Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка енергетики
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ

■ Поняття енергоринку, його учасники та принципи організації

■ Досвід побудови і функціонування енергоринків Західної Європи та України

■ Системи договірних відносин на оптовому ринку електроенергії

Поняття енергоринку, його учасники та принципи організації

У загальному розумінні поняття "енергетичний ринок" можна трактувати як місце зустрічі продавця енергії та її покупця. Проте якщо заглибитися у визначення терміна "енергетичний ринок", можна виділити широке й вузьке значення цього поняття.

У широкому розумінні енергетичний ринок включає сукупність осіб та організацій, які придбають товари та послуги, енергію з метою виробництва та споживання останньої. Таким чином, енергетичний ринок у широкому розумінні включає таких учасників ринку, як підприємства-видобувачі паливно-енергетичних ресурсів, організації, що переробляють ці ресурси, постачальники кінцевої енергії, споживачі енергії, а також підприємства, що виготовляють товари й надають послуги, що забезпечують процес виробництва енергії (наприклад, основні фонди енергетики тощо).

У вузькому розумінні енергетичний ринок є сукупністю осіб та організацій, які придбають енергію з метою її споживання. Зауважимо, що таке трактування терміна "енергетичний ринок" не включає як учасників ринку галузі енергетичної інфраструктури. Проте "споживання енергії" в цьому визначенні не означає лише кінцеве споживання енергії як такої, а також переді,бачає споживання одного виду енергії з метою перетворення її в інші види. Отже, учасниками енергетичного ринку у вузькому розумінні є споживачі кінцевої енергії, підприємства-видобувачі паливно-енергетичних ресурсів, виробники та перетворювачі енергії, постачальники кінцевої енергії.

У цілому з урахуванням факту регулювання енергетичного ринку державою учасниками енергетичного ринку є підприємства та організації, що видобувають, збагачують, переробляють паливно-енергетичні ресурси, виробники електричної й теплової енергії із традиційних і альтернативних джерел, перетворювачі, транспортувальники, розподільники виробленої енергії, споживачі енергії – підприємства, організації, установи, а також індивідуальні споживачі – фізичні особи, державні органи управління енергоринком, профспілки (рис. 9.1).

Групи учасників енергетичного ринку

Рисунок 9.1Групи учасників енергетичного ринку

Енергетичний ринок України складається з таких основних ринків:

  • 1) ринку нафти й газу, на якому з боку пропозиції сьогодні працюють майже 250 великих підприємств із кількістю працівників понад 230 тис. осіб. Серед них: акціонерні товариства "Укрнафта", "Укргазвидобування", "Чорноморнафтогаз", "Укртрансгаз", "Укртранснафта", 6 нафтопереробних заводів. Керівництво господарською діяльністю державних підприємств нафтогазового комплексу здійснює НАК "Нафтогаз України" (Мельник та ін., 2006; Нафтогазова, 2014);
  • 2) ринку вугілля, учасниками якого з боку пропозиції є 145 шахт (станом на 2013 р. з них 91 – державні) і 6 розрізів, близько 60 збагачувальних фабрик, 3 шахтобудівні комбінати, 17 заводів вугільного машинобудування, 20 галузевих інститутів, гірничорятувальна служба, спеціалізовані об'єднання і виробництва з ремонту, налагодження й обслуговування гірничо-шахтного устаткування, вирішення екологічних проблем, геологічної розвідки, залізничного та автомобільного транспорту, торгівлі, об'єкти соціальної сфери тощо. Шахтний фонд України з часом скорочується: на травень 2008 р. він налічував 160 шахт, із них 140 – державні; у 1991 р. нараховувалося 276 шахт (Мельник та ін., 2006; Вугільна, 2014; Интегрированный, 2014);
  • 3) ринку електроенергії, який є оптовим і має єдиного покупця і розподільника, – ДП "Енергоринок". З боку пропозиції на ринку працюють 8 регіональних електроенергетичних систем, що поєднані між собою системоутворюючими лініями електропередач. Розподіл електроенергії у системі здійснюють 24 обласні акціонерні електропостачальні компанії (обленерго) та компанії АР Крим, міст Києва та Севастополя. Більшу частину електроенергії станом на 2013 рік – 49,0 % – виробляли 14 ТЕС та 97 ТЕЦ (62,9 % від загальної встановленої потужності електростанцій у країні), 4 АЕС (25,4 % від загальної встановленої потужності) виробляли 43,1 %, 8 ГЕС і З ГАЕС (10,1 % загальної встановленої потужності) – близько 7,3 % (Мельник та ін., 2006; Електроенергетика, 2014; Интегрированный, 2014; Звіт, 2014).

Інші види енергії з альтернативних джерел поки що не відіграють значної ролі в енергопостачанні України.

Більшість енергетичних рижі в є сферою природних монополій, а, отже, ефективність їх функціонування значною мірою залежить від державного регулювання, яке має спиратися на певні принципи. Формування загальних принципів організації ринкового середовища в енергетиці розглянемо на прикладі ринку електроенергії.

Основними чинниками, що визначають принципи організації ринкового середовища в електроенергетиці, є (Дорофеев и др., 2000):

  • – наявність оптового і споживчого (роздрібного) ринків електроенергії;
  • – принципова можливість існування різноманітних функціональних структур оптового ринку, обумовлених характером вертикальної і горизонтальної інтеграції його суб'єктів;
  • – залежність статусу учасників ринку, принципів його організації і ступеня конкуренції від глибини інтеграції окремих підрозділів електроенергетичного сектору (генерація, передача, розподіл).

У той самий час підходи до формування енергоринку залежать від значної кількості різноманітних чинників: загального рівня розвитку ринкових відносин в економіці країни, стану цих відносин безпосередньо в електроенергетиці, регіональних особливостей розвитку економіки та їх енергетичної інфраструктури, кількості і потужності електростанцій, характеру використовуваного палива і ступеня забезпеченості держави власними паливними ресурсами.

Розрізняють оптовий і роздрібний енергоринок. У загальному випадку під оптовим енергоринком розуміють ринок обміну енергією і потужністю між їх виробниками, перепродавцями, енергопостачальними організаціями й окремими великими споживачами, що є організаційно і технологічно пов'язаною єдністю постачальників, покупців, посередників і організацій, які надають послуги із технологічної і комерційної взаємодії (Замулко та ін., 2001). Оптовий ринок може ґрунтуватися на різноманітних формах вертикальної і горизонтальної інтеграції. Діяльність енергоринку визначається системою економічних взаємовідносин між його учасниками, в основі яких лежить конкуренція продавців і можливість вільного вибору покупцями постачальників електричної енергії.

Роздрібний ринок електричної енергії – це організаційно і технологічно об'єднані групи генеруючих, передавальних, розподільних енергетичних організацій і споживачів. Характер відносин на роздрібному ринку може бути диференційований за рівнем напруги, характером навантаження, за географічними або адміністративно-територіальними ознаками, за надійністю електропостачання, за часом доби, днями тижня, сезонами року.

Світовий досвід ринкових перетворень в енергетиці свідчить, що незалежно від конкретної структури ринку принципи його формування повинні задовольняти загальні вимоги:

  • – ієрархічний принцип побудови технологічного управління й економічної координації;
  • – зберігання єдиного енергетичного простору і системи оперативно- диспетчерського управління;
  • – забезпечення умов для "прозорості" функціонування ринку і чесної конкуренції між його суб'єктами;
  • – застосування заходів антимонопольного законодавства до учасників ринку, що є природними монополістами;
  • – придатність структурних перетворень в енергетичній галузі (Замулко та ін., 2001; Мельник та ін., 2006).

Світовий досвід формування ринкових відносин в енергетичному секторі є відносно обмеженим. У зв'язку з цим у кожній країні при створенні енергоринку наведені вище загальні принципи одержали свою конкретну реалізацію з урахуванням специфіки економічної і соціально-політичної ситуації. Щодо енергетики України, то розроблення принципів організації ринкового середовища сьогодні повинне бути орієнтоване на деякий перехідний період, враховуючи недосконалість ринкових методів управління в економіці країни в цілому. При цьому важливими моментами є придатність ринкових перетворень у галузі, а також повільність цінового входження у сферу конкурентності при оптовій і роздрібній купівлі-продажу електричної енергії і потужності.

Функціонування енергоринку базується на взаємодії його учасників, що безпосередньо реалізують комерційні операції купівлі-продажу електричної енергії і потужності. Як правило, зазначені акти здійснюються або на основі довгострокових договорів, що укладаються учасниками ринку на визначений період, або у реальному часі (так званий спот-ринок) на основі щоденних добових заявок, у яких зазначають погодинні значення об'ємно-цінових показників пропозиції і попиту на електроенергію. На оптовому ринку купівля електроенергії здійснюється за вільними цінами, а відпуск покупцям повинен проводитися з мереж ОЕС за єдиною ціною і на однакових умовах незалежно від статусу покупця, відомчої або галузевої належності, територіального розташування. На стадії формування енергоринку ці розрахунки повинні вестися відповідно до методики, розробленої органом, що здійснює контроль над діяльністю ринку.

Взаємозв'язок між двома формами ринкових відносин (терміновими й оперативними договорами) реалізується шляхом фінансових взаєморозрахунків між усіма суб'єктами договорів за фактично відпущений товар з урахуванням договірних і фактичних погодинних цін на розрахунковому часовому інтервалі.

Необхідно виділити два моменти, що особливо неоднозначно вирішуються при формуванні енергоринку. Перший з них пов'язаний із можливістю створення, крім загальнонаціонального, регіональних енергоринків, наприклад, на рівні об'єднання декількох обленерго. Проте і при цьому функціонування регіональних енергоринків, хоча в оперативному плані здійснюється незалежно, повинно мати на меті досягнення максимальної ефективності роботи ринку в цілому. Інший момент стосується можливості укладання кожним комерційним учасником ринку прямих договорів про постачання електроенергії будь-якій кількості споживачів. Обмеженням може бути лише технологічна неможливість виконання договору, що повинно оцінюватися відповідною службою диспетчерського управління (при цьому враховується, що постачальники повинні надавати визначений об'єм резервної потужності в оперативне розпорядження органу диспетчерського управління).

Для здійснення лібералізації енергоринку повинні бути вирішені такі питання (Замулко та ін., 2001):

  • – забезпечення достатнього рівня конкуренції між постачальниками потужності й електричної енергії;
  • – можливість розширення учасників ринку як за рахунок притягнення нових споживачів, так і незалежних постачальників електроенергії;
  • – можливість укладення договорів на постачання електроенергії різноманітної терміновості: від довгострокових угод до оперативних постачань за добовими погодинними заявками;
  • – гарантія відкритого доступу (без будь-яких обмежень) до єдиної транспортної мережі, що повинна розглядатися як природний монополіст;
  • – створення об'єктивної й економічно обґрунтованої методики добору джерел генерації для покриття графіка навантаження ринку, що повинно забезпечувати мінімально можливу відпускну ціну електроенергії на оптовому ринку;
  • – наявність інформаційної мережі ринку, що охоплює всіх його учасників і забезпечує обмін інформацією у реальному часі;
  • – оптимізація режимів роботи постачальників електроенергії, включаючи стадії її генерації, передачі і розподілу;
  • – формування системи тарифів на продавану електроенергію з об'єктивним урахуванням інвестиційної, транспортної, інфраструктурної і екологічної складових;
  • – повномаспггабне впровадження систем комерційного обліку електроенергії і потужності, що забезпечує обов'язковість взаєморозрахунків між усіма суб'єктами господарської діяльності ринку за фактично реалізований товар із прив'язкою до умов виконання договірних зобов'язань і оперативних угод;
  • – жорстка ієрархічна координація диспетчерського управління всіма технологічними процесами і координація комерційної діяльності учасників ринку;
  • – створення механізмів компенсації упущеного прибуло/ постачальників, виключених із графіка покриття навантаження або обмежених в обсягах постачання на часових інтервалах через обмежену пропускну спроможність транспортних мереж енергоринку
  • – надання реальної незалежності органу, що здійснює контроль над діяльністю ринку, тощо.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші