені регіональні й галузеві органи управління енергозбереженням, державну експертизу з енергозбереження, а також на відділи (відповідальні за впровадження заходів) з енергозбереження на підприємствах та в організаціях. Агентство тісно співпрацює з існуючими науково-виробничими структурами з енергозбереження на "місцях".

Основою для проведення сучасної енергозберігаючої політики в Україні є Державна цільова економічна програма енергоефективності і розвитку сфери виробництва енергоносіїв з відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010-2015 роки, Енергетична стратегія України на період до 2030 року, Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року та ін. (Про затвердження, 2011; Про Національний, 2014; Про схвалення, 2013). Крім того, нормативно-правову базу енергозбереження в Україні додатково становлять 6 законів, що стосуються енергозбереження, а також понад 50 підзаконних актів.

Державна цільова економічна програма енергоефективності на 2010- 2015 роки була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1.03.2010 року № 243. Ця програма тісно пов'язана з Енергетичною стратегією України на період до 2030 року і передбачає створення умов для наближення енергоємності ВВП України до рівня розвинених країн і стандартів ЄС, а також підвищення ефективності використання ПЕР і посилення конкурентоспроможності національної економіки. У квітні 2011

року до програми були внесені зміни, метою яких стало сприяння розвитку виробництва енергоносіїв із відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива.

Подробиці

Основними цілями Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010-2015 роки є:

  • • зменшити енергоємність ВВП України на 20 % до 2016 року;
  • • збільшити частку енергоносіїв у паливно-енергетичному балансі України, отриманих із відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива до 10%;
  • • підвищити рівень теплозабезпечення населення та зменшити обсяг використання природного газу для виробництва теплової енергії, необхідної для опалення житлового фонду, на 60 %, будівель бюджетних установ – на 35%;
  • • зменшити на 50 % обсяг видатків державного бюджету на фінансування енергозабезпечення бюджетних установ;
  • • зменшити на 25 % споживання імпортованого природного газу;
  • • скоротити на 15–20 % обсяг викидів забруднювальних речовин;
  • • створити привабливі умови для залучення інвестицій в енергоефективність та енергозбереження;
  • • популяризувати ощадливе споживання паливно-енергетичних ресурсів замість нормування та штрафів.

Очікуваними результатами виконання Програми до 2016 року повинні стати:

  • 1 Удосконалення системи стандартизації у сфері енергоефективності і відновлюваної енергетики (планується розробити 140 стандартів).
  • 2 Зменшення обсягу технологічних витрат і втрат енергоресурсів у результаті модернізації та реконструкції обладнання, впровадження сучасних енергоефективних технологій (зменшення обсягу споживання енергоресурсів у результаті проведення: санації житлових будинків та будівель бюджетних установ – 1,07 млн т ум. п., модернізації газотранспортної системи – 0,9 млн т ум. п., модернізація устаткування теплових електростанцій і теплоелектроцентралей – 0,87 млн т ум. п., модернізації об'єктів комунального господарства – 4,56 млн т ум. п.).
  • 3 Оптимізація структури енергетичного балансу держави, зокрема заміщення традиційних видів палива іншими видами, насамперед отриманими з альтернативних джерел енергії, та вторинними енергетичними ресурсами (обсяг заміщення споживання первинних енергоресурсів у результаті впровадження когенераційних технологій – 10,6 млн т ум. п.; обсяг заміщення споживання первинних енергоресурсів у результаті впровадження технологій, що передбачають використання теплових насосів, електричного теплоакумуляційного обігріву та гарячого водопостачання – 4,2 млн т ум. п.; обсяг заміщення споживання первинних енергоресурсів у результаті впровадження технологій, що передбачають використання енергії сонця та геотермальної енергії, – 1,98 млн т ум. п.) (Про затвердження, 2011).

У жовтні 2014 року Кабінетом Міністрів України було ухвалено Національний план дій з відновлюваної енергетики на період до 2020 року, спрямований на подальшу підтримку і розвиток цього сектору економіки. У ньому, за узгодженням з оновленою Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, передбачається збільшення частки відновлюваних джерел енергії у загальному балансі встановлених потужностей до рівня близько 20 % до 2020 року та зниження електроємності ВВП приблизно на 40 % на тлі прогнозованого зростання попиту на електроенергію (Про Національний, 2014; Про схвалення, 2013). Поряд із цим відповідно до Директиви Європейського парламенту та Ради 2009/28/ЄС від 23 квітня 2009 р., яку Україна повинна виконати як Сторона Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, у Плані передбачено досягти у 2020 році рівня 11 % енергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії, в загальній структурі енергоспоживання держави. Зазначені орієнтири є цілком реальними, враховуючи, що, за оцінками вчених Інституту відновлюваної енергетики Національної академії наук України, сьогодні річний технічно досяжний енергетичний потенціал відновлюваних джерел енергії в країні сягає 68,6 млн тонн нафтового еквівалента, що становить близько 50 %її загального енергоспоживання (Про Національний, 2014).

Відповідно до оновленої Енергетичної стратегії України на період до 2030 року у сфері енергозбереження планується досягти за базовим сценарієм зниження показника енергоємності ВВП на 54 % у 2030 році порівняно з 2010 роком, або в середньому на 3,9 % на рік (із 0,2 до 0,09 кг ум. п./грн ВВП), електроємності – на 44% (з 0,17 (2009 р.) до 0,11 кВттод/грн), газоємності ВВП – на 68 % (із 0,06 до 0,02 м3/грн). Зниження показників енергоємності ВВП наблизить Україну до показників розвинених східноєвропейських країн (Про схвалення, 2013).

Треба зазначити, що, починаючи з 1994 року, коли був прийнятий Закон України "Про енергозбереження", реалізація державної енергозберігаючої політики в Україні відбувалася вкрай повільно. У 1996 році була розроблена Комплексна державна програма енергозбереження на період до 2010 року, однак досягнення її планових показників, навіть з урахуванням їх коригування у 2000 році, не було забезпечене повною мірою. Аналогічна ситуація склалася з виконанням Державної цільової економічної програми енергоефективності на 2010-2015 роки, Енергетичної стратегії України на період до 2030 року та іншими пов'язаними з ними державними програмами і планами, які доводиться уточнювати з плином часу внаслідок уповільнення темпів зниження енергоємності ВВП України на початку XXI століття.

Аналіз причин невиконання державних планів засвідчує, що основними з них є:

  • • недосконалість нормативно-правової бази у сфері енергоефективності та енергозбереження, відсутність окремих стандартів і нормативів, неефективність функціонування природних монополій;
  • • надмірна зношеність основних фондів, низькі темпи їх оновлення, недостатній рівень мотивації власників підприємств щодо оновлення таких фондів за рахунок власних або кредитних коштів та відсутність у них відповідних зобов'язань;
  • • недосконалість механізму утворення цін і тарифів на енергоносії, що призводить до перехресного субсидування, а також невідповідність тарифів і цін на енергоресурси до видатків на їх виробництво, що ускладнює модернізацію енергетичних об'єктів;
  • • наявність і подальше збільшення обсягу заборгованості з оплати спожитих паливно-енергетичних ресурсів;
  • • значні понаднормативні втрати енергоресурсів при їх передачі та споживанні;
  • • недостатній рівень впровадження новітніх технологій, спрямованих на підвищення ефективності використання ПЕР, альтернативних і відновлюваних джерел енергії;
  • • відсутність цілісної інноваційної інфраструктури, необхідної для зниження енергоємності ВВП до рівня розвинених держав світу;
  • • обмежений доступ юридичних і фізичних осіб до кредитних ресурсів;
  • • неефективність системи енергетичного менеджменту у виробничій та невиробничій сферах, відсутність відповідних автоматизованих систем;
  • • обмеженість стимулів до зниження споживання енергоресурсів через недостатній рівень оснащення інженерних мереж приладами обліку паливно-енергетичних та інших ресурсів;
  • • відсутність енергетичного балансу і відповідної системи моніторингу його показників (Про затвердження, 2011; Про схвалення, 2013).

З урахуванням зазначених причин сьогодні для успішної реалізації енергозберігаючої політики в Україні необхідно й надалі розвивати інституційні засади енергозбереження, вдосконалювати нормативно-правову базу енергозбереження, формувати розуміння економічної й соціальної значущості енергозбереження, широко залучати всі соціальні групи до процесів прийняття рішень і реалізації самої політики енергозбереження.

Разом із використанням власних та позикових коштів підприємств і організацій, коштів фондів енергозбереження і бюджетів різних рівнів, іноземних кредитів та інвестицій можна було б ширше залучати до заходів з енергозбереження кошти споживачів енергоресурсів, застосовуючи гнучкі механізми їх акумулювання й використання. Серед інших форм отримання інвестиційних коштів є випуск енергозберігаючих облігації та продаж квот на викиди парникових газів.

Значну увагу необхідно приділити подальшому розгортанню в Україні діяльності енергозберігаючих сервісних компаній як ефективних економіко-фінансових засобів виконання енергозберігаючих заходів і проектів.

  • [1] Розділ містить результати досліджень, проведених за фундаментальною темою "Еколого-економічні механізми реалізації потенціалу енерго- та ресурсозбереження національної економіки" (№ держ. реєстр. 0114U001764).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші