Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Українська етносоціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Позиція ототожнення етнічної ідентичності з національною

Сучасний німецький історик Дітер Лангевіше пише: “Нова Європа, що будується на сучасних засадах національного суверенітету, постала як Європа націй і національних держав. Однак у переважній більшості випадків ці так звані національні держави – насправді держави багатонаціональні, бо така нібито національна держава об'єднує багато етнічних спільнот, які самі себе сприймають як націю” [7, с. 186-187]. Навряд чи можна погодитися з тією поступкою, що її робить Д. Лангевіше. Адже цілком адекватно висловившись “Європа націй і національних держав”, він на тій тільки підставі, що етнічні спільноти, яких є багато у кожній європейській державі, “самі себе сприймають як націю”, робить неправомірний висновок про те, що “ці так звані національні держави – насправді держави багатонаціональні”. Насправді ж ці держави є не більше ніж багатоетнічні, адже на сьогодні вже мало кого треба переконувати, що нація і етнос – явища різні.

Негативне ставлення до етнічної ідентичності

Тут ми розглянемо позицію відомого сучасного німецького філософа і соціолога Юргена Габермаса, ставлення якого до етнічної ідентичності є взагалі, м'яко кажучи, дистанційованим. Це ставлення можна було б схарактеризувати приблизно так: “Етнічна ідентичність – "луна минулого"”. Проте, з огляду на наукову вагомість цього вченого, слід, мабуть, порушити питання про те, чому саме Юрген Габермас є таким послідовним і навіть настирним супротивником “традиційної” (етнічної) ідентичності. Відповідаючи, мабуть, треба ураховувати принаймні три обставини, а саме: філософську, політичну й морально-особистісну.

Отже, по-перше, Габермас, як соціальний філософ, живучи в добу постмодерну, заявив себе продовжувачем проекту модерну; для нього “модерн – незавершений проект” (власне таку назву він дав опублікованій версії свого виступу з приводу присудження йому премії Адорно у вересні 1980 р.). Він вважає, що “нам краще вчитися на похибках, які супроводжували проект модерну, ... ніж оголошувати неспроможним модерн і самий його проект” [8, с. 25]. При цьому, здійснюючи ретроспекцію, Габермас стверджує, що “модерн розуміє себе як протилежність традиції, він шукає, так би мовити, опертя у розумі” [9, с. 237]. З іншого боку, вглядаючись в особливості доби глобалізації, він доходить висновку про необхідність зміни вектора раціональності з відношення людей до природи на взаємини між самими людьми. Відтак німецький філософ пропонує своїм західним сучасникам втілювати нову форму раціональності у вигляді теорії “комунікативної дії”, “комунікативної інтеракції”, “комунікативних дискурсів”, наголошує на несумісності цієї нової форми з етнічним, яке, на його погляд, апелюючи до традицій, є через це повернутим у минуле. Він вважає, що “разом із життєвими формами, у рамцях яких ми народжуємося і які сформували нашу ідентичність, ми приймаємо на себе від предків геть не схожі види історичної відповідальності...” [10, с. 117].

По-друге, Габермас виразно пов'язує етнічну (“традиційну”, “культурну”) ідентичність (зрозуміло – німецьку) з нацизмом, ідеологи якого, як він вважає, досить активно експлуатували ідею і поняття “дух народу”. “Партикуляристський (тут читай: “етнічний”. – О. Н.) елемент, – пише він, – який до тих пір вдавалося утримувати під контролем, врешті-решт розквітнув у нацистській Німеччині у вигляді уявлення про расову зверхність власного народу” [Там само, с. 121]. Як зауважує А. Дах- ній, “про історичне минуле 30-40-х років Габермас говорить вельми жорстко, наголошуючи на такому явищі, як "культурна та духовна провінціалізація, в яку нас укинули нацисти" (Habermas J. Kleine pjlitishe Schriften. – Frankfurt am Main, 1981. – S. 470)” [11, c. 388].

Звідси, по-третє, вже опосередкованим чином протягується ланцюжок і до морально-особистісного неприйняття феномену етнічної ідентичності. Йдеться про те, що Габермас, будучи у студентські роки сперш затятим послідовником М. Гайдеггера, потім докорінно змінює своє ставлення до шанованого ним мислителя. У 1953 р. студент Габермас, дебютуючи як публіцист, розміщує у газеті “Frankfurter Algemeine Zeitung” статтю, у якій, “підкреслюючи масштабність постаті Гайдеггера, стверджуючи, що його праця “Буття і час” є найвагомішою філософською подією з часу опублікування гегелівської “Феноменології духу”, водночас обурено реагує на залишені у щойно опублікованому тексті “Вступу до метафізики” слова про “внутрішню істину та велич” націонал-соціалістичного руху. Те, що Гайдеггер опублікував свою давню (1935 р. – О. Н.) лекцію без жодного зміненого слова, те, що не було зроблено бодай якихось пояснень, приголомшило Габермаса” [11, с. 384]. Намагаючись осмислити феномен Гайдеггера, Габермас убачає причину невідповідності його морально-політичного обличчя власній філософській величі у надмірній відданості традиційному (етнічному), яку сам Гайдеггер виразно демонструє в есе “Творчий ландшафт. Чому ми залишаємось у провінції?” [12, с. 220]. Отже, дистанціювання Габермаса від етнічного, яке стає стійким і досить помітним у його науковій творчості, виникає й через Гайдеггера.

Певним поясненням позиції Габермаса може бути те, що з його боку має місце певне перебільшення сили впливів глобалізації на світові процеси і водночас неправомірне уявлення про етнічну ідентичність як про нездатну до осучаснення, більше того – як про джерело антигуманних тенденцій. Однак маємо відзначити і ту обставину, що приписування Габермасом етнічній ідентичності незламно-консервативного характеру не є постійно-послідовним. Наприклад, він змушений визнати: “Після Освенціму ... німецька ментальність змінилася. У всякому разі, мені так здавалося і здається досі” [ 10, с. 115].

Окрім того, гадаємо, що Габермас у своїй філософії політики абсолютизує індуктивний метод пізнання, коли використання нацистами етнічного фактора розглядає як свідчення неприйнятності етнічної ідентичності та історичної неспроможності етнічного взагалі. Помітним є також його намагання уникати вживання поняття “етнічний”, застосовуючи натомість поняття “народ”, “народність” [13, с. 203] або такі своєрідні евфемізми, як, наприклад, “традиційний” [8, с. 237], “партикуляристський” [10, с. 121], “культурна форма життя” [12, с. 319], “уявлювана нація співвітчизників” [13, с. 175, 188] та ін. Цей факт підштовхує до висновку про певну тенденційність Габермаса у його ставленні до етнічного та етнічної ідентичності і змушує вважати не зовсім випадковим те, що він “не помічає” присутності в полі етнонаціональних досліджень такого відомого вченого, як Ентоні Сміт з його концепцією етнічного ядра нації і відповідною ідентичністю громадян “етноядерної” політичної нації. Мабуть, через цю тенденційність Габермас майже “не помічає” й суттєвої відмінності між національними ідентичностями у державах Західної Європи і в іммігрантських мультикультурних суспільствах Нового Світу.

Свій негативізм у ставленні до етнічної ідентичності Габермас виявляє, відмежовуючи від останньої усе громадянське, республіканське, демократичне. Так, ведучи мову про політичний розвиток ФРН після її об'єднання у 1989 р., він наголошує: “Сьогодні (у 1996 р. – О. Н.) йдеться про те, щоби припасувати політичну роль Федеративної Республіки до нових реалій, не перериваючи ... процесу політичного цивілізування, який прогресував до 1989 р., та не відрікаючись од нормативних завоювань національного саморозуміння (ідентичності. – О. Н.), обґрунтованого вже не етнічно, а по-громадянськи” (курсив автора. – Ред.) [13, с. 329]. Отже, за Габермасом, справжню національну ідентичність може мати лише той громадянин ФРН, який позбавився від “тягаря” ідентичності етнічної, бо, як гадає цей мислитель, бути водночас етнофором і громадянином ніяк неможливо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші