Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Експертизи у судочинстві України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Процесуальні та організаційні основи застосування спеціальних знань у судочинстві України

Процесуальні аспекти діяльності експерта і спеціаліста

Зростанню значущості використання спеціальних знань в адміністративному, господарському, кримінальному та цивільному судочинстві сприяло розширення обсягу регламентуючих їх норм у ГПК, КАС, КПК та ЦПК, у тому числі й тих, що визначають порядок призначення (залучення експерта) й проведення експертиз.

В Україні процесуальну правову основу судової експертної діяльності становлять Господарський, Кримінальний, Цивільний процесуальні кодекси та Кодекс про адміністративні правопорушення. Відповідно до вимог зазначених кодексів експертом у судовому процесі може бути будь-яка особа, котра володіє спеціальними знаннями. Так, у ст. 69 КПК зазначається, що експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, яке дозволяє отримати відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення і дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери знань зазначеної особи. ГПК відносить судового експерта до категорії учасників судового процесу. Згідно з ч. 1 ст. 31 ГПК у судовому процесі може брати участь судовий експерт. Наведена процесуальна норма також визначає права та обов'язки судового експерта, порядок його відводу та участі у процесі. ЦПК у статтях 57, 58 і 59 встановлює порядок призначення експертизи, обов'язки і відповідальність експерта та його процесуальні права, а у статтях 60 та 61 ЦПК – йдеться про висновок експерта й визначення додаткової та повторної експертиз.

Згідно з ч. 1 ст. 242 КПК експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Безсумнівно, що з прийняттям нового, а сьогодні вже чинного КПК, якісним змінам піддався весь зміст кримінального процесуального законодавства. Це відбулося завдяки проголошенню визначальною концептуальною правовою засадою охорону прав і свобод людини, яка втягнута у сферу кримінального судочинства. На основі забезпечення принципу змагальності процесу, недоторканності прав і свобод людини, поваги до честі й гідності, презумпції невинуватості, права на професійну юридичну допомогу і захисту на будь-якій стадії судочинства сформовані процесуальні норми, що регламентують застосування інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві і в першу чергу – судової експертизи. У силу того, що висновок експерта являє собою одне з джерел доказів, призначення й проведення судової експертизи зачіпає певні права учасників процесу. Крім того судова експертиза є джерелом об'єктивної інформації, отриманої на основі спеціальних знань. Отже, сьогодні можна впевнено стверджувати, що введення до вітчизняного КПК статті, яка регламентує порядок залучення експерта (ст. 243), сприятиме реальному втіленню принципу рівності всіх учасників процесу.

Частиною 1 ст. 243 КПК передбачено, що сторона обвинувачення залучає експерта за наявності підстав для проведення експертизи, у тому числі за клопотанням сторони захисту чи потерпілого. Виходячи з аналізу ст. 110 КПК можна встановити, що таке рішення має оформлятися постановою. Постанова повинна складатися: з вступної частини, у якій вказуються відомості про місце і час прийняття постанови, прізвище, ім'я, по батькові, посада особи, яка прийняла постанову; з мотивувальної частини – зміст обставин, що є підставами для прийняття постанови, мотиви прийняття постанови; з резолютивної частини, в якій зазначаються: відомості про зміст прийнятого процесуального рішення; місце і час його виконання; особа, якій належить виконати постанову; можливість і порядок оскарження постанови. Постанова про призначення судової експертизи крім вказаних вище даних повинна містити й таку інформацію: підстави для проведення експертизи; прізвище експерта або назва експертної установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок (предмет конкретної експертизи), об'єкти, які мають бути досліджені, а також інші матеріали, що надаються експертові для ознайомлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової. Надання стороною захисту висновку експерта можна розглядати як одну, серйозну, альтернативу можливостям використання спеціальних знань стороною обвинувачення. Не регламентувавши процедуру отримання висновку експерта й зміст документа, яким сторона захисту може призначити експертизу, законодавець узаконив висновок як форму цього виду доказів. З одного боку, КПК дозволив стороні захисту залучати експерта для проведення експертизи, а з іншого – не надав адвокату необхідного процесуального інструментарію для повноцінного використання ним можливостей експертизи. Законодавець не визначив, який саме документ про залучення експерта складає сторона захисту (клопотання, адвокатський запит, угода) і які обов'язкові реквізити повинен мати цей документ. Лише у п. 1.8 Інструкції про призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мін'юсту України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5, зазначено, що підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження (далі – документ про призначення експертизи (залучення експерта), в якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. Оскільки законодавець не висуває будь-яких вимог до такого документа, вважаємо, що його доцільно складати за змістовою аналогією з процесуальним документом (постановою про призначення експертизи), яким залучає експерта сторона обвинувачення.

Відповідно до ч. 2 ст. 243 КПК тільки сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової. Про аналогічне право потерпілого у даній нормі не йдеться. У ч. З ст. 244 КПК зазначено, що клопотання про залучення експерта розглядається слідчим суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, не пізніше п'яти днів із дня надходження клопотання до суду. Особа, яка подала клопотання, повідомляється про місце і час його розгляду. У ч. 7 ст. 244 КПК встановлено, що до ухвали слідчого судці про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені перед експертом особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, що звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, лише обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.

Стаття 74 КАС встановлює способи забезпечення доказів, якими є: допит свідків; призначення експертизи; витребування та огляд письмових і речових доказів, у тому числі за місцем їх знаходження. Чинне адміністративне процесуальне законодавство закріплює певний порядок призначення судової експертизи для вивчення, перевірки, аналітичного дослідження, кількісної та якісної оцінки кваліфікованим фахівцем, установою, організацією певних обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла. Частина 1 ст. 81 КАС встановлює, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу. Під час провадження в адміністративній справі питання щодо призначення експертизи має вирішувати суд, постановивши про це відповідну ухвалу. Вирішуючи питання про доцільність призначення судової експертизи, суд повинен врахувати низку обставин, серед яких найважливішими є такі: чи має значення для справи факт, який експерт повинен встановити; чи потрібні спеціальні знання для встановлення даного факту; чи доведений цей факт уже зібраними у справі доказами; чи наявні наукові можливості для проведення певного виду судової експертизи.

Законодавцем встановлено, що суд може призначити експертизу під час підготовки справи до судового розгляду (п. 1 ч. 2 ст. 110 КАС). У всіх випадках обов'язковим є надходження до суду заяви від осіб, які беруть участь у справі, з клопотанням про призначення експертного дослідження для встановлення тих чи інших обставин у справі, про що свідчить ст. 75 КАС. Важливого значення набуває встановлення законодавцем у частинах 2, 3 ст. 81 КАС додаткових прав осіб, які беруть участь у справі. Такими правами вони наділяються при призначенні і проведенні експертизи, а також у процесі дослідження висновку експерта; зокрема, вони мають право просити суд провести експертизу у відповідній судово-експертній установі, доручити її конкретному експерту.

Статтею 57 ЦПК встановлено, що для з'ясування обставин, які мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя у порядку забезпечення доказів і під час розгляду справи може призначити експертизу. Частиною 2 ст. 57 ЦПК визначено, що експертизу провадять на суді або поза судом, коли це потрібно за характером дослідження або коли об'єкт дослідження неможливо доставити до суду. Призначаючи експертизу та встановлюючи коло питань, які слід поставити перед експертами, суддя або суд повинен з цього приводу врахувати пропозиції сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відхилення питань, запропонованих особами, які беруть участь у справі, суд зобов'язаний мотивувати (ч. З ст. 57 ЦПК). В ухвалі про призначення експертизи належить зазначити, з яких питань потрібні висновки експертів і кому доручається провести експертизу (ч. 4. ст. 57 ЦПК).

Відповідно до п. 1 ч. 1. ст. 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві. Завданням господарського судочинства є правильний та оперативний розгляд і вирішення господарських спорів, що неможливо зробити без дослідження та оцінки доказів у справі.

Господарське процесуальне законодавство відносить судового експерта до категорії учасників судового процесу. Так, згідно з ч. 1 ст. 31 ГПК у судовому процесі може брати участь судовий експерт. Наведена процесуальна норма також визначає права та обов'язки судового експерта, порядок його відводу та участі у процесі. Суттєвим, на наш погляд, є те, що судовий експерт, оскільки це необхідно для дачі висновку, має право знайомитися з матеріалами справи, брати участь в огляді та дослідженні доказів, просити господарський суд про надання йому додаткових матеріалів. У зазначеній процесуальній нормі законодавець передбачив лише два випадки, коли судовий експерт має право відмовитися від дачі висновку: якщо він не має необхідних знань для виконання поставленого перед ним завдання; якщо наданих матеріалів йому недостатньо. Разом з тим, як сторони, так і прокурор не позбавлені процесуальної можливості заявити відвід судовому експерту, якщо він особисто, прямо чи побічно, заінтересований у результаті розгляду справи, якщо він є родичем осіб, які беруть участь у судовому процесі, а також з мотивів його некомпетентності. Згідно з ч. 7 ст. 31 ГПК питання про відвід експерта вирішується суддею, який виносить з цього приводу ухвалу.

Експерт стає учасником процесу з моменту винесення судом ухвали або слідчим, прокурором – постанови про призначення експертизи. Підставу для призначення судової експертизи можна розглядати у двох аспектах: юридичному і фактичному. Під юридичною підставою розуміється правова норма, яка уповноважує за необхідності (або зобов'язує у певних випадках) призначити експертизу. Саме через неї санкціонований вступ суду, що розглядає справу, у відповідні відносини з особою, яка володіє спеціальними знаннями, та іншими учасниками справи, що розглядається, заінтересованими у результаті експертизи, а також гарантована реалізаціях цих відносин. Фактичною підставою призначення експертизи є потреба у використанні судом (органом досудового розслідування) спеціальних знань, якими володіють експерти, для з'ясування обставин, що можуть бути встановлені тільки за їх допомогою.

Підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (чи органом), або письмове звернення потерпілого або сторони захисту в кримінальному провадженні, в якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються. Процесуальним документом підстава проведення експертизи визнається і в окремих нормативно-правових актах, наприклад в Інструкції "Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень", затвердженій наказом Мін'юсту України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5 і зареєстрованій у Міністерстві юстиції України 2 січня 2013 р. за № 1/22533.

Призначення судової експертизи – складний процес, який є результатом реалізації як повноважень суду, так і ініціативи осіб, які беруть участь у справі. Тому при визначенні наявності або відсутності підстав для призначення судової експертизи суди не повинні ігнорувати позицію осіб, які є учасниками процесу. Вирішуючи питання про доцільність призначення експертизи в адміністративній, господарській, цивільній справі, суд повинен враховувати не лише те, чи має значення для справи факт, який експерт повинен встановити, а і те, чи можна його довести за допомогою інших зібраних у справі доказів та якими є реальні можливості судової експертизи.

Для призначення експертизи суд виконує такі дії: з'ясовує обставини, що мають значення для дачі експертного висновку; пропонує учасникам судового розгляду письмово подати питання, які вони бажають поставити перед експертом; оголошує ці питання, а також питання, запропоновані судом; заслуховує думки учасників судового розгляду з приводу поданих питань; у нарадчій кімнаті обмірковує всі питання, виключає ті з них, що виходять за межі компетенції експерта або не стосуються предмета доказування, формулює питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи, остаточно визначає коло питань, що виносяться на вирішення експертизи, і виносить ухвалу (постанову) про її призначення; оголошує в судовому засіданні ухвалу (постанову) про призначення експертизи і вручає її експертові; після проведення експертом досліджень, складення й оголошення експертного висновку приєднує його до справи; допитує експерта з метою роз'яснення й доповнення ним висновку. Отже, суд, розглядаючи питання, представлені особами, які беруть участь у справі, повинен виключити ті з них, які не мають відношення до справи чи виходять за межі компетенції експерта, або сформулювати їх з власної ініціативи. Так, наприклад, в адміністративному судочинстві при вирішенні справ про адміністративні правопорушення в галузі охорони природи сторонами пропонуються питання, розв'язання яких не входить до компетенції судово-екологічної експертизи, і тому відповіді на них експерти не дають, зазначаючи це в своїх висновках. За межі компетенції судово-екологічної експертизи виходять питання щодо правової оцінки фактичних обставин справи, оцінки вартості збитків від вирубування лісу, забруднення ґрунтів, загибелі скота, вартості відновлювальних заходів тощо.

Головною вимогою до ухвали суду про призначення експертизи є викладення мотивів, з яких суд дійшов висновку про необхідність призначення судової експертизи, та наявність чіткого переліку питань, які ставляться перед експертом. Стаття 86 ГПК встановлює вимоги, яким повинна відповідати ухвала суду, а саме – стислий виклад суті спору або змісту питання, з якого виноситься ухвала, а також мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство. Отже, якщо суд при призначенні експертизи відхилить питання, запропоновані сторонами та/або прокурором, в ухвалі обов'язково мають бути зазначені мотиви таких дій суду. Статтею 144 ЦПК передбачено, що експертиза призначається ухвалою суду, в якій зазначаються: підстави і строк для проведення експертизи; питання, щодо яких потрібні висновки експертів; ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. При визначенні об'єктів і матеріалів, що підлягають направленню на експертизу, суд у необхідних випадках вирішує питання щодо відібрання відповідних зразків. Це головний процесуальний документ і юридичний факт, що зумовлює виникнення всієї системи процесуальних відносин з приводу експертизи. Без такої ухвали судді неможливими є ні поява експерта у процесі як особливої процесуальної фігури, ні проведення експертного дослідження. Жоден інший документ не може замінити собою ухвали суду про призначення експертизи. Правильне визначення підстав призначення судової експертизи має подвійне значення: допомагає точно обрати вид експертизи і в цілому окреслити компетенцію експерта в майбутньому дослідженні.

Про призначення судової експертизи в господарському процесі виноситься ухвала, в якій крім відомостей, передбачених ч. 2 ст. 86 ГПК, зазначаються, зокрема: обставини справи, які мають значення для проведення судової експертизи; підстави та мотиви призначення судової експертизи, у тому числі додаткової, повторної, комісійної, комплексної експертиз; організація або особа, якій доручається проведення судової експертизи; перелік питань, що потребують роз'яснення; мотиви, за якими відхилено пропозиції учасників судового процесу стосовно проведення судової експертизи; об'єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи тощо), які надаються судовому експерту, а якщо йдеться про об'єкти, які не може бути доставлено до суду чи судовому експерту (наприклад нерухоме майно), – їх місцезнаходження; обов'язок експертної організації (експерта) надіслати копії експертного висновку сторонам згідно з ч. 1 ст. 42 ГПК; сторона, на яку покладено оплату витрат з проведення судової експертизи; попередження судового експерта про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384 і 385 КК.

У п. 5 ст. 81 КАС зазначено, що в ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Частиною 1 ст. 144 ЦПК також зазначено, що в ухвалі суду експерт попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Відповідне попередження про кримінальну відповідальність адміністративний, цивільний суд зазначають у своїй ухвалі, що є гарантією об'єктивності та достовірності як проведеного експертного дослідження, так і висновку експерта.

Проведення експертизи можуть ініціювати крім суду також особи, які беруть участь в адміністративній, господарській, цивільній справі. Подання клопотання про призначення експертизи особами, які беруть участь у справі, свідчить про реалізацію передбаченого у ГПК, КАС, ЦПК принципу диспозитивності, який надає право сторонам на свій розсуд розпоряджатися своїми правами, зокрема й правом клопотання про проведення судової експертизи.

Окремої уваги заслуговує вирішення питання щодо того, на якій стадії адміністративного, господарського, цивільного процесу можна призначити експертизу. КАС, ГПК, ЦПК допускають призначення експертизи як при підготовці справи до судового розгляду, так і в процесі розгляду. Стаття 32 ГПК, ст. 74 КАС, ст. 57 ЦПК серед способів забезпечення доказів, поряд із поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі, із допитом свідків, оглядом письмових і речових доказів, називає і такий, як призначення експертизи. Із заявою про забезпечення доказів відповідно до вимог ч. 2 ст. 73 КАС, ч. З ст. 133 ЦПК особи мають право звернутися до відкриття провадження у справі.

Особа набуває права та несе обов'язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Невиконання цих вимог робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатись як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката, сторони. За необхідності з'ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатись первинною.

Для проведення експертизи до експертної установи (експерту) надаються: документ про призначення експертизи (залучення експерта), об'єкти, зразки для порівняльного дослідження і, за клопотанням експерта, – матеріали кримінального провадження (протоколи оглядів з додатками, протоколи вилучення речових доказів тощо) або матеріали судової справи. У документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, яка призначила експертизу (залучила експерта); назва суду; назва справи (кримінального провадження) та її номер; обставини, які мають значення для проведення експертизи; підстави для призначення експертизи; прізвище експерта або назва експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, які виносяться на вирішення експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню, із зазначенням точного найменування, кількості, міри, ваги, серії та номера (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Експертне дослідження і висновок судового експерта мають різний процесуальний статус. Висновок експерта, який (експерт) призначений за вільним вибором суду, є самостійним засобом доказування, тоді як експертне дослідження розглядається як елемент доводів сторін, частина їх пояснень. Висновок фахівця за результатами експертного дослідження не виокремлюється з пояснень сторін, суд не вирішує питання – прийняти його чи не прийняти – у відриві від пояснень. Відповідно до чинного законодавства на замовлення адвокатів, захисників та осіб, які самостійно захищають свої інтереси, та їх представників, нотаріусів банківських установ, страхових компаній, а також інших юридичних і фізичних осіб виконуються експертні дослідження, що потребують спеціальних знань і використання методів криміналістики і судової експертизи. Результати експертних досліджень викладаються у письмових висновках експертних досліджень згідно з чинним законодавством України. Підставою для проведення експертного дослідження є письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи) з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються. Наприклад, дослідження було проведене експертною установою не за ухвалою суду, а на прохання громадянина або його представника (адвоката) – сторони в процесі, яка потім заявила суду клопотання про допущення в процес акта експертизи в якості висновку експерта. Таким цей акт не може бути визнаний, адже не дотримано процесуального порядку одержання судового доказу.

Мають місце випадки відмови адміністративних, господарських, цивільних судів у долученій до матеріалів справи висновку експерта, якщо експертиза відповідає на питання, які не відносяться до матеріалів справи. Зазвичай це відбувається тоді, коли висновок спеціаліста (акт експертного дослідження) отримано без призначення експертизи судом, тобто не в процесуальній формі, а за ініціативою однієї із сторін.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Наприклад, у справах про встановлення батьківства головним юридичним фактом є походження дитини від даної особи, і цей факт можна доказувати будь-якими допустимими засобами доказування. Однак є очевидним, що матеріально-правовий факт походження дитини містить спеціальні елементи, котрі можуть бути оцінені як біологічні (у широкому розумінні слова) і які традиційними доказами (поясненнями сторін, показаннями свідків, письмовими доказами) встановити вкрай важко. Висновок експерта у такому разі є необхідним доказом, хоча доказова сила його оцінюється за загальними правилами у порівнянні і в сукупності з іншими доказами у справі.

Орієнтовний перелік питань, що можуть бути поставлені при проведенні відповідного виду експертизи, наведено в Науково-методичних рекомендаціях з питань підготовки і призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р.у № 53/5, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 3 листопада 1998 р. за № 705/3145 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26 грудня 2012 р. № 1950/5). Слід враховувати, що цей перелік є саме орієнтовним, а не обов'язковим для формулювання питань певної експертизи і, водночас, не потребує перенесення всіх перелічених питань до відповідного процесуального документа, яким призначено конкретну експертизу.

Вилучення об'єктів, що підлягають дослідженню, та відібрання зразків для експертних досліджень оформлюються протоколом згідно з вимогами процесуального законодавства. У них крім загальних реквізитів такого роду документів зазначається, які саме зразки були вилучені або відібрані, їх кількість, умови відбору або вилучення, а також інші обставини, що мають значення для вирішення поставлених питань. Протокол підписується всіма особами, які брали участь у вилученні об'єктів, відібранні зразків.

Висновок експерта і висновок експертного дослідження (спеціаліста) у теоретичному та практичному аспектах як засіб доказування відрізняються від інших груп засобів доказування, оскільки вони водночас мають ознаки засобів доказування, які закріплюють особисті докази, та засобів доказування, що застосовуються для дослідження предметів. Зазначене дістає вияв у тому, що і у висновку експерта, і у висновку спеціаліста викладаються думки конкретних осіб, які не заіетересовані у вирішенні справи та які мають спеціальні знання щодо шуканого факту. Висновок експерта і висновок спеціаліста мають надаватися до суду на паперовому носії та засвідчуватися власним підписом експерта чи спеціаліста.

У нормах процесуального законодавства України (ст. 42 ГПК, ст. 82 КАС, ст. 101 КПК, ст. 147 ЦПК), де йдеться про висновок експерта, визначені окремі з вимог, перш за все законодавчо визначено найменування документа – "висновок експерта". Цей документ призначено лише для оформлення експертного дослідження, проведеного в межах відповідної процесуальної форми. Отже, як джерело доказів чи засіб доказування є допустимим не будь-який документ, складений особою, яка володіє спеціальними знаннями, а саме висновок експерта. Не може вважатися актом судової експертизи висновок спеціаліста, наданий заявникові (юридичній чи фізичній особі) на підставі його заяви, – навіть якщо відповідний документ має назву "висновок судового експерта" або подібну до неї, оскільки особа набуває прав і несе обов'язки судового експерта тільки після одержання нею ухвали про призначення експертизи.

Висновок експерта, хоч і не має для суду обов'язкової сили, наділений низкою особливостей, які відрізняють його від інших доказів: якщо дані спеціального характеру (відомості), які містяться у висновку експерта, мають зв'язок із предметом доказування у справі, то вони не можуть бути замінені ніякими іншими засобами доказування, оскільки останні або не містять інформації спеціального характеру, або містять цю інформацію у такому вигляді, що потребує застосування спеціальних знань і навичок для її виявлення і надання їй вигляду, доступного для сприйняття, дослідження і оцінки особами, які не володіють спеціальними знаннями (суб'єктами доказування); необов'язковість висновку експерта для суду, що означає оцінку його за загальними правилами оцінки доказів. Суд при цьому може не погодитися з висновками експерта, однак у такому разі він повинен призначити додаткову або повторну експертизу залежно від причин незгоди або обґрунтувати своє рішення на одному з прийнятих ним експертних висновків; результати несудових експертиз (наприклад висновок аудитора), відомчих перевірок, які мають відношення до предмета доказування, не виключаються з числа доказів у справі (якщо відповідають пред'явленим вимогам), однак вони не можуть замінити експертного висновку, який відповідає вимогам процесуального законодавства.

Відповідно до ст. 43 ГПК, ст. 86 КАС, ст. 94 КПК, ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Засобом перевірки висновку експерта в адміністративному, господарському, кримінальному та цивільному процесі слугують показання експерта, інші докази, надані учасниками процесу, і порівняння висновку з останніми.

Основною процесуальною функцією спеціаліста є сприяння суду в дослідженні доказів. Спеціаліст може бути залучений до участі в адміністративному, цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги при вчиненні процесуальних дій. Про залучення спеціаліста в господарський процес дає роз'яснення Вищий господарський суд України, який вказав, що виклик спеціаліста здійснюється за ухвалою суду. Його пояснення подаються суду у вигляді висновку або в іншій, прийнятній для суду, письмовій формі. Що ж стосується залучення спеціаліста у кримінальному судочинстві, то законодавець у ч. 2 ст. 71 КПК зазначив, що спеціаліст може бути залучений сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом – під час судового розгляду. Відповідно до ст. 360 КПК при дослідженні доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз'ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань. Спеціалісту можуть бути поставлені питання щодо суті наданих усних консультацій чи письмових роз'яснень.

Спеціаліст може бути залучений судом при проведенні таких процесуальних дій: дослідження доказів; призначення експертизи; забезпечення доказів; опитування сторін і осіб, які беруть участь у справі; підготовка судових доручень; забезпечення позову. Допомога спеціаліста при проведенні дослідження письмових і речових доказів може мати дві форми: технічна допомога, тобто застосування техніко-криміналістичних засобів, що сприяють покращенню чуттєвого сприйняття суддями інформації, яку містить доказ; надання консультативно-довідкової допомоги для більш повного і якісного сприйняття досліджуваного доказу (ст. 67 КАС, ст. 71 КПК, ст. 54 ЦПК).

У межах, передбачених законом, спеціаліст сприяє судді у роботі з доказами, звертає увагу на окремі обставини і дає пояснення щодо спеціальних питань, а також може сам ставити запитання і робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст може рекомендувати суду застосовувати той чи інший прилад, дати пояснення з усіх виконуваних ним дій, висловити міркування у межах своїх спеціальних знань щодо дослідження доказів. Безумовно, участь спеціаліста у розгляді адміністративних, господарських, цивільних справ і кримінальних проваджень полегшує роботу суду. Використовуючи свої знання, спеціаліст дає можливість суду не проводити експертизу, якщо його пояснень достатньо для прийняття судом правильного рішення. Спеціаліст відіграє позитивну роль і при призначенні судом експертизи. Він виконує підготовчий етап перед тим, як відправити матеріали на експертизу, надає консультативно-довідкову і технічну допомогу при встановленні обставин справи.

Спеціаліст в якості консультанта – фігура в судочинстві відносно нова, і цей аспект його діяльності задіяний далеко не повного мірою. Про консультативну діяльність спеціаліста йдеться у відповідних статтях КПК, ЦПК і КАС. Так, у ч. 1 ст. 71 КПК зазначається, що спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних або інших засобів і може надавати консультації під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Частиною 1 ст. 54 ЦПК встановлено, що спеціалістом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. У ч. 1 ст. 67 КАС зазначається, що спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.

Залучення спеціаліста для надання безпосередньої технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій передбачене в усіх процесуальних кодексах. Частиною 2 ст. 54 ЦПК визначено, що спеціаліст може бути залучений до участі у цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо) під час вчинення процесуальних дій. Спеціаліст може брати участь в огляді доказів за їх місцезнаходженням, у процесі огляду здійснювати фотографування, звуко- і відеозапис (ч. З ст. 140 ЦПК), брати участь в огляді продуктів та інших речових доказів, які швидко псуються, при цьому також може бути здійснено фотографування і відеозапис (ч. 2 ст. 141 ЦПК). Майже дослівно стосовно участі спеціаліста у наданні технічної допомоги ці положення викладені і в КАС (ч. 2 ст. 67). В адміністративному процесі спеціаліст, застосовуючи науково-технічні засоби, може надати допомогу в огляді речових і письмових доказів.

Найбільш докладно порядок залучення спеціалістів для надання технічної допомоги визначено в чинному КПК. Частиною 2 його ст. 71 передбачена можливість залучення спеціаліста для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження і судом під час судового розгляду. Проте сторона обвинувачення і сторона захисту мають різні можливості стосовно реалізації даної норми.

Одна з важливих проблем процесуального характеру – обрання та дотримання судом процедури залучення спеціаліста до участі в слідчих (розшукових) діях. Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 223 КПК). Чинним кримінальним процесуальним законодавством передбачені такі види слідчих (розшукових) дій: допит; пред'явлення особи для впізнання; пред'явлення речей для впізнання; пред'явлення трупа для впізнання; обшук; огляд; огляд трупа; слідчий експеримент; освідування особи; залучення експерта (призначення експертизи); отримання зразків для експертизи.

Рішення про проведення слідчих (розшукових) дій приймається слідчим, прокурором самостійно, а виконання окремих з них (наприклад обшук і огляд житла чи іншого володіння особи) можливе лише за ухвалою слідчого судді, а, наприклад огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією, освідування особи, – за постановою прокурора. Заходи із забезпечення присутності при проведенні слідчої (розшукової) дії осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені, слідчий чи прокурор визначають у кожному конкретному випадку проведення слідчої (розшукової) дії залежно від її виду, завдань, характеру й обсягу обмеження або порушення прав та законних інтересів особи, наявних можливостей, зокрема пов'язаних з часом і місцем проведення слідчої (розшукової) дії. Це може бути запрошення і надання права присутності при проведенні слідчої дії самій особі, її захиснику, родичу чи іншій особі, яка представляє на законних підставах інтереси першої особи, перекладача, педагога.

Відповідно до ст. 223 КПК сторона захисту, а також потерпілий мають право заявити клопотання про проведення процесуальних дій і бути ініціатором проведення слідчої (розшукової) дії, а також клопотати про участь в її проведенні певного спеціаліста. Згідно із загальними положеннями кримінально-процесуального законодавства, такі самі права мають представник і законний представник потерпілого, які користуються процесуальними правами останнього, хоча ці учасники судочинства прямо в ст. 223 КПК не названі. У разі прийняття рішення про здійснення слідчої (розшукової) дії за клопотанням зазначених осіб вона проводиться за участю відповідної особи – ініціатора та (або) її захисника чи представника, однак організовує й проводить таку слідчу дію не ініціатор, а слідчий, прокурор, який здійснює кримінальне провадження. Відмова слідчого у запрошенні для участі у слідчій дії спеціаліста повинна бути обґрунтована і разом з обґрунтуванням викладена у протоколі слідчої дії. Відмова ініціатора від участі у проведенні слідчої (розшукової) дії також потребує письмового викладення її причин і мотивів.

Окремі слідчі (розшукові) дії мають певну специфіку, котра зумовлює участь в їх проведенні лише обмеженого кола осіб, наприклад з міркувань тактовності (освідування, обшук, допит малолітньої особи тощо); порядок проведення таких дій і коло їх учасників визначають виключно слідчий або прокурор з дотриманням відповідних вимог закону.

При досудовому розслідуванні злочинів слідчі (прокурори) мають справу як з традиційними для криміналістики, так і з нетрадиційними слідами злочинної діяльності та речовими доказами. З метою забезпечення належної ефективності окремих слідчих (розшукових) дій бажаною, а то й обов'язковою, є участь у їх проведенні спеціаліста. Завдання спеціаліста – користуючись своїми знаннями, сприяти виявленню й вилученню слідів злочину, предметів і документів, що можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні, тобто брати активну участь у процесуальній дії. Уже на етапі проведення слідчої (розшукової) дії спеціаліст допомагає слідчому здійснити попереднє дослідження виявлених об'єктів з метою визначення у них ознак і властивостей, що мають доказове значення у кримінальному провадженні, водночас не завдаючи їм шкоди, не змінюючи їх стану і маючи на увазі, що в наступному для поглибленого дослідження таких об'єктів може бути призначено судову експертизу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші