Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МІЖНАРОДНА МІГРАЦІЯ РОБОЧОЇ СИЛИ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • 5.1. Міжнародна міграція як складний соціально-економічний і політичний процес.
  • 5.2. Міграція трудових ресурсів: сутність, функції, причини, види.
  • 5.3. Проблеми еміграції-імміграції та регулювання міграційних потоків в умовах глобального розвитку.
  • 5.4. Розвиток туризму в умовах глобального розвитку: методологія кроскультурного аналізу.

Висновки

Питання для самоконтролю знань

Література

Ключові слова та терміни:

філософія міграції, міграція, імміграція, міграція трудових ресурсів, регулювання міграційних потоків, філософія глобалізації, міжнародна міграція, міграційна політика, міграційні процеси, міграційні потоки, туризм

Завдання та цілі розділу:

  • – проаналізувати міграцію як складний соціально-економічний і політичний процес;
  • – визначити сутність міграції трудових ресурсів та її види;
  • – з'ясувати сутність і функції міграції трудових ресурсів;
  • – означити проблеми міграції та іміграції трудових ресурсів в умовах глобалізації;
  • – обгрунтувати напрями регулювання міграційних потоків в умовах глобалізації;
  • – показати на конкретних прикладах розвиток туризму та туристичної галузі в Україні в умовах глобалізації.

Міжнародна міграція як складний соціально-економічний і політичний процес

Міграція (від лат. migration – переселення, переміщення) – переміщення людей, етносів, їх частин або окремих представників, пов'язане зі зміною постійного місця проживання або з поверненням до нього. Це складний соціально-демографічний процес, який впливає на всі сторони соціально-економічного життя суспільства в умовах глобальної трансформації суспільства. Уже на ранніх етапах розвитку людства міграція відігравала винятково важливу роль у заселенні континентів, формуванні нових етнічних спільнот і держав. Вчені розглядають міграцію населення як прогресивне явище в історичному процесі, фактор, що сприяє підвищенню соціальної мобільності населення. Територіальна рухливість населення є однією з необхідних умов розвитку суспільства, його виробничої сфери й ефективного використання трудового потенціалу. Розрізняють міграцію зовнішню (міжконтинентальну і внутрішньоконтинентальну), пов'язану з виїздом за кордон, і внутрішню – переміщення в межах однієї країни.

Міграція буває постійною, або безповоротною (переміщення на постійне або довгострокове місце проживання), і тимчасовою (переміщення на відносно короткий час), сезонною (щорічні переміщення, пов'язані з роботою, кочова міграція) і маятниковою (щоденні поїздки на роботу за межі проживання). Міграційні процеси зумовлюються різноманітними причинами, хоча головну роль в них відіграють економічні і соціальні фактори. У той же час вони можуть зумовлюватися політичними причинами – переслідуваннями, расовою, етнічною або релігійною дискримінацією, утисками.

Міграція може спричинюватися війною (переміщення населення з району воєнних дій), а також стихійним лихом. Переміщення населення з одних місць в інші може відбуватися або в плановому порядку, тобто з ініціативи державних органів, які займаються переселенням, або стихійною, в індивідуальному порядку. Ці два види міграції перебувають у певній взаємозалежності. Суспільно організовані міграції обумовлюються державними потребами, плануються відповідними органами і організаціями й забезпечуються економічними заходами. Індивідуальна міграція має в своїй основі суб'єктивне бажання, потребу самих переселенців у зміні місця проживання. Незалежно від конкретної мети, з якою відбувається міграція населення, вона в усіх випадках, хоч і різною мірою, реалізує свої основні функції. Здійснюючи перерозподіл населення, пов'язаний з розміщенням виробничих сил в різних економічних районах і населених пунктах різних типів, вона в той же час веде до зміни етнічного складу жителів цих територій.

На нашу думку, міграційна рухливість представників різних етносів значно відрізняється в межах “своїх” етнічних територій, де вони мігрують значно інтенсивніше, і за їх межами. Населення багатьох етносів схильне мігрувати переважно в межах території основного проживання, тобто у звичному середовищі. Міграція активніше відбувається в межах історико-культурних областей, між територіально-близькими, здавна пов'язаними спільністю культурних традицій народами. Проте процес етнічного розселення за межами своїх споконвічних ареалів більшості великих народів не обмежується рамками цих культурно-історичних областей, а охоплює тією чи іншою мірою й інші територіальні населення в різних регіонах і державах. У деяких випадках міграція спричиняє зниження питомої ваги корінного населення, в інших – за її рахунок скорочується частка етнічно іншомовного населення і зростає частка корінного етносу.

Можемо констатувати, що міграції можуть мати негативні наслідки, особливо коли вони пов'язані з неплановими, неорганізованими, стихійними і нераціональними переселеннями, коли відтік жителів з одних районів приводить до того, що там не забезпечується просте відтворення населення, відчувається нестача трудових ресурсів, а притік мігрантів в інші густонаселен! райони, особливо у великі міста, веде до їх перенаселення, неможливості задовольнити потреби мігрантів, як соціальні, економічні, так і етнічні, культурні, мовні та інші; інколи спричиняє виникнення міжетнічних конфліктів як на міжособистому, так і на груповому рівнях, посилення міжетнічної напруженості. Виходячи з цього, міграційна політика в сучасних умовах повинна враховувати етнічні аспекти, сприяти глибокому аналізу міграційних потоків, вдосконалення механізму їх регулювання на основі принципу правильного поєднання загальних і специфічних національно- регіональних інтересів у розподілі трудових ресурсів. Важливе значення має також забезпечення високого рівня адаптації мігрантів інших національностей в нових районах, створення умов для реалізації їх прав для розвитку етнічних культур, вивчення рідної мови та її використання, а в місцях компактного проживання – створення земляцьких, культурних, національних та інших організацій, спілок, товариств.

Міжнародна міграція як складний соціально-економічний процес набуває особливої актуальності з кінця 80-х – початку 90-х pp., що пояснюється передусім її глобальними масштабами, регіональним характером вияву та тісним взаємозв'язком сучасної міграції з інтеграційними процесами. Міжнародна міграція сьогодні характеризується низкою особливостей, серед яких виділяються:

1) зростаючі масштаби та інтенсивність; 2) зміни статево-вікової і кваліфікаційної структури мігрантів; 3) різке зростання чисельності біженців серед іммігрантів. Міграція сьогодні набула глобального характеру, так як всі континенти опинилися під впливом цього феномена. За даними Міжнародної організації з міграції (МОМ), загальна кількість легальних та нелегальних мігрантів у світі в 90-х pp. становила 80 млн. чоловік, тобто 1,7% населення земної кулі. Мігранти складають від п'яти до десяти відсотків усього населення Європи (20 млн. чол.), а сам континент дедалі більше стає схожим на такі країни іммігрантів, як США, Канада, Австралія. Майже всі, без винятку, держави ведуть конкурентну боротьбу за своє місце, роль і статус у світовому порядку. З цією метою вони здійснюють як вибірковий, так і систематичний контроль за важливими міграційними процесами та ситуаціями. Світова практика має чимало прикладів того, що для захисту національних інтересів власних держав уряди застосовують найрізноманітніші види контролю за соціальними переміщеннями та соціальною мобільністю населення, наприклад такі з них: а) візово-паспортний; б) цензово-майновий; в) освітньо-культурний (професійний); г) політико-обмежуваний; д) санітарно-епідеміологічний.

Отже, міграційна політика – це система заходів, ресурсів та механізмів, завдяки яким держава і суспільство цілеспрямовано впливають на соціальні переміщення та соціальну мобільність як свого автохтонного (корінного) населення, так і всіх етноетників. Зовнішнє соціальне регулювання – це міжнародно-правові стандарти, які застосовуються щодо міграційних процесів і здійснюють регулюючий вплив, що має транснаціональний характер. Внутрішнє соціальне регулювання – це інформаційна програма (МІП) започаткована Інформаційної Службою Віденської групи 17 лютого 1992 р., має два головних напрями:

Перший напрям – це:

  • 1) термінове виконання цілеспрямованого дослідження з виявлення профілю мігрантів та міграційного потенціалу в регіоні;
  • 2) визначення шляхом застосування спеціальних методик індивідуальних мотивацій, становлення до міграції, міграційних уявлень.

Другий напрям роботи МІП – це створення системи Міграційної пильності для раннього оповіщення урядів про ті ситуації, які можуть спричинити широкомасштабні міграційні потоки.

МІП концентрує свої зусилля на аналізі зміни міграційних потоків через країни Центральної та Східної Європи; аналізує причини міграції з Азії, Африки, Близького Сходу та СНД; готує серію доповідей відносно ситуації транзитних міграцій у Болгарії, Чехії, Угорщині, Польщі, Росії та Україні.

Міжнародна міграція як складний соціально-економічний процес – це різновид або тип міграцій, що охоплюють представників різних етносів, між якими здійснюється активне або пасивне переселення, тобто обмін людськими чи матеріальними ресурсами, що відбувається в умовах глобалізації і не являє собою єдиного соціального організму.

Відправною точкою у визначенні міжнародної міграції повинен бути людський обмін між представниками різних етносів, а у випадку міждержавних переміщень – між представниками одного й того ж народу. Міжнародні міграції – це переселення за різними мотивами та причинами; їх діапазон надзвичайно широкий – від пошуку кращих умов життя до облаштування з метою самоутвердження як вченого або митця. Для міжнародних міграцій характерні три умови – адміністративно-територіальне переміщення, возз'єднання з громадянином іншої держави або представником іншого етносу, перетин міждержавних кордонів. Міжнародна міграція в умовах сьогодення являє собою складний соціально-економічний процес, що породжується суперечностями та розбіжностями, які існують між багатими та бідними країнами, між наявністю робочих місць та їх відсутністю, між рівнями приросту населення та їх відсутністю, між рівнями приросту населення на індустріальній Півночі та слаборозвиненому Півдні.

Ці розбіжності дедалі зростають: за даними Світового банку, різниця між середніми рівнями доходів у найбагатших і найбідніших країнах зросла з 11 до 1 у 1870 р.; з 38 до 1 у 1980 р. та з 52 до 1 у 1985 р. І доки розбіжності існуватимуть, існуватиме і міжнародна міграція. На сьогодні налічується близько 125 млн. осіб, тобто 2% населення земної кулі, що не є громадянами країн, в яких вони мешкають, включно з 11-13 млн. в Європі, з яких 9 млн. – у країнах ЄС. У міжнародній міграції спостерігається чітка тенденція переміщення населення з “молодих” країн, що розвиваються, до “старих”, промислово розвинених. Домовившись про вільне пересування своїх громадян і підписавши Римський договір 1957 р. про створення Європейського Економічного Співтовариства, ряд держав Західної Європи започаткували поділ іноземців на “своїх” та “чужих”, закріплений Єдиним Європейським актом про політичне співробітництво 1986 р., угодою між Францією, Німеччиною, Бельгією, Нідерландами та Люксембургом про утворення Шенгенської групи (червень 1990 р.) та Маастрихтською угодою про утворення Європейського Союзу в грудні 1991 р.

У березні 1995 р. сім країн ЄС – членів Шенгенської угоди (Німеччина, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія та Португалія) відмінили контроль за пересуванням населення між своїми країнами. Заклик до “Європи без кордонів” викликав протести урядів Великобританії через страх, що відміна кордонів всередині ЄС спричинить різке підвищення кількості іммігрантів. Тим часом не Британія, а Німеччина, найбагатша з країн ЄС, насправді приваблює іммігрантів; Британія ж має найвищий рівень еміграції серед країн ЄС. Упродовж 1996 р. кількість шукачів притулку з країн СНД у Великобританії зросла майже вдвічі; тоді як запровадження більш жорсткого контролю привело до скорочення кількості біженців з Африки та Азії. На думку Майкла Говарда, щороку до Британії приїжджають лише 1-3 тис. “справжніх біженців”, що підпадають під визначення Женевської конвенції. Щороку Німеччина приймала до 220 тис. етнічних німців з колишнього СРСР. Усього з 1950 р. близько 3,5 млн. етнічних німців повернулися на історичну батьківщину, з них 1,3 млн. – з колишнього СРСР, 420 тис. – з Румунії, 104 тис. – з колишньої Чехословаччини.

На середину 1996 р. в країнах Західної Європи шукали притулку близько 1 млн. боснійців. Безробіття серед іммігрантів в невеликих містах Франції сягає 25%. Щороку у Франції затримують близько 60 тис. нелегальних мігрантів, але через політичні та юридичні причини тільки близько 15 тис. вдається депортувати. Політична криза в Албанії викликала нові потоки біженців, що прямували переважно до Італії. За оцінками Міжнародної організації з міграції, на сьогодні в Західній Європі перебувають від 1,5 до 3 млн. нелегальних робітників, серед них – від 300 до 500 тис. албанців у Греції та Італії, що становить 10% трудових ресурсів Албанії.

Як свідчить аналіз, на тлі глобалізації суспільних процесів виникає новий феномен міграціоценоз – сукупність мігрантів, об'єднаних в єдине ціле за етнічними, культурними, релігійними та рядом інших ознак, відтворення, збереження та розвиток яких регулярно підтримується міграційною політикою національних урядів, регіональними заходами та міжнародними зусиллями. Міграціоценоз можна уподібнити етнічній монокультурі, яка виникає на місці облаштування мігрантів, штучно продукується і охороняється, навіть якщо для цього немає відповідних об'єктивних підстав. Міграціоценоз – це деякі мультиутворення на етнічній карті світу, мозаїчність і своєрідність розвитку яких всюди захищається та охороняється міжнародним правом, такими організаціями, як ООН, МОМ, УВКБ, ПРООН, ОБСЄ. Компактне розселення і проживання національних меншин у країнах їх облаштування, яке підтримується та стимулюється національною політикою у сфері міграції – це міграціоценоз, що має низьку імуностійкість, але високу здатність самовідтворення, коли йдеться про масовість і чисельність міграційних потоків. Право та свободи представників національних меншин – це складова механізму і процесу культивування міграціоценозу шляхом соціального заохочення мігрантів до відтворення в іншомовному середовищі їх ідентичності, культурної цілісності та релігійної єдності.

Таким чином, у міграції, як у кожному соціальному явищі, тісно переплітаються і майже постійно взаємодіють між собою різноманітні феномени як політичного, економічного, так і громадянського спрямування. Існує низка соціальних інститутів і феноменів, які можуть стосуватися водночас як політичної, економічної, так і міграційної сфер, виступаючи у них ланками, що безпосередньо пов'язуються з громадянським суспільством. Тобто у політиці та міграції як взаємопов'язаних, але самостійних утвореннях, відстежується деяка спільність окремих структурних елементів. До них належать етносоціальні основи міграції та політики, держави і громадянського суспільства, пропорційні співвідношення національного і державного, тому міжнародна міграція в умовах глобалізації являє собою складний і суперечливий політичний, соціальний і економічний феномен, що розвивається в результаті налагодження чи порушення різнобічних зв'язків між особистістю, групою, колективом, державою, нацією, суспільством. Міграція робочої сили – це переміщення працездатного населення з одного регіону в інший, з однієї країни до іншої у пошуках роботи, вищої заробітної платні і кращих умов життя. Міграція робочої сили зумовлена, передусім, нерівномірністю процесу накопичення капіталу, соціально-економічним розвитком окремих країн, неоднаковими умовами праці, наявністю значної кількості безробітних та іншими причинами. Міграційні потоки переважно спрямовані в країни Західної Європи та США.

Таким чином, слід відмітити, що в сучасних умовах глобалізації однією з найбільш суперечливих проблем економічного розвитку є проблема транснаціоналізації національних економік, що пов'язана з міжнародною міграцією робочої сили. Деякі автори вважають, що транснаціональні корпорації є основною ланкою міжнародного розподілу праці і міжнародних економічних відносин. Міжнародні організації (ООН) вже розробили певні стратегії розвитку ТНК та Кодексу поведінки ТНК, проте ефективного механізму функціонування світового господарства ще не створено; не розроблені стратегії розвитку світової інфраструктури, які також набули глобального характеру; не створені дієві механізми контролю ТНК за міграційними потоками. Тому сьогодні важливою задачею є розробка нової стратегії глобальної інтеграції мігрантів до глобального простору, виходячи із положення про економічну єдність світу, що підсилює роль управління міграційними процесами; необхідно знайти раціональні зв'язки і співвідношення між інтересами національного економічного розвитку і глобального; регіональної економічної інтеграції і глобальної, щоб послабити міграційні потоки.

Глобальна економічна інтеграція як головний напрямок трансформації світової економіки приводить до формування цілісного світового господарства, технічну основу якого складає сучасна інформаційно-комп'ютерна технологія. Тому механізми сучасної глобальної інтеграції слід одночасно формувати як знизу, від виробництва, так і зверху, на мікрорівні економіки. Виходячи із сутності конкурентного ринкового підприємництва, що полягає в самозбільшенні капіталу, вихід капіталу за національні кордони і формування світового господарства стало історично неминучим, як і сам феномен міграції робочої сили. Сутність нового етапу трансформації світового господарства полягає в тому, що національні виробничо-економічні інститути трансформуються в безпосередні суб'єкти світового господарства, що потребує й трансформації міграційної політики, Мова йде про трансформацію національних організаційно-економічних структур в глобальні з прямою участю у вирішенні глобальних соціально-економічних проблем. В своєму розвитку світова економіка безперервно трансформується, висуваючи все нові й нові пріоритети. Новий сучасний етап її трансформації відбувається з орієнтацією на пріоритет потенціалу людини, в першу чергу інтелектуальної.

Вже сьогодні серед критеріїв оцінки конкурентоспроможності різних країн у складі світового господарства якість робочої сили випереджають такі показники, як якість продукції, якість технології, ринкова орієнтація і конкуренція. Дослідженню трудових ресурсів найбільшу увагу приділяють міжнародні організації. Економічний і технологічний розвиток, розширення діяльності ТНК, інформатизація світової спільноти, сучасний транспорт – все це сприяє збільшенню масштабів внутрішньої і зовнішньої міграції. Надзвичайно великий міграційний потік зі сторони одних держав і регіонів світу в інший є наслідком зростаючої поляризації на бідні і багаті країни. В останній третині XX ст. міжнародні мігранти в світі збільшилися з 75 до 120-200 млн. людей. В 1990 р. міжнародні мігранти склали 4,5% населення в розвинутих країнах і 1,6% – в країнах, що розвиваються.

Таким чином, у процесі глобального економічного розвитку поступово формується нова серйозна загроза для всіх країн – мігранти, що відстали у своєму економічному розвитку. Взаємозалежність трансформується таким чином, що менш розвинені країни через нераціональні структурні трансформації стають все більш залежними від багатих країн, а багаті країни поступово втрачають ресурсну, сировинну залежність від менш розвинених. Це стає загрозою глобальної дезінтеграції, так як посилюється диференціація країн по рівню соціально-економічного розвитку, темпам і масштабам структурної перебудови, яка пов'язана з міжнародною міграцією робочої сили, а саме трудових ресурсів. Тому сьогодні необхідно вивчати й аналізувати соціально-економічні, демографічні та інші тенденції розвитку міграційних процесів в Україні і світі, розробляючи поточні і довготермінові прогнози з питань національних відносин та міграції, узагальнюючи досвід міжнародних організацій, розробляючи державні та регіональні програми з питань міграції.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші