Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Сучасні міжнародні системи та глобальний розвиток
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Роль самоорганізаційних процесів в євроінтеграції

В умовах глобалізації відбуваються самоорганізаційні і інтеграційні процеси, що призводять до формування єдиного всесвітнього простору. Ці процеси охоплюють майже усі сфери життєдіяльності. Глобальна економіка характеризується формуванням єдиного ринкового господарства. Після розпаду Радянського Союзу зникло протистояння між двома системами (капіталістичною та соціалістичною) і відбулось укріплення позицій США. Відповіддю на посилення економічних і політичних позицій США було створення ЄС, як конфедерації Європейських держав, яка поступово перетворюється у федерацію. Нині ведуться дискусії щодо визначення ЄС: одні вважають, що ЄС представляє собою конфедерацію держав, інші – федерацію, але нового типу.

Хоча Європейський Союз офіційно не визнається федеративним утворенням, але існують певні ознаки федерації. В умовах глобалізації, інтеграції, уніфікації, з одного боку, і намагань зберегти національну і регіональну ідентичність, іншого боку, європейський федералізм дуже важливий, так як він може примирити ці різно- направлені тенденції. Різні політичні сили по-різному ставляться до ідеї федералізації. Лівоцентристи – соціал-демократи, соціалісти і ліберали, християнські демократи виступають за федеративний устрій ЄС. Крайні політичні партії – комуністи, праві націоналісти, консерватори Великобританії і скандинавських країн – навпаки, є противниками наднаціональних форм інтеграції, вони виступають за співробітництво суверенних держав.

Прихильники федеративного устрою вважають, що принцип субсидіарності, який покладений в основу цього об'єднання, перешкоджатиме централізації влади в рамках ЄС. Існує думка, що реалізація принципу субсидіарності в рамкам ЄС сприятиме наближенню влади до громадян, для яких сьогодні характерна певна дистанційованість від політики, але федералізм суперечить класичній юридичній доктрині, яка надає перевагу національному суверенітету. Дослідження громадської думки “Євробарометром” свідчать: більшість європейців вважає, що в сфері діяльності національної держави має залишитись народна освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення.

В ЄС існує своєрідний дуалізм суверенітетів. Д. Сиджанскі вважає, що в федеративних державах, що мають тенденцію до посилення центральної влади, головне завдання полягає в гальмуванні зростаючої централізації, а в ЄС, навпаки, потрібне посилення влади інститутів Співтовариства, поки що надто слабих порівняно з органами влади держав-членів. Нині в ЄС існує багато суверенітетів, а це веде до того, що люди мають різні ідентичності. Існування різних ідентичностей може бути серйозною перешкодою на шляху інтеграції.

Вже сьогодні Європа одночасно є супердержавою із глобальною сферою інтересів, і регіональною наддержавою, що проводить на своїх зовнішніх кордонах політику, яка не має аналогів. Європейський союз є могутньою соціальною силою, що не має аналогів, і могутню соціальну силу, що радикально змінює звичні уявлення про інститути громадянського суспільства. Євроінтеграційні процеси можна визначити як цілком закономірні, їх описує теорія нелінійних динамічних систем, також відома як теорія хаосу, а в нашій країні як синергетика. Синергетика – це методологія природничих й соціальних наук, яка інтенсивно розвивається з кінця XX сторіччя.

Суспільство складається з окремих людей, поведінку яких хоча і можна передбачити, вивчаючи їхній характер, менталітет, психологічні реакції на певні подразники, потреби й інтереси (як вітальні, так і соціальні), але такий прогноз вимагає значних зусиль. Якщо ж намагатися вивчати суспільство, аналізуючи поведінку кожної окремої людини, то для такого аналізу потрібно багато часу і зусиль. Однак, реакція великих груп людей на тривалі соціально-економічні стимули може стати об'єктом точного статистичного аналізу.

Доречно зауважити, що чим більш об'ємна за своїм “людським наповненням” є соціальна інституція, тим виразнішими в ній є зв'язки й стосунки лінійності, і навпаки, у малих соціальних групах (сім'я, сільська община тощо) ознаки лінійності менш помітні й, відповідно, наростають тенденції до нелінійних комунікацій. У синергетичній теорії йдеться про нециклічну, неалгоритмічну поведінку нелінійних динамічних систем, яка не піддається керуванню традиційними лінійними методами.

Тенденції до урізноманітнення (диверсифікації) й непередбачуваності соціальної поведінки як індивідів, так і цілих соціальних груп, які протистоять протилежним “лінійним” тенденціям до універсалізації й уніфікації можна розглядати як динамічний хаос. Саме такий стан зараз спостерігається на європейському просторі. Європа існує в рамках єдиної по відношенню до решти світу західної цивілізації. Але європейська культура може вважатися єдиною тільки при абстрактному погляді на неї; всередині неї існують романська, німецька і британська соціальні моделі з їх різними цінностями і принципами, діалог між якими може продовжуватися впродовж життя багатьох поколінь і не повинен форсуватися політичними засобами. Європі належить пройти складний шлях утворення єдиної політичної системи, спираючись на одвічно європейські традиції громадянського суспільства.

Динамічний хаос – стан надмірної залежності системи від початкових параметрів: малі причини – великі наслідки, відомий ще як ефект “метелика”. До подібного “хаосу” відносяться різні прикрі випадковості, починаючи від капризів погоди і спалаху епідемій й закінчуючи фінансовими кризами й соціально-політичними революціями. Тому Європа не експортує економічні, соціальні й політичні технології, європейська ідентичність формується природним чином, її становлення не вимагає прискорення, а вплив Європи на зовнішній світ виявляється позитивним, комплексним і ненасильницьким.

Європа сьогодні є справжнім новатором в багатьох сферах людської життєдіяльності. Під впливом самоорганізаційних процесів формується єдиний для країн Європейського союзу інститут громадянства, йде процес формування наднаціонального громадянського суспільства за допомогою самоорганізаційних процесів і створення відкритого суспільства в масштабах всієї Європи. Міждержавні коаліції типу ООН або НАТО набувають ситуативних рис, трансформуючись “під проблему”

Слід усвідомити, що інтеграційні процеси в Європі багато в чому носять політичний характер, точніше, спираються на політичні рішення, що випереджають економічну потребу. Але ці політичні ініціативи й угоди були 6 приречені на провал, якби не відповідали економічним інтересам, в першу чергу господарюючих суб'єктів, якби вони заважали самоорганізаційним процесам, що відбуваються в Європі. Економіка немов би наздоганяла політичні рішення, а останні, в свою чергу, корегувалася залежно від успіхів або невдач в процесі співпраці.

Таким чином, можна зазначити, що напрямки організаційних і самоорганізаційних процесів в утворенні Євросоюзу співпадали.

Складний і суперечливий економічний і геополітичний розвиток світового співтовариства, ті самоорганізаційні процеси, які його обумовлюють, супроводжується час від часу загостренням кризових соціальних та економічних процесів. Посилюється транснаціоналізація економіки.

На підставі сказаного, можна зазначити, що соціальні формації в своєму історичному розвитку здійснюють фазові переходи, або, об'єднуючись і стаючи єдиною системою, або розпадаючись на складові підсистеми. Так із інституту сім'ї під впливом самоорганізаційних процесів виникає община, яка перетворюється на державу. Виникнення стабільних суспільних утворень можна порівняти з центрами конденсації, навколо яких утворюється краплина рідини. Таким чином, сильний центр приєднує до себе периферійні утворення.

Держава, яка має сильну владу, і підтримує суспільний порядок, розширює свої кордони. В тому випадку, коли на периферії держави виникають порівняно сильні організаційні утворення, між ними і центром може виникнути напруга, яка призводить до флуктуацій й турбулентності і може викликати розпад системи. В сучасному світі в якості об'єднуючих центрів виділяються територіальні ядра економічного розвитку. Економічні центри для збереження регулюючого статусу розширюють і посилюють сферу свого впливу, залучаючи до своїх систем нові країни на вигідних для них умовах або відмовляючи новим країнам-кандидатам у такому союзі у зв'язку з можливою потенціальною загрозою для власного добробуту. Вони залишають їх як резерв впливу в майбутньому і використовують своє монопольне геоекономічне становище для експансії у ці країни.

Слід відмітити, що навіть в близьких за господарським і політичним порядком країнах Західної Європи єдиний ринок утворювався протягом десятиліть, проходячи певні етапи і поступово втягуючи в себе всі нові території. Його створення демонструє ефективність самоорганізаційних процесів в Євроінтеграції. Та і сьогодні не можна ще сказати, що створення єдиного ринку в ЄС (навіть в рамках старих країн-членів) остаточно завершене. Національні економіки все ще володіють чималою специфікою, що породжує нерівність господарських умов при формальній свободі переміщення товарів, послуг, капіталів і людей. Разом з тим навряд чи хтось стане стверджувати, що формування єдиного економічного простору в Західній Європі не вдалося.

Однак, незважаючи на успіх саморганізаційних процесів, в даний час не існує і в найближчому майбутньому не передбачається поява повністю інтегрованого, відкритого світового ринку праці, технологій, товарів і послуг до тих пір, поки існують окремі держави (або альянси декількох держав, такі, як Європейський Союз) з урядами, покликаними захищати інтереси власних громадян і фірм, що знаходяться під їх юрисдикцією, в умовах глобальної конкуренції. Більше того, державна приналежність корпорації цілком співвідноситься з корпоративною поведінкою. Європейські компанії систематично одержували допомогу як від власних урядів, так і від Європейського Союзу у сфері технологій і захисту ринків.

В умовах глобальної ринкової держави в “цивілізованому” західному варіанті дедалі більше перетворюються на орган обслуговування економічно найефективніших верств населення й далеко меншою мірою турбуються щодо аутсайдерів та маргіналів.

В умовах глобалізаційних процесів групи високоосвічених фахівців, що говорять на одній мові відносно технології, ринкових відносин, професій, і які поділяють однаковий стиль життя, матимуть між собою набагато більше спільного, ніж з бідними людьми власної країни, іншими за своєю психологією, звичками і матеріальним добробутом. Соціальні суперечності і нестійкість в сучасному світі істотні. Ще більш вони загостряються зміною демографічної ситуації. Якщо в 1950 р. населення Землі складало близько 2,5 млрд, чоловік, то в 2000 р. воно зросло до 6 млрд, чоловік. Прогнози демографічної ситуації хоча й різняться досить радикально, єдині в головному – населення Землі буде зростати.

Багата Європа, в якій існує майже найвищий рівень життя, характеризується негативним приростом населення, що обумовлений, в першу чергу, орієнтацією як чоловіків, так і жінок на кар'єру, в результаті чого вік, в якому молоді люді вступають у шлюб, наближається до ЗО років, до того ж є необхідність не лише прогодувати дитину, а й дати їй відповідну освіту (що теж не дешево), без якої неможливо зайняти в розвиненому суспільстві високого статусу.

В той же час Європа оточена країнами з низьким рівнем життя (а саме Африки та Азії, бо на пострадянському просторі незважаючи на зниження рівня життя продовжує діяти Європейська демографічна модель), в яких жінки виходять заміж у 14-15 років, традиційно прийнято в родинах мати багато дітей (це пов'язано з високим рівнем дитячої смертності, яке мало місце до принесення в ці країни західної медицини, а також з тим, що в примітивному суспільстві мати багато дітей є економічно вигідним, бо вони дуже рано починають допомагати по господарству). В цих країнах зростає чисельність населення, саме тому за законами самоорганізації спостерігається неминуча міграція бідного населення із зон високого демографічного тиску, в зони низького демографічного тиску. В Євросоюзі можуть різко загостритися внутрішні протистояння між багатством і бідністю, елітами і маргіналами, а також зовнішні протиріччя: наслідком економічного процвітання центру стають зростаюча залежність та знедолення народу периферії.

Інтереси економічних центрів не мають ні просторових, ні галузевих меж, вони проникають в усі сфери суспільної діяльності інших країн (економіку, мораль, спосіб життя та ін.), не враховуючи інтересів периферії. Це призводить до того, що збільшуються диспропорції у виробництві та рівні життя людей, а також все більше послаблюються механізми самозахисту окремих найбідніших країн та регіонів. Природно, що у відповідності до законів самоорганізації, фінансові ресурси іноземних інвесторів направляються переважно у високоприбуткові сфери з найшвидшим оборотом капіталів. Це забезпечує швидке повернення капіталів і процентів, і сприяє росту економічної могутності розвинутих країн. Нав'язані насильницьким чином слаборозвинутим країнам галузі і сфери економічної діяльності за допомогою певних систем опитування, збуту продукції та інших механізмів призводять до зростання відставання цих країн від економічних центрів, підпорядкування їх економіки.

Суспільство представляє собою складну дисипативну систему, яка містить і детерміністичні, і стохастичні елементи. Детерміністичними елементами суспільства виступають соціальні інститути, які мають доступ до влади та завдають організуючого впливу, спрямованого на свідоме підтримання стабільності всієї системи. Стохастичні елементи соціальної системи – це окремі особистості в процесі їх самореалізації, першоджерелом якого є суперечність між бажаним та існуючим і які, будучи реальним включенням людини в соціальні процеси, в певні періоди нестійкості суспільства здатні спричинити зміни на макрорівні.

Україна, з одного боку, географічно розташована в Європі, має високий інтелектуальний і технологічний потенціал, а з іншого, має майже непрацюючу економіку й низький рівень життя. Низькі показники конкурентоспроможності України не дозволяють приймати на рівних участь у глобалізаційному та євроінтеграційному процесах. Як показує досвід країн Латинської Америки, що розбухають за критеріями ВВП, але вони, як і раніше, жебракують, без успішного входження в глобальну економіку. Ці країни втрачають головне – можливість використовувати плоди економічного зростання для підвищення життєвого рівня народу.

Що стосується політичного устрою в Україні, слід відмітити, що олігархія в політиці “проростає” з ієрархічної структури українського соціуму і є своєрідною формою його самоорганізації. Зрозуміло, що за таких обставин реальний демократичний розвиток України та її інтеграція в ЄС серйозно ускладнюються. Але, як свідчить досвід Італії, Іспанії, Португалії, Греції, типологічно подібні різновиди плюралістичної олігархії можуть згодом успішно адаптуватися до вимог демократичного розвитку.

Власники українського капіталу виконують більше роль рантьє, продаючи на Захід сировину і не вкладаючи коштів у розробку наукомістких технологій, які дають конкурентні переваги на світовому ринку. Немає сумніву, що українська продукція взагалі не зможе конкурувати на світовому ринку без розвитку фундаментальної науку і форсування на цій основі наукомістких технологій. Це породжує замкнуте коло: велика наука – це доля лише декількох країн, найбільш економічно розвинених, а без прогресу науки і наукомістких технологій Україна залишається неконкурентоспроможною.

Не вирішуються питання активізації українського капіталу і при формуванні спільних підприємств із зарубіжними суб'єктами, тому що найбільш активну роль в економічному процесі у такому випадку відіграє іноземний вільний капітал. Це забезпечує перерахування за кордон процентів на капітал завдяки економічному зростанню спільних підприємств. Такий характер співробітництва з монополіями згубно впливає на платіжний баланс України, на процес нагромадження в цілому, стримує можливості розвитку їх науково-технічного і технологічного прогресу, ресурсного забезпечення. Усе це посилює залежність від зовнішніх інвесторів, негативно позначається на здатності самостійного вибору.

Відповідно до самоорганізаційних процесів, що відбуваються в Європі, просування в напрямі європейської інтеграції – найкращий зовнішній легітимізатор внутрішньої ситуації в Україні і, зокрема, особливого становища фінансово промислових груп. Проте, для того щоб українські ФПГ стали визнаною Європою формою самореалізації приватного та корпоративного капіталу, останнім потрібно пройти ще значний шлях, який передбачає внутрішню модернізацію, налагодження принципово нових форм взаємовідносин із державою, оптимізацію власної присутності в політиці, встановлення ефективної системи вирішення корпоративних конфліктів і, зрештою, демонстрацію західним партнерам амбіцій та потенціалів, здатних сприяти модернізації української економіки, суспільства в цілому.

Сьогодні передові країни будують соціальну ринкову економіку, але не ринкове, а справедливе суспільство, законами світового розвитку стають самоорганізаційні закони, згідно з якими здійснюється глобалізація та євроінтеграція. Проте в соціумі ще існує феномен хаосу, який в суспільному й міжнародному житті зовсім не означає щось недетерміноване, неконтрольоване і непередбачуване, нестабільне й безладне. Трансформації в Україні не були синхронізовані, органічно пов'язані, інтегровані з глобальними трансформаціями. Це парадоксально допомогло Україні уникнути ряду глобальних ударів. Глобальні трансформації мають характер рушійної сили, яка потенційно могла б використовуватись і в Україні.

Важливим аспектом цього “порядку в хаосі” є перманентна трансформація “правил гри” – актуальних кодів керування світовими процесами. Нові цінності, організаційні схеми і принципи підривають колишні старі інституції, знецінюючи звичні коди влади.

Українські державні лідери не зуміли зрозуміти характер і суть величезної метаструктури розвитку, якою є процес світової глобалізації і інтеграції. Тому наші внутрішні трансформації були і тепер є злоякісними і негативними для України, їх називають “радикальними реформами” лише ті, кому це вигідно і хто сьогодні цинічно гордиться тим, що він є олігархом.

Процеси переходу від порядку до хаосу відбувалися в Україні, коли вона після проходу точки біфуркації, якої можна вважати проголошення незалежності, і потрапила у атрактор, який мав ознаки “дикого” капіталізму і приводить до створення кланово- олігархічного правління. Протилежності порядку й хаосу однаково згубні для людини й людства. Усе нове народжується через хаос, який у кризовій біфуркаційній зоні надає можливість відійти від попередньої траєкторії розвитку й переключитися на якісно новий атрактор. Самоорганізаційні процеси відбуваються, таким чином, що Україна вступає до нового атрактору, до нового порядку, і найбільш ймовірно, що цей атрактор приведе Україну до вступу в Євросоюз.

Таким чином, можна зазначити, що в основі євроінтеграції лежать самоорганізаційні процеси; економічні центри для збереження регулюючого статусу розширюють і посилюють сферу свого впливу, залучаючи до своїх систем нові країни; відповідно до самоорганізаційних процесів, що відбуваються в Європі, просування в напрямі європейської інтеграції – найкращий зовнішній легітимізатор внутрішньої ситуації в Україні і, зокрема, особливого становища фінансово промислових груп; Україна вступає до нового атрактору, який, найбільш ймовірно приведе Україну до вступу в Євросоюз.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші