Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Українська етносоціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 2. Етнічна соціологія як наука і навчальна дисципліна

ПЛАН

  • 2.1. Етнічна соціологія як наука.
  • 2.1.1. Назва, об'єкт, предмет, основні завдання і функції етнічної соціології.
  • 1. Назва та історична довідка про науку “Етносоціологія”.
  • 2. Об'єкт етнічної соціології.
  • 3. Предмет етнічної соціології.
  • 4. Основні завдання етнічної соціології.
  • 5. Головна і основні функції етнічної соціології.
  • 2.1.2. Місце і роль етнічної соціології у структурі соціологічного знання.
  • 2.1.3. Зв'язок етнічної соціології з іншими науками.
  • 2.1.4. Визначення етнічної соціології як науки.
  • 2.2. Етнічна соціологія як навчальна дисципліна.
  • 2.2.1. Становлення та сучасний стан.
  • 2.2.2. Специфіка.
  • 2.2.3. Мета та основні завдання.
  • 2.2.4. Предметне поле.

Висновки.

  • 1. Щодо змісту етносоціології як науки.
  • 2. Щодо змісту етносоціології як навчальної дисципліни.

Контрольні питання і завдання.

Використана література.

Рекомендована література.

Етнічна соціологія як наука

Назва, об'єкт, предмет, основні завдання і функції етнічної соціології

1. НАЗВА ТА ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО НАУКУ “ЕТНОСОЦІОЛОГІЯ”

Спеціального пояснення потребують деякі особливості виникнення назви цієї науки. Тут є сенс зазначити, що, на думку української вченої-етносоціолога з Харкова В. Арбєніної, наука, представники якої на початку XIX ст. розгорнули широкі народознавчі дослідження (переважно так званих “примітивних” народів), географічно тільки в Німеччині отримала назву “етнологія”, а в Росії, Франції та багатьох інших країнах – “етнографія”, у Великій Британії – “соціальна антропологія”, у США – “культурна антропологія” [1, с. 11, 12].

Маємо зауважити, що дещо інше розуміння підходу західних вчених до найменування народознавчих досліджень (з огляду на наявність різних рівнів цих досліджень) висловив у 1973 р. тодішній провідний радянський фахівець з етнонаціональної проблематики академік Ю. Бромлей: “Якщо у нас етнографія традиційно об'єднує описовий та теоретичний рівні досліджень, – писав він, – то у західній науці заведено проводити їх термінологічне розмежування, називаючи перший – етнографією, другий – етнологією” [2, с. 3]. У 1997 р. автор у своєму курсі лекцій “Теорія етносу” висловився на користь саме західного розуміння теоретичного народознавства, тобто – як етнології [3, с. 5]. Власне кажучи й В. Арбєніна визнає, що, з огляду на народознавчі дослідницькі практики (принаймні в Україні), “все більш активно на роль науки, яка інтегрує усі знання щодо народів, претендує етнологія” [1, с. 6, 15, 17].

Цілком закономірно, що від цієї науки (яка узагальнює й водночас методологічно забезпечує народознавчі студії) тоді, коли для неї нарешті нагальною стала потреба в соціологічному вивченні її специфічних проблем [Там само, с. 12], відокремилась наука, за якою сперш у Росії [див. 4], а потому і в Україні закріпилась назва, надана їй у 30-х роках XX ст. німецьким вченим Р. Турнвальдом, а саме – “етносоціологія”.

Як стверджує сучасний український етносоціолог і етнополітолог В. Євтух, історія етносоціології почалася на теренах колишнього СРСР у 60-х роках, тобто майже п'ять десятків років тому “Приблизно на середину 1980-х років, серед багатьох термінів на позначення етнічних явищ "етнос" був уже певною мірою конституйований, принаймні його активно вживали російські дослідники, переважно етнографи та етнологи” [5, с. 6]. А згодом ним почали користуватися й соціологи. Отже, словоутворення “етносоціологія”, вважає В. Євтух, належить новітньому часу і виникло воно у зв'язку із розгортанням досліджень етнічних явищ за допомогою специфічно соціологічних методів [Там само].

У той же час “у західному суспільствознавстві етносоціологічні дослідження й етносоціологічні знання не об'єднувалися під нині звичним для нас терміном "етносоціологія". У Сполучених Штатах, Канаді та в деяких європейських країнах відповідником (за змістом) нашого терміна є "соціологія міжетнічних та расових відносин" (саме такі курси читають в американських університетах)” [Там само, с. 6, 7].

В Україні етносоціологія як наука почала формуватися наприкінці 80-х років XX ст. На сьогодні науковими центрами, які займаються дослідженням етнічних проблем (у тому числі й на етносоціологічному рівні) у межах Національної академії наук України, є Інститут соціології, Інститут філософії ім. Г. Сковороди, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Кураса, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського.

2. ОБ'ЄКТ ЕТНІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Виявляється, що не існує достатньої чіткості поглядів у визначенні об'єкта етнічної соціології. Так, В. Арбєніна, визначивши, що об'єктом етносоціологічного дослідження є етнічні й національні групи [1, с. 18], далі, уточнюючи, у якості тепер вже головного об'єкта, визначає етнонаціональні групи [Там само, с. 23]. Чому? Тому, що, на її думку, “розмежуватія на етнічні та національні групи, як і розмежування на етноси та нації в сучасному суспільствознавстві не вирішено однозначно і як правило вимагає застосування якісних критеріїв. Це доцільно при дослідженні конкретних спільнот, особливо якщо вивчається процес трансформації етносу в націю. Коли йдеться про вибір одиниць етносоціологічного аналізу, то застосування терміна "етнонаціональні групи" знімає ті принципові відмінності, які, у відповідності з окремими існуючими концепціями, можуть існувати між цими типами спільнот” (тут і вище курсив автора. – Ред.) [1, с. 23].

Стосовно даної позиції ми маємо деякі зауваження. Передусім ми наполягаємо на тому, що твердження В. Арбєніної, буцімто “розмежування на етнічні та національні групи ... в сучасному суспільствознавстві не вирішено однозначно”, не відповідає дійсності. Справа в тому, що коли В. Арбєніна здійснила видання свого навчального посібника 2007 р. (як друге після 2004 р. [6], минуло вже 10 років, як вийшов (досить доступним накладом у З тис. примірників) навчальний посібник “Теорія етносу” О. Нельги. “Якщо етнос є утворенням переважно культурно-духовним, – писалося тоді, у 1997 р., – народ – соціально-історичним, то нація є утворенням переважно соціально-економічним та політико-правовим” [3, с. 14]. Гадаємо, що тут цілком “однозначно” здійснюється “розмежування” понять етносу і нації.

Однак і через дев'ять років (тобто у 2006 р.) наша позиція залишилася незмінною. Тоді у широкодоступному всеукраїнському науково-теоретичному часописі “Філософська думка” було видруковано статтю О. Нельги під назвою “Етнос, народ, нація як поняття і соціокультурні феномени”, у якій, зокрема, знов “однозначно” “розмежовано”, з одного боку, український народ і етноси України (як складові єдиного народу), з іншого – українську політичну націю і етноси й етнічні меншини України (як складові цієї єдиної нації) [7, с. 38, 39, 45, 46]. Такою ж є позиція автора і на сьогодні.

До речі (відповідно до концепції О. Нельги), формування політичної нації не може здійснюватись без участі етносів, але так само неможливою є “трансформація етносу в націю” як це собі уявляє В. Арбєніна. Така умоглядна трансформація можлива лише за умов розуміння етногенези як процесу реалізації схеми-тріади “плем'я – народність – нація”, яку слушно критикують сучасні російські етнологи. Так, зокрема, один із них С. Рибаков ще 2001 р. (тобто за три роки до виходу у світ першого видання і за шість років до виходу другого видання “Етносоціології” В. Арбєніної) писав, що автори зазначеної схеми-тріади “у рамцях єдиної концепції намагалися об'єднати дві докорінно різні предметні області – етнос і націю” (виділення автора. – Ред.) [8, с. 7]. Зрозуміло, що С. Рибаков теж цілком “однозначно” здійснює “розмежування” понять етносу і нації.

Нарешті, такою самою є й позиція етносоціолога зі Львова Вікторії Середи, яка заявляє: “Як і багато інших авторів, ми розрізняємо поняття "етнос" і "нація", якщо перше ще не має політичного значення, то друга лягає в основу певної політичної ідеології” (виділення і курсив автора. – Ред.) [9, с. 25].

Яким же виявилось “наукове” реагування В. Арбєніної? Замість пристати на нашу разом із С. Рибаковим думку (бо навчальний посібник В. Середи вийшов друком лише у 2007 р.), або, навпаки, піддати її аргументованій критиці, ця дослідниця використовує такий спосіб, як замовчування “незручних” авторів. Однак, як давно відомо, ignorantia non est argumentum (ігнорування не є аргументом), так само як argumentum ех silentio (доказ, що виводиться із замовчування) не є переконливим.

Таким чином, пропозицію В. Арбєніної представити у якості головного об'єкта етносоціологічних досліджень етнонаціональні групи, ми розглядаємо як вияв або теоретичної еклектики, або теоретичного фантазування. Адже у сучасному демократичному суспільстві нація може бути лише одна (це – політична нація), а етнічне постає множиною титульного етносу, етносів-автохтонів, діаспорних спільнот, іммігрантських мас. Сучасна нація є результатом переважно політико-правового розвитку народу-суспільства і не може постати без держави, у той час як етноси – це культурно-духовний продукт багатьох століть відносно відокремленого і самодостатнього існування, не завжди зумовленого державністю.

Нарешті, скажімо, наявність в одній і тій самій країні таких феноменів, як держава, суспільство і нація не дає підстав говорити про існування деякої державно-суспільно-національної спільноти, яка (на думку В. Арбєніної) “знімає ті принципові відмінності, які можуть існувати між цими” феноменами. Тому етнонаціональні групи, як результат об'єднання (гадаємо у свідомості дослідника) етнічних груп і національної спільноти, видаються такими самими соціологічними “кентаврами”, як, наприклад, “державно-вікові” або “країнно-статеві” групи.

Разом з тим розглянутий факт є майже закономірним наслідком процесу поставання української етносоціології як науки. Тому справедливим буде звернутися до пояснення, що його пропонує В. Середа, яка, зокрема, вважає, що в українській етносоціології “склалася ситуація певного термінологічного хаосу. Деякі автори застосовують терміни "народ", "етнос" і "нація" як взаємозамінні синоніми. Додаткові складнощі створюють некоректні переклади деяких досліджень з англійської мови, що тільки посилює термінологічну плутанину, адже в англійській мові термін nationality означає і громадянство, і національність, a etnicity може означати етнічність, національність і навіть расу” (виділення автора. – Ред.) [9, с. 24]. Проте ці питання будуть розглядатися далі.

Отже, на наш погляд, етнічна соціологія, як і будь-яка інша суспільствознавча наука, своїм об'єктом має суспільство. Проте – як взяте до вивчення не взагалі, а під певним кутом зору. Саме таким є підхід В. Євтуха, який пише: “Об'єктом етносоціології (етносоціологічних досліджень) є поліетнічні суспільства (соціуми) або суспільства з поліетнічним складом населення” (виділення автора. – Ред.) [5, с. 10]. В основному можна приєднатися до цього визначення, однак з деякими уточненнями.

По-перше, гадаємо, хоч нація і не є у певний спосіб трансформованим етносом, але етнос, етнічний фактор відіграє у формуванні нації чи не визначальну роль: адже сучасне людство справді репрезентують переважно саме поліетнічні суспільства або суспільства з поліетнічним складом населення. Тому з розумінням сприймається те, що у навчальному посібнику В. Арбєніної “Етносоціологія” (2007) представлена не “суто” етнічна, а саме етнонаціональна тематика (при тому, що введення нею поняття “етнонаціональні групи” все ж таки не є сприйнятним). Що ж стосується Н. Черниш, то ця дослідниця у своєму підручнику “Соціологія” (К., 2009) взагалі даній темі дає цілком відповідну назву, а саме: “Етносоціологія і соціологія нації” [10, с. 239].

По-друге, видається, що етносоціологія має своїм об'єктом не просто поліетнічні суспільства або суспільства з поліетнічним складом населення, а ті найзагальніші і найважливіші проблеми, що виникають у суспільстві з боку його етнічної визначеності і які, нарівні загальносоціологічної теорії (на відміну від соціальної філософії), е складовими предмета цієї теорії.

Відтак, ми пропонуємо таке визначення: об'єктом етносоціології як науки є найзагальніші і найважливіші етнонаціональні проблеми поліетнічних суспільств або суспільств з поліетнічним складом населення.

3. ПРЕДМЕТ ЕТНІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Відповіді на питання про предмет етнічної соціології як науки теж не є одностайними. Так, львівський соціолог Н. Черниш, погоджуючись “з думкою харківського соціолога В. Арбєніної”, вважає, що “предметом дослідження етносоціології, притаманним лише їй, є етносоціальні спільноти і групи”, але трохи далі (через одне речення) вже читаємо: “Основним предметом етносоціології є дослідження життєдіяльності етнонаціональних спільнот і груп, насамперед як соціальних суб'єктів (курсив Н. Черниш. – О. Я), процес досягнення ними соціальної зрілості” (курсив автора. – Ред.) [Там само, с. 239-240].

Наше ставлення до поняття “етнонаціональні спільноти (групи)” ми вже висловили. Однак, до речі, В. Арбєніна, як було показано, розглядає ці спільноти як не предмет (як це

неадекватно стверджує Н. Черниш), а об'єкт етносоціології. Що ж до предмета цієї науки, то В. Арбєніна, вказуючи на домінуючі нині серед дослідників-етносоціологів “недостатньо чіткі уявлення щодо предмета етносоціології”, який “частіше за все ... визначається через перелік досліджуваних проблем” [1, с. 7] (із чим не можна не погодитися), вважає, що предмет етносоціології “може бути локалізований більш чітко: це проблеми механізму формування та функціонування етнонаціональних груп як структурних складових суспільства та суб'єктів соціального життя” (курсив тут і вище автора. Ред.) [Там само, с. 8].

Як можна бачити, визначивши етнонаціональні групи як об'єкти етносоціологічних досліджень, В. Арбєніна і предмет цих досліджень пов'язує з етнонаціональними групами, точніше – з проблемами механізму їх формування та функціонування. Тут маємо підкреслити, що із несприйняттям ставлячись до такого конструкту, як “етнонаціональні групи”, ми разом з тим вважаємо, що наголос В. Арбєніної на проблемному підході, при її спробах визначити предмет етносоціології як науки, є вельми слушним. Такий підхід, при таких самих спробах, притаманний, до речі, і Н. Черниш [10, с. 240].

Сферу ж функціонування етносоціологічних проблем найбільш вдало, гадаємо, окреслив В. Євтух. Щоправда, він подає цю сферу як предмет етносоціології. Це – “соціальні аспекти розвитку та функціонування етнічних спільнот і їхня взаємодія, а також етнічні аспекти розвитку соціумів та соціальних груп”. Виявляючи солідарність із відомим сучасним російським етносоціологом Л. Дробижевою, В. Євтух додає: “"предмет етносоціології" включає соціальні події, процеси, зв'язки, явища, які мають місце в етнічно маркованому соціальному просторі "(виділення і курсив автора. – Ред.) [5, с. 10; див. 11].

Маємо визнати, що хоча, на відміну від В. Арбєніної та Н. Черниш, проблемний підхід при визначенні предмета етносоціології тут не проглядається, однак ще один важливий крок у напрямі уможливлення такого (“проблемно-підходного”) визначення зроблено.

Таким чином, можливо підсумувати, що в умовах українських етнонаціональних реалій предмет етносоціології як науки є потрійним, а саме: соціальні проблеми функціонування, розвитку і взаємодії етнічних спільнот; проблеми функціонування різноманітних соціальних груп, зумовлені їх етнічною маркованістю; проблеми, пов'язані з участю етнічних спільнот суспільства у націєтворчому процесі.

Давши це визначення, зробимо деякі зауваження щодо предметного поля етносоціологічних досліджень.

Отже, по-перше, можна погодитися з М. Лукашевичем та М. Туленковим, які стверджують, “що пріоритети предметних напрямів (етносоціологічних – О. Н.) досліджень ... мають "національний" характер. У кожній країні світу віддають перевагу тим чи іншим напрямам соціології етносу, мають сталі традиції, значні наукові напрацювання, що пройшли перевірку часом і практикою” (виділення автора. – Ред.) [12, с. 205].

До речі, у західноєвропейській соціології загалом поки що превалює саме такий підхід. Як свідчать київські соціологи Ольга Куценко і Світлана Бабенко, “аналіз підручників із соціології, які поширені в різних європейських вищих навчальних закладах, доводить, що предметом викладання соціології у Великій Британії залишається передусім британське суспільство, у Франції – французьке, в Німеччині – німецьке тощо, а інші суспільства лише подекуди розглядаються як приклади й ілюстрації особливостей вияву того чи іншого суспільного явища” [13, с. 186, 187].

  • 1. У цьому контексті спеціально звертаємо увагу на те, що запропоноване нами визначення предмета етносоціології орієнтоване переважно на сучасні саме українські етнонаціональні реалії.
  • 2. Натомість етносоціологи “плюралістичних націй” [12, с. 207] здійснюють переважно “дослідження етнічних чи національних меншин, під якими насамперед розуміють емігрантські групи і корінне населення, що сформували сучасні суспільства за межами Європи, головним чином північноамериканські. Основні питання, які розглядаються у межах цього напрямку:

місце меншин у соціальній структурі та стратифікації суспільства, мігранти і міграційні процеси, проблеми витворення мультикультурного середовища” (виділення автора. – Ред.) [9, с. 21].

По-друге, маємо спеціально додати, що зі зміною соціальних практик суспільства неодмінно зазнає змін і “реєстр” тих питань, що створюють предметне поле етносоціології (як, до речі, й інших суспільствознавчих наук).

  • 1. Так, у середині 60-х – на початку 70-х років XX ст., коли в колишньому СРСР закінчилася тимчасова “відлига”, наслідком цього в предметному полі етносоціології, як зазначає Н. Черниш, “стали домінування соціального над етнічним і національним, свідоме виштовхування останніх на узбіччя наукового пошуку, штучне звуження простору наукових досліджень проблемами культурно-побутової та сімейної сфери” (виділення автора. – Ред.) [10, с. 240].
  • 2. В умовах сучасної України, з її поліетнічним складом населення і за відсутності сформованої політичної нації, предметне поле етносоціології, гадаємо, створюють в основному питання вивчення шляхів і засобів консолідації всіх етнічних спільнот (але передусім – української та російської) задля творення єдиної нації.
  • 4. ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Сучасний український фахівець з етнонаціональної проблематики І. Варзар ці завдання визначає так: “Вивчати загально- типові властивості етнічної соціальності – сумісність проживання етносів, народів, їхню взаємодію та взаємозалежність, взаємообміни та безперервну контактність, ... специфічні способи існування людства в етноісторичній формі; прояви людської життєдіяльності в етносоціальних контекстах та взаємозв'язках етнічних спільностей; конкретно-історичні особливості соціально значимої поведінки окремих репрезентантів, народів, етногруп і індивідуальностей та інші проблеми” [14, с. 180]. Вважаємо, що завдання етносоціології І. Варзар подає надто розлого і певною мірою хаотично. Будучи більш лако

нічним, В. Євтух вважає, що “одним з головних завдань етносоціології є з'ясування механізму відтворення етнічних явищ, їхньої взаємодії з суспільними явищами того чи іншого соціального організму” [15, с. 10].

На нашу думку, основні завдання української етносоціології як науки мають задаватися її предметом і полягати у з'ясуванні того:

  • • якою мірою і у який спосіб виникнення соціальних проблем зумовлюється етнічними чинниками;
  • • яким чином соціальні проблеми впливають на стан етнічних спільнот, на внутрішньоетнічні і міжетнічні відносини;
  • • яку роль відіграють і яке місце посідають етнічні спільноти у вирішенні проблем націєтворення.
  • 5. ГОЛОВНА І ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНІЧНОЇ СОЦІОЛОГІЇ

Як вважає В. Євтух, “основними функціями етносоціології є теоретико-когнітивна, прогностична, просвітницька” [15, с. 11]. На думку В. Арбєніної, “серед багатьох функцій етносоціології найважливішою у сучасних умовах стає її гуманістична функція”, а “особливо затребуваними стають діагностична, прогностична, соціально-інженерна і гуманітарно-просвітницька функції” [1, с. 9, 20]. Не зайве додати, що етнічна соціологія виконує, зрозуміло, ще й інші функції: інформаційну, консультативну тощо.

Однак, на наш погляд, обов'язковою (тут ми цілковито згодні з В. Арбєніною) має бути визначеність все ж таки щодо головної, найважливішої з багатьох функцій етнічної соціології. Результат такої визначеності залежить від розуміння і об'єкта, і предмета цієї науки, і від бачення її предметного поля та основних завдань. Отже, з огляду на вже дані нами визначення щойно перелічених наукових атрибутів етнічної соціології, у якості її головної функції має постати націєконсолідаційна.

Що ж стосується основних функцій, то вони, вважаємо, повинні бути підпорядковані головній. Тобто якщо певна спільнота етносоціологів-науковців убачає головною функцією своєї науки саме націєконсолідаційну, то для них теоретичний шлях до уможливлення її реалізації має пролягати, мабуть, через послідовне задіювання таких основних функцій, як аналітична, діагностична, прогностична, інформаційно-просвітницька та консультативна.

Пропонування нами такої послідовності не означає наполягання, по-перше, на тому, що кількість елементів запропонованого ряду є вичерпною, по-друге, на тому, що їх послідовність має бути саме такою. Вирішення відповідної проблеми може стати завданням (і результатом) спеціального ґрунтовного дослідження. Поки ж ми привертаємо увагу до того, що основні функції етносоціології (як, втім, і будь-якої іншої суспільствознавчої науки) бажано подавати не хаотично, а у логічній послідовності.

Нарешті залишається питання про гуманістичну функцію етносоціології. Зрозуміло, що ця функція не може складати один з елементів логічної послідовності функцій, бо у демократичному суспільстві вона має бути наскрізною для будь-якого суспільствознавчого теоретизування.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші