Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Становлення і розвиток глобального світового господарства

Розвиток глобального господарства здійснювався на основі прогресу виробничих сил, поглибленого міжнародного розподілу праці, поступового втягування все нових національних господарств в систему світогосподарських зв'язків. Світовий глобальний ринок пов'язав окремі національні економіки в порівняно стійку систему товарних потоків, якість яких невпинно зростає, причому в першу чергу між країнами з взаємодоповнюючими структурами економіки і країнами-сусідами. Об'єкт міжнародного обміну в XXI ст. – це, як правило, найбільш конкурентоспроможні економічні блага, що мають низькі витрати виробництва і найкращі споживацькі властивості, а економічний простір, на якому здійснюється цей обмін, трансформується сьогодні на більш складну, взаємозалежну і регульовану цілісність. Сучасний світовий ринок характеризується:

  • – ефективністю розподілу ресурсів, що направляються на виробництво необхідних товарів;
  • – оптимальним використанням результатів НТР;
  • – гнучкістю і високою адаптованістю до плинних економічних умов;
  • – підвищеною здатністю до задоволення різнобічних потреб, покращення якості товарів і послуг;
  • – стійкістю товарно – грошових відносин між країнами.

Тому світовий ринок – це динамічна і в значній мірі саморегульована система, що адекватно – реагує на модифікації національних ринків, які виникають; система, в якій кожний із його суб'єктів може оцінити і адаптувати параметри своїх товарів до інших.

Світова глобальна економіка (світове господарство, міжнародна економіка, всесвітнє господарство) – сукупність національних економічних систем, що утворюють єдину, динамічну, цілісну систему; її різні складові частини (підсистеми) знаходяться в складних і суперечливих зв'язках між собою і системою в цілому, проте всі вони взаємодіють, об'єднані міжнародним рухом факторів виробництва. Сучасну світову економіку називають глобальною економікою, вказуючи на процеси, що відбуваються в світовій економіці. Економічна глобалізація – це явище, що характеризує сучасний стан інтернаціоналізації і транснаціоналізації всього світового економічного і фінансового життя на основі найновіших інформаційних технологій. Світова економіка – це складна глобальна система, яка складається із сукупності національних економік (підсистем з виробничими і фінансово-економічними зв'язками, що переплітаються. Світову економіку іноді розглядають у відриві від світового ринку (і інфраструктури), як деяку “вищу стадію” по відношенню до світового ринку. У дійсності світовий ринок – це найбільш рухомий елемент, органічна (внутрішня) частина світової економіки, але така його частина, яка, по-перше, є автономною, по-друге, знаходиться у постійному русі, надаючи динамізм всій економічній системі. Власне, світову економіку слід розглядати як гігантську інфраструктуру, що забезпечує обіг її функціональної частини, в даному випадку підсистеми світової економіки – світового ринку. Світовий ринок “технологічно” – це та частина виробничих товарів і послуг кожної із національних економік, яка рухається по різним каналам в світогосподарську систему з метою обміну. Міжнародний розподіл праці, що все більш ускладнюється по мірі розвитку капіталізму, його виробничих сил, приводить до формування міжнародного (всесвітнього) ринку як сфери обміну товарами і послугами між різними країнами.

Складовою частиною світового ринку є також самі інфраструктурні підсистеми (фінансові потоки, транспортні комунікації тощо) забезпечують надходження товарів і послуг на світовий ринок і сприяють їх реалізації у відповідності із попитом і пропозицією. Рівновага світового ринку чи перевищення попиту стимулюють розвиток світової економіки, сприяють динамічному розвитку факторів виробництва. Багатоманітність глобального політичного і суспільно-економічного розвитку в світі сприймається, по-перше, через складну, суперечливу взаємодію індустріально розвинених країн і держав Євразії і Центральної Європи, а, по – друге, через активне залучення до світових процесів економічно слаборозвинених країн, що знаходяться на деякій відстані від епіцентрів світової політики, хоча політика “малих країн” все більше вплітається в тканину політики світових центрів. Головною тенденцією у розвитку світових виробничих сил (факторів виробництва) виступає інтенсифікація процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації та інтеграції – процесів, що ведуть до реального формування світового господарства як всезагальної глобальної економічної цілісності. Як свідчить аналіз економічних процесів, цілісність сучасного світового господарства тільки формується, а цьому в значній мірі сприяє все більше розуміння людством тієї обставини, що найважливіші сучасні проблеми – це збереження миру і безпеки, пониження воєнного протистояння, роззброєння, розвиток прав людини, подолання продовольчої кризи у великій кількості країн.

В сучасну епоху починає формуватися глобальний фінансовий ринок, що являє собою систему світових фінансових потоків, опосередкованих переважно фондовими біржами промислово розвинених країн, на яких здійснюються операції купівлі-продажу цінних паперів, головним чином акцій транснаціональних корпорацій і фірм. Формування всесвітнього фінансового ринку є головним виявленням процесу глобалізації на межі ХХ-ХХІ ст.

Глобальний фінансовий ринок являє собою по суті систему нервових вузлів та закінчень сучасної світової економіки, що має певну самостійність і незалежність по відношенню до потоків товарів і послуг, що циркулюють в системі світових господарських зв'язків. Аналогія з нервовою системою, голографічно розгорнутої в глобальних масштабах, не є простою метафорою, а досить чітко відображає структурно-функціональні характеристики глобального фінансового ринку, який включає центральні і периферійні системи. Центральна система глобального фінансового ринку представлена фондовими біржами провідних промислово розвинених країн, що функціонують на основі вільно конвертованих (твердих) валют, периферійна – ринками цінних паперів країн з неконвертованими (м'якими) валютами. Найбільшими фондовими біржами світу являються Нью-Йоркська (заснована в 1792 р.), розташована на Уолт-Стріт – символі світового фінансового ринку, Токійська, Лондонська (заснована в 1773 р.), Франкфуртська, Амстердамська (найстаріша біржа в світі, заснована в 1602 р.), Цюріхська, Гонконгська та біржі ряду інших країн.

Як свідчить аналіз, глобалізація сприяла формуванню світового фінансового ринку. В період після Другої світової війни і майже до початку 1970-х р. світові ринки капіталів практично не функціонували, постільки національні уряди в значній мірі регулювали і навіть ставили перепони міжнародним фінансовим потокам. Лібералізація зовнішньоекономічних режимів в кінці 1970-х – початку 1980-х р., визначила наступне колосальне зростання фінансових потоків. Згідно з розрахунками Міжнародного валютного фонду (МВФ), в період з 1970 по 2000 р. об'єм міжнародних потоків фінансових ресурсів по відношенню до ВВП промислово розвинених країн зріс у 10 раз, по відношенню до ВВП країни, що розвиваються, – у 5 раз. Тільки в період з 1990 по 2000 р. валовий об'єм фінансових потоків, циркулюючих в межах 21 промислово розвиненої країни світу, зріс в 4 рази – з 1,5 до майже 6,5 трлн, дол. Глобалізація світових фінансових ринків визначає і формує певний ритм їх розвитку, що заключається в параболоїдальній формі динаміки індексів фінансової активності ринку, при якій на протязі приблизно 20 років спостерігається різке зростання активності фондових бірж, що змінюється або великим біржовим крахом, або поступовим “охолодженням” біржової активності, що продовжується в середньому приблизно 20 років. Фондові ринки, особливо в США, інтенсивно розвивалися в період з середини 1940- X pp. до початку 1960-х pp., знаходилися у стані “зимової сплячки” майже до початку 1980-х pp. і бурхливо розвивалися на протязі 20 років з 1980-х і 1990 pp. майже до 2000 pp., після чого починалося падіння активності на фінансових ринках. Глобальний фінансовий ринок виконує також найважливішу функцію встановлення свого роду “ринкової ціни” світових цивілізацій, яка не завжди співпадає з їх реальною “вартістю” і значущістю для нинішнього і майбутнього планетарного розвитку.

В результаті цих процесів відбувається глобальне переміщення капіталу, пов'язане з активним виходом суб'єктів господарської діяльності за межі кордонів національної держави. Характерною рисою такого процесу глобалізації є посилення взаємозалежності внутрішньої економічної ситуації від факторів і тенденцій світового ринку. Головним наслідком такого процесу в рамках глобалізації стає різке скорочення ряду витрат, особливо транспортних і комунікаційних, а також пониження ціни капіталу. На початку XXI ст. ряд великих українських і російських компаній виступили як активні суб'єкти світового ринку. Вихід таких компаній на міжнародні ринки здійснюється через розширення торгових операцій, відкриття зарубіжних представництв, залучення фінансових ресурсів на міжнародних ринках, придбання активів на території іноземних держав і створення транснаціональних корпорацій, пов'язаних з певною галуззю. В результаті цього сформувалися геофінанси – система фінансових атрибутів і грошових відносин (кредитно-фінансових, валютних, платіжних), які визначають контур глобального геофінансового простору; самостійна, самодостатня і самоорганізуюча рухома світова фінансова популяція, що має свої закономірності розвитку і поведінки і опосередковуюча інноваційно-відтворюючу модель геоекономічного розвитку.

В сучасних умовах становлення глобальної економічної системи відбувається жорстка глобальна конкуренція на всесвітніх ринках. Конкурентоспроможність – економічна категорія, яка розглядається на декількох рівнях: конкурентоспроможність товару (послуги); конкурентоспроможність товаровиробника (чи фірми); галузева конкурентоспроможність; конкурентоспроможність країн. Між цими рівнями існує тісний внутрішній і зовнішній взаємозв'язок: галузева конкурентоспроможність і конкурентоспроможність між країнами в кінцевому рахунку залежать від здатності конкретного товаровиробника випускати конкурентоспроможний товар. Під конкурентоспроможністю товару розуміється комплекс споживацьких, цінових і якісних характеристик товару, які визначають його успіх як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. Конкурентоспроможність товару слід визначити тільки у порівнянні з товарами-аналогами. Товарна конкурентоспроможність знаходиться у прямій залежності від різнопланових факторів, серед яких першочергове значення мають витрати виробництва, продуктивність та інтенсивність праці, які впливають на ціну та якість виробів. В глобалізованому світі на перший план в світовій конкурентоспроможності виходять нецінові фактори, серед яких найважливіше значення набувають якості товару, його новизна, наукоємність та інтектоемність виробу. Тому більшість країн світу забезпечують підвищення своєї товарної конкурентоспроможності за рахунок використання інновацій, розробки високотехнологічних продуктів. Створення таких продуктів неможливо без науково-технічного потенціалу. Для його оцінки використовується такий показник, як витрати на інновації, який відображає здатність країни до інноваційної діяльності і, крім величини розходів на НІОКР, враховуються витрати на дизайн і маркетинг, кількість зайнятих в науковій сфері, кількість отриманих патентів всередині країни і за кордоном, міра захисту інтелектуальної власності, розвиненість сфери освіти.

Учасник глобальної конкуренції, який має більш низьку продуктивність чи знаходиться в гірших висхідних умовах, приречений на банкрутство. В результаті конкуренція із механізму виховання і розвитку слабких перетворилася на механізм їх знищення. Саме це й викликало широкий протест проти глобалізації зі сторони країн, що розвиваються, який проявляється (на відміну від протесту представників різних країн) не стільки в безладі, скільки в документах ООН. Завдяки глобальній конкуренції між розвиненими країнами і тими, що розвиваються, відбувається великий розрив, а при збереженні тенденцій, які склалися, – і нездоланний характер. Перетворення конкуренції на знаряддя знищення її найслабших учасників свідчить про виродження конкуренції. Іншою ознакою втрати своєї ролі конкуренцією є виникнення на єдиному світовому ринку глобальних монополій, які не підлягають регулюванню державною і міжнародною бюрократією. Однією із різновидностей глобальної конкуренції є податкова конкуренція, яка являє собою сукупність міждержавних економічних відносин в світовій економіці, що впливають на міграцію капіталу, робочої сили та інших ресурсів завдяки податковим та адміністративним важелям. Проявляється вона у вигляді зон економічного сприятливого клімату, різних податкових пільг та адміністративному послабленню, наданні безкоштовно чи на пільгових умовах різних економічних благ, а також в тотальному пониженні податкового тиску. Глобалізація економіки викликає тривогу урядів “материнських” країн, із яких спливають податки. Прямі інвестиції країн “сімки” в податкові притулки Карибського басейну та островів Тихого океану за 1985-1994 pp. виросли більше чим в 5 разів і складають більш як 2 трлн. дол. Темпи зростання інвестицій в офшорних зонах значно перевищують темпи зростання капіталовкладень в промислово-розвинених країнах. Промислово розвинені країни, перш за все Німеччини і Франції, ситуацію, що склалася, називають недобросовісною конкуренцією, яка штучно впливає на вільну гру ринкових сил. Рішення по розміщенню капіталів починають мотивуватися не реальною економічною доцільністю, а податковими пільгами, які приводять до викривлення потоків фінансів і капіталів. Інший об'єктивний негативний аспект діяльності податкових притулків пов'язаний з їх використанням для протиправних операцій, а саме проведення нелегітимних фінансових операцій по відмиванню нелегальних доходів. Не випадково багато світових виробництв сьогодні розміщені в Малайзії, Сінгапурі, на Тайвані, в Китаї, що зумовлено не тільки дешевою робочою силою в цих регіонах, але і сприятливим оподаткуванням. Окремі країни понижують податкові ставки не тільки для іноземних інвесторів, але й для всіх, встановлюючи тим самим єдино низькі ставки, що виключає ці країни із списку не тільки податкових притулків, але і офшорних юрисдикцій.

Виявляється, що в добропорядні в податковому смислі країни (які не проводять офшорну політику) поступають капітали, створюються нові виробництва і робочі місця, в результаті чого і податки також перетікають в ці країни. Зрозуміло, що при цьому страждають країни – джерела міграційних капіталів та інші високорозвинені податкові країни. В процесі глобалізації світової економіки зупинити цей процес дуже складно. Конкурувати США, Європі, Японії в мінімізації податкових ставок з країнами Південно-Східної Азії неможливо. Глобалізація світової економіки неминуче веде до податкової конкуренції між країнами – учасниками світового економічного процесу, а це, в свою чергу, може привести до мінімізації податкових ставок у всіх країнах і, як наслідок, до тотального дефіциту бюджетів, що викликає небувалу економічну кризу. Природною відповіддю на вказані негативні моменти глобалізації могла 6 стати гармонізація оподаткування між країнами найбільш мобільних товарів, капіталів і факторів виробництва.

Таким чином, національна конкурентоспроможність, що відбувається в контексті глобального простору, являє собою сукупність факторів, що дозволяють одним країнам мати переваги над іншими у всіх сферах суспільної життєдіяльності; здатність держави до стійкості від зовнішніх потрясінь. З кінця XX ст. підвищення національної конкурентоспроможності для більшості країн стало основним пріоритетом їх зовнішньоекономічної політики, найважливішим орієнтиром державного регулювання. Міжнародна конкуренція у глобальному суспільстві по своїй суті є інструментом боротьби за свою нішу в системі світогосподарських відносин, що може бути досягнуто тільки шляхом підвищення ефективності національних економік. З початком економічної глобалізації конкурентні відносини прийняли глобальні обриси. Світогосподарська система розуміється як сукупність національних економік та об'єднуючих їх світових ринків. В той же час транснаціональні корпорації (ТНК) приймають участь одночасно в декількох економіках. Виникає парадоксальна ситуація, коли окремі національні економіки, конкуруючи між собою, втягують в цю конкуренцію ТНК, які всіляко намагаються її погасити. Для мінімізації негативних тенденцій, зумовлених процесом глобальної конкуренції між країнами, створено велику кількість організацій, комісій, конвенцій та інших інститутів, які мають своєю метою забезпечити стабільність валютних, кредитних, податкових та інших відносин між національними економіками, Вже більше 20 років під егідою Всесвітнього економічного форуму діє науково-дослідницький проект по проблемам конкурентоспроможності. В рамках вказаного проекту під національною конкурентоспроможністю розуміється здатність підтримувати стійкі високі темпи росту реального душового доходу, що вимірюється темпами зростання валового внутрішнього продукту у розрахунку на душу населення в постійних цінах. В проекті Всесвітнього економічного форуму використовується міжкрайовий порівняльний аналіз, а також обраховуються індекси за допомогою статистичного оброблення інформації. Ця сукупність індексів і дозволяє визначити ступінь конкурентоспроможності тих чи інших країн, розробити і прийняти програми підвищення конкурентоспроможності.

Таким чином, глобальна економіка – це тип економічного простору, в якому система взаємовідносин, що формуються між економіками, набуває всесвітнього характеру. Сучасна епоха характеризується радикальними економічними і соціальними змінами, відбувається глибоке втягування різних економік в глобальну систему взаємозв'язків і взаємозалежностей. В глобальній економіці відбувається розширення складу її учасників. Міждержавні структури, які до недавнього часу домінували в світі, доповнюються неурядовими організаціями, рухами громадян, ТНК, світовими ринками капіталу, ЗМІ тощо в якості активних її суб'єктів. Розвиток людства визначається технічним прогресом, універсальними законами і цінностями у напрямку все більш великих політичних і економічних утворень, що в кінцевому висновку приводить до інтегрованого глобального простору.

Геоекономічний простір являє собою глобальний простір у вигляді сфери, в якій функціонують глобальна економічна система. З виходом на світову арену будь-яка національна економіка зіштовхується з такими параметрами всесвітнього господарського розвитку, врахування яких передбачає відповідь на питання – як зможе вписатися національна економіка в систему світових господарських зв'язків. До таких параметрів відносять: 1) єдність світової економічної системи, її цілісність – основна якість зовнішнього середовища, яке слід враховувати при включенні в геоекономічний простір; 2) модифікація товарного виробництва в геоекономічному вимірі (просторі); 3) нові атрибути спілкування, які складають геоекономічний каркас світової системи: взаємопереплетіння відтворюваних процесів, створення принципово нових технологій, “інтелектуалізація” міжнародного обміну, а також нові об'єкти і суб'єкти міжнародного спілкування; 4) новий понятійний і категоріальний апарат, який формує каркас геоекономічного простору: інтернаціоналізовані відтворювані ядра (цикли), міжанклавний розподіл праці; економічні кордони; світовий прибуток; геоекономічний атлас, геоекономічні війни, геоекономічна контрибуція, високі геоекономічні технології, геоекономічний підхід тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші