Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

РОЗВИТОК ЕКОНОМІЧНИХ, ПОЛІТИЧНИХ І КУЛЬТУРНИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • 3.1. Політична глобалізація як новий тип міждержавних відносин.
  • 3.2. Культурна глобалізація як процес формування нової глобальної культури.
  • 3.3. Розвиток економічних, політичних і культурних відносин в контексті глобального розвитку.

Висновки

Питання для самоконтролю

Література

Ключові слова та терміни

глобалізація, економічна глобалізація, політична глобалізація, культурна глобалізація, міждержавні відносини, системна цілісність, глобалізація політичних інститутів, економізація духовної культури, мультикультуралізм, глобальний світ, глобальна культура, метакультура, міждержавні відносини, глобальний розвиток

Завдання та цілі розділу:

  • – визначити сутність політичної глобалізації як нового типу міждержавних відносин;
  • – розкрити місце і роль культурної глобалізації як процесу формування нової глобальної культури;
  • – проаналізувати глобалізацію як системну цілісність економічних, політичних і культурних відносин;
  • – окреслити сутність сучасного глобального світу та дати йому характеристику;
  • – надати системний аналіз мультикультурних процесів, щоб розгортаються в сучасному світі.

Політична глобалізація як новий тип міждержавних відносин

Політична глобалізація охопила всі країни і народи, являючи собою мережу найрізноманітніших політичних взаємозв'язків, що швидко зростають; поглиблення взаємозв'язків між найважливішими політичними центрами; інтенсифікація транскордонних політичних зв'язків; широкий спектр міжполітичних взаємовідносин, що призводять як до взаємозбагачення, так і до виникнення нових економічних проблем; визначення нової ролі держави та інших суб'єктів міжнародного життя у глобалізованому світі; перспективи становлення глобального суспільства; формування нових політико- економічних систем та нових “політичних акторів” на міжнародній арені, що являє собою нові напрями інтернаціоналізації світового господарства. Політична глобалізація означає фундаментальну зміну світового порядку, демонструє собою виникнення політичної культури, політичної свідомості, нового типу міждержавних відносин. Параметри політичної глобалізації визначаються кризою потенціалу окремих держав, зростанням глобальних проблем планетарного масштабу, посиленням ролі міжнародних організацій. Найбільшого впливу в контексті політичної глобалізації зазнали такі сфери, як міжнародні відносини і політична і економічна культура. Важливою рисою політичної глобалізації є те, що в жодній сфері вона не досягла такого високого рівня, як у глобалізації фінансових ринків. Теорія політичної глобалізації робить акцент на масштабності тих змін, які охопили майже весь світ, а з іншого, начебто свідчить про потенціал західної моделі розвитку, яка визначає і уособлює тенденцію до глобалізації. Особливого поширення ідеї політичної глобалізації набувають у період 90-х років, коли західний світ досяг значного економічного зростання, азіатський світ уповільнив свій розвиток внаслідок кризи, а посткомуністичні країни почали активно впроваджувати ринкову економіку. Глобалізація проявляється у залученні багатьох різноманітних чинників, починаючи з культури, освіти, світоглядних настанов, закінчуючи умовами життя й загальним розвитком особистості, що сприяє ефективності нової системи.

Як засвідчує соціально-філософський аналіз, ознаками політичної глобалізації є: активізація міжнародних політичних і фінансових організацій, розвиток міжнародних комунікацій, взаємне збагачення культур, глобальна взаємозалежність соціальних і політичних рішень, активізація міжнародних фінансових трансакцій, збільшення обсягів міжнародної торгівлі, засвоєння західних стандартів споживацької культури, що сприяє розвитку космополітичного світогляду і провокує відродження різного роду фундаменталістів та антиглобалістських рухів. Держава втрачає статус єдиного суб'єкта інтегрування і представлення інтересів великих спільнот. Національні уряди опинилися у лещатах між глобальними силами і місцевими олігархами. Нині за право виконувати роль вирішальної сили управління суспільним розвитком одночасно з державою змагаються глобальний ринок, наддержавні інститути, органи місцевої влади, розгалужені громадські та приватні мережні структури. Кардинально розширюється локус управлінської діяльності, зміщуючи акценти з національного на субнаціональний рівень. Управління суспільством в умовах перманентної турбулентності активізувало завдання всебічного вивчення надскладних мультиматеріальних і багаторівневих взаємозалежностей процесів політичної глобалізації.

Важливо підкреслити, що в умовах нестандартного стану глобального середовища актуалізація множинних владних авторитетів, роль загального спрямовуючого центру, здатного забезпечити керованість суспільством, залишається за державою з її управлінськими важелями. На відміну від ідей домінування та незалежності ієрархічно побудованої системи державного управління у теорії суспільно-політичних мереж державні інститути розглядаються у ситуації тісної взаємозалежності, координації інтересів і обміну ресурсами з іншими громадськими та приватними агентами, залученими у процес ухвалення та реалізації політичних рішень, які 6 задовольнили усі сторони колективних дій. Провідною темою міжнародних економічних відносин є співробітництво на партнерських засадах між державним і недержавним секторами.

Тому слід звернути увану на глобалізацію політичних інститутів. До кінця XX ст. сформувалася світова економіка, в контексті якої бізнес, політичні рішення та економічні процеси в різних країнах залежать один від одного. В глобальній економіці прямо задіяні більшість економічних ресурсів і найбільш впливі групи інтересів. Створена світова культурно-інформаційна мережа для вирішення глобальних економічних, екологічних і проблем безпеки стала сприяти глобальній системі прийняття політичних рішень глобального порядку (ГСППР), зачіпаючи всі країни, що мають відношення до глобалізації політичних інститутів. Таку глобальну систему прийняття політичних рішень багато вчених називають світовим урядом. В дійсності була сформована ГСППР згідно матричного принципу управління, тобто мережі центрів прийняття рішень, що ієрархічно не вибудована. Можливо говорити про мережний уряд, що включає в себе такі організації, як Рада Безпеки ООН, Політичний комітет НАТО, керівництво Міжнародного валютного фонду і Всесвітнього банку, уряду найсильніших держав – членів “Великої вісімки” і Китаю. Велику Вісімку як окремий інститут, провідні європейські організації (Єврокомісія, ПАСЕ, Євросоюз), Інтерпол, різні організації з контролю і регулюванню, такі як МАРАТЕ (агентство з атомної енергії), ФАТФ (агентство по боротьбі з відмиванням грошей), АСЕАН, ВТО, керівництво найбільших корпорацій та їх об'єднання (ОПЕК). Вузли цього мережного уряду взаємно залежать один від одного, проте один одному не підпорядковуються. Управлінські команди тут передаються не у вигляді наказів, а у вигляді проектів. Кожна ініціативна політична сила виступає в цій мережі зі своїм проектом, втягуючи ВСІХ інших суб'єктів глобальної політики у свій проект.

Таким чином, політична боротьба в глобальній мережній політичній системі виступає не як боротьба партій, а у двох видах: як боротьба проектів і як боротьба вузлів один з одним за ресурси та ініціативу. Кожний проект – це матриця системи взаємних відносин вузлів мережі один з одним. В рамках одного проекту є одна квазіієрархія, в рамках іншого – абсолютно інша. Найважливіша політична проблема при формуванні ГСППР – трансформація суверенітету. Традиційно основним інституційним суб'єктом на світовій арені були національні уряди, які після формування Вестфальської системи в XVII ст. узурпували суверенітет. Сьогодні суверенітет національних держав розмивається, він частково реалізується через декілька напрямків: національні органи, транснаціональні корпорації, глобальне громадянське суспільство, яке являє собою інституціоналізовану суспільну думку (наприклад, “Грінпіс”, “Емністі інтернешнл”, благодійні фонди). Постільки ця мережна система принципово відкрита і створюється не за законом, проте є ініціативною, то найважливішою проблемою є її легітимація, яка розгортається в контексті міжнародного права. В цих умовах різко зростає роль засобів масової інформації і взагалі – масової комунікації, які формують суспільну думку. В результаті політична влада формується згідно такої моделі: формується суб'єкт, зацікавлений в реалізації того чи іншого проекту; цей суб'єкт концентрує ресурси, що включають ЗМІ, лоббістські групи в різних вузлах прийняття рішень, важливих для реалізації цього проекту. У такій формі здійснюється впровадження в світову суспільну думку тієї чи іншої інтерпретаційної схеми, яка включає в себе реалізацію проекту в якості складової частини; в тій чи іншій формі здійснюється “народне волевиявлення”, завершується реалізація проекту з опорою на формування суспільної думки. Таким чином, в рамках глобальної політичної системи відбувається становлення нової форми демократії – маніпулятивної демократії. При такій маніпулятивній демократії формально дії легітимні, що мають своїм джерелом народне волевиявлення, проте по самій суті вони нав'язуються суспільству найбільшими групами приватних і корпоративних інтересів.

Таким чином, сучасні процеси глобалізації відображають інтенсифікацію економічних, політичних, соціальних, культурних та інших зв'язків, проте історичні, політичні, культурні й економічні особливості по різному відображаються на їх розвитку. У міжнародному житті разом із традиційними суб'єктами (держава) беруть участь міждержавні (макрорегіональні) інтеграційні утворення і внутрішньодержавні (мікрорегіональні) формування, які інтенсивно взаємодіють, у тому числі в сфері інтересів, що зачіпають і тих, і інших. Дозрівання інтернаціоналізованих відтворювальних процесів призводить до “змішування” різних частин і форм зовнішньоекономічної діяльності, що сприяє зміні економічного значення державних кордонів. їх роль виконують “межі впливу” транснаціональних структур, а також “країн-систем”, що здійснюють економічний контроль над середовищем своїх інтересів у світовому просторі.

Таким чином, політична глобалізація – це загальний термін, що означає складний комплекс взаємодій між фізичними особами, підприємствами, інститутами і ринками, які проявляються в розширенні потоків товарів, технологій і фінансових засобів, в зростанні і посиленні впливу міжнародних інститутів глобального громадянського суспільства, в глобальній діяльності транснаціональних корпорацій, у значному розширенні трансграничних комунікаційних та інформаційних обмінів, перш всього через Інтернет, в трансграничному переносі захворювань і все більшої інтернаціоналізації певних типів злочинності; процес всезростаючого впливу на соціальну дійсність окремих країн різних факторів міжнародного значення, економічних і політичних зв'язків, культурного та інформаційного обміну.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші