Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Висновки

  • 1. Екологічна проблема – сформульоване складне теоретичне чи практичне питання (завдання), яке стосується взаємодії організму та навколишнього середовища, суспільства та природи. Можна говорити про екологічну проблему у науковому значенні та соціально-політичному. Екологічна проблема у науковому розумінні, характеризує суперечливість точок зору в поясненні певних екологічних явищ чи процесів. Формулювання екологічної проблеми є проміжним етапом між накопиченням емпіричної інформації щодо взаємовідносин організму та навколишнього середовища і раціонально обґрунтованою теорією. Екологічна проблема в суспільно-політичному контексті мається на увазі якесь невирішене питання, пов'язане, зазвичай усуненням наслідків екологічної катастрофи чи негативних наслідків людської діяльності загалом. У такому розумінні екологічна проблема може стосуватися будь-якого явища, пов'язаного з взаємодією людини та природи, її впливом на природу та зворотним впливом природи на людину, з життєво та господарсько важливими процесами, які зумовлені природними причинами (стихійні лиха, кліматичні порушення тощо). Відповідно в першому випадку вирішенням екологічної проблеми займаються науковці, а результатом їх праці є теоретично-обгрунтовані концепції, тоді як у другому – екологічні проблеми вирішують політики, внаслідок чого ми отримуємо політичне рішення. Але лише те політичне рішення є доцільним, яке має наукове підґрунтя, так само і теоретичні висновки мають бути закріплені практично, оскільки інакше вони втрачають свій сенс.
  • 2. Глобальні проблеми сучасності – це сукупність життєво важливих проблем людства, від вирішення яких залежить подальший соціальний прогрес; глобальними проблемами прийнято називати такі проблеми, які мають загальнолюдський характер і зачіпають інтереси не тільки всього людства, але і окремих людей практично будь-якій точці планети. Вони виступають як об'єктивний фактор світового економічного і соціального розвитку, здійснюють істотний вплив на розвиток окремих країн і регіонів, а їх вирішення передбачає об'єднання зусиль всіх людей планети, різних держав і організацій на міжнародному рівні. Із глобальних проблем сучасності найбільше значення мають проблеми, пов'язані з енергетичним, демографічним і екологічним балансом, а також станом освіти і культури. До глобальних проблем сучасності відносяться охорона здоров'я, СНІД, “гіперурбанізація” тощо.
  • 3. Глобальні проблеми сучасності – сукупність суперечливих процесів, які складають зміст сучасної кризи світової цивілізації, створюють загрозу нормальному розвиткові і навіть самому існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків їх спільних зусиль, тобто мають всеохоплюючий, планетарний, глобальний характер. Однією з найважливіших передумов інтеграції, філософсько-політичних, природничих і техніко-економічних знань для розв'язання глобальних проблем сучасності є докорінна зміна парадигми політики: відхід всіх країн світу від конфліктної, конфронтаційної орієнтації, перехід до глобального конструктивного співробітництва на засадах визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, спільний пошук найефективніших шляхів формування глобального – за виразом Л. Брауна – “життєздатного суспільства”.
  • 4. Планетарні масштаби процесу інтернаціоналізації в умовах екстенсивного розвитку виробництва і протиборства політичних систем привели до виникнення загрози ядерного знищення, екологічної катастрофи. Перед усіма країнами і народами постає питання про відношення до глобальних проблем та до участі у знятті гостроти суперечностей, що лежать в їх основі. Сьогодні успіх соціального і економічного розвитку став визначатися не тільки ефективністю функціонування суспільного організму в національних (регіональних) рамках, але і у взаємодії країн світової спільноти.
  • 5. Глобалізація – процес, що вписує світову господарську систему у взаємодію з природно-біологічним середовищем і надає цій цілісності нову, соціально-природну якість; процес відтворювальної трансформації національних економік та їх господарських структур, капіталу, цінних паперів, товарів, послуг, робочої сили, при якій світова економіка розглядається не просто як сума (сукупність) національних економік, інформаційних систем, а як цілісна, єдина геоекономічна (геофінансова) популяція (простір), що функціонують згідно зі своїми законами; змикання локальних (місцевих, національних або регіональних) проблем соціального, політичного, ідеологічного, військового характеру в загальносвітові проблеми; вихід будь-якого процесу (явища, події) на всеохоплюючий загальний рівень.
  • 6. Антропогенне забруднення середовища – забруднення, що виникає внаслідок господарської діяльності людини, в тому числі її прямого чи опосередкованого впливу на склад та інтенсивність природного забруднення, наприклад гідробудівництво, нанесення шляхового покриття. Катастрофічним є антропогенне забруднення середовища, пов'язане з військовими справами. Антропогенне забруднення середовища призводить до збільшення концентрації певних речовин. Унаслідок взаємодії компонентів ландшафту забруднення одного з них (наприклад, повітря) викликає забруднення інших компонентів (рослинність та ін.), охоплюючи весь ландшафт. Розрізняють теплове забруднення (підвищення температури); звукове забруднення (підвищення рівня природного звукового фону); радіаційне забруднення (підвищення природного фону випромінювання за рахунок радіонуклідів); біологічне забруднення (принесення в екосистему та розмноження чужорідних їй видів організмів). Антропогенному забрудненню середовища піддається вся біосфера разом з атмосферою, гідросферою та літосферою. Основними джерелами забруднення є енергетика, промисловість, транспорт, сільське господарство та інші види суспільно-господарської діяльності людини.
  • 7. Антропогенне навантаження – прямий і опосередкований вплив людей та їх господарства на природу загалом та на її окремі екологічні компоненти та системи, серед яких прийнято вирізняти енергію (включати всі промені, хвильові та квантові джерела), газова складова (атмосфера), вода (рідинна складова), грунтосубстрат, автотрофи – продуценти та організми – консументи та редуценти. Оскільки екологічні компонента забезпечують кругообіг речовин і закономірне проходження потоку енергії в біосфері, антропогенне навантаження можна визначити за реакцією вищезгаданих компонентів (зміна водності, видового складу рослин, тварин) або по можливості досягнення екосистемами певних фаз розвитку (в ході сукцесії). Зростання антропогенного навантаження змінює характер екологічної рівноваги, спочатку локально, згодом регіонально і, нарешті, глобально. Зусилля, в тому числі економічні, з нейтралізації навантаження на природу витрачається лише з моменту перевищення сили антропогенного впливу над можливостями природи відновлюватися, що реєструється зі зміною відношення екологічних компонентів в екосистемах (зниження водності, деструкція ґрунту тощо), зникненню певних видів біоти та характеру “фінальних” фаз сукцесій них змін. Чим вищий дисбаланс між силою антропогенного впливу і можливостями природи відновлюватися, тим більші природоохоронні зусилля, що зростають експоненційно.
  • 8. Глобальна екологічна криза – стан біосфери, спричинений техногенною діяльністю людини, що загрожує порушенням самоорганізації цієї складової екосистеми, та руйнацією життєво важливих для існування її та суспільства структурних і функціональних зв'язків. Криза почалася в середині XX ст. і припала на етап хімізації виробництва промислово розвинутих країн. Унаслідок господарської діяльності людства шкода, завдана біосфері, в 10 разів перевищує її можливості самовідновлення. В історії різних етносів виникли ситуації, коли усталені способи ведення господарства, тобто обміну речовиною й енергією з природним середовищем призводили до виснаження природних ресурсів або через зміну кліматичних умов, або через зростання кількості людей і перевищення критичного рівня експлуатації екосистем. Але такі кризи відносин людини та природи мали місцевий характер і майже не відображалися на плині біосферних процесів. Лише в XX ст., коли сумарна господарська активність людства, яка прогресивно збільшувала як свою загальну чисельність, так і масштаби використання енергії, переробки природних матеріалів, залучення нових територій у с/г виробництво, виникла небезпека екологічної кризи всепланетного масштабу.
  • 9. Збалансоване природокористування – такий процес взаємодії суспільства з довкіллям, при якому досягається оптимальне співвідношення між господарською діяльністю суспільства, забезпеченням матеріальних і духовних потреб населення та підтриманням якісного стану природного середовища. Саме тому головним завданням законодавства про екомережу (стаття 2) є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства.

В Україні домінують природомісткі галузі промисловості та з ресурсо- і енергоємними технологіями. Інтенсивне використання природних ресурсів протягом багатьох років призвело до накопичення дисбалансів в екологічній сфері. Існуючий рівень забруднення довкілля не відповідає сучасним вимогам до середовища проживання людини. Така екологічна ситуація вимагала та продовжує вимагати нових підходів до її поліпшення шляхом наближення економіки та екології до вимог єдиної економічної системи, переходу до системного методу вивчення екологічних проблем, раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища на підставі аналізу сукупності економічних, науково-технічних та соціальних питань. Збалансоване господарювання в межах підтриманої здатності екосистем передбачає пріоритет регіональної системи управління, яка має використовувати професійний підхід галузевої системи управління. Головним фактором збалансованого природокористування стає структурна перебудова економіки за рахунок прискорення розвитку високотехнологічних та маловідходних галузей.

Екологічна стратегія в Україні повинна стати паритетною складовою стратегії переходу до сталого розвитку регіону і має здійснюватися з урахуванням пріоритетності екологічних проблем за критеріями ризику впливів на сфери життєдіяльності суспільства, здоров'я населення та інтересів майбутніх поколінь.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші