Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Соціологія arrow Українська етносоціологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Лекція 7. Етнічне й національне у ментальному вимірі

ПЛАН

  • 7.1. Вступ до теми: етнічне у протиріччі культури і цивілізації.
  • 7.2. Пошуки духовно-ментальних підвалин світобуття.
  • 7.2.1. Потреба в ментальному.
  • 7.2.2. Пошуки у фізичному світі.
  • 7.2.3. Пошуки представниками школи “Анналів”.
  • 7.3. Етнічна ментальність.
  • 7.3.1. Етноментальне як інтеріоризація соціальним природного.
  • 7.3.2. Етнічна ментальність як колективне неусвідом- люване.
  • 7.4. Феномен етнонаціональної ментальності.
  • 7.4.1. Західні реалії і українські перспективи.
  • 7.4.2. Зумовленість національної ментальності етнічною.
  • 7.4.3. Зіставлення етнічної і національної ментальностей.
  • 7.4.4. Єдність етнічної і національної ментальностей. Висновки.

Контрольні питання і завдання.

Використана література.

Рекомендована література.

Вступ до теми: етнічне у протиріччі культури і цивілізації 1

1. Останнім часом термін “культура” став дедалі помітніше посідати в суспільних науках центральне місце. Це є відображенням об'єктивно-закономірної тенденції зростання цінності й самоцінності людської індивідуальності. А таке зростання, своєю чергою, зумовлене особливостями сучасного співвідношення культури й цивілізації. І тут, мабуть, треба “зануритися” в історичну ретроспективу, щоб хоча штрихом передати ті зміни, що їх зазнав соціальний простір з часів свого виникнення.

Отже, першим станом цього простору був той, коли початкова культура знаходилася у щільних “обіймах” навколишньої Природи. І це завдавало соціальному просторові асиметричного вигляду й водночас створювало нерівновагу соціальної матерії. Оскільки ж “утворюючим атомом” соціальної матерії й духовною одиницею культури була і є людина, то саме інтереси її розвитку вимагали випростання культури з “обійм” Природи. Відповідними засобами стали техніка й породжена нею цивілізація, завдяки яким рівноваги соціальної матерії і симетрії соціального простору було досягнуто. Проте цей стан, що існував упродовж стародавніх та середньовічних цивілізацій, у Новітню добу почав руйнуватися, а у наші часи Молох цивілізації міцно стиснув у своїх змертвлюючих “обіймах” і живе тіло Природи, і живу душу Культури.

2. Є й інший бік справи. Він полягає в тому, що поступово у надрах етносу формувалась особистість, складність спрямувань якої створювалася поєднанням бажань бути незалежною від свого етносу й водночас зберігати всю необхідну їй повноту зв'язків з ним, а через нього – зі своїм природним середовищем. З плином часу це протиріччя поглиблювалося.

Справа в тому, що людина-особистість прагне охопити цілий світ своєю свідомістю, інша ж свідомість увіходить як частина у цей охоплюваний людиною світ. Однак людина намагається не тільки охопити все й зрозуміти все, вона хоче також бути зрозумілою й прийнятою іншою свідомістю, так само виявляючись при цьому частиною останньої. Виникає проблема суміщення цих частин, для розв'язання якої рівня самої тільки свідомості недостатньо. Втім розв'язання є можливим, оскільки зазначені зрозумілість і прийнятність можуть бути як раціональними, так і емоційно-душевними. Нестача раціонального взаємопорозуміння може бути компенсованою емоційно-душевним взаємосприйняттям. Проте що більшою є та соціальна спільнота, до якої належить людина, то більше вона має шансів бути зрозумілою всією цією спільнотою раціонально и тим менше – сприйнятою емоційно-душевно.

Певна річ, з одного боку, кількісне розширення будь-якого соціуму, породжуване свідомими зусиллями відповідних суб'єктів, не в останню чергу зумовлене намаганням кожного бути частиною сильного соціального цілого й тим забезпечити собі найбільш сприятливі умови фізичного буття. Результатом є щось на зразок відчуття себе частиною “Ми” як певної соціальної спільності, яка творить почуття безпеки, стабільності, надійності. З іншого боку, в обсяжному соціальному космосі людина відчуває емоційно-душевний холод і, природно, прагне подолання цього дискомфорту.

І тоді вона потрапляє у реальне протиріччя, роздвоюючись між одночасними прагненнями розширювати та звужувати свій соціальний простір. Тобто людина не може не бажати кількісного розширення того соціуму, до якого вона належить, бо це найчастіше підвищує рівень її захищеності, безпеки як фізичного, так і соціального існування. Разом з тим у кількісно дедалі більших людських масах підвищується анонімність буття, посилюється відчуженість, душевний холод. Тоді людина прагне знайти притулок для своєї душі у родині, у колі друзів, колег або й серед Природи. І особливе місце у цих прагненнях і пошуках зазвичай посідає контактна етнічна група, бо вона здатна абсорбувати душевне тепло родини та всього людського роду водночас.

Власне кажучи, перед нами – індивідуалізована форма протиріччя між культурою та цивілізацією. Сутність цього протиріччя полягає в тому, що культура тримається на засадах унікальності, самобутності, творчого самовираження тощо. Цивілізація ж може поширюватися переважно на підставах роблення масовим, на засадах уніфікації, стандартизації, нівелювання, усереднення тощо. Вона несе із собою постійне зростання населення, тенденції до руйнування традиційних суспільств та зникнення їхніх культур.

Що може стати на перепоні цьому? Певна річ, – не матеріальні й навіть не науково-інтелектуальні засоби, що ними користується цивілізація. На перепоні може стати сама людина, але з тими її якостями, якими цивілізація завжди нехтувала, а саме: духовність, душевність, гуманність. Отже, суб'єкт цивілізації має так змінювати свою внутрішню сутність, щоб водночас залишатися й повноцінним суб'єктом культури. Відповідний теоретичний пошук уже розпочато.

Якщо уважно придивитися до того, що у сучасних мисленнєвих потоках відповідає сьогоднішнім вимогам життя, то не можна не помітити двох породжених самим же життям зустрічних пошукових мислеспрямувань:

  • 1) пошуку духовних підвалин світобуття;
  • 2) пошуку стійких, несурогатних форм колективності.

Рухаючись назустріч один одному, ці два мислеспрямування з'єднуються в одному цілому – в етнічному.

З'ясовується, по-перше, те, що людину ніколи не задовольнять уявлення про світ як про бездуховну субстанцію, по- друге, зрозумілим стає і те, що сурогатні форми колективності може породжувати не тільки капіталізм, як це вважалось К. Марксу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші