Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Експертизи у судочинстві України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження

Експертиза з метою визначення ступеня тяжкості тілесного ушкодження проводиться відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ від 17 січня 1995 р. № 6.

З медичної точки зору, тілесні ушкодження – це порушення анатомічної цілості тканин, органів, їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних. Неналежне надання медичної допомоги, що призвело до порушення анатомічної цілості тканин, органів, їх функцій, судово-медична експертна комісія вправі розглядати як тілесне ушкодження і визначити ступінь його тяжкості за загальними правилами.

КК передбачено відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень: тяжких (статті 121, 123, 124, 128), середньої тяжкості (статті 122, 128), легких (ст. 125), а також за побої і мордування (ст. 126) та катування (ст. 127).

Тяжким тілесним ушкодженням визнається: пов'язане з небезпекою для життя в момент заподіяння, з втратою будь-якого органа або втратою органом його функцій; таке, що спричинило виникнення психічної хвороби; спричинило розлад здоров'я, поєднаний із стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; призвело до переривання вагітності; завдало непоправне знівечення обличчя.

Небезпечними для життя в момент заподіяння є тілесні ушкодження, які: самі по собі загрожують життю і без своєчасного надання медичної допомоги, за звичайним свої перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю; у звичайному клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища.

Запобігання смерті завдяки наданню невідкладної медичної допомоги не має братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається у клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з останнім у прямому причинно-наслідковому зв'язку.

До небезпечних для життя ушкоджень належать ті, що спричинили будь-яке із загрозливих для життя явищ:

шок важкого ступеня, масивну крововтрату, глибоку кому, гостру ниркову чи печінкову недостатність, гостру недостатність кровообігу чи дихання, жирову чи газову емболію, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонального чи органного кровообігу за наявноісті відповідної об'єктивної клініки їх перебігу;

проникнення у черепну порожнину, в тому числі й без ушкодження головного мозку;

відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа, за винятком кісток лицевого скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа;

забій головного мозку важкого ступеня як із його стисканням, так і без нього;

забій головного мозку середньої тяжкості за наявності симптомів ураження стовбурної ділянки;

ізольовані внутрішньочерепні крововиливи за наявності загрозливих для життя явищ;

закриті ушкодження спинного мозку в шийному відділі;

ушкодження, що проникають у канал хребта, в тому числі й без ушкодження спинного мозку та його оболонок;

вивихи, переломо-вивихи та переломи тіл чи обох дуг шийних хребців, односторонні переломи дуг І або II шийних хребців, а також переломи зубовидного відростка II шийного хребця, у тому числі без порушення функції спинного мозку;

перелом чи переломо-вивих одного або кількох грудних чи поперекових хребців з порушенням функції спинного мозку;

ушкодження з повним порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу;

поранення грудної клітки, котрі проникли в порожнину плеври, порожнину перикарду чи клітковину середостіння, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;

ушкодження живота, котрі проникли в порожнину очеревини, в тому числі і без ушкодження внутрішніх органів;

відкриті ушкодження внутрішніх органів, розташованих у заочеревинному просторі (зокрема нирок, наднирників, підшлункової за

лози) і в порожнині таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри);

відкриті переломи плечової, стегнової та великогомілкової кісток;

ушкодження аорти, сонної, підключичної, плечової, клубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супроводжують;

термічні опіки III–IV ступенів з площею ураження понад 15% поверхні тіла; опіки ІН ступеня понад 20% поверхні тіла; опіки II ступеня понад 30% поверхні тіла.

До незагрозливих для життя ушкоджень на момент їх заподіяння, що можуть бути віднесені до тяжких за кінцевим результатом і наслідками, належать: втрата будь-якого органа, в тому числі одного ока, легені, нирки, яєчка, руки, ноги чи втрата будь-яким органом його функції.

При цьому ушкодження сліпого ока, що призвело до його вилучення, оцінюється залежно від фактичної тривалості розладу здоров'я.

Під втратою руки чи ноги розуміють як відокремлення від тулуба всієї руки чи ноги, так і ампутацію на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглобів, а всі інші випадки мають розглядатися як втрата частини кінцівки і оцінюватися за ознакою стійкої втрати працездатності.

Під втратою зору розуміють повну стійку сліпоту на обидва ока чи такий стан, коли наявне зниження зору потерпілого до втрати можливості підрахунку ним пальців руки на відстані двох метрів і менше, а під втратою слуху розуміють повну стійку глухоту на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови без підвищення голосу на відстані три–п'ять сантиметрів від вушної раковини.

Під втратою функції мовлення внаслідок травми язика розуміють втрату потерпілим можливості висловлювати свої думки членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих.

Під втратою репродуктивної здатності розуміють втрату здатності потерпілого як чоловічої, так і жіночої статі до злягання чи втрату здатності до запліднення, зачаття й дітородіння (розродження).

Ушкодження, що спричинило виникнення психічної хвороби, кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно обумовило розвиток будь-якого психічного захворювання, незалежно від його тривалості й ступеня виліковності. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості тілесного ушкодження, що зумовило психічну хворобу потерпілого, визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків психіатричної експертизи. Саме тому доцільно призначати в подібних випадках комплексну судово-медичну і психіатричну експертизу.

Під розладом здоров'я, що спричинив стійку втрату працездатності не менш як на одну третину, розуміють будь-яке порушення нормальної діяльності організму або хворобливий процес, які безпосередньо зумовлені тілесними ушкодженнями. Розміри стійкої втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після настання наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, затверджених МОЗ. У дітей втрата загальної працездатності встановлюється виходячи із загальних підстав із зазначенням, що ця втрата настане після досягнення працездатного віку.

Ушкодження, що призвело до переривання вагітності, незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок.

Непоправне знівечення обличчя є категорією юридичною і встановлюється судово-слідчими органами. Судово-медичний експерт не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення, оскільки це поняття не є медичним. Він визначає вид ушкодження, його особливості й механізм утворення, встановлює, чи є це ушкодження виправним або непоправним.

Ушкодження обличчя вважається непоправним, коли для усунення патологічних змін необхідне оперативне втручання (косметична операція). Питання щодо необхідності оперативного втручання з метою виправлення дефектів обличчя вирішується з урахуванням думки відповідного фахівця. При непоправності наслідків ушкодження, нарівні з визначенням ступеня тяжкості такого ушкодження, експерт зазначає, що ушкодження може бути розцінене як тяжке, якщо органами досудового розслідування або судом воно визнано таким, що знівечило обличчя.

Тілесним ушкодженням середньої тяжкості визнається таке, що не має ознак тяжкого тілесного ушкодження, але спричинило тривалий розлад здоров'я чи стійку значну втрату працездатності менш як на третину.

Тривалим вважають розлад здоров'я строком понад 3 тижні (більш як 21 день), що має бути підтверджено відповідними медичними документами.

Під стійкою значною втратою працездатності менш як на одну третину розуміють втрату загальної працездатності від 10% до 33%.

Легке тілесне ушкодження призводить до порушення нормальної життєдіяльності організму і може бути таким, що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну втрату працездатності або не спричинило зазначених наслідків.

Короткочасним вважають розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більш як три тижні (21 день), що має бути підтверджено відповідними медичними документами. Під незначною втратою працездатності розуміють стійку втрату загальної працездатності менше 10%.

Загострення попередніх захворювань після заподіяння тілесного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, обумовлені не власне його характером, а випадковими обставинами, наприклад алкогольним чи наркотичним сп'янінням, індивідуальними особливостями організму, дефектами надання медичної допомоги тощо, не повинні враховуватися при визначенні ступеня тяжкості. У таких випадках експерт зобов'язаний вказати характер причинно-наслідкових зв'язків між ушкодженням і такими наслідками.

За результатами проведення судово-медичної експертизи тілесних ушкоджень у висновку експерта має бути зазначено: вид ушкоджень за їх медичною класифікацією (садно, синець, рана, вивих, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості; характер травмуючого предмета, знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження, або його слідоутворюючої частини; чим заподіяне кожне з ушкоджень; механізм виникнення ушкоджень; давність (строк) спричинення ушкоджень, а якщо їх декілька – то кожного з них; ступінь тяжкості кожного з тілесних ушкоджень з посиланням на кваліфікуючу ознаку. В разі наявності у одного потерпілого ушкоджень різного ступеня тяжкості експерт не має права визначити цей ступінь "у сукупності" або за найбільш тяжким ушкодженням. У таких випадках можливе лише об'єднання однакових за ступенем тяжкості ушкоджень.

Ступінь тяжкості тілесних ушкоджень не встановлюється у випадках: невизначеності клінічної картини чи недостатнього клінічного і лабораторного обстеження потерпілого; невизначеного результату ушкодження, що не було небезпечним для життя; відмови обстежуваного від додаткового огляду чи явки його на повторне обстеження, якщо це позбавляє експерта можливості правильно визначити характер ушкодження, оцінити його клінічний перебіг і результат; відсутності медичних документів, у тому числі результатів додаткових досліджень, без яких не можна судити про характер ушкоджень. У таких випадках судово-медичний експерт у своїх підсумках, викладених в експертному висновку, наводить причини, які не дозволяють визначити ступінь тяжкості тілесних ушкоджень.

Встановлення факту заподіяння потерпілому побоїв, мордувань і катування відноситься до компетенції органів досудового розслідування й суду.

Побої не становлять окремого чи особливого виду ушкоджень. Вони характеризуються заподіянням багаторазових ударів, що завдають біль. Якщо після побоїв на тілі потерпілого залишились ушкодження, їх оцінюють за ступенем тяжкості виходячи із звичайних ознак. Якщо побої не залишили після себе ніяких об'єктивних слідів, судово-медичний експерт відмічає скарги потерпілого, вказує, що об'єктивних ознак ушкоджень не виявлено, і не встановлює ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Мордування – це дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шмагання, завдання численних і тривалих, але невеликих ушкоджень тупими чи гостро-колючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Судово- медичний експерт не кваліфікує ушкодження як заподіяння мордування, тому що це не входить до його компетенції. У таких випадках він повинен встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особливості предметів, якими заподіяно ушкодження, механізм їх дії, а також ступінь тяжкості кожного з ушкоджень.

Катування – це заподіяння тортур, сильного фізичного болю в результаті мучення, биття, або заподіяння фізичного страждання шляхом нанесення тривалих побоїв чи інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі. Мучення – це дії, що можуть бути пов'язані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття, чи тепла, утримання її в шкідливих для здоров'я умовах. У випадках мучення судово-медичний експерт встановлює, чи вплинули вказані дії на стан здоров'я людини.

Приклад запитань, що ставляться з приводу призначення судово-медичної експертизи для визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень:

  • 1) Ознаки якого ступеня тяжкості має кожне з ушкоджень, завданих потерпілому?
  • 2) Які із завданих особі ушкоджень є небезпечними для життя в момент їх заподіяння?
  • 3) Чи є небезпечними для життя особи ушкодження, завдані потерпілому, а якщо так, то чим зумовлена їх небезпечність?
  • 4) До яких наслідків для здоров'я особи призвели завдані ушкодження в їх сукупності, і якими є наслідки кожного з них?
  • 5) Чи мали місце в наданні лікарняної допомоги потерпілому недоліки, що стали причиною заподіяння йому ушкоджень, а якщо так, то яким є ступінь тяжкості цих ушкоджень і чим вони викликані?
  • 6) Чи є втрата працездатності особи стійкою, і якою є її розмір?
  • 7) Чи вплинула і як саме наявна у особи інвалідність II групи на розмір стійкої втрати загальної працездатності в зв'язку з одержаною останньою травмою?
  • 8) Чи існує прямий причинний зв'язок між отриманим потерпілою за встановлених обставин ушкодженням і перериванням вагітності?
  • 9) Яким є механізм ушкодження обличчя особи, і чи є таке ушкодження непоправним?
  • 10) Чи є ушкодження обличчя особи виправним, а якщо так, то яким є ступінь тяжкості отриманого ушкодження?
  • 11) Чи є на тілі потерпілого сліди, які вказують на багаторазове і тривале заподіяння йому болю, а якщо так, то яким є механізм утворення таких слідів та їх давність?
  • 12) Чи вплинули дії, пов'язані з тривалим позбавленням потерпілого їжі, пиття, сну, тепла за умов, про які ним повідомлено під час допиту, на стан здоров'я потерпілого, і як саме?
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші