Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ ТА ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • 2.1. Теоретико-методологічні засади міжнародних систем та глобального розвитку.
  • 2.2. Методологічні виміри глобального розвитку.
  • 2.3. Синергетична парадигма глобального розвитку.

Висновки

Питання для самоконтролю

Література

Ключові поняття та терміни

глобалізація, концепт, парадигма, економічна глобалізація, підходи до аналізу глобалізації, визначення глобалізації, методологія дослідження, синергетична методологія, неупереджена глобалізація, глобальна трансформація людства, амбівалентність глобалізації, антиглобалізація, міжнародні системи, глобальний розвиток

Завдання та цілі розділу

  • – розкрити сутність глобального розвитку як головного концепту дослідження;
  • – визначити історичні передумови та періоди становлення і розвитку глобалізації;
  • – розкрити умови становлення економічної глобалізації;
  • – дати аналіз поняття “глобалізація” та прокоментувати різні тлумачення цього поняття;
  • – сформувати різні підходи до аналізу глобального розвитку як головного конструкту дослідження та дати їм характеристику;
  • – обґрунтувати методологію синергетичної парадигми глобального розвитку.

Теоретико-методологічні засади міжнародних систем та глобального розвитку

Концепт (лат. conceptus – поняття) – зміст поняття, його смислова наповнюваність на відміну від конкретно-мовленнєвої форми її вираження. Карнап помістив концепт між мовними висловлюваннями і відповідними їм денотатами (предметне значення у логіці і семантиці, предмет, що визначається ім'ям деякої мови). В науковому знанні певним чином упорядкований та ієрархізований мінімум концепту утворює концептуальну схему, а знаходження необхідних концептів та встановлення їх зв'язку між собою утворює суть концептуалізації. Концепти функціонують всередині сформованої концептуальної схеми розуміння-пояснення. Кожний концепт займає своє чітко визначене і обгрунтоване місце на тому чи іншому місці концептуальної схеми. Концепти одного рівня можуть і повинні бути конкретизовані на інших рівнях, змінюючи тим самим ті елементи схеми, з якими вони починають співвідноситися. Концепти у рамках однієї концептуальної схеми не обов'язково повинні співвідноситися між собою (але обов'язково у рамках цілісності, у яку вони входять). Концепти рідко безпосередньо співвідносяться з відповідною даній схемі предметною сферою. Скоріше навпаки, вони є засобами, що організуються у певній своїй цілісності як способи уявлення реальності. У цьому смислі вони володіють певним онтологічним “наповненням”, що відрізняє їх від конструктів, які представляють собою чисто пізнавальні інструменти, що дозволяють переходити від одного рівня теоретичної роботи до іншого (зі зміною тезаурусів їх описання), і в цій своїй якості можуть не мати будь-якого онтологічного “наповнення”. В контексті схем концептуалізації та операціоналізації концепти розгортаються у систему “конструктів”, що забезпечують (в ідеалі) їх “виведення” на емпіричний рівень дослідження. Власне обгрунтування концепти отримують у більш широких по відношенню до них метарівневих знаннєвих системах, презентуючи їх, тим самим, у рамках конкретної теорії. У посткласичній методології науки концепти стали розглядатися не тільки зі сторони своєї функціональної навантаженості всередині наукового знання (чи наукової теорії), але і як системоутворюючі елементи концепцій як особливих форм організації дисциплінарного (наукового, теологічного, філософського) знання взагалі. У цьому контексті у якості своєрідного “генератора” продукування концептів стала трактуватися філософія. Це уявлення було радикалізовано у пост- структуралістській філософії, зокрема в номадології Делеза і Гваттарі, в якій концепт взагалі переставав трактуватися як допоміжний інструмент пізнання, а набував статусу “начала філософії”. Таким чином, філософія глобалізації не тільки визначається через посередництво концептів, стільки реалізується саме через “творчість концептів”, що відмічає її відмінності з наукою, яка не має власних концептів і володіє лише “проспектами” і “функтивами”, а також з мистецтвом, що відтворює “перцепти” та “афекти”. Філософія як творчість концептів не може редукуватися ні: 1) до споглядання (так як споглядання має відношення до творчості концептів), до 2) рефлексії, яка властива не тільки філософії; 3) до комунікації, так як остання продукує тільки консенсус, а не концепти.

Концепти характеризуються рядом властивостей: 1) формування концептів, що відбувається у рамках філософії (аристотелівська субстанція, декартівське cogito, кантівське аргіогі). Концепти співвідносяться з персонажами і втілюються у них (Сократ як конструкт – персонаж для платонізму, ніцшеанське Заратустра і Діонис). Концепти тоталізують свої елементи, але в той же час представляють собою “фрагментарну багатоманітність складових”, кожна з яких може розглядатися як самостійний концепт, що має свою історію. 2) концепти, таким чином, володіють ендоконсистенцією – цілісною нероздільністю гетерогенних складових, і екзоконсистенцією – співвіднесеністю з іншими концептами, що розташовані в одному плані з ними у “зонах сусідства” Це потребує “наведення мостів”, тобто співвіднесення концептів один з одним. 3) співвіднесеність концептів з проблемою чи пересіченням багатьох проблем, на які він покликаний відповідати, де і як він співвідноситься з іншими концептами. 4) процесуальність, в контексті якого концепт є упорядкування, розподіл (але не ієрархічний) його складових у межах “зон сусідства”. Таким чином, ми намагалися пояснити лише деякі підходи до поняття “концепт”, під яким уявляємо і глобалізацію.

Глобальний розвиток – поняття, що являє собою процес універсалізації, тобто становлення єдиних для всієї планети Земля структур, зв'язків і відносин у різних сферах життєдіяльності. Феномен глобалізації, що сприймається як об'єктивна реальність, заявляє про себе замкнутістю глобального простору, єдиним світовим господарством, всезагальною економічною взаємозалежністю, глобальними комунікаціями. Манфред Б. Стегер вказує, що глобалізація – ровесниця людства, і виокремлює п'ять чітких історичних періодів:

  • 1) доісторичний (10000 д.н.е. – 3500 д.н.е.);
  • 2) досучасний (3500 д.н.е. – 1500 н.е.);
  • 3) ранньосучасний (1500-1750);
  • 4) сучасний (1750-1970);
  • 5) найновіший (з 1970-х pp.).

В XIX – XX ст. глобалізація охопила багато країн і пройшла такі етапи:

І етап – на межі ХІХ-ХХ ст. – теоретики “першої хвилі” глобалізації (Р. Кобден, Дж. Брайт) переконливо обґрунтували положення про те, що вільна торгівля незворотно підсилила всесвітнє економічне зростання (саме Британія стала гарантом “першої хвилі” зростання, досягши військової та індустріальної могутності).

II етап глобалізації (відродження) – “другої хвилі” – розпочався в кінці 1970-х pp. на основі революції в інформатиці і телекомунікаціях, чому сприяло те, що транснаціональні корпорації і неурядові організації стали легко переходити кордони і здійснювати владу над населенням менш розвинутих країн. США здійснили свою гегемонію заради процесу відкриття світової економіки: створення багатосторонніх інститутів, активна участь в багатосторонніх раундах торгових переговорів, відкриття власних ринків для імпорту та реалізація торгового лібералізму.

З точки зору Т. Фрідмана, глобалізація – це нова система, яка прийшла на зміну “системи холодної війни”. Не кожна країна може вважати себе частиною цієї системи, але практично всі держави повинні адаптуватися до викликів глобалізації. Минула система міжнародного розподілу праці, заснована на взаємовідносинах між “розвиненою індустріальною основою світу”, напівпериферією економік, що індустріалізуються, і периферією нерозвинених країн, змінюється на парадигму створення єдиної глобальної економіки, в якій домінує “глобальна тріада” – Північної Америки, ЄС і країни Східної Азії. Тут розміщені основні виробничі сили світу і “ме- гаринки” світової глобальної економіки, в якій центральну роль відіграють глобалізовані транснаціональні організації.

Як свідчать науковці, глобалізація – це процес, що визначається ринковими, а не державними силами. Глобалізація означає гомогенізацію життя: ціни, продукти, рівень якості, охорони здоров'я, рівень доходів, відсоткові банківські ставки мають, в даному випадку тенденцію до вирівнювання на світовому ринку. Глобалізація сприяє тому, що створюється глобальна по своєму масштабу система взаємозалежності, набирає силу процес, що генерує трансконтинентальні і міжрегіональні потоки; світова економіка не просто стає взаємозалежною, а інтегрується практично в єдине ціле. Відмінність між взаємозалежною економікою і глобалізованою економікою – якісна, так як мова йде не просто про значно зростаючі об'єми торгівлі, а про такий “світовий ринок, що являє собою ринок єдиної держави”. Глобалізація трансформує внутрішні соціальні відносини, знижує бар'єри між суверенними державами, руйнує культурні табу, відкидає будь-який партикуляризм, безжалісно карає за неефективність і заохочує міжнародних чемпіонів ефективності. Центром зусиль в XXI ст. стають освіта, розвиток інфраструктури, досягнення конкурентоспроможних позицій на світовому ринку інформатики, мікроелектроніки, біотехнології, телекомунікації, космічної техніки, комп'ютерної техніки, привнесення інновацій, модернізація як константа національного життя, інвестиції в людський капітал. Простий перелік виявів глобалізації дозволяє розділити їх на матеріальні (об'єктивні) і віртуальні (маніпуляційні). До перших відноситься все, що стосується реального руху фінансових потоків, трансферту технологій, товарів і послуг, масових міграцій, глобальних інформаційних мереж. До інших – змістовне наповнення цих мереж, розповсюдження певних цінностей та оціночних стандартів, формування і просування політико-психологічних установлень, що відповідають міжнародній суспільній думці. Тому необхідно сформувати цінності, які були б адекватно сприйняті всією багатоманітністю етнічних і соціально-політичних культур.

Глобалізація заставляє уряди гармонізувати національну економічну політику з потребами і бажаннями потенційних конкурентів. В умовах інтенсивної конкуренції, коли прискорюється рух потоків капіталу, лише деякі країни дозволяють собі до певної міри проводити незалежну валютну політику і підтримувати певну економічну самодостатність. Багато дослідників вважає (С. Амін), що глобалізація має прозахідну, вестернізовану форму і є екстраполяцією процесів модернізації на весь світ. Глобалізація є продовженням політики імперіалізму і колоніалізму і вже декілька століть здійснюється провідними капіталістичними державами по відношенню до народів Азії, Африки і Латинської Америки. Ряд дослідників вважає, що глобалізація виникла ще в часи античності (С. Амін, А. Г. Франк), вказуючи на наявність у Давньому світі багатонаціональних імперій і транснаціональних торгових шляхів. Ряд вчених пов'язують початок глобалізації з епохою Відродження і Нового часу після Великих географічних відкриттів і переходу Західної Європи до капіталізму. Деякі автори пов'язують глобалізацію з процесами модернізації (Р. Робертсон, М. Уотерс), більшість авторів вважають, що глобалізація бере свій початок від останньої третини XX ст., будучи зумовленою революцією в інформаційних технологіях і завершенням холодної війни; ряд вчених вважає, що в результаті глобалізації виник єдиний уніфікований світ, що базується на началах ринкової економіки, лібералізму і конс'юмерізму, і детермінується могутніми економічними і політичними наднаціональними органами (Ф. Фукуяма, К. Омае). Деякі дослідники вважають, що глобалізація веде до багатополярного, хаотичного світу без централізованого управління і жорсткого набору ідеологічних і культурних преференцій (М. Уотерс). Світ- системний аналіз (І. Валлерстайн) стверджує непередбачуваність і поліваріантність сценаріїв розвитку світу. Під “глобалізацією” розуміють суспільний процес, в ході якого зменшується залежність соціального і культурного розвитку від географічного фактору (М. Уотерс) За визначенням Міжнародного валютного фонду – це інтенсивна інтеграція як ринку товарів і послуг, так і капіталу.

Сам термін “глобалізація” виник і набув поширення в середині 80-х років минулого століття, і його застосування в основному пов'язують з іменем американського соціолога Р. Робертсона, який у 1985р. дав тлумачення цьому поняттю, а згодом, у 1992 р., видав книгу під такою самою назвою. Теорія глобалізації акцентує увагу на масштабності тих змін, які охопили майже весь світ, а, з іншого боку, свідчить про потенціал західної моделі розвитку, яка визначає та уособлює цю тенденцію до глобалізації, справляє враження активної експансії вестернізації. Особливого поширення ідея глобалізації набула в період 90-х років, коли західний світ досяг значного економічного зростання. Повноцінна глобалізація постає в період становлення інформаційної економіки, тобто економіки, яка розвивається на основі інформаційних ресурсів (В. Валлерстайн). Глобалізація також проявляється в залученні багатьох різноманітних чинників, що зрештою породжують процес глобальної трансформації, яка зачіпає усі сфери – економіку, політику, культуру. Глобалізація являє собою соціальний процес, в ході якого стираються географічні кордони соціальних і культурних систем, і населення все більше сприяє усвідомленню зникнення цих кордонів. М. Кастельс відмічає, що на сьогодні глобалізація має свої обмеження, оскільки доки існуватимуть національні держави і національні уряди, доти проводитиметься національна політика протекціонізму та існуватимуть економічні регіони, не включені до глобальної економіки. Тому процес глобалізації не є безболісним і безконфліктним, він зачіпає усі сфери життєдіяльності людей: відбувається злам у так званій психосфері; змінюються культурні, психологічні, моральні форми існування людей.

Більшість авторів розуміють під глобалізацією явища, фактори, тенденції і процеси, які стають загальнозначущими, загальнолюдськими для світової спільноти в цілому, зачіпають інтереси і виражають потреби всіх народів і громадян, країн і культур: це одноманітність товарів, які поставляються на загальний ринок і користуються всезагальним попитом; це стандартизація навичок і прийомів в сфері професійної діяльності (на виробництві, в науці, технологіях), розповсюдження поведінських стереотипів (паттернів) і манер спілкування, не пов'язаних з їх національною і культурною належністю. Завдяки розвитку інформаційних технологій відбувається “стиснення” світового простору і часу, що сприяє поглибленню глобалізаційних процесів в умовах взаємозалежного світу та законом існування планетарного суспільства.

Таким чином, сучасні процеси глобалізації породжуються економічними чинниками: суспільним розподілом праці; науково-технічним, соціальним та інтелектуальним прогресом в умовах ринкової економіки; міждержавними інтеграційними процесами; міжнародними суспільними об'єднаннями і неурядовими організаціями; різноманітними формами міжнародного культурного обміну і спілкування.

Економічні основи глобалізації налаштовуються не тільки на політичні інтереси національних господарств (протекціонізм), але і на техніко-економічні обмеження. Політичні імперативи глобалізації переважно визначаються економічними засадами" намаганням укріпити світогосподарські зв'язки “свого” національного господарства, “своїх” підприємств, натиском більш сильних держав і ТНК. Це пояснюється активною участю країн в процесах формування правової основи глобальних ринків та інвестиційних потоків. Концепція глобалізації не тотожна тільки економічним основам, вона передбачає специфічне співвідношення економічного і політичного аспектів. Неможливо описати цілісність світу з економічної точки зору незалежно від політичної і навпаки: з точки зору політики глобалізація включає проблематику теорії демократії, а з точки зору економіки глобалізація є теорія ринку.

  • 1. Основними ознаками глобалізації є створення умов для формування нової реальності з новою соціальною структурою, специфічною економікою та особливою віртуальною культурою (М. Кастельс). Основні чинники цієї “хвилі” глобалізації полягають у тому, що завдяки інформаційним мережам майже весь світ зв'язується технологіями, ресурсами і корисними функціями таким чином, що утворюється своєрідна глобальна система. Вона проникає в усі країни, комунікаційні потоки та фінансові мережі. Можна погодитися з Е. Гідденсом, що глобалізація являє собою не один процес, а комплексну сукупність процесів, які діють суперечливо, а то й конфронтаційно. Глобалізація може бути причиною відродження локальних культурних ідентичностей, викликати негативний опір чи сприяти відновленню різного роду фундаменталізацій.
  • 2. Розвиток світового господарства відбувається стрибкоподібно. Від розподілу єдиного світогосподарського організму, його торгової, трудової, кредитно-фінансової, валютної сфер з кінця XIX ст. і до середини 50-х pp. XX ст. під впливом розподілу економічних ресурсів монополістичними угрупуваннями промислово розвинених країн до об'єднання вище вказаних сфер в результаті державного регулювання, досягнення загальної стабілізації економік, подолання циклічних і структурних криз у другій половині XX ст. посилення макроекономічних і мікроекономічних інтеграційних процесів в межах світового господарства дозволило підтягнути і стабілізувати економіку ряду малих країн Західної Європи (наприклад: Португалії, Греції, Іспанії, Ірландії), а також деяких країн Азії і Латинської Америки. В той же час ці процеси продовжували здійснювати негативний вплив на країни, що розвиваються, особливо Африки, які до сих пір залишаються сировинним доповненням світового господарства.
  • 3. Глобалізація збільшує кількість можливостей для розвитку і сприяє появі ризикованих тенденцій, вона сприяє розвитку космополітичного світогляду і провокує відродження різного роду фундаменталістів. Глобалізоване інформаційне суспільство потребує нової ідентичності і ця ідентичність формується в лоні інформаційного суспільства. Глобалізація співпадає з модернізацією і розвивається з XVI ст., включаючи процеси економічної систематизації, встановлення і розвитку міждержавних відносин, виникнення глобальної культури чи глобальної свідомості. Глобалізація включає систематичне взаємопереплетіння всіх індивідуальних економічних, політичних, соціальних, культурних зв'язків, які не можуть бути розрізнені і залежать один від одного. Географічні межі в епоху глобалізації втрачають свої межі і глобалізація посилює уніфікацію людського суспільства, тобто є феноменом “стиснення”. Глобалізація посилює тенденцію модернізації суспільства і вона є неможливою без “третьої хвилі демократизації”; глобалізація сприймається як розмивання влади держави; глобалізацію ототожнюють з наднаціональною солідарністю; обмежують сферою комунікаційних структур (розповсюдження інформації, динаміку людей і товарів); глобалізацію як процес інтеграції різноманітних культур в єдину ринкову логіку; в умовах глобалізації створюються одноманітність соціально-економічних умов; сутність процесів глобалізації зводиться до інтернаціоналізації сучасного суспільного життя.
  • 4. Неупереджена глобалізація відображає історичний процес формування єдиного міжцивілізаційного, міжнаціонального простору у всіх сферах життя людей (економіці, культурі, політиці) на основі міжнародного розподілу праці і діалогу цивілізацій; закономірний процес формування світового простору ринкової цивілізації обміну, яка відкрита для світової спільноти. Суб'єктивна глобалізація відображає ідеологію ринку, зміст і правила якої диктує Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, індустріально розвинуті країни, олігархічні клани; організований і суб'єктивно реалізований процес асиметричного розвитку світосистеми. В залежності від економічного простору, в якому реалізуються економічні відносини, розрізняють національну, світову, міжнародну, наднаціональну економіку.
  • 5. Глобальна трансформація передбачає, що уряди будуть постійно вирішувати проблеми ціннісних орієнтацій, які стосуються глобальної справедливості, оточуючого середовища, суспільства; приймати відповідальні рішення у відповідності з узгодженими правилами та етнічними пріоритетами. Всі заходи, що висуваються для досягнення ідеалу нового управління, зводяться до наступного: розширення і поглиблення системи міжнародного законодавства; посилення глобального управління через створення відповідних наднаціональних інститутів; відповідне “виховання” нових політичних еліт, політичне мислення яких повинно охоплювати юридичні питання, установи і ресурси, а також здійснення великих проектів на довгострокову загальнолюдську перспективу.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші