Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічна оцінка та екологічна експертиза
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Проблеми збереження біорізноманіття

Термін "біологічне різноманіття" застосовують для означення всіх форм життя на Землі (від найпростіших одноклітинних бактерій до складних комплексних екосистем тропічних лісів, включаючи людину). Україна, займаючи менше 6% площі Європи, володіє близько 35% її біорізноманіття. Найбільшою різноманітністю в нашій державі відзначаються гірські природні ландшафти Карпат і Криму та території Полісся. Флора України налічує близько 25 тис. видів рослин, а фауна – 45 тис. видів тварин. Програмними документами діяльності в галузі збереження і сталого використання біологічного і ландшафтного різноманіття в Україні є Конвенція про біологічне різноманіття (Ріо, 1992) та Пан'європейська стратегія збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). Україна ратифікувала Конвенцію, а також ухвалила низку законів щодо ратифікації, приєднання і виконання інших міжнародних договорів обов'язкового та необов'язкового характеру, які регулюють питання збереження та використання біологічного і ландшафтного різноманіття.

Рослини відіграють велику роль у колообігу речовин в природі завдяки здійсненню складного біохімічного процесу – фотосинтезу. Внаслідок фотосинтезу на Землі утворюється щороку до 200 млрд, т сухої органічної речовини, за рахунок якої підтримується життєдіяльність усіх гетеротрофних організмів. При фотосинтезі в атмосферу виділяється кисень, а поглинається вуглекислий газ. Так, у сонячний день 1 га лісу виділяє до 200 кг кисню, поглинаючи при цьому 220...280 кг вуглекислого газу; за рік 0,3 га лісу дає в середньому річну потребу в кисні однієї людини (близько 400 кг), а 1 га лісу поглинає до 20 т вуглекислого газу. Загальне річне поглинання вуглекислого газу лісами Землі складає 30...50 млрд, т, що у 2...3 рази перевищує його виділення. Рослинність здійснює великий вплив на клімат, водойми (регулює стік і випаровування), тваринний світ й інші елементи біосфери, з якими вона тісно взаємопов'язана. Серед величезної кількості рослин у природі виділяються два основних типи – деревна і трав'яна рослинність.

Площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, з них 9,4 млн. га вкрито лісовою рослинністю. Просторове розміщення лісів пов'язане переважно з кліматичними чинниками. У цілому клімат України помірно континентальний, за винятком Південного берегу Криму, де він субтропічний. Континентальність зростає із заходу на схід, а лісистість зменшується, становлячи 42% у Карпатах, 26,8% на Поліссі, 13% – у Лісостепу, 10,4% – у Криму та 5,3% – у степовій зоні. Ліси регулюють розподіл атмосферної вологи, місцеве випаровування, стік і його характер, послаблюють процеси водної ерозії грунту і запобігають забрудненню річок й інших водойм. Лісосмуги завширшки 10 м поглинають 45...55% розчиненого у воді аміачного азоту, 73...93% фосфору, 2,8...4,7% нітратного азоту. Вони значно поліпшують бактеріологічні властивості води, зменшуючи кількість бактерій у воді більш як у 20 разів. Механізм захисної дії лісонасаджень полягає в регулюванні поверхневого польового стоку та переведенні його в Грунтовий з наступним поглинанням забруднюючих речовин землею і рослинністю, детоксикацією під впливом мікроорганізмів шкідливих хімічних сполук і залученням їх до природного колообігу речовин. Ліси виконують важливу функцію закріплення й охорони грунтів, запобігають змиванню і розмиванню ґрунту, зберігають і поліпшують його властивості, закріплюють рухомі піски, зупиняють утворення ярів. У гірській місцевості ліси виконують протизсувну функцію, а у степовій – затримують поверхневий стік, зменшують швидкість вітру в приземному шарі, затримують випаровування грунтової вологи, оберігають поля від посухи і пилових бур. Ліси виконують також санітарно-гігієнічні й оздоровчі функції. Рослини лісу абсорбують забруднюючі повітря шкідливі гази, уловлюють пил, сажу, радіоактивні й інші частки, що піднімаються в повітря під час вітру, з викидами промислових об'єктів, під час руху транспорту. Особливо ефективні в цьому плані різновікові змішані насадження; лісонасадженнями з повітря уловлюється до 70% часток пилу, які потім з дощем осідають на землю. Лісові насадження поглинають шум міста, підвищують у 3...7 разів і більше йонізацію повітря, що сприятливо діє на здоров'я людини. Площа зелених насаджень усіх видів у межах територій міст й інших населених пунктів нашої держави складає близько 550 тис. га. Площа лісів України є найнижчою у Європі (після Молдови). Фактична лісистість областей України на 5...9% нижча від оптимальної, для досягнення якої при існуючих темпах зростання (0,05% на рік) потрібно 120 років. Із знищенням лісів пов'язані повені. Весняні й дощові води, не зустрічаючи на своєму шляху перешкод, швидко збігають в річки і затоплюють береги.

Тваринний світ є важливою частиною біосфери нашої планети. На Землі існує більше 1,5 млн. видів тварин, 60...70% з них складають безхребетні. Кліматична, геологічна та ландшафтна різноманітність і велика територія України обумовлюють видове багатство тваринного світу. Включаючи акваторії Чорного і Азовського морів, у нас в країні мешкає близько 44800 видів тварин. Найбільше уваги зараз приділяється вивченню, охороні, відтворенню та раціональному використанню хребетних тварин, фауна яких представлена в Україні більш ніж 200 видами риб, 18 видами земноводних, 20 видами плазунів, більш як 400 видами птахів і 101 видом ссавців. Велике значення тварини мають у формуванні ландшафтів, в утворенні ґрунту і кори вивітрювання (існуючі у великій кількості в ґрунті дрібні круглі черви (нематоди), ґрунтові кліщі, дощові черви, личинки комах, різні ссавці й інші тварини розпушують ґрунт, сприяють аерації та проникненню вологи, збагачують його органічними речовинами, підвищують родючість). За участю тварин формується хімічний склад підземних і ґрунтових вод. Тварини впливають на життя рослин. Таким чином, беручи участь у колообігу речовин у природі, впливаючи на стан і розвиток інших її компонентів, тварини відіграють велику роль у підтриманні динамічної рівноваги в живій природі. Тваринний світ належить до відновлюваних природних ресурсів. Однак для збереження здатності до відновлення потрібні конкретні природні умови, не порушені людиною, де відновні процеси відбуваються з певною швидкістю. Переексплуатація тваринних ресурсів виникає тоді, коли промисел перевищує здатність їх до відновлення. У відомому документі, розробленому МСОП за підтримки ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища) і ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН), який має назву "Всесвітня стратегія охорони природи", разом з виділенням основних вимог щодо охорони довкілля розглянуті основні чинники, які загрожують у наш час тваринам. До них належать руйнування або деградація місць існування, переексплуатація, вплив інтродукованих видів, втрата, скорочення або погіршення кормової бази, знищення диких тварин. Порушення й деградація місць існування спричиняє найбільш негативний вплив на всі групи тварин. До цього чинника відносять інтенсифікацію ведення сільського господарства, осушувальну й зрошувальну меліорацію, випалювання рослинності й антропогенні лісові пожежі, природні явища вирубування лісів, розорювання степів, спорудження водосховищ, каналів, прокладання автошляхів і залізниць, ліній ефектропередач, будування міст, промислових об'єктів, розробку корисних копалин відкритим способом тощо. Хімізація сільського господарства викликає зміну генетичних, фізіологічних, біохімічних й інших функцій живих організмів.

Зважаючи на значення тваринного світу та вплив на нього антропогенного чинника, особливої актуальності набувають питання охорони, відтворення та раціонального використання тваринного світу. З цією метою проводяться організаційно-господарські, біологічні й культурно-виховні заходи. Це, зокрема, заходи з подальшого збагачення та якісного вдосконалення фауни нашої країни, які спрямовані, з одного боку, на збільшення різноманітності й підвищення чисельності корисних диких тварин, а з іншого – на скорочення популяцій організмів, які завдають шкоди народному господарству. З таких робіт найбільше значення мають інтродукція – завезення, випуск і пристосування тварин до нових умов існування; реінтродукція – процес завезення і випуску диких тварин в райони колишнього ареалу; розселення деяких видів промислових тварин з метою розширення територій їх поширення; біотехнічні заходи – поліпшення кормових і захисних умов місць існування тварин для підвищення густоти їх заселення. Для поліпшення умов існування цінних в господарському плані водних організмів проводять біологічну меліорацію водойм – штучне підвищення біологічної й господарської продуктивності водних угідь. Вона включає заходи, спрямовані на поліпшення умов розмноження риби, збереження та поліпшення природних і обладнання штучних нерестовищ, створення штучних гнізд для водоплавних птахів і хутрових звірів, насадженні кормових і захисних рослин. Заходами з охорони і раціонального використання тваринних ресурсів є створення мисливських, звірівницьких і рибних господарств, морської аквакультури.

Одним із найдієвіших заходів збереження біорізноманіття .– створення охоронних, природно-заповідних територій, до складу яких входять ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об'єкти, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну й іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного та рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення проведення фонового моніторингу довкілля та забезпечення необхідних умов, для зменшення шкідливого антропогенного впливу на біологічні об'єкти, сприяння збереженню цілісності екологічних систем, у яких можуть підтримуватися природні механізми відносин між біологічними видами, що необхідні для існування системи. Заповідна справа – пріоритет сучасної природоохоронної політики держави. Першочерговими і головними завданнями розвитку заповідної справи на найближчі роки визначені такі: довести площі об'єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ до 5, а в окремих регіонах – до 10% площі України чи відповідного регіону); підвищити флористичну, ценотичну, фауністичну та ландшафтну репрезентативність ПЗФ; активізувати роботу зі створення в прикордонних місцевостях міждержавних природно-заповідних територій (за Севільською стратегією кожна країна, у тому числі й наша, має забезпечити створення біогеографічної мережі біосферних заповідників); створити Державний кадастр ПЗФ України; розробити Національний план дій зі збереження та раціонального використання водно-болотних угідь; удосконалити систему державного управління (насамперед, заповідниками та національними природними парками); удосконалити існуючу класифікацію територій ПЗФ; розробити та впровадити ефективний економічний механізм функціонування системи Територій ПЗФ, що передбачає, зокрема, звільнення заповідників від оподаткування (плати за природні ресурси тощо); впровадити єдиний порядок формування Державного бюджету щодо виділення коштів на збереження та розвиток ПЗФ України.

Природно-заповідний фонд України (займає трохи більше 4% території країни) включає біосферні й природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово- паркового мистецтва. Природні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів й екологічної безпеки. Біосферні заповідники – природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, у яких діє режим абсолютного заповідання та які створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплексів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення спонтанних і глобально-антропогенних змін, що відбуваються в біосфері (у світі нині існує близько 350 біосферних заповідників і 4 з них – Асканія Нова, Чорноморський, Карпатський і Дунайський в Україні). Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам. Заповідники знаходяться під охороною закону (на їх території категорично забороняються всі види господарської діяльності – мисливство, рибальство, вилов тварин, усі види лісокористування, збір лікарських трав, збирання квітів, випас худоби, застосування будь-яких хімічних засобів, шумових дій). У заповіднику вводиться абсолютне заповідання цілковите невтручання людей у природні процеси, або заповідання обмежене (для досягнення максимальної природної рівноваги і максимального збереження екосистем допускається здійснення певних біотехнологічних заходів – вилов тварин, що надміру розмножилися, створення штучних водопоїв, протиерозійний захист тощо). Національні природні парки – природоохоронні, рекреаційні, культурно- освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність. У більшості країн світу основною категорією природно-заповідних ділянок природи є національні парки. Зараз їх у світі налічується більше 2300 (в Україні 12 національних парків, це, зокрема Товтри Подільські, озеро Синевир, Шацькі озера тощо). Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами й об'єктами в національних парках вилучаються з господарського використання і надаються національним паркам. Охорона природи в них поєднується з науковою роботою й організацією відпочинку населення і туризмом. Використання природних ресурсів у національних парках обмежене. Регіональні ландшафтні парки – природоохоронні, рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення. Регіональні ландшафтні парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних й інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Охорона природи в них має підпорядковане значення. Заказники – природні території й акваторії, на яких охороняються окремі види рослин і тварин або природні комплекси (озера, болота, ділянки лісу чи степу з рідкісними видами рослин або тварин, печери, території з унікальними геологічними утвореннями тощо). На території заказників дозволяється обмежена господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єктам, які охороняються (обмежена заготівля сіна в лісових заказниках, регламентоване полювання на окремі види тварин у заповідно-мисливських господарствах тощо). Оголошення заказників проводиться без вилучення земельних ділянок, водних й інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні, палеонтологічні й карстово- спелеологічні. Пам'ятки природи – окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. Оголошення пам'яток природи проводиться без вилучення земельних ділянок, водних й інших природних об'єктів у їх власників чи користувачів. Пам'ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні й геологічні. Заповідні урочища – лісові, степові, болотні й інші відокремлені з метою збереження у природному стані цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення. Оголошення заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок й інших природних об'єктів у їх власників чи користувачів. Ботанічні сади – створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціально створених умовах та ефективного господарського використання рідкісних і типових видів місцевої й світової флори шляхом створення, поповнення і збереження ботанічних колекцій, ведення наукової, навчальної й освітньої роботи. Ділянки землі й водного простору з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються ботанічним садам. Дендрологічні парки – створюються з метою збереження і вивчення у спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного й іншого використання. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним паркам. Зоологічні парки – створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ розведення диких тварин у неволі. Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються зоологічним паркам. Парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва – найбільш визначні й цінні зразки паркового будівництва з метою охорони і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Створення парків – пам'яток садово-паркового мистецтва проводиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних й інших природних об'єктів у їх власників чи користувачів. Заказники, пам'ятки природи, ботанічні й зоологічні сади, дендрологічні парки і парки – пам'ятки садово-паркового мистецтва – залежно від їх екологічної наукової цінності можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Природно- заповідна мережа України налічує близько 6940 територій та об'єктів. До вищих категорій заповідання належать 4 біосферні та 16 природних заповідників, 12 національних природних парків; 2507 заказників, 3016 пам'яток природи, 35 дендрологічних парків, 527 парків – пам'яток садово-паркового мистецтва, 22 ботанічні сади, 12 зоологічних парків, 35 регіональних ландшафтних парків, 754 заповідні урочища (на відміну від вітчизняної в міжнародній класифікації функції національних і природних парків розмежовуються – природні парки створюються для рекреації; головне завдання національних парків – збереження природного різноманіття, а рекреації й туризму відводиться підпорядкована й обмежена роль). В адміністративних областях природно-заповідні території й об'єкти розміщені нерівномірно. Найбільша частка заповідності припадає на західні й північно-західні області України (найнижчий цей показник в областях з високою розораністю – Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Київській). Україна ратифікувала Конвенцію про водноболотні угіддя, що мають міжнародне значення. Водно-болотні угіддя – райони боліт, драговин, торфовищ і різних водойм: природних або штучних, постійних або тимчасових, стоячих або проточних, солонкуватих або солоних, включаючи морські акваторії, глибина яких не перевищує 6 м і які є місцем існування мігруючих птахів, водно- болотної флори і фауни.

Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні: території й об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні території й об'єкти інших типів, що визначаються законодавством України та є частиною структурних територіальних елементів. Рішення про створення екологічної мережі сформульоване в рекомендаціях Всеєвропейської стратегії збереження біологічної й ландшафтної різноманітності як Всеєвропейської екологічної мережі – єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафтів. В Україні роботи зі створення екологічної мережі розпочалися після прийняття ЗУ "Про загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки". До елементів екологічної мережі належать: природні регіони – природно-територіальні утворення значної площі, суцільність яких визначається характерними для них фітоландшафтами, фізико- географічними, адміністративними й іншими ознаками, що характеризуються типовими й унікальними природними компонентами, які виконують регіональну екостабілізуючу роль; природні коридори – природні або приведені до природного стану ділянки землі чи водної поверхні, які на різних рівнях просторової організації екологічної мережі забезпечують для природного середовища умови безперервності, системної єдності й функції біокомунікації.

Червоні книги – офіційні документи неурядових міжнародних і національних організацій, що містять систематизовані відомості про рослини і тварини світу чи окремих регіонів, стан яких викликає стурбованість за їхнє майбутнє. Міжнародна Червона книга фактів ("Red data book") створена в 1966 р. З 1991 р. виходить Європейський червоний список тварин, що знаходяться під загрозою зникнення. Окрім Міжнародної Червоної книги, країни створюють національні Червоні книги і Червоні листки. Червона книга України є офіційним державним документом, який містить перелік рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення видів тваринного і рослинного світу в межах території нашої держави, її континентального шельфу та виключної (морської економічної зони, а також узагальнені відомості про сучасний стан цих видів тваринного і рослинного світу та заходи щодо її збереження і відтворення. Вона є основою для розроблення та реалізації програм (планів, дій), спрямованих на охорону та відтворення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, занесених до неї. До першого видання Червоної книги України було включено 85 видів і підвидів тварин та 151 вид судинних рослин. В останньому виданні Червоної книги України в томі "Тваринний світ" міститься 382 види і підвиди тварин; до тому "Рослинний світ" включено 541 вид, підвид, різновидність і форму вищих рослин.

Завдання збереження рослинного світу необхідно вирішувати разом із питанням охорони генофонду й фітоценофонду, всієї генетичної та фітоценотичної різноманітності природних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги – аналога Червоної книги, мета якої – охорона рідкісних, зникаючих і типових природних рослинних угрупувань. Ця книга (наказ Мінприроди) є офіційним державним документом, у якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних (таких що перебувають під загрозою зникнення) і типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. До Зеленої книги України занесено 127 рідкісних, зникаючих і типових угруповань різного рангу, наведені мотиви і категорії їх охорони, поширення і видовий склад.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші