Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічна оцінка та екологічна експертиза
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СУТНІСТЬ АНТРОПОГЕННИХ ПРОБЛЕМ ДОВКІЛЛЯ

Основні поняття сучасної екології та класифікація забруднень екосистем

Сьогодні у взаємодію з людиною вступає навколишнє природне середовище, яке, окрім недоторканної природи, включає рукотворну природу, тобто створені людиною природні об'єкти (водосховища, ставки, штучно створені озера, лісопаркові насадження тощо). До цієї системи також входять антропогенні й техногенні об'єкти (споруди, мости, цілі урбанізовані території тощо), які разом з об'єктами недоторканної та рукотворної природи становлять довкілля, що оточує людину. Довкілля (навколишнє природне середовище) – необхідний і доступний простір, що піддається впливу суспільства, яке у ньому живе. Залучення природних умов у сферу матеріального виробництва означає, що компоненти довкілля стають соціалізованими елементами суспільного буття або як засоби виробництва, або як різноманітні предмети суспільного чи особистого споживання. У зв'язку з цим виникла проблема охорони довкілля охоплює охорону природи, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки здоров'я та життя людини. Тому вивчення цієї проблеми повинно здійснюватись у напрямі пошуків механізму узгодження дії соціальних і природних законів. Нині до основних понять у зазначеній сфері, зокрема, належать такі, як "біосфера", "природа", "природні ресурси", "природні умови", "навколишнє середовище"," навколишнє природне середовище", "охорона природи", "охорона навколишнього природного середовища", "антропогенний вплив на природу", "використання природних ресурсів", "раціональне використання природних ресурсів", "природний чинник", "екологічні вимоги", "екологічна безпека" тощо. Серед наведеного принциповим є поняття біосфери – триповерхової сфери Землі, в межах якої відбувається активне взаємопроникнення і взаємодія речовини, яка перебуває у рідкому, твердому та газоподібному станах. Вона включає нижню частину атмосфери (до 90% маси повітря) потужністю 8...18 км – тропосферу, гідросферу, а також нижню частину земної кори (кору вивітрювання). Середня потужність цієї комплексної оболонки 20...30 км. Як об'єкт регулювання, використання й охорони поняття природи в сучасному екологічному законодавства використовується рідко і витісняється поняттям "навколишнє природне середовище" (хоча між цими поняттями існує певна різниця). Природа як сукупність об'єктів і систем нематеріального світу в їх природному стані – це весь Всесвіт, включно із Землею Сонцем тощо, але як об'єкт відносин, що регулюються екологічним правом, поняття "природа" здебільшого обмежені межами практичного її використання людиною б антропогенний, впливом на неї. Оскільки на практиці збереглося поняття природи (у вузькому розумінні) Й охорони природних ресурсів, то для означення нового аспекту відносин людей до природи застосували новий термін – "охорона навколишнього середовища". У багатьох країнах (насамперед західноєвропейських) діяльність людей скерована на збереження, відновлення і поліпшення природних умов, позначається трьома термінами: охорона природи (у вузькому розумінні); раціональне використання природних ресурсів: забезпечення екологічної безпеки. В основі такого поділу – особливості суспільних відноснії у кожній із цих сфер, які не тільки позначаються окремим терміном, а й визначають структуру системи екологічного права.

Навколишнє середовище означене як навколишнє природне середовище – сукупність природних систем, природних об'єктів 1 природних ресурсів, включаючи атмосферне повітря, воду, землю (ґрунти), надра, тваринний і рослинний світ, а також клімат ближній космос в їх взаємозв'язку і взаємодії. Поняття "сприятливе навколишнє середовище" слугує орієнтиром для правового регулювання природокористування й охорони довкілля критерієм оцінки правового характеру екологічних вимог встановлених у законодавстві, та відповідної діяльності уповноважених державних структур. Сприятливості навколишнього природного середовища означає також здатність задовольняти естетичні й інші запити людини, зберігати видову різноманітність. Законодавство не дає визначення цього поняття але містить відповідні юридичні критерії, які виражені системою нормативів охорони довкілля і лімітів природокористування Під охороною довкілля розуміється діяльність з метою встановлення (у разі порушення) та підтримання на стабільному рівні його сприятливого стану, запобігання деградації в процесі суспільного розвитку, підтримання екологічної рівноваги. Різнобічна діяльність суспільства з охорони довкілля вказує на необхідність комплексного підходу до вирішення питань взаємодії всіх напрямків його охорони.

Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в суспільному виробництві, а під природними умовами – тіла і сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності людського суспільства, однак безпосередньо або побічно не залучені до сфери виробничої чи невиробничої діяльності людей. Особливість розвитку продуктивних сил на сучасному етапі – поступове стирання межі між природними ресурсами і природними умовами (чинник, який раніше належав до природних умов, перетворюється в природний ресурс; значно зростає кількість функцій, які може виконувати той самий природний чинник у ролі природного ресурсу). За ознаками відновності, відтворюваності, замінності й вичерпності розрізняють такі пари природних ресурсів: 1) відновні й невідновні – ті, що здатні й ті, що не здатні до самовідновлювання за терміни, які можна порівняти з періодами їх споживання (зокрема, рослинність, вода в річці – відновні ресурси, а Грунт, мінеральні багатства – невідновні); 2) вичерпні й невичерпні – ресурси, що вичерпуються (виснажуються) в ході їх економічного використання (ґрунт, ліс, копалини тощо) і ті ресурси (Чи властивості природи), зміни яких прямо не пов'язані з інтенсивністю їх використання (сонячна енергія, атмосфера, енергія припливів і відпливів тощо); 3) замінні й незамінні – ті, що можуть бути замінені (наприклад, метали, пластмасами) й ті, що не можуть бути замінені іншими ресурсами (кисень для дихання, вода для пиття); 4) відтворювані й невідтворювані – ті, що принципово можна відтворити (прискорити відтворення.) за рахунок застосування праці людей, і ті, що до такого відтворення не придатні (наприклад, біологічний вид – невідтворюваний ресурс, екосистема – обмежено відтворюваний ресурс тощо). Природно-ресурсний потенціал - сукупність природних процесів і явиш, що впливає № господарську діяльність людини з метою отримання певного соціально-економічного результату: Природокористування - сукупність усіх впливів людини на природу, до яких належать заходи з освоєння, перетворення й охорони природи. Розрізняють природокористування раціональне (спрямоване на забезпечення умов існування людини й отримання матеріальних благ, запобігання можливим шкідливим наслідкам людської діяльності, на підтримання високої продуктивності природи та охорону й економне використання її ресурсів) і нераціональне (виявляється е тих випадках, коли впливи людини на природу призводять до підривання її відновних властивостей, зниження якості й вичерпання природних ресурсів, забруднення довкілля).

При перетворенні природи необхідно керуватися екологічними законами і правилами. Деякі з них такі: правило інтегрального ресурсу (конкуруючі у сфері використання природних систем галузі господарства неминуче завдають збитків одне одному тим сильніше, чим більше вони змінюють спільно експлуатований екологічний компонент або всю екосистему в цілому); правило міри перетворення природних систем (при їх експлуатації не можна переходити деякі межі, які дозволяють цим системам зберігати здатність до самоорганізації й саморегуляції); правило "м'якого" управління природою (воно здатне викликати бажані природні ланцюгові реакції й тому з соціально-економічного погляду більш прийнятне, ніж "жорстке", техногенне управління); правило ланцюгових реакцій "жорсткого" управління природою (це техногенне управління природними процесами може викликати небажані ланцюгові природні реакції (наприклад, порушення динамічної рівноваги), значна частина яких є екологічно, соціально й економічно неприйнятними); закон обмеженості природних ресурсів (усі природні ресурси (й умови) Землі скінченні); закон падіння Природно-ресурсного потенціалу (у рамках однієї суспільно-економічної формації (способу виробництва) й одного типу технологій природні ресурси стають усе менш доступними і потребують збільшення витрат праці й енергії на їх добування і транспортування); закон зниження енергетичної ефективності природокористування (з плином часу при отриманні з природних систем корисної продукції на її одиницю в середньому витрачається все більше енергії); закон відповідності між рівнем розвитку виробничих сил і природно-ресурсним потенціалом (розвиток виробничих сил відбувається порівняно поступово до моменту різкого виснаження природно-ресурсного потенціалу, який характеризується як екологічна криза, що долається шляхом зміни виробничих сил); закон зменшення природної родючості (у зв'язку з постійним вилученням урожаю і порушенням природних процесів грунтоутворення, а також при тривалій монокультурі, в результаті накопичення токсичних речовин, що виділяються рослинами, на культивованих землях відбувається зниження природної родючості грунтів); закон бумеранга (все, що вилучено з біосфери людською працею, має бути їй повернено).

Природне середовище разом із соціальним середовищем складають природний і створений людиною матеріальний світ, який оточує людське суспільство і впливає на нього та в якому людина як суспільна істота задовольняє свої потреби й, у свою чергу, впливає на нього своєю діяльністю. Негативні наслідки господарської діяльності змушують приділяти значну увагу їх вивченню, прогнозуванню, врахуванню в управлінських рішеннях. Антропогенний вплив на природу – будь-які процеси зміни природи, обумовлені діяльністю людини. Існують суб'єктивні й об'єктивні передумови класифікації процесів антропогенного впливу. Суб'єктивні передумови залежать від позиції особи або групи осіб, які здійснюють аналіз антропогенного впливу. У цьому плані процеси антропогенного впливу на природу класифікують на нейтральні, негативні й позитивні. Нейтральні терміни-поняття зазвичай характеризують тільки напрямки, характер, вид процесів діяльності людини, безпосередньо пов'язаних зі зміною компонентів природи, залишаючи поза увагою можливі наслідки таких змін (прикладом слугують терміни у різному поєднанні зі словом "природа" – використання, освоєння, перетворення, споживання тощо). Негативні терміни-поняття характеризують процеси антропогенної зміни природи, що оцінюються конкретними суб'єктами як негативні для людини, об'єктів її життєдіяльності чи компонентів природного середовища (ці терміни передають ставлення людини не до процесів господарської діяльності, а до їх наслідків). До них відносяться процеси порушення, руйнування, забруднення природного середовища. Процес порушення природного середовища (погіршення стану довкілля) під впливом антропогенної діяльності містить у собі такі можливі дії: забруднення, у тому числі інтоксикацію (види забруднення, що викликають деградацію біологічних компонентів довкілля) і засмічення (перевантаження природного ландшафту нешкідливими безпосередньо для біологічних об'єктів компонентами); руйнування пейзажу (пейоризацію); порушення (деструкцію) ландшафту; роз'єднання (взаємну ізоляцію елементів екосистеми); знищення, винищування біологічних об'єктів. Як узагальнюючі терміни, що характеризують процес негативного впливу на природу, зазвичай використовують. поняття екодеструктивна діяльність, порушення природи, погіршення якості довкілля. Під ними розуміють антропогенні процеси впливу на природу, що погіршують виконання природою своїх функцій. Щоб охарактеризувати окремі процеси негативного впливу на природне середовище, зазвичай називають різні види забруднення, порушення (руйнування) ландшафтів, винищування флори і фауни тощо. Позитивний вплив на природу характеризується двома групами понять. Перша передає захисну (пасивну) спрямованість діяльності людини, покликану законсервувати існуючий стан довкілля. Цю групу дій передають поняттями: охорона, захист, збереження, заощадження (природи та/чи її компонентів) або запобігання/попередження (шкідливому(го) впливу на природу), а також (як окремі випадки такого виду діяльності) очищення, уловлювання (шкідливих речовин). Друга група понять характеризує активні дії, спрямовані на поліпшення властивостей природного середовища (у тому числі й такі, що відновлюють якість компонентів довкілля і ліквідують наслідки екодеструктивних дій), і передається поняттями: відтворення (природних ресурсів, довкілля тощо), відновлення (рослинності, ландшафтів, лісів, популяції тварин тощо), рекультивація (земель, ландшафтів), поліпшення якості (довкілля, атмосфери, водойм тощо). Під відтворенням природних ресурсів розуміють: 1) для невідновних ресурсів – комплекс дій, спрямованих на забезпечення розширеного отримання (можливостей видобутку) природних ресурсів; 2) для відновних ресурсів – штучне підтримання природних ресурсів на певному рівні культивації чи продуктивного стану. Під відтворенням природного середовища розуміють комплекс заходів, спрямованих на підтримання параметрів природних систем у межах, сприятливих для здійснення їхніх функцій. Термін поновлення (на відміну від відтворення) передбачає не нові процеси конструювання природних екосистем, а повернення колишнього стану порушених властивостей природного середовища.

Об'єктивні передумови класифікації процесів впливу на довкілля, які включають фізико-біологічний, фізіологічний і соціальний підходи, базуються на існуванні науково обґрунтованих кількісних критеріїв оцінки характеру процесів, що відбуваються. Фізико-біологічний підхід формується на основі оцінки зміни екологічних функцій природи. При цьому позитивними змінами природного середовища вважають ті, що сприяють прогресивному розвитку екосистем, а негативними – ті, що ведуть до їх деградації. На практиці такий підхід може бути реалізований через екологічний моніторинг, основу якого складають біологічні індикатори (окремі види рослин і тварин, поява чи зникнення яких в екосистемах свідчить про зміну динамічної рівноваги в той чи інший бік і про характер (прогресивний чи деструктивний) впливу на екосистему). Фізіологічний підхід базується на здійсненні фізіологічних функцій природи, що вимагають підтримання параметрів середовища в дуже вузьких інтервалах (застосування даного підходу щодо класифікації змін на позитивні й негативні пов'язане зі значними труднощами). Соціальні функції довкілля базуються винятково на використанні інформаційної цінності компонентів природного середовища для розвитку особистості (останнім часом виникають спроби стандартизувати і ці властивості природного середовища). Поки соціальний погляд на природу обумовлюють головним чином суб'єктивні оцінки.

Для класифікації процесів порушення природного середовища Застосовують два основні підходи. В першому використовується покомпонентний принцип (процеси розглядаються стосовно порушених природних компонентів: атмосфери, гідросфери, літосфери, рослинного і тваринного світу), хоча на практиці часто цей підхід комбінується з іншим – функціональним, де екодеструктивні процеси групуються за однорідністю змісту заподіяних змін (наприклад, забруднення, порушення ландшафтів тощо). Такий підхід зручніший, оскільки складність процесів екодеструктивного впливу не дає змогу виділити суто компонентні зміни. Нині дається наступна оцінка основних видів екодеструктивної діяльності людини: 1) використання природних ресурсів: вилучення природних ресурсів (невідновних, відновних, території); виснаження (вичерпання) природних ресурсів; 2) порушення якості компонентів довкілля: забруднення (механічне, хімічне, фізичне (теплове, світлове, шумове, електромагнітне тощо), радіоактивне, біологічне, інформаційне); порушення ландшафтів (порушення грунтів – ерозія, висушування, підтоплення, переущільнення, забруднення, засолення; порушення режиму водних систем – зарегулювання стоку річок, вилучення води, зміна русел річок, зміна екосистем, що підтримують водні системи; зміна рельєфу місцевості і вплив на геосистему – формування котлованів і заглиблень, формування відвалів і насипів, руйнування (усунення) природних геологічних об'єктів (гір, скель, пагорбів, ярів), пнемовплив на геосферу); 3) вплив на людину і біоту: вплив на біоту (прямі процеси впливу на біоту – винищування тварин, знищення рослин; непрямі процеси виливу на біоту – блокування шляхів міграції тварин і рослин, ускладнення (блокування) репродуктивних функцій, порушення умов існування рослин і тварин, спрощення екологічних зв'язків, гіпертрофія популяцій деяких біологічних видів, порушення екологічної рівноваги привнесенням чужорідних даній екосистемі екологічних видів); процеси впливу на організм людини (процеси прямого впливу на організм людини – виробничий і побутовий травматизм; процеси непрямого впливу на організм людини – погіршення якості умов життя і діяльності людини (склад повітря, температура, вологість тощо), забруднення харчових ланцюгів і питної води); зниження інформаційної цінності природних систем і психологічний вплив на особистість людини; 4) вплив на глобальну екосистему Землі: зміни енергетичної системи (клімату, електромагнітної системи); зміни буферних захисних систем.

Класифікація забруднень екосистем

Рис. 1.1. Класифікація забруднень екосистем

Втручання людини в природні процеси довкілля, що призводять до будь-яких небажаних для екосистем антропогенних змін є його забрудненням, яке групують за видами: інгредієнтне забруднення, як сукупність речовин, що кількісно та якісно є чужими для природних біогеоценозів; параметричне забруднення (наприклад, рівень шуму, освітленості, радіації тощо), пов'язане зі зміною якісних параметрів довкілля; біоценотичне забруднення (вплив на склад і структуру популяції живих організмів); стаціально- деструкційне забруднення (стація – місце існування популяції, деструкція – руйнування), зміна ландшафтів і екологічних систем у процесі природокористування (рис. 1.1).

Під забрудненням довкілля розуміють зміну властивостей середовища (хімічних, механічних, фізичних, біологічних і пов'язаних з ними інформаційних), яка відбувається як наслідок природних чи антропогенних процесів, що спричиняють погіршення функцій природи стосовно певного об'єкта (людини, біологічного організму, об'єктів життєдіяльності людини). Класифікація можливих видів забруднення довкілля та їх характеристика наводиться в таблиці 1.1. Забруднення є соціально-економічним поняттям. Якщо будь-який елемент навколишнього середовища має альтернативні функції, то при визначенні його забруднення застосовують принцип диз'юнкції, тобто зміну середовища вважають забрудненням, якщо погіршилася хоча б одна з його функцій (наприклад, до забруднюючих речовин відносять мінеральні добрива, що, підвищуючи родючість ґрунту, одночасно забруднюють водойми; пестициди, що несуть поряд із позитивним ефектом небезпеку отруєння людей і тварин тощо). Тому практично будь-яка антропогенна зміна навколишнього середовища є на сьогоднішньому етапі забрудненням довкілля (виправданими вважають такі спричинені людиною забруднення, при яких сума позитивних ефектів у кількісному чи якісному відношенні перевищує сумарний результат негативних наслідків).

Таблиця 1.1

Характеристика основних видів забруднення довкілля

Вид забруднення

Характеристика

Механічне

Засмічення середовища агентами, що справляють лише механічний вплив без хіміко- фізичних наслідків

Хімічне

Зміна хімічних властивостей середовища, що негативно впливає на екосистеми і технологічні пристрої

Фізичне

Зміна фізичних параметрів середовища – температурно-енергетичних (теплове чи термальне), хвильових (світлове, шумове, електромагнітне), радіаційних (радіаційне чи радіоактивне) тощо

– теплове

Підвищення температури середовища (внаслідок промислових викидів нагрітого повітря, газів і води, як вторинний результат зміни хімічного складу середовища тощо)

– світлове

Порушення природної освітленості місцевості внаслідок дії штучних джерел світла (може призводити до аномалій у житті рослин і тварин)

– шумове

Збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень (у людини викликає підвищену стомлюваність, зниження розумової активності, а при досягненні 90...100 дБ – поступову втрату слуху)

– електромагнітне

Зміна електромагнітних властивостей середовища, що призводить до глобальних і місцевих географічних аномалій і змін у тонких біологічних структурах (спричиняють лінії електропередач, радіо і телебачення, робота деяких промислових і побутових установок тощо)

Радіаційне

Перевищення природного рівня вмісту в середовищі радіоактивних речовин

Біологічне

Проникнення в екосистеми та технологічні пристрої різних видів тварин і рослин, які порушують екологічну рівновагу чи спричиняють соціально-економічні збитки

- біотичне

Поширення певних (як правило небажаних для людей) біогенних речовин або тих, які порушують екологічну рівновагу

– мікробіологічне

А. Поява надзвичайно великої кількості мікроорганізмів внаслідок їх масового розмноження на антропогенних субстратах чи середовищах, змінених людиною в ході господарської діяльності

Б. Набуття раніше нешкідливою формою мікроорганізмів патогенних властивостей чи здатності пригнічувати інші організми в співтовариствах

Інформаційне

Зміна властивостей середовища, що погіршує його функцію як носія інформації

Процес незворотного перетворення людиною частин біосферя на техногенні об'єкти і території називається техногенезом, а частина біосфери, штучно перетворена в результаті життєдіяльності людини і заповнена її продуктами, називається техносферою. Техногенні чинники забруднення довкілля об'єднують у такі групи: атмосферні (хімічне, фізичне, механічне і теплове забруднення); водні – океанів і морів, поверхневих і підземних вод; грунтові (хімічне, ерозійне забруднення, ущільнення, засолення, заболочення тощо); геологічні (негативні екзогенні процеси – зсуви, підтоплення, обвали, абразії берегів тощо); біотичні (деградації екосистем, збіднення біорізноманіття, мутації, зникнення лісів і пасовищ, біогенна акумуляція шкідливих речовин тощо); комплексні (порушення природної структури ландшафтів, поява пустель, деградація земель). Забруднення, класифікують і за галузевим принципом: промислові (хімічна промисловість, металургійна, видобувна тощо); транспортні (автотранспорт, авіаційний, морський тощо); енергетичні (теплові й атомні електростанції); сільськогосподарські (засоби захисту рослин, мінеральні й органічні добрива тощо); пов'язані з військовою діяльністю.

Схема обміну речовиною й енергією промислового підприємства з довкіллям

Рис. 1.2. Схема обміну речовиною й енергією промислового підприємства з довкіллям

Суб'єктами перелічених галузей, що здійснюють негативний вплив на довкілля, є промислові підприємства. На рис. 1.2 наведено схему "обміну речовин" промислових; підприємств з навколишнім середовищем, у результаті чого відбувається його забруднення.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси