Навігація
Головна
Авторизація/Реєстрація
Про нас
Правила користування
Політика конфіденційності
Угода користувача
Політика Cookies
Контакти
 
Головна arrow Товарознавство arrow Управління якістю
< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Управління якістю в США

США є батьківщиною концепції управління якістю, викладених в ідеях В. Шухарта, Е. Демінга, Дж. Джурана.

Система якості, розроблена Е. Демінгом, яка не знайшла спочатку визнання на батьківщині, згодом лягла в основу теорії "Загального управління якістю" (TQM), що набула значного поширення. Це особливо яскраво виявилося на прикладі автомобільної промисловості. Наприкінці 70-х pp. XX ст. на внутрішньому автомобільному ринку США масово стали з'являтися японські автомобілі, якість яких була краща за американську, а ціна – нижча. В Японії виробляли автомобілі відповідно до вимог американських споживачів (кермо розміщеней зліва для експорту в США, тоді як для японських споживачів кермо розташоване справа, оскільки лівосторонній рух); машини економічні, не мають дефектів, з надзвичайно низькою витратою пального.

Після Другої світової війни продуктивність праці в США стрімко зросла завдяки використанню нових технологій. У цей час США наводнили японські туристи, які уважно вивчали американські методи управління та організації виробництва.

Американські методи управління поширювалися в усьому світі не тільки менеджерами, а й викладачами, які навчали користуванню комп'ютерами, цільовим методам управління, стратегічному плануванню.

Е. Демінг був запрошений до Японії, щоб навчити японців методів керування якістю.

У 70-80-х pp. XX ст. американські компанії зробили спробу підняти рівень конкурентоспроможності своїх товарів, вживши заходів для освоєння нових технологій і поліпшення якості продукції. Це було масове впровадження гуртків якості, статистичних методів контролю, програм поліпшення якості, перегляд організаційних структур, введення програм стимулювання якості праці, впровадження робототехніки й автоматизованих засобів контролю та ін.

Багато фірм спробували застосувати японську концепцію "гуртків якості". В одних компаніях гуртки були дуже ефективними, в інших – не прижилися, тому що до участі в роботі гуртків залучалися в основному працівники низових виробничих ланок, які не були готові вносити зміни в діючі системи управління, та було недостатньо відповідальних керівників, які пройшли відповідне навчання.

Проте в результаті виник широкий рух в області управління якістю в масштабах усієї нації. Активну роль у цьому процесі відіграли Ф. Кросбі, Д. Харінгтон та інші відомі американські вчені.

Основні заходи у США для поліпшення якості продукції: – розробка і реалізація короткострокових планів і довгострокової стратегії поліпшення роботи;

  • – розробка заходів і програм із забезпечення якості функціонування систем управління;
  • – підвищення відповідальності і свідомості керівництва, інженерно-технічних працівників та службовців за поліпшення якості роботи та постійне орієнтування на споживача;
  • – забезпечення колективної участі в управлінні якістю; – створення і функціонування груп якості;
  • – статистичні методи контролю;
  • – створення системи визнання заслуг.

Рекомендації Е. Демінга в галузі оплати праці:

  • 1) нагороджувати перспективні рішення;
  • 2) нагороджувати тих, хто бере на себе ризик;
  • 3) нагороджувати творчу роботу;
  • 4) нагороджувати за результати роботи, а не за обсяг;
  • 5) нагороджувати спрощення, а не ускладнення;
  • 6) нагороджувати якість, а не швидку роботу;
  • 7) нагороджувати тих, хто працює один з одним, а не один проти одного.

Управління якістю в США має свої особливості. Основне управління здійснюється на підприємствах і фірмах. На державному рівні контроль проводиться в авіації, морській техніці; про надійність між родами військ, урядом і промисловістю.

Управління якістю базується на:

  • 1) системі випробувань і глибокому аналізі відмов виробів із введенням відповідних коригувальних дій та використанні математичної статистики;
  • 2) стимулюванні і мотивації всіх працівників;
  • 3) колективному управлінні і груповому підході до управління якістю.

Роль керівництва в поліпшенні якості продукції, на думку американських корпорацій, полягає в:

  • – особистій активній участі;
  • – визначенні політики;
  • – розробці директив;
  • – постійній ініціативі згори;
  • – проведенні аналізу;
  • – опитуванні думки керівництва і рядових працівників фірми з питань якості;
  • – проведенні тестування та ін.

Для вдосконалення діяльності фірми створюються групи вдосконалення процесів, основними обов'язками яких є:

  • 1) розробка маршрутної схеми процесу;
  • 2) визначення ділянок контролю і ліній зворотного зв'язку;
  • 3) атестація процесу;
  • 4) розробка і впровадження планів удосконалення процесів;
  • 5) підготовка звітів про якість результатів процесу, його ефективності і змінах у ньому;
  • 6) розробка і впровадження систем управління запасами за принципом "точно-вчасно".

Завдання груп забезпечення якості продукції та послуг:

  • – проведення оцінки проекту, його технічних характеристик у лабораторних умовах;
  • – атестація процесу на базі перевірки відповідності устаткування, документації на процес, технології і підготовки робітників, які беруть участь у виробничому процесі;
  • – забезпечення взаємозв'язку між якістю продукції, наданої споживачеві і продукції, яка випускається на фірмі.

Основні завдання груп забезпечення якості функціонування системи:

  • 1) перевірка системи, яка поширюється на декілька видів діяльності;
  • 2) перевірка у рамках відділів;
  • 3) координація програм проведення самооцінки;
  • 4) забезпечення навчання і підготовки кадрів щодо управління системами;
  • 5) подання рекомендацій керівництву із проблем управління системами.

Якість продукції залежить від сировини і матеріалів постачальників. Велика кількість постачальників невигідна, оскільки призводить до збільшення витрат (адміністративне навантаження, зростання кількості працівників, помилок, запасів, складських приміщень).

Зменшення кількості постачальників з урахуванням заходів:

  • – складання довгострокових контрактів;
  • – організація семінарів для постачальників безпосередньо в замовника;
  • – заохочувальні форми контракту (припустимі норми браку);
  • – контроль постачальника замовником на підприємстві постачальника;
  • – обстеження замовником постачальника;
  • – первісна атестація постачальника замовником;
  • –одержання від постачальника інформації про якість продукції.

П'ять основних форм визнання працівників:

  • • матеріальна компенсація;
  • • грошова винагорода;
  • • суспільне визнання окремої особистості;
  • • суспільне визнання діяльності групи;
  • • особисте визнання керівництва.

Матеріальна компенсація включає:

  • – комісійну винагороду (за кращу роботу);
  • – відрядна оплата праці;
  • – першочергова покупка акцій робітниками та службовцями підприємства за пільговими цінами.

Грошова винагорода включає додаткову виплату, одержання частки від прибутку.

Особливі премії:

  • • за раціональні пропозиції;
  • • за одержання патентів;
  • • за внесок у роботу фірми.

Суспільне визнання особистості:

  • – просування по службі;
  • – надання поліпшеного кабінету;
  • – поїздка на підприємство замовника;
  • – відзначення працівника на засіданнях або щорічних конференціях, або у спеціальних статтях внутрішньо фірмової преси;
  • – фото на плакатах;
  • – усне визнання на засіданні підрозділу або фірми; нагородження почесними значками.

Форми суспільного визнання діяльності групи:

  • 1) статті про досягнення в інформаційному бюлетені фірми з фото;
  • 2) організація обідів у рамках відділу;
  • 3) організація сімейних поїздок за місто;
  • 4) участь у технічних конференціях;
  • 5) випуск листівок відділу із прізвищами співробітників;
  • 6) подяка на засіданнях групи керівництва вищої ланки;
  • 7) вручення сувенірів.

Особисте визнання з боку керівника:

  • – винесення подяки;
  • – листівки додому до дня народження, круглих дат діяльності, ін.

На фірмах у США проводиться самооцінка за певним переліком питань або тестів для кожного працівника залежно від посади. Вище керівництво проводить загальну самооцінку ("чи добра система на фірмі?"); рядовий керівник проводить самооцінку 1 раз на 3 місяці, потім зустрічається з керівником другого рангу, який перевіряє факт проведення самооцінки, обгрунтованість результатів, правильність класифікації проблем, відповідність планів коригувальних дій і підписує форму самооцінки.

1 раз на 3 місяці керівник другого рангу підводить підсумки справ, пропонує заходи щодо усунення недоліків.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >
 

Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші
?>