Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Українська етносоціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 6. Етнонаціональна самоідентифікація

ПЛАН

  • 6.1. Вступ до теми лекції.
  • 6.1.1. Уточнення підходів.
  • 6.1.2. Уточнення понять.
  • 6.2. “Географічний” підхід до практик етнічної і національної самоідентифікації.
  • 6.2.1. Етнічна самоідентифікація.
  • 6.2.2. Національна самоідентифікація.
  • 6.3. Ставлення до етнічної ідентичності як “пробний камінь” розуміння ідентичності національної.
  • 6.3.1. Позиція знецінення етнічної ідентичності.
  • 6.3.2. Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною.
  • 6.3.3. Негативне ставлення до етнічної ідентичності.
  • 6.4. Юрген Габермас: національна ідентичність.
  • 6.4.1. Місце національної ідентичності у соціології Юргена Габермаса.
  • 6.4.2. Народ і національна ідентичність.
  • 6.4.3. Етнічна опосередкованість національної ідентичності.
  • 6.4.4. Концепція національної ідентичності у термінологічних тенетах.
  • 6.5. Юрген Габермас: від національної до космополітичної ідентичності.
  • 6.5.1. Передумови організаційних зрушень у Західній Європі.
  • 6.5.2. Прогнози змін, або про минущість націй і національної ідентичності.
  • 6.5.3. Об'єднана Європа як наступник сучасних націй і національних ідентичностей.
  • 6.5.4. “Постнаціональна” ідентичність.
  • 6.5.5. Мультикультурна чи поліетнічна ідентичність – майбутнє Європи?
  • 6.5.6. Імміграція як перспектива перетворення “етно- ядерної” національної ідентичності на мультикультурну.
  • 6.5.7. Космополітична ідентичність “регіону” Земля.

Висновки.

Контрольні питання і завдання.

Використана література.

Рекомендована література.

Вступ до теми лекції

Уточнення підходів

У другій половині XX, а особливо – на зламі ХХ-ХХІ ст. відбувся справжній “парад незалежностей”, у якому брала участь і Україна. На мапі світу з'явилися десятки нових держав, перед якими постало об'єктивне завдання формування власних націй. Однак цей процес набуває завершення лише з виникненням такого феномену колективної і індивідуальної свідомості, як національна ідентичність. Зрозуміло, що, за однакового розуміння сутності демократичних принципів, загальнолюдських норм моралі, засад суспільного життя та інше, національні ідентичності нових держав усе ж помітно відрізняються і за змістом, і за засобами формування. Це зумовлюється дією історичних, ментальних, соціально-економічних, етнодемографічних і навіть регіональних чинників.

Україна належить до тих молодих держав, народи яких укріплюють найважливіші інститути державності, поглиблюють самоврядовчі засади демократичного суспільства, борються за збереження багатств своєї матеріальної і духовної культури і у такий спосіб формують націю і плекають національну ідентичність. При цьому брак історичного досвіду породжує деякі питання, а саме: “Національну ідентичність якої політичної нації слід формувати – територіальної, “етноядерної” чи муль- тикультурної?”; “Хто має бути основним суб'єктом формування національної ідентичності – держава, суспільство, етнічна еліта чи ЗМІ?”; “Яку роль відіграє і яке місце посідає етнічна ідентичність у процесі формування національної ідентичності?” Виявляється однієї відповіді для всіх немає. Істина, як і завжди, конкретна. Отже, звертаючись до наробок західних вчених (передусім Юргена Габермаса), спробуємо наблизитись до прийнятної для українських етнокультурних та соціально-політичних реалій відповіді на питання про те, якою має бути національна ідентичність і якими мають бути шляхи її поставання.

Уточнення понять

При цьому вважаємо вельми важливим наголосити, по- перше, що у даному тексті, вживаючи поняття “нація”, ми маємо на увазі сучасну, тобто політичну (громадянську) націю, і, відповідно, по-друге, оперуючи поняттям “національна ідентичність”, ведемо мову про ідентичність політично-національну (а ніяк не етнічну), що, втім, у подальшому викладі немає сенсу кожного разу уточнювати. Уточнювати радше прийдеться або застаріле, або неадекватне вживання обох зазначених понять. Без цього проведений нами аналіз значною мірою втрачає свій сенс. Нарешті, по-третє, увівши в обіг поняття “етнонаціональна самосвідомість”, ми тут, як і в параграфі 5.2.6., виходимо з того, що цей дійовий феномен становить триєдність етнонаціонального самопізнання, етнонаціонального самовизначення та етнонаціональної самоідентифікації. Причому останній з трьох зазначених процесів розглядається нами як ідентифікація індивідом себе не з деякою неіснуючою “етнонаціональною групою” (відповідний підхід проаналізовано у параграфі 2.1.1.), а з цілим державним народом, який перетворився (або перетворюється) на політичну націю; проте водночас він, цей індивід, належачи до певної етнічної спільноти, впевнено ідентифікує себе також і з нею. Тобто він здійснює подвійну (етнонаціональну) самоідентифікацію[1].

  • [1] Тому важко погодитися із авторами-укладачами анкетного оиитувальника, які на запитання “Ким ви себе перш за все вважаєте?” пропонують 8 варіантів відповіді за умови обрання лише одного з цих варіантів. Зокрема респондент має визначатися між відповідями “Громадянином України" та “Представником свого етносу”. На наш погляд, респондент рівною мірою, без жодних преференцій може виявити схильність до обох варіантів належності (див.: Українське суспільство 1992-2010. Соціологічний моніторинг / За ред. В. Ворони, М. Шульги. – К.: Ін-т соціології НАН України, 2010. – С. 636).
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші