Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

УКРАЇНА В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В УМОВАХ ГЛОБАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

  • 10.1. Україна в контексті європейської інтеграції та глобалізації.
  • 10.2. Плюси і мінуси вступу України до НАТО.
  • 10.3. Місце і роль України в глобалізаційних процесах.
  • 10.4. Роль самоорганізаційних процесів в євроінтеграції.
  • 10.5. Основні напрями та механізми підвищення ефективності євроінтеграційної політики.
  • 10.6. Формування ноосферної концепції регіону в умовах глобального розвитку.

Висновки

Питання для самоконтролю знань

Література

Ключові слова та терміни

Європейська інтеграція, глобалізація, ЄС, НАТО, ідея європейського дому, інтернаціоналізація, вектори української політики, міжурядові організації, Україна- НАТО, Україна- ЄС, самоорганізація, синергетика

Завдання та цілі розділу

  • – проаналізувати місце і роль України в контексті європейської інтеграції та глобалізації;
  • – дати компаративний аналіз плюсів і мінусів вступу України до НАТО;
  • – на конкретних прикладах розкрити місце і роль України в глобалізаційних процесах;
  • – визначити роль самоорганізаційних процесів в євроінтеграції;
  • – обґрунутвати основні напрями та механізми підвищення ефективності євроінтеграційної політики.

Україна в контексті європейської інтеграції та глобалізації

Європейська інтеграція – політичний та інституціональний процес, що протікає з метою об'єднання Європи. Її ідеологічним обґрунтуванням є переконання, що Європа (більш як політико- культурне поняття, чим як континент чи географічне визначення) єдина політично з часів Римської імперії і релігійно – з тих пір, коли християнство стало провідною суспільно-політичною силою в цій імперії на протязі IV ст. н.е. Після фактичного зникнення Західної Римської імперії в V ст. імперська єдність, що зберігалася у Візантії (Східній Римській імперії), поступово зменшилася. Римська імперія зберігалася як основа політичної стабільності в Західній і Центральній Європі, поки Наполеон не розпустив її в 1806 р. і в ході поступової модернізації Європа була розділена на все зростаючу кількість національних держав, не об'єднаних наднаціональним центром подібним до Римської імперії. Цей процес був завершений з розпадом СРСР, Чехословаччини, Югославії. Останні два століття були століттями націоналізму, який прихильники європейської інтеграції, що визначилися як період розпорошення держав в європейській спільноті. Відповідальність покладалася на відсутність єдності, яка детермінована націонал-соціалізмом і радянським тоталітаризмом. Ф. Наумані, член німецького парламенту, запропонував створити політико-економічний союз Mitteleuropa (Центральної Європи) в той час, коли Німецька імперія під час Першої світової війни (1915 р.) знаходилася у близькому Союзі з Австро-Угорщиною і була сучасною емульсією Римської імперії.

Ідея Європейського дому – політична концепція, що, перебуваючи у стадії постійного розроблення, визначає утвердження на європейському континенті безпечної системи життя народів на основі розуміння спільності їх долі. Ідея європейської спільноти неодноразово висувалась в історії економічної думки. Так, французький політичний діяч П. Дюбуа ще на початку XIV ст. відмічав про можливість створення союзу європейських держав. На початку XV ст. польський юрист П. Влодковіц проголосив ідею мирного співіснування між усіма європейськими народами. В 1693 р. англійський політичний діяч В. Пенн у своїй праці “До теперішнього і майбутнього миру в Європі” висунув ідею створення Європи від Атлантики до Уралу з єдиним парламентом (представництво, пропорційне до населення кожної із європейської країн). Мислителі наступних часів також зверталися до “Європейського дому ідеї”, так чи інакше зосереджувались на потребі реорганізації європейського співтовариства, необхідності для всіх європейських народів докласти зусиль і засобів для створення єдиного європейського простору при збереженні національної незалежності. Вищеназвані ідеї продовжують впливати на динаміку суспільно-політичного розвитку Європи. Саме на ідею європейської спільноти, що висувалася в різні часи, спирається концепція “єдиного європейського дому”, яка припускає, що весь накопичений морально-гуманістичний потенціал може бути використаний задля благополуччя всіх європейських народів. Ця ідея спрямована на створення європейської системи безпеки невоєнними методами, розвиток співробітництва в усіх сферах діяльності, формування загальноєвропейської свідомості. Визначні політики нашого часу (Ш. де Голль, В. Брандт, Г. Вільсон) мислили категоріями відмови від стереотипів “холодної війни”, створення “Європи від Атлантики до Уралу”, стверджуючи, що формула Клаузевіца “війна є продовження політики іншими засобами” не відповідає більше військово-стратегічним реаліям. Провісниками нового європейського мислення стали історичні документи Гельсінського Заключного акта, НБСЄ та ін. Щодо поняття “ідея європейського дому” існує дві точки зору: згідно з однією, “Європейського дому ідея” відображає абстрактне прагнення до єдності й безпеки; згідно з другою – “європейський дім” становить сукупність аспектів, які взаємодіють між собою (економічних, військових, політичних, екологічних, гуманістичних, геополітичних). Багато західних політологів (Ж. Мінк, А. Тираскольські, Ж. – М. Дайє, П. Мейсснер, П. Шеффер) розглядають ідею “загальноєвропейського дому” як алегорію, яка порушує багато питань – економічних і політичних. Е. Еплер вважає, що це поняття відповідає довгостроковим інтересам Західної Європи, так як ця концепція привела до взаємного відкриття суспільно-політичних систем, означає кінець розколу Європи, що європейська спільнота повинна існувати всупереч ідеологічним розбіжностям. Л. Алмон наголошує на приматі загальнолюдських цінностей: вільний дім – це такий дім, де існує вільна комунікація між жителями окремих квартир, а поки цього немає, не може бути і мови про таку спільноту. Представники малих і середніх народів вважають, що ідею європейського дому слід приймати з великим застереженням, тому що логіка зверхності все одно виявить себе.

Американські політологи (3. Бжезінський, Г. Кіссінджер, Є. Венс) вважають, що це призведе до відриву Західної Європи від США, в ній може бути завуальована ідея нової політики щодо Німеччини. Радикальні перетворення в Центральній та Східній Європі, розпад Радянського Союзу та виникнення нових незалежних держав докорінно змінили геополітичну ситуацію. Нові реалії поставили на порядок денний необхідність переходу від однієї соціально-економічної моделі до якісно іншої, з метою адекватного політичним реаліям розв'язання проблем міжнародної безпеки. “Європейського дому ідея” активно розвивається РБСЄ, Європейським Союзом, Радою Європи, Європарламентом, вона має майбутнє і стає все конкретнішою. Європейське співтовариство вже сьогодні активно розвивається в сфері культури, захисту прав людини, охорони навколишнього середовища. Джерелами європейської політико-правової і суспільної традиції в Україні являються:

  • 1) державно-правові системи європейських країн;
  • 2) конституції європейських держав;
  • 3) теоретичні напрацювання європейських політико-правових шкіл.

Слід акцентувати увагу на тому, що інтеграція – це об'єднання в ціле будь-яких частин чи елементів; поняття теорії систем, що означає стан поєднання окремих диференційованих частин в ціле, а також процес, що веде до такого стану. Інтеграція господарства і політичного життя виникла після Другої світової війни, яка виступає як об'єктивний процес переплетення національних господарств і проведення узгодженої міждержавної економічної політики, включаючи розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, торгово-економічних і валютно-фінансових зв'язків, створення різних міждержавних об'єднань політичного і економічного характеру, регіональних економічних угрупувань, зон вільної торгівлі, митних союзів, економічних і валютних союзів.

Слід відмітити, що в цьому плані суттєвий вклад внесли роботи Р. Робертсона, М. Валлерстайна, З. Бжезинського, Е. Гідденса, М. Кастельса, У. Бека, А. Уткіна, Ф. Касседі, С. Хантінгтона, М. Чешкова, В. Беха, В. Андрущенка, Ю. Яковця, О. Дергачова, С. Пирожкова, В. Кириченка.

Український етнос завжди був органічною складовою європейської спільноти не тільки з огляду на своє географічне положення, а й завдяки особливостям культури, тісним взаємозв'язкам зі східноєвропейськими країнами, які нині відроджуються на цивілізованій основі.

Інтеграція – це процес уніфікації, злиття структур держав- учасників:

  • – інтеграція військово-економічна – процес взаємодії і зближення національних військових економік, що здійснюється в інтересах підвищення військового потенціалу держав та їх союзів у відповідності з військовою і політичною доктринами;
  • – інтеграція політична – внутрішній стан суспільства, держави, міждержавних відносин, що характеризується великим об'ємом і високою інтенсивністю взаємозв'язків;
  • – інтеграція економічна – процес взаємного зближення, пристосування і об'єднання підприємств, галузей і навіть національних економік різних країн, що забезпечується концентрацією і переплетенням капіталів, проведенням узгодженої економічної політики.

Основою інтеграції є інтернаціоналізація, яка дозволяє дати конкретно-історичну характеристику становлення і розгортання процесу глобалізації, що означає часові і просторові межі даного феномена. Як продукт епохи індустріалізму, індустріалізація фіксує появу міжнародної взаємодії і взаємопроникнення господарських, економічних і торгових інтересів, зв'язків і відношень, які в кінці XIX – на початку XX ст. набувають інтенсивного і цілеспрямованого характеру. В ході індустріальної революції вона привела до формування єдиного світового господарства, інтеграції промислового і фінансового капіталу, поглиблення і розвитку міжнародного розвитку праці. Якщо інтернаціоналізацію визначають як процес інтенсифікації міжнародних зв'язків і обмінів, то це означає переростання цього процесу в становлення цілісного (інтегрального) світу, в межах якого окремі суспільства, країни і регіони все більше набувають риси частин єдиного цілого.

До реальних, фактичних результатів інтернаціоналізації, які стали безсумнівними в останні десятиріччя XX століття і зумовили перехід до стадії глобалізації, слід віднести: 1) світовий характер господарських зв'язків, поява адекватної їм системи транспортних і комунікаційних засобів; 2) всезагальна лібералізація ринкових зв'язків: сфери торгівлі – з обмеженнями, в сфері вільного руху капіталів – майже без перешкод; 3) усвідомлення економічної кризи як загальнолюдської, планетарної проблеми, що поставила світ на межу виживання, а діючу економічну політику – під сумнів. На відміну від інтернаціоналізації, яка вже відбулася і сьогодні охопила майже весь світ, глобалізація ще не стала таким всеохоплюючим процесом і явищем. Більшості країн і регіонів поки що не до глобалізації – їм ще треба пройти стадію своєї локальної модернізації, а лідерам глобалізації – рахуватися із зростаючим опором антиглобалістських сил. Проте, ще більш вирішальним фактором і перепоною на шляху самоутвердження глобалізації е те, що залишилося від попередньої стадії інтернаціоналізації, яку дослідники назвали формулою “асиметричного взаємозв'язку”.

Як свідчить практика розвитку цих зв'язків, інтеграція Європи в свою чергу дала стимул створенню Північноамериканської зони вільної торгівлі (НАФТА) і організації Тихоокеанської економічної інтеграції (АПЕК). При цьому азіатська криза 1998 р. не привела до зміни поставленої в м. Осака в 1995 р. мети – зняти бар'єри між країнами-учасниками до 2020 р. В м. Богора в 1994 р. СІЛА домовилися про створення між країнами-членами Азіатсько-Тихоокеанської економічної асоціації зони вільної торгівлі до 2010 р. серед розвинутих країн АТЕС, а до 2020 р. – для всіх країн регіону.

Особлива зацікавленість в глобалізації характерна для лідерів світової економічної ефективності – 30 держав-членів Організації економічної співпраці і розвитку (ОЕСР), в яких проживає більше десятої частини людства, але які володіють двома третинами світової економіки, міжнародної банківської системи, домінують на ринку капіталів, володіють можливістю втручання в будь-якій точці земної кулі, контролюють міжнародні комунікації, виробляють найбільш складні технологічні розробки, визначають процес технічної освіти.

Глобалізація виступає як перехід до домінування в політиці наднаціональних установ (ООН, НАТО, “Велика вісімка”), в економіці – транснаціональних корпорацій і наднаціональних органів (Всесвітній банк, Всесвітня торгова організація), формування глобальної культури, вироблення переважно одноманітного глобального образу життя.

Європейський Союз – це інтеграційна організація, головною метою якої є побудова більш тісного союзу європейських народів. Формування здійснюється поступово, по мірі укріплення інтеграційних процесів між державами і народами. Сучасний ЄС виступає як наддержавна організація політичної влади, на користь якої держави-члени добровільно обмежують свій суверенітет. Сучасний ЄС – це державоподібне утворення, що поступово еволюціонізує в бік повноцінної федерації. В той же час на сучасному етапі ЄС зберігає ще ряд загальних, аналогічних до міжнародної організації і конфедерації держав.

Сучасний світ є надзвичайно складним і динамічним, так як визначальним для цього процесу є посилення глобалізації, збільшення взаємодії економічних, політичних, соціальних, культурних, правових та інших чинників глобалізації. Під терміном “глобалізація” розуміється взаємозв'язок процесів інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового порядку, ослаблення функцій національної держави, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень як нових політичних акторів, формування спільної системи цінностей і принципів міжгрупових відносин. Під глобалізацією слід розуміти поступову трансформацію світового простору до єдиної зони, в якій вільно переміщуються капітали, товари, послуги, поширюються ідеї і пересуваються їх носії, стимулюючи розвиток сучасних інститутів та шліфуючи механізми їхньої взаємодії. Дати чітке і єдине визначення глобалізації складно, різні питання цього процесу є предметом вивчення багатьох наук, кожна з яких має свій науковий дискурс.

Поняття глобалізації ширше, чим поняття інтеграції. Якщо інтеграція означає зближення політичної, економічної, правової, духовно-культурної систем декількох держав і регіонів в процесі традиційної міждержавної співпраці, то глобалізація передбачає всеохоплюючий процес взаємодії і взаємовпливу практично всіх держав світу, хоча справа не тільки в об'ємі, але і в якості, формах і змісті такого взаємовпливу. Уявляється, що глобалізація має високий щабель і глибину взаємопроникнення норм, ідей, правил співпраці, конкретних стандартів спілкування, проте можлива лише на високому рівні розвитку цивілізації, так як формує спільні цілі і довготермінові інтереси людства на основі усвідомлення єдності світу перед зростаючою загрозою його виживання. Оцінюючи буття української людини у сучасному глобалізованому світі, необхідно враховувати різні фактори цього процесу, виходячи з перспективи. Послідовна реалізація курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу забезпечуватиме гарантії верховенства права, плюралістичної демократії, дотримання прав людини, розвиток громадянського суспільства, побудову соціально-орієнтованої ринкової економіки, формування національної ідентичності. Домінантою глобалізаційних економічних перетворень сучасного українського суспільства має стати широкомасштабна, всеохоплююча модернізація всіх сфер суспільно-економічного життя як консолідуюча основа розбудови незалежної, суверенної держави, в якій гармонійно поєднуються інтереси громадян українського суспільства та світової спільноти. Місце й роль України в глобалізаційних процесах залежить від багатьох факторів, серед яких визначальними є її природно-ресурсний і людський потенціали, рівень економічного і науково-технологічного розвитку, напрямок спеціалізації (в регіональному і світовому масштабі), стан інституціональної системи та зовнішньоекономічної інфраструктури.

В умовах сучасної глобалізації в деяких країнах змінюється тип держави. Істотно трансформується роль держави при включенні країн в регіональні інтеграційні об'єднання. Наприклад, Європейський Союз поступово перетворюється на конфедерацію – постійний союз держав, які зберігають незалежність, суверенне існування, об'єднане з метою координації своєї діяльності. На зміну національній державі приходить поняття загальноєвропейський простір, який має міжнародні владні інститути (ЄС, Рада міністрів ЄС, наддержавний виконавчий орган ЄС – Комісія ЄС, Європейський парламент, Суд ЄС, Економічний і соціальний комітет – консультаційний орган підприємців, профспілок. Ці структури не тільки об'єднують інтереси держав-членів ЄС, але і виконують наднаціональні об'єднуючі функції. В цих умовах замість національно-державних інтересів на передній план висуваються регіональні інтереси, а суверенітет стає чимось відносним.

Таким чином, повноцінна участь України у глобалізаційних світогосподарських процесах стане можливою лише за умови якісного вдосконалення всіх складових, які визначають становище країни у світовій економіці і міжнародних економічних відносинах, зокрема в євроінтеграційних процесах, у виборі оптимальної моделі взаємодії економіки України зі світовим господарством у таких вимірах, як геостратегічний, ринково-товарний, фінансово-інвестиційний, інституційний, культурний та ін. Хоча Україна є європейською державою (Центрально-європейський регіон), вона має певне коло інтересів поза межами регіону (насамперед Росією, Білоруссю, країнами СНД). Відомий політолог М. Михальченко підкреслює, що просування України в головному напрямку, тобто інтеграції з Центральною та Західною Європою, – шлях складний, але перспективний, який вимагає великих зусиль влади та народу, перебудови свідомості й способу життя людей, забезпечення умов розвитку відповідальності та свободи особистості, демократизації держави й модернізації політичної системи суспільства та економіки. Для України привабливою є європейська модель мислення як підґрунтя для узгодження інтересів країн з різним рівнем соціально-економічного розвитку.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші