Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екологічна оцінка та екологічна експертиза
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ І ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Екологічне обгрунтування інвестиційної діяльності

Нині питання охорони довкілля є складовою частиною інвестиційного проекту. Зі зростанням стурбованості, викликаної погіршенням стану навколишнього середовища, фінансуючі організації включають процедури екологічної оцінки проектів у процес розробки і прийняття рішень з метою попередження ризику неплатежів своїх позичальників у зв'язку з їх діяльністю чи бездіяльністю в області охорони довкілля. Банками економічно розвинутих країн накопичений значний досвід щодо екологічного супроводу інвестиційних проектів. У цих країнах облік природоохоронних вимог – важливий елемент при розробці й розвитку стратегії бізнесу, запорука успіху діяльності компаній у результаті підвищення їх конкурентної здатності, зниження собівартості виробленої продукції в результаті економії енергії, сировини і природних ресурсів, відсутності витрат, пов'язаних з виплатою штрафів і компенсацій за перевищення екологічних нормативів. Українські банки при фінансуванні інвестиційних проектів оцінюють ризики (у тому числі екологічні) у цілому, не виділяючи екологічні питання в самостійну категорію. Тому розглянемо вимоги до екологічної оцінки проекту у рамках надання іноземними кредитними організаціями позик, оскільки ці вимоги діють і в Україні.

Типовий цикл вибору, підготовки, розробки, впровадження і наступної оцінки проекту за рахунок надання інвестиційних позик/кредитів банками відбувається в такій послідовності: відбір проекту для фінансування; підготовка проекту; детальне опрацювання проекту; оціночний висновок щодо проекту; переговори про надання кредиту; видача дозволу на надання кредиту; впровадження проекту; контроль за проведенням робіт; завершення проекту. Вимоги банків до кредитування проектів у частині охорони довкілля полягають у тому, щоб прийняті до розгляду проекти були екологічно прийнятними і забезпечували стійкий стан довкілля, а будь-які наслідки його втілення можна було б виявити завчасно і прийняти до уваги при розробці проекту. Облік екологічного чинника повинен бути безперервним і здійснюватись у вигляді екологічного супроводу інвестиційного проекту, який містить у собі наступні етапи.

  • 1. Екологічна класифікація проекту (заявник/позичальник обгрунтовує, а банк аналізує докази необхідності розглядати екологічні проблеми в рамках реалізації даного проекту) проводиться на стадії відбору проектів, запропонованих для фінансування як з метою оцінки, так і з метою виявлення найважливіших екологічних проблем. У результаті проекту присвоюють одну з категорій залежно від масштабів і ступеня значимості його впливу на довкілля, а також можуть бути визначені його найважливіші проблеми екологічного характеру, види подальших ЕО.
  • 2. У випадку, коли реалізація проекту вимагає екологічного обґрунтування (заявник виокремлює основні екологічні проблеми, що відіграють вирішальну роль при ухваленні рішення щодо виділення позики/кредиту), позичальник зобов'язаний підготувати проект технічного завдання з ЕО. При його розробці банки в першу чергу приділяють увагу проблемам, що відіграють першорядну роль в ухваленні остаточного рішення про інвестування проекту. Підсумковий звіт про результати оцінки надається банку до початку роботи над висновком щодо проекту. Позичальник несе повну відповідальність за результати ЕО впливу проекту на довкілля.
  • 3. При підготовці розділу "Охорона навколишнього середовища" у підсумкове резюме щодо проекту банком визначаються обов'язкові умови, пов'язані з охороною довкілля при його реалізації. Співробітники банку розглядають результати ЕО і рекомендації. За результатами розгляду вони включають у підсумкове резюме інформацію про стан питань охорони довкілля, плани щодо їх вирішення та санкціонують початок перемовин про кредитування проекту.
  • 4. Щодо включення зобов'язань позичальників з охорони довкілля в документи про надання позики/кредиту і контролю за виконанням екологічних нормативів у процесі реалізації проекту, то під час перемовин з позичальником розглядаються плановані заходи із забезпечення екологічної прийнятності проекту, гарантії збереження стійкості довкілля. Досягнуті домовленості й зобов'язання включаються у документи про надання кредиту.
  • 5. Реалізація заходів із попередження негативних впливів і оцінка фактичних видів впливу на довкілля та ефективності заходів із зменшення чи запобігання збитку виконується позичальником, а контролюється банком.
  • 6. Підготовка розділу "Охорона природного середовища" у підсумкову доповідь з реалізації проекту полягає в тому, що банк розглядає результати виконання зобов'язань позичальника, коректність ЕО і дієвість рекомендацій.

В Україні інвестиційну діяльність проводять Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) тощо. Світовий банк став першим з фінансових організацій, що практикував аналіз і відбір проектів з пов'язаними з ними екологічними наслідками, використовуючи ЕО для ухвалення рішення з надання позик. Вимоги щодо екологічного супроводу проектів, які фінансуються цим банком, сформульовані в спеціальному документі, що визначає порядок ЕО всіх проектів із значним впливом на довкілля. Розроблена банком методика ЕО стала цінним інструментом для виявлення властивих даному проекту екологічних проблем, а також для пошуку засобів їхнього вирішення чи пом'якшення. Вимоги Світового банку багато в чому аналогічні підходам МБРР, Міжнародної асоціації розвитку і дуже близькі до вимог Міжнародної фінансової корпорації. З метою виділення найважливіших потенційних проблем екологічного характеру на стадії відбору проектів для фінансування здійснюється їхня класифікація за ступенем впливу на довкілля. Мета класифікації – ухвалення рішення про характер і масштаб проведення ЕО чи екологічного аналізу для визначення можливості надання позики/кредиту. В результаті проект відносять до однієї з трьох категорій (залежно від характеру, масштабів і ступеня значимості впливу на довкілля): категорія А – ЕО необхідна в повному обсязі, оскільки види впливу на довкілля можуть бути різноманітні й серйозні; категорія В – досить проведення екологічного аналізу в більш вузьких рамках, оскільки види впливу можуть носити тільки локальний характер; категорія С – особливої не обхідності в екологічному аналізі немає, оскільки вплив проекту на довкілля навряд чи буде значним. Зазвичай вважають, що якщо проект пов'язаний з переліченими нижче видами впливів, то його відносять до категорії А: незворотне перетворення потенційно продуктивних чи цінних земель, а також природних лісів, ділянок дикої природи, водних об'єктів, що мають рибогосподарську цінність; знищення природного місцепроживання, зменшення біорізноманіття чи природоохоронної цінності природної системи; створення ризику для здоров'я і безпеки населення (наприклад, у результаті утворення, зберігання і вилучення небезпечних відходів, відсутності належних заходів, пов'язаних з гігієною праці й технікою безпеки, порушення стандартів якості води і повітря); переміщення значного числа людей чи підприємств; відсутність ефективних пом'якшуючих чи превентивних заходів. Одна з вимог до ЕО, яка виконується в повному обсязі – обов'язковість прийняття до уваги всіх інших робіт, що проводяться чи плануються проводитися на охопленій проектом території, а також явищ, які виникають у результаті його здійснення. Проекти й елементи, які можуть мати ефекти впливу на довкілля і для яких доречний обмежений за обсягом і охопленням екологічний аналіз, можуть бути віднесені до категорії В: сільськогосподарські підприємства; лінії електропередач; невеликі меліоративні системи; використання відновлюваних джерел енергії; туризм; системи водопостачання і каналізації сільських районів; проекти покращення управління використанням ресурсів водозбірного басейну і реконструкція споруд; обмежені за масштабом проекти реконструкції й підвищення технічного рівня. Проекти категорії В часто відрізняються від проектів категорії А того самого типу лише масштабом. До проектів та їх компонентів, які, як правило, значного впливу на довкілля не мають – категорія С – відносяться: освіта; планування родини; охорона здоров'я; харчування; удосконалення організаційної структури; надання технічної допомоги; більшість проектів, пов'язаних з людськими ресурсами.

Згідно вимог Світового банку у звіті (призначений для позичальника, банку, розробників проекту й організацій-виконавців) про ЕО конкретного проекту висвітлюються найважливіші проблеми екологічного характеру; глибина і ступінь складності екологічного аналізу повинні бути співзмірні з видами і масштабами потенційних впливів проекту на довкілля; обов'язково вказуються політичні, правові й адміністративні рамки, у яких проводиться ЕО, та вимоги в частині охорони довкілля всіх організацій й установ, що беруть участь у проекті; наводяться висхідні дані, розглядаються найбільш значимі види впливу проекту на довкілля, результати оцінки позитивних і негативних наслідків, які можуть виникнути в результаті його здійснення. Обговорюються альтернативи в області планування, капіталовкладень, вибору майданчиків, технологій, методів експлуатації устаткування та порівнюються між собою з погляду потенційного впливу на довкілля, капітальних і поточних витрат, відповідності умовам, вимогам у частині організаційної бази, моніторингу і природо-охоронного навчання персоналу. Потрібно описати результати обговорення проекту з державними органами, надати коментарі й зауваження з боку груп населення, охоплених впливом проекту, і місцевих неурядових організацій. ЕО повинна гарантувати, що варіанти будівництва й експлуатації господарських об'єктів екологічно прийнятні й не порушують стійкості довкілля і що будь-які види потенційного впливу на нього будуть розпізнані на ранній стадії проекту та прийняті до уваги при його розробці. ЕО сприяє міжвідомчій координації та є основою для розгляду питань, піднятих групами населення, інтереси яких зачіпає проект, і місцевими неурядовими організаціями.

ЄБРР практикує трохи інший підхід до ЕО. Типовий цикл вибору, підготовки, розробки і наступної оцінки проекту за рахунок надання інвестиційного кредиту/позики в ЄБРР включає такі етапи: початкова пропозиція; уточнення концепції; початковий розгляд; підготовка проекту; заключний розгляд; розгляд Радою директорів; підписання. На початковому етапі позичальник надає банку резюме чи бізнес-план. Інформація, що міститься в цій пропозиції, повинна бути достатньою для того, щоб визначити чи заслуговує проект подальшого розгляду банком. Якщо заслуговує, то починається уточнення концепції проекту - позичальник надає додаткову інформацію про стан довкілля й очікуваний на нього вплив. Розділ про екологічні норми бізнес- плану включає пункти: 1) основні законодавчі акти, що потребуються для виконання проекту; 2) необхідні для виконання проекту дозволи на загальнодержавному, регіональному чи місцевому рівні; 3) ліцензійні вимоги (якщо такі вимагаються для даного проекту); 4) екологічні норми, які повинні бути дотримані, щоб проект одержав схвалення відповідних юридичних інстанцій; державні, регіональні й місцеві вимоги, що відносяться до проекту з питань охорони довкілля, безпеки й охорони праці; 5) контактна особа з питань охорони довкілля; 6) земля: місце розташування; історія використання; використання землі, яка вже належить позичальнику чи буде його у зв'язку з виконанням проекту; 7) будівельні об'єкти, що передбачаються проектом; 8) оцінка впливу на довкілля чи екологічна ревізія проекту; 9) потенційні зобов'язання щодо довкілля; 10) плановане зниження навантаження на довкілля; 11) запропоновані заходи з поліпшення стану довкілля; 12) екологічна політика позичальника; 13) можливі екологічні проблеми, пов'язані з реалізацією проекту; 14) статус консультацій із громадськістю щодо проекту.

Якщо концепція проекту прийнята, то наступною стадією є початковий розгляд. На цьому етапі проект повинен бути віднесений до однієї з двох категорій. Проект, віднесений до категорії 1, вимагає обов'язкової ЕО, а проект категорії 2 такої оцінки не вимагає. Стандартний звіт з ЕО складається з трьох частин: короткого змісту звіту (реферату); основної частини, що містить основні результати ЕО; додатків до основної частини (надаються дані аналізів, копії документів природоохоронних органів, ілюстративні матеріали). Для всіх потенційних проектів ЕО проводиться банком разом з фінансовою експертизою. Банк розглядає оцінку стану довкілля, визначає необхідні для розробки проекту дослідження (відповідальність за це несе позичальник та надає консультації з питань охорони довкілля. Заключний розгляд охоплює фінансові, юридичні, економічні, технічні й природоохоронні проблеми. Далі проектна документація, що включає розділ про впливи проекту на довкілля, представляється на розгляд Ради директорів. Після схвалення Радою документація про позику може бути підписана і ця позика може витрачатися. Екологічний ризик може призвести до того, що у випадку вимушеного розірвання угоди усі пов'язані з відновленням природного середовища витрати ляжуть на кредитора. Тому екологічні обмеження повинні бути чітко показані в бізнес-резюме чи бізнес-плані. Зазвичай рівень екологічних досліджень визначає, як проект буде відповідати національним і міжнародним вимогам.

ЗУ "Про інвестиційну діяльність" й інші нормативно-правові акти визначають правові, економічні й соціальні умови інвестиційної діяльності на території нашої країни. Суб'єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави. При цьому обов'язковій державній експертизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми і проекти будівництва, що здійснюються із залученням коштів Держбюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ і організацій. Державна експертиза проводиться центральним органом виконавчої влади з питань будівництва й архітектури та її місцевими підрозділами за участю експертних підрозділів організацій-співвиконавців КДЕ, обов'язково включаючи органи МЕПР. Інвестиційні програми і проекти будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають комплексній державній експертизі (КДЕ) для додержання в цих програмах і проектах діючих нормативів з питань екології, епідемічного благополуччя населення, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, надійності й необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог. Висновок зазначених експертиз може бути: позитивний – рекомендація до затвердження із зазначенням відповідних техніко-економічних показників; негативний – зауваження щодо доопрацювання або обгрунтування щодо неможливості реалізації.

Основні етапи інвестиційного проектування в Україні, що включають ініціювання (задум) спорудження об'єкта, обгрунтування інвестицій у будівництво, вибір майданчика, розробку проектної документації, її узгодження і затвердження, такі: визначення мети інвестування; обгрунтування інвестицій у

будівництво; розробка проектної документації. Формування інвестиційного задуму проекту, включає: вибір інвестором (замовником) найбільш прийнятного варіанту інвестування; обгрунтування доцільності інвестування у пропонований об'єкт на вибраному місці (регіоні) будівництва з визначенням попередніх умов погоджень природоохоронних й інших місцевих органів; визначення попередніх техніко-економічних показників; встановлення необхідного обсягу і джерел фінансування; виявлення оптимального варіанту реалізації інвестиційного задуму; прийняття принципового рішення про доцільність (недоцільність) інвестування в будівництво об'єкта. Матеріали задуму використовуються при розробці декларації про наміри інвестування в будівництво підприємства, будівлі чи споруди, а також для опрацювання елементів бізнес-плану. Декларація про наміри направляється інвестором на розгляд: у центральні державні органи виконавчої влади, місцеві органи самоврядування та виконавчої влади, на території яких планується розміщення об'єкта (для нескладних об'єктів перелік органів може уточнюватися). За результатами позитивного розгляду декларації про наміри інвестор приймає рішення про розробку у встановленому порядку обґрунтування інвестицій. Щодо екологічних вимог у складі декларації, то на етапі визначення мети інвестування інвестор повинен: зробити екологічну оцінку району потенційного розміщення інвестиційного об'єкта; оцінити джерела впливу від планованого підприємства (виробництва) на довкілля; одержати попереднє узгодження умов природокористування і граничних екологічних умов. Виконання екологічних вимог дозволяє провести оцінку екологічної небезпеки планованих заходів, своєчасний облік екологічних, соціальних і економічних наслідків впливу планованих об'єктів на довкілля.

Обгрунтування інвестицій у будівництво розробляється на підставі отриманої інформації, вимог державних органів і зацікавлених організацій. Підсумком роботи на цьому етапі є рішення про попереднє узгодження майданчика під проектно- вишукувальні роботи й акт вибору майданчика. У процесі обґрунтування інвестицій у будівництво інвестор повинен: розробити екологічне обґрунтування планованої діяльності;

погодити умови природокористування з наглядовими організаціями і на основі цих умов виконати оцінку потенційного впливу на довкілля; визначити розміри санітарно-захисної зони і зони впливу; за представленням наглядових органів розробити декларацію про безпеку промислового об'єкта і проект рішень із проблем природокористування. Екологічні вимоги слід враховувати при: виборі майданчика розміщення об'єктів

господарської й іншої діяльності; розробці технічних, технологічних й інших проектних рішень із зниження прогнозного впливу об'єктів на довкілля і заходів з його охорони.

Передінвестиційна документація повинна' містити достатню інформацію для визначення екологічного ризику планованої діяльності, оцінки раціональності природокористування при різних варіантах такої діяльності. Екологічне обґрунтування передінвестиційних матеріалів повинно містити оцінку можливості розвитку планованої діяльності в районі можливого розміщення з врахуванням: нормативів якості довкілля існуючої системи обмежень на природокористування; прогнозного стану довкілля при планованих викидах, скидах, відходах виробництва й інших видах впливу. Прогноз екологічної небезпеки планованої діяльності повинен базуватися на аналізі: природно-ресурсного потенціалу територій; існуючого використання природних, трудових й інших ресурсів; стану довкілля, історико-культурної спадщини; потреби найважливіших ресурсів; оцінок можливих змін екологічної ситуації при реалізації планованої діяльності й наслідків цих змін для соціально-економічного розвитку території. Матеріали обґрунтування проектних рішень повинні містити вичерпну інформацію про вплив об'єкта на довкілля при його будівництві й експлуатації в нормальному режимі роботи (максимальному завантаженні устаткування) і при можливих залпових і аварійних викидах (скидах), а також аргументацію вибору природоохоронних заходів.

У передпроектній і проектній документації обґрунтовуються екологічні обмеження, а також якісні й кількісні значення рівнів прийнятного ризику для планованих чи здійснених актів конкретного виду діяльності. У цьому випадку управління екологічно безпечним розвитком здійснюється шляхом порівняння реальних якісних і кількісних значень рівнів негативних впливів з їх регламентованою величиною. Виникнення феномену екологічної безпеки обумовлено усвідомленням помилковості концепції економічного росту суспільства за рахунок інтенсивної експлуатації природно-ресурсного потенціалу планети. Поняття "екологічна безпека" характеризує ймовірність збереження якісних і кількісних характеристик життєвого середовища, що забезпечують оптимальні значення просторово-часових циклів відтворення матеріально-енергетичних й інформаційних процесів життєдіяльності від мікро- до глобального рівня. Екологічна безпека діючих і планованих об'єктів у XXI ст. – одна з головних цілей сталого соціально-економічного розвитку.

Співвідношення різних видів господарської діяльності й ділової активності визначається рівнями прийнятного ризику можливих відхилень у рамках встановлених науково-обгрунтованих і прийнятих суспільством обмежень. їх економічна інтерпретація полягає в оцінці збитку довкіллю й здоров'ю населення в результаті впливів різного роду, у тому числі й надзвичайного характеру. Саме оцінки ризику поряд із комплексним екологічним моніторингом до нинішнього часу є головною сутністю проблеми забезпечення екологічної безпеки. Вони входять як обов'язковий елемент до складу обгрунтування проекту будь-якої виробничої/промислової діяльності для попередження аварійних ситуацій.. При визначенні поняття "ризик" зазвичай відштовхуються від базового поняття "небезпека". Це означає об'єктивно існуючу можливість негативного впливу на об'єкт, який може завдати йому якого-небудь збитку, шкоди. Поняття збитку (як правило) пов'язується з погіршенням стану і навіть загибеллю чи руйнуванням об'єкта, порушенням нормального режиму його функціонування, розвитку й інших наслідків, що характеризуються певним рівнем втрат. Тому ризик часто розуміють як кількісну міру небезпеки. У різних сферах суспільної діяльності існують свої підходи до визначення цієї міри (зокрема, у праві ризик трактується як можливість настання збитків внаслідок загибелі чи пошкодження майна або неможливості виконання зобов'язань). Кількісною мірою можливості настання події є ймовірність. На рівні регіонів і держав виділяють соціально-економічні ризики, які виражаються загальною кількістю смертей за рік у розрахунку на 1 тис. чол., що обумовлено недостатнім рівнем економічного розвитку і його наслідками; у промисловій безпеці виділяють індивідуальні ризики (виражаються частотою виникнення (ймовірністю) вражаючих впливів певного виду в точці перебування індивідуума); у страхуванні поняття "професійний ризик" означає ймовірність ушкодження (втрати) здоров'я чи смерті застрахованого у зв'язку з виконанням обов'язку за трудовим договором або в інших установлених законодавством випадках. У зазначених випадках поняттю ризик надається значення, яке кількісно виражається ймовірністю настання несприятливої події протягом певного проміжку часу. У поняття "ризик" поряд з ймовірністю настання несприятливої події вкладається (у більшості досліджень) також й інша (пов'язана з цією подією) характеристика – розмір завданого збитку, що призводить до трактування кількісної міри ризику як математичного очікування збитку, що визначається як множина можливих несприятливих подій (величина середнього ризику). Тобто, у різних сферах діяльності ризик є мірою небезпеки та ймовірністю несприятливої події, а також діяльністю в умовах невизначеності (оцінюється через величину можливих втрат – матеріальних, людських, інформаційних тощо). Рекомендації ВООЗ визначають ризик як "очікувану частоту небажаних ефектів, що виникають від заданого впливу забруднювача". Згідно Глосарію Американського агентства охорони довкілля (US ЕРА), ризик є "ймовірність пошкодження, захворювання чи смерті при певних обставинах. Кількісно ризик виражається величинами від нуля (відображає впевненість у тому, що шкода не буде нанесена) до одиниці (відображає впевненість у тому, що шкода буде нанесена)". З 1986 р. МАГАТЕ і ВООЗ узагальнюють регіональний досвід з управління ризиком у рамках Програми ЮНЕП/ВООЗ/М АГАТЕ/ЮШДО (UNEP/WHO/IAEA/UNIDO) з оцінки й управління ризиком для здоров'я людей і довкілля від енергетичних й інших складних промислових систем.

Поняття ризику включає як категорії наслідків, так і ймовірності небажаних наслідків небезпечних подій. Дослідження й оцінки ризику включають: виявлення потенційно небезпечних подій, можливих на об'єкті та його складових частинах; оцінку ймовірності здійснення цих подій; оцінку наслідків (збитку) при реалізації таких подій. Величина ризику визначається як добуток величини збитку I на ймовірність W події і, що викликає цей збиток

(4.1)

Процедура оцінки ризику складається із чотирьох головних фаз: превентивної (включає виробничий контроль і екологічний моніторинг, прогноз природних і техногенних катастроф, виявлення уразливих і незахищених зон, розробку аварійних регламентів), кризової (включає систему попередження, оперативний контроль, першу допомогу), посткризової (відновлення життєзабезпечувальної інфраструктури, запобігання рецидиву) й ліквідаційної – усунення наслідків (відновлення біоценозів). Економічний показник збитку (економічний ризик) – втрата матеріальних цінностей, необхідність фінансових (часом значних) витрат на відновлення втраченого тощо. До соціальних показників (суспільний ризик) входять захворюваність, погіршення здоров'я людей, смертність тощо. До екологічних показників (екологічний ризик) відносяться руйнування біоти, шкідливий (часом незворотний) вплив: на екосистеми, погіршення якості навколишнього середовища, пов'язане з його забрудненням, підвищення ймовірності виникнення специфічних захворювань, відчуження земель, загибель лісів, озер, річок, морів тощо. Екологічний ризик пов'язаний не тільки з погіршенням стану та якості довкілля і здоров'я людей, але й із впливом техногенної діяльності на еколого-економічні й природно-господарські системи, зміною їх властивостей, порушенням зв'язків і процесів, що мають місце в цих системах. У поняття "екологічний ризик" може бути вкладений різний зміст – ймовірність аварії, що має екологічні наслідки; величина можливого збитку для природного середовища, здоров'я населення чи деяка комбінація наслідків. У прикладній екології (геоекології) поняття ризику пов'язане з джерелами небезпеки для екологічних систем і процесів, що відбуваються у них. Воно слугує основою для вироблення рішень щодо цілеспрямованого управління величиною цього ризику. Для обгрунтованого застосування заходів захисту населення і довкілля як в умовах нормальної експлуатації господарських об'єктів, так і в аварійних випадках потрібне проведення ідентифікації, аналізу й оцінки екологічного ризику. Ця інформація необхідна також системам прийняття управлінських рішень.

До принципів, що характеризують відношення суспільства до забезпечення безаварійного нормального функціонування техногенних об'єктів, відносять: принцип нульового ризику, тобто безумовної безпеки (збереження довкілля і здоров'я населення); принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки, тобто до нульового ризику (припускає дослідження певних поєднань альтернативних структур, технологій тощо); принцип мінімального ризику, відповідно до якого рівень небезпеки встановлюється настільки низьким, наскільки це реально досяжне (виходячи з виправданості будь-яких витрат на захист людини); принцип збалансованого ризику (при цьому враховуються різні природні небезпеки й антропогенні впливи, вивчається ступінь ризику кожної події й умови, у яких люди піддаються небезпеці); принцип прийнятного ризику (базується на аналізі співвідношень "витрати – ризик", "вигода – ризик", "витрати – вигода"). Суспільство, виходячи зі своїх можливостей, зупиняється на деякому науково обгрунтованому прийнятному рівні ризику. В Україні нині, як й у більшості країн світу, прийнята концепція прийнятного ризику, яка виходить із того, що повне виключення ризику чи практично неможливо, чи економічно недоцільно. Відповідно до цього встановлюється раціональна безпека, при якій оптимізуються витрати на запобігання ризику і розміри збитку при виникненні надзвичайних екологічних ситуацій. Практика показує, що збільшення витрат на підвищення надійності технічних систем призводить до зменшення технічного, але до зростання соціально- економічного ризику. Сумарний ризик мінімальний при строго певному співвідношенні між інвестиціями у технічну і соціальну сфери (рис. 4.1). Обидві гілки сумарної кривої прагнуть до максимального ризику (ліва – при незначних витратах на скорочення будь-яких видів ризику, права – при високих витратах на створення складних технічних систем і підготовку кваліфікованого персоналу). У рамках поняття техногенного ризику вирізняють індивідуальний, соціальний і екологічний ризик. Перший характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума; соціальний (груповий) – ризик для групи людей, залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей. Схема оцінки техногенного впливу складається з наступних основних блоків: розрахунок техногенного впливу як потенційного (прогнозованого) ризику відповідно до результатів оцінки якості довкілля; оцінка реального ризику здоров'ю з використанням статистичних і експертних аналітичних методів; оцінка індивідуального ризику на основі розрахунку накопиченої дози і застосування методів диференціальної діагностики.

Витрати на зниження основних видів ризику: 1 – сумарний ризик; 2 – соціально-економічний ризик; 3 – технічний ризик; 4 – рівень мінімального ризику; 5 – рівень максимального ризику

Рис. 4.1. Витрати на зниження основних видів ризику: 1сумарний ризик; 2 – соціально-економічний ризик; 3 – технічний ризик; 4 – рівень мінімального ризику; 5 – рівень максимального ризику

Концепція ризику включає в себе оцінку ризику (Risk Assessment) й управління ризиком (Risk Management). – Оцінка ризику – науковий аналіз генезису і масштабів ризику в конкретній ситуації, а управління ризиком – аналіз ризикової ситуації й розробка рішення, спрямованого на його мінімізацію. Ризик для здоров'я людини (чи екосистеми), пов'язаний із забрудненням довкілля, виникає при: 1) існування джерела ризику (токсичної речовини у довкіллі чи продуктах харчування, або підприємства з випуску продукції, що містить такі речовини, або технологічного процесу тощо); 2) присутність даного джерела ризику в певній шкідливій для здоров'я людини дозі чи концентрації; 3) схильність людини до впливу згаданої дози токсичної речовини. Перелічені умови утворюють у сукупності реальну загрозу чи небезпеку1 для здоров'я людини. Така структуризація самого ризику виділила чотири основні етапи процедури його оцінки. Ідентифікація небезпеки (перший етап) включає облік хімічних речовин, що забруднюють довкілля, визначення їх токсичності для людини чи екосистеми (наприклад, використовуючи дані фундаментальних досліджень, можна встановити, що тимчасова чи постійна присутність певної речовини може викликати несприятливі ефекти – канцерогенез, порушення репродуктивної функції й генетичного коду в людини чи загострення екологічної проблеми з наступними негативними наслідками для його здоров'я). На цьому етапі процедури оцінки ризику аналіз ведеться на якісному рівні.

Оцінка експозиції (другий етап) – оцінка того, якими шляхами і через які середовища, на якому кількісному рівні, у який час і при якій тривалості впливу має місце реальна й очікувана експозиція, а також оцінка одержуваних доз (якщо вона доступна) й оцінка чисельності осіб, які піддаються такій експозиції й для якої вона представляється ймовірною. Чисельність експонованої популяції – один із найважливіших чинників для вирішення питання про пріоритетність охоронних заходів, що виникає при використанні результатів оцінки ризику з метою "управління ризиком". В ідеальному варіанті оцінка експозиції спирається на фактичні дані моніторингу забруднення різних компонентів довкілля (атмосферне повітря, повітря всередині приміщень, ґрунт, питна вода, продукти харчування). Оцінка залежності "доза – відповідь" (третій етап) – пошук кількісних закономірностей, що пов'язують одержувану дозу речовин із поширеністю того чи іншого несприятливого (для здоров'я) ефекту, тобто з ймовірністю його розвитку. Етап оцінки залежності "доза – відповідь" принципово відрізняється Для канцерогенів і неканцерогенів. Для неканцерогенних токсичних речовин (речовини із системною токсичністю) методологія грунтується на концепції порогового впливу і визнає можливим встановити так звану "референтну дозу" (RFD) чи "референтну концентрацію" (RFC), при дії яких на людську популяцію (включаючи її чутливі підгрупи) не створюється ризик розвитку будь-яких вловимих шкідливих ефектів протягом всього періоду життя. При оцінці залежності "доза – відповідь" для канцерогенів (їх дія розглядається як така, що не має порогу) перевага надається так званій лінеаризованій багатоступінчастій моделі (linearized multistage model), яка обрана як основа уніфікованого підходу до екстраполяції з високих доз на низькі. При цьому основним параметром для визначення ризику впливу на здоров'я людини є чинник нахилу (slope factor)' у якості якого зазвичай використовується 95%-а верхня довірча межа нахилу кривої "доза – відповідь". Чинник нахилу виражається в (мг/(кг•день))-1 і є мірою ризику, що виникає на одиницю дози канцерогену (наприклад, якщо хтось піддається щодня протягом всього життя впливу канцерогену у дозі 0,02 (мг/(кг•день))-1, то доданий ризик, що одержується множенням дози на чиннйк нахилу, оцінюється величиною 4• 10-5 (визнається ймовірним розвиток чотирьох додаткових випадків раку на 100000 чоловік, що піддаються експозиції такого рівня).

Характеристика ризику (заключний етап – результат попередніх етапів) включає оцінку можливих і виявлених несприятливих ефектів у стані здоров'я; оцінку ризику канцерогенних ефектів, встановлення коефіцієнта небезпеки розвитку загальнотоксичних ефектів, аналіз і характеристику невизначеностей, пов'язаних з оцінкою, й узагальнення всієї інформації з оцінки ризику. Оцінка ризику – одна з основ ухвалення рішення з профілактики несприятливого впливу екологічних чинників на здоров'я населення, а не самим рішенням у готовому вигляді, тобто представляє собою необхідну, але недостатню умову для прийняття рішень. Інші необхідні для цього умови – аналіз неризикових чинників, їх порівняння з характеристиками ризику і встановлення між ними відповідних пропорцій (пропорцій контролю) – входять у процедуру управління ризиком. Рішення, що приймаються на такій основі, не є ні чисто господарськими, що орієнтуються тільки на економічну вигоду, ні чисто медико-екологічними, що переслідують мету усунення навіть мінімального ризику для здоров'я людини чи стабільності екосистеми без обліку витрат. Зазначені ризики вивчаються при аналізі типових техногенних процесів і виробництв на території проекту.

Починаючи з 80-х pp. XX ст. у розвинених країнах (США, Японія, Нідерланди тощо) у практику природоохоронної діяльності стала активно впроваджуватися концепція управління, що базується на положеннях ризик-аналізу (концепції полягає у допущенні "прийнятного" ризику в людській життєдіяльності), згідно з якими індикатором ризику зниження якості довкілля є стан здоров'я людини, виражений за допомогою спеціальних показників ризику. У загальному випадку при проведенні ризик- аналізу відповідно з технічним завданням повинні бути забезпечені: виявлення контрастних екологічних обстановок і зон підвищених мезокліматичних потенціалів, що визначають аномальні аеротехногенні випадання забруднюючих речовин; зонування (і картографування) території за цими ознаками; виявлення пріоритетних природних і техногенних чинників, що порушують безпечне функціонування інфраструктури і здатні завдати катастрофічного збитку господарству району і здоров'ю людей; виділення незахищених ділянок і уразливих вузлів інфраструктури: транспорт (рейковий, нерейковий, повітряний, морський, структура вантажо- і пасажиропотоків), підприємства ПЕК, інженерні комунікації (тепло, вода, силові, освітлювальні, газові мережі), будівельний комплекс, промзони, житловий фонд, а також аналіз стану їх технологічного контролю й превентивного моніторингу; розробка системи ранжування території за рівнем екологічної безпеки на регіональному рівні для виявлення порушень конкретних компонентів природно-територіального комплексу при проектуванні, будівництві й реконструкції транспортних шляхів; розробка рекомендацій з попередження великих аварій на території й прилеглій акваторії. Прийнятний ризик за європейськими нормативами дорівнює загибелі однієї людини з мільйона (1•10-6), за українськими – однієї людини з півмільйона (1•5•10-5). Пороговою величиною ризику, при якій неможливе ухвалення позитивного рішення, є значення більші за 1•10-3.

Еколого-економічні ризики (у загальному випадку) визначають як ризики економічних втрат, збитків, що Ух можуть нанести об'єкти різного рівня суспільної організації внаслідок погіршення стану довкілля (екологічних порушень). Управління такими ризиками ґрунтується на розробках загальної теорії ризик-аналізу і при формуванні управлінських рішень в "екологічній" сфері зазвичай використовуються загальні принципи і підходи цієї теорії. Підходи поділяють на низку груп залежно від цілей, яких передбачається досягти в результаті їх реалізації (уникнення ризику, зниження ймовірності прояву події, що викликає збиток, зниження величини збитку при прояві події, передача ризику, компенсація збитку). Кожен з підходів діє в рамках певної системи заходів, що регулюють управлінську діяльність зі зниження ризику й умови її здійснення. За своїм складом вони поділяються на такі заходи: нормативно-правові (визначають права й обов'язки сторін, об'єктів й інших учасників діяльності у сфері управління ризиками, встановлюють обмеження на розміри і види діяльності для окремих об'єктів), адміністративні (пов'язані зі здійсненням функцій контролю за результатами і фінансовим забезпеченням видів діяльності), економічні (передбачають економічне стимулювання діяльності щодо зниження ризиків, організації її фінансового забезпечення, узгодження економічних і екологічних інтересів суспільного розвитку) і технічні (визначають сферу можливих технічних рішень щодо зниження ризику, пов'язаних із проведенням певних робіт, спрямованих на зменшення потенційно можливого чи завданого збитку, його ліквідацію тощо). Впровадження інновацій обумовлює значний ризик для всіх суб'єктів інноваційного процесу. Аналіз проявів інноваційних ризиків показує, що останнім часом різко зростає частка екологічних ризиків. Незважаючи на високий рівень ризику, застосування інноваційних технологій дозволяють зменшити шкідливі викиди, обмежити застосування у виробництві складно відтворюваних чи не відтворюваних ресурсів, а значить, зменшити екологічні ризики. Прагнення об'єкта і суспільства зменшити сукупні витрати на управління еколого-економічними ризиками призводить до вибору стратегії управління цими ризиками – визначення набору оптимальних заходів для зниження сукупного рівня ризику і комплексу зовнішніх і внутрішніх обмежень. Тобто формування оптимального набору заходів, спрямованих на зниження еколого-економічних ризиків, пов'язане з їх ефективністю.

Розглянемо розробку екологічних розділів техніко- економічного обгрунтування, зокрема, принципи екологічного обгрунтування містобудівних проектів. Негативний вплив на довкілля пов'язаний з новим будівництвом, розширенням, реконструкцією, реставрацією й технічним переозброєнням окремих будівель і споруд, з технічною експлуатацією промислових і цивільних будівель, а також благоустроєм земельних ділянок. При плануванні й забудові міських і сільських поселень повинні дотримуватися вимоги в області охорони довкілля, прийматися заходи із санітарного очищення, знешкодження і безпечного розміщення відходів виробництва і споживання, дотримання нормативів допустимих викидів/скидів речовин і мікроорганізмів, а також з відновлення природного середовища, рекультивації земель, благоустрою територій та інші заходи, що відповідають законодавству. Відносини у сфері містобудування регулюються Містобудівним Кодексом України, ЗУ "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", "Про Генеральну схему планування території України", Земельним Кодексом, ДБНами й іншими нормативно-правовими актами. Основними завданнями містобудування є: обґрунтування містобудівних потреб і визначення основних напрямків використання територій для цього; обгрунтування розподілу земель за цільовим призначенням і використання територій для містобудівних потреб; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів; взаємоузгодження державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови й іншого використання територій; визначення і раціональне взаєморозташування зон житлової й громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних й інших зон і об'єктів; обгрунтування та встановлення режиму раціонального використання та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; підготовка пропозиції щодо обгрунтування визначення земельних ділянок для містобудівних потреб на основі містобудівної документації в межах, визначених законом; визначення територій що мають особливу екологічну наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень щодо їх планування, забудови й іншого'використання; регулювання забудови населених пунктів й інших територій; встановлення планувальних обмежень щодо використання територій; проектування і будівництво об'єктів містобудування; реконструкція забудованих територій; розбудова на територіях інженерно транспортної інфраструктури.

Аналіз і оцінку стану міського середовища здійснюють за санітарно-гігієнічними критеріями і нормами: ГДК шкідливих домішок в атмосферному повітрі, допустимому рівні шуму і напруженості електромагнітного поля в міській забудові. На основі мікрокліматичної оцінки території додатково розраховують можливий вплив елементів міста на мікрокліматичні умови. Наприклад, визначають інсоляційний режим на території житлових груп, мікрорайонів і районів, виявляють складові радіаційного балансу для різних ділянок міської забудови з огляду на поверховість, віддалі між будинками, альбедо окремих елементів забудови і благоустрою. Основним містобудівним документом є Генеральний план міста, що визначає умови формування середовища життєдіяльності, напрями і межі розвитку міських поселень, зонування територій, розвиток інженерної, транспортної й соціальної інфраструктури, містобудівні вимоги до збереження об'єктів історико-культурної спадщини й природних територій, що особливо охороняються, екологічного і санітарного благополуччя в інтересах держави і населення.

При розробці містобудівної документації створюються схеми зонування територій, які є основою для реалізації вимог охорони довкілля. У міських поселеннях і населених пунктах можуть встановлюватися території таких видів: житлові (селітебні) зони; громадсько-ділові зони; виробничі (промислові) зони; СЗЗ; зони інженерної й транспортної інфраструктури; рекреаційні зони; зелені зони; зони спеціального значення; зони військових об'єктів, інші зони режимних територій. У територіальних зонах можуть виділятися підзони, особливості яких визначаються містобудівним регламентом і обмеженнями на їх використання, що встановлюються законодавством України про охорону довкілля, охорону пам'ятників історії та культури й іншими законодавчими актами. Територіальні зони можуть включати в себе території загального користування, зайняті площами, вулицями, проїздами, дорогами, набережними, скверами, бульварами, водоймами й іншими об'єктами. Порядок користування такими територіями і вимоги до охорони довкілля встановлюються органами місцевого самоврядування.

Житлові зони призначені для забудови багатоповерховими багатоквартирними будинками, житловими будинками малої й середньої поверховості, індивідуальними будинками. Селітебна зона розташовується, як правило, з надвітреної сторони вище за течією річок стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств. У ній повинні бути зелені насадження загального користування – сквери, парки, сади (їхня площа складає до 15 м2 на людину). Громадсько-ділові зони призначені для розміщення об'єктів охорони здоров'я, культури, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, комерційної діяльності, а також освітніх, адміністративних, науково-дослідних установ, культурних й інших будівель і споруд, центрів ділової, фінансової, громадської активності. Виробничі (промислові) зони призначені для розміщення промислових, комунальних і складських об'єктів, інженерної й транспортної інфраструктури, що забезпечують функціонування виробничої й комунально-складської зони, а також для встановлення СЗЗ згідно вимог відповідного законодавства. Розташовується виробнича зона з підвітреної сторони і вниз за течією річок відносно житловою зони. Її віддаленість залежить від характеру продукції, що випускається, і природоохоронних вимог. Ширина СЗЗ коливається від 1000 до 50 м і залежить від класу впливу підприємства на довкілля. Зелені насадження в ній повинні займати не менше 40% території. Зони інженерної й транспортної інфраструктури призначені для розміщення та функціонування їх споруд і комунікацій. Території в межах відведення споруд і комунікацій транспорту, зв'язку, інженерного устаткування та їх СЗЗ підлягають благоустрою з врахуванням технічних й експлуатаційних характеристик таких споруд і комунікацій. Обов'язки з благоустрою зазначених територій покладаються на власників цих споруд і комунікацій. Рекреаційні зони (на їх території не допускається будівництво) призначені для організації місць відпочинку населення і включають у себе парки, сади, міські ліси, лісопарки, пляжі й інші об'єкти. У них можуть включатися природні території й природні об'єкти, що особливо охороняються. Зони спеціального призначення виділяються для розміщення цвинтарів, крематоріїв, звалищ побутових відходів й інших об'єктів, використання яких несумісне з використанням інших видів територіальних зон міських поселень. Таким чином, вимоги в області охорони довкілля у всіх сферах містобудівної індустрії охоплюють широке коло питань, що включають обов'язкові умови й обмеження, встановлені відповідними законами, природоохоронними нормативами, правилами забудови і ДБНами.

Поряд з техногенним функціонально-комунікативним каркасом, виділяють екологічний каркас міської території, що представляє територіально зв'язану систему зелених насаджень, водних просторів і ділянок під Трав'янистою рослинністю та сільськогосподарськими землями. Місто – геотехнічна система, що включає природну й інженерно-технічну підсистеми. При розробці схем геоекологічного районування необхідно враховувати відмінностей в обох підсистемах. Оптимальної є дворядна система таксономії. У природному таксономічному ряді основою поділу повинні виступати відмінності морфолітологічного чи геоструктурного каркасу. В інженерно-технічній підсистемі необхідно виокремлювати функціональні зони і дрібніші підзони – промислові вузли і майданчики, житлові райони і мікрорайони. При районуванні міської території необхідне поєднання як містобудівних, так і ландшафтних таксонів, інтегрована містобудівна модель включає дві взаємопов'язані й взаємодоповнюючі моделі – природно-ландшафтну й еколого-функціональну. Природно-ландшафтна модель районування представляє міську територію як мозаїку міських урочищ, водозбірних басейнів різного порядку, ярусів і ступенів рельєфу і схилових смуг. Еколого-функціональна модель поділяє міські землі на ділянки компактної й лінійної форми, які диференційовані за природно-ресурсним і природо-формуючим потенціалами та виконують різну роль у технотрансформації й відновленні природних елементів міського середовища. Лінійні структури різного генезису утворюють техногенні, природно-техногенні й природні мережі, що у сукупності формують структурно- динамічний каркас міської геосистеми.

Ландшафтно-екологічний діагноз будується на оцінці відповідності еколого-ресурсного потенціалу й екологічного стану різних ділянок і місцевостей сформованому набору соціально- економічних функцій та успішності їх виконання в порівнянні з діючими критеріями і нормативами. Він розробляється на основі ландшафтно-екологічного аналізу і складається з групи комплексних показників – забрудненості, порушеності, трансформації, потенційної й актуальної стійкості, захворюваності тощо. Ландшафтно-екологічний прогноз представляє ймовірнісну оцінку можливих тенденцій зміни екологічного стану міського середовища залежно від різних сценаріїв розвитку міста (оцінка наслідків планованих технічних і господарських заходів, стану економіки, розвитку демографічної ситуації тощо). Він включає результати ландшафтно-екологічного діагнозу. Ландшафтно- містоекологічні дослідження повинні базуватися на широкому застосуванні геоінформаційних технологій, методів геоінформаційного картографування, дистанційного зондування і геоінформаційних систем. Особливу групу досліджень складають роботи з вивчення рівня забруднення і фізичної порушеності міської території – визначення, фіксації й оцінки впливу джерел (промислових і транспортних підприємств, міських звалищ, відстійників), виявлення і картографування процесів підтоплення, заболочування, техногенної суфозії, зон і ділянок геохімічного, шумового, електромагнітного, радіаційного забруднення. Місто- екологічний діагноз, виконаний на ландшафтно-екологічній основі, передбачає комплексну оцінку стану усієї території міста і приміської зони, проте ця оцінка не дає детального уявлення про "критичні" показники території. Тому у передпроектних і проектних роботах вимагаються детальніші аналітичні показники оологічного стану. До них відносяться: щільність і місцерозташування природних, напівприродних і техногенних мереж і дані про масоенер-гообмін в них (загальна довжина і відносна щільність комунікацій, міського водопроводу і каналізаційної мережі, загальна довжина, відносна щільність автомагістралей, напруженість автотранспорту на них); аналіз мережевих вузлів, їхньої локалізації в басейновій структурі природно-ландшафтного районування; площа та відносна частка підтоплених і перезволожених територій міста; геохімічна характеристика забруднення природних середовищ шкідливими викидами; частка зелених насаджень до загальної площі міста і кількість зелених насаджень на одного жителя в м2, щільність міської забудови; щільність міського населення; захворюваність і смертність за рік; найбільша і середня потужність та площа техногенних відкладів; щільність пилових опадів на одного жителя й одиницю площі; кількість зон з перевищенням рівня фізичних впливів у порівнянні з нормативними; кількість і площа зон з викидами твердих, рідких і газоподібних відходів, а також місця їх зберігання, ємність і технологічність. Зазначимо, що порушення геологічного середовища спостерігається на міських територіях на глибинах 10...30 м, де формуються геотермічні аномалії з перевищенням температури над фоновою на 2...6°С, що у свою чергу в дисперсних породах збільшує їх фільтруючу здатність, зменшує в'язкість, пластичність і вологоємність, тобто інженерно- геологічні характеристики несучих порід. Далі, зміна мікробіологічних характеристик і обстановок, хімічного складу і температурного режиму підземних вод призводить до збільшення агресивності порід, що зменшує стійкість бетону, залізобетонних і металевих конструкцій. Заключним етапом ландшафтно- містоекологічних досліджень є розробка прогнозу розвитку екологічної обстановки в місті в цілому чи в межах окремого земельного відведення. Ландшафтно-містоекологічний прогноз розробляється на різні терміни та виходячи з різних сценаріїв розвитку міста. Підсумком цього прогнозу виступає план заходів щодо стабілізації й поліпшення екологічної й санітарно-гігієнічної обстановки в місті та його околицях.

Просторове планування – це засіб екологічного забезпечення проектів. Нормування техногенних впливів за допомогою ГДВ в атмосферу і ГДС у водойми грунтується на забезпеченні нормативів ГДК у точках контролю. Для атмосферного повітря – це межа СЗЗ підприємства, для стоків у водні об'єкти, що розташовані в межах населеного пункту, – це відстань від місця випуску до розрахункового створу, де досягається ГДК (якщо випуск розташований за межами населеного пункту – 1 км від нього чи 2 км від організованого питного водозабору). Норми утворення і розміщення відходів визначаються на основі комплексного аналізу технологічних процесів і регіональних характеристик довкілля. Забруднення атмосферного повітря завдає значної шкоди здоров'ю городян, матеріально-технічним об'єктам (будинкам, об'єктам, спорудам, промисловому і транспортному устаткуванню, комунікаціям, промисловій продукції, сировині й напівфабрикатам тощо) і зеленим насадженням. Окрім того, ціла низка передових галузей промисловості (електроніка, точне машинобудування, приладобудування тощо) мають серйозні труднощі у своєму розвитку на території міст внаслідок забруднення його повітряного басейну. В містах, особливо великих, складається свій мікроклімат, який у цілому погіршує екологічні характеристики. При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250...400 м, а контрасти температури можуть досягати 5...6 °С. З ними пов'язані температурні інверсії, що призводять до підвищеного забруднення, туманів і смогу. Особливо варто сказати про несприятливі вітрові режими, що виникають у багатьох районах новобудов з вільною забудовою, а також про місцеві падіння атмосферного тиску (зокрема, у невеликих проміжках між двома великими будинками при певних напрямках вітру швидкість його потоків може значно зростати; згідно законів аеродинаміки в цих точках відбувається місцеве падіння атмосферного тиску (до десятків мілібар), яке із внутрішньої сторони кварталу надобуває пульсуючого характеру (частота близько 5...6 Гц) і поширюється на 15...20 м у сторони від проміжку між будинками; подібне спостерігається і на верхніх поверхах будинків із плоскою покрівлею). Вирішення цієї проблеми постійно вимагає проведення в районах новобудов комплексу заходів з нормалізації вітрового режиму за рахунок більш раціонального планування кварталів, будівництва вітрозахисних споруд і озеленення території. Шумове забруднення в містах практично завжди носить локальний характер і переважно викликане різними видами транспорту – міського, залізничного й авіаційного. Найбільш перспективними рішеннями цієї проблеми – застосування в будівлях, що виходять на дуже оживлені магістралі, нових шумопоглинаючих матеріалів, вертикального озеленення будинків і потрійного засклення вікон.

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств й інших об'єктів, які впливають або можуть впливати < на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (ЗУ "Про охорону атмосферного повітря"). Розміри СЗЗ визначаються на основі розрахунків розсіювання викидів шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря. СЗЗ – функціональна територія між промисловим підприємством або іншим виробничим об'єктом і найближчою житловою забудовою (чи прирівняною до неї об'єктами), яка створюється для зменшення залишкового впливу шкідливих факторів до рівня гігієнічних нормативів з метою захисту населення від їх несприятливого впливу; нормативна СЗЗ – мінімальна санітарно-захисна зона для окремих видів виробництв залежно від класу їх небезпеки; фактична СЗЗ – санітарно-захисна зона, розмір якої встановлюється для конкретного промислового чи іншого виробничого об'єкта залежно від ступеня його впливу на навколишнє середовище і можливості небезпеки для здоров'я населення. Збільшення або зменшення розміру СЗЗ для конкретного об'єкта у порівнянні з нормативним, а також розміри СЗЗ для нових видів виробництва затверджуються при належному обгрунтуванні Розрахунки СЗЗ виконуються для кожної споруди, що є джерелом забруднення атмосферного повітря (у ТЕО може бути обґрунтоване збільшення розміру СЗЗ з урахуванням троянди вітрів для окремих напрямів; розрахунки зазвичай виконуються для зважених речовин (пил), оксидів сірки, оксидів азоту, оксидів вуглецю, специфічних забруднюючих речовин). За результатами розрахунків максимальні разові приземні концентрації забруднюючих речовин на межі об'єднаної СЗЗ підприємства й у житловій забудові не повинні перевищувати встановлені норми ГДК. Розмір СЗЗ до межі житлової забудови встановлюють для: підприємств із технологічними процесами, що є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами і речовинами з неприємним запахом, – безпосередньо від крайніх джерел забруднення атмосфери зосередженими (через труби, шахти тощо) чи розсередженими викидами, а також від місць завантаження сировини (відкритих складів, бункерів, звалищ тощо); підприємств із технологічними процесами, що є джерелами шуму, вібрації, електромагнітних хвиль, радіочастот й інших шкідливих чинників, які надходять у зовнішнє середовище, – від будинків, споруд і майданчиків, де встановлене виробниче устаткування (агрегати, механізми), що створюють ці шкідливі чинники; теплових електричних станцій, виробничих і опалювальних котелень – від димових труб. Територія СЗЗ повинна бути упорядкована і озеленена згідно проекту, що розроблюється одночасно з проектом реконструкції чи будівництва підприємства.

Найважливіша роль у поліпшенні стану водних джерел належить водоохоронним зонам, оскільки одночасно з триваючим забрудненням водних об'єктів промисловими підприємствами і комунальними об'єктами відбувається інтенсивне забруднення з водозбору водного джерела. Саме в результаті встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг і спеціального режиму господарської й іншої діяльності в їх межах забезпечується охорона і відновлення поверхневих водних об'єктів. Водоохоронною зоною є природна територія господарської діяльності, яка регулюється і встановлюється вздовж річок і навколо озер, водосховищ й інших водойм; створюється для сприятливого режиму водних об'єктів та островів (острови на річках, озерах, інших водоймах), попередження їх забруднення, засмічення й вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку. Вона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. Дотримання спеціального режиму на території водоохоронної зони є складовою частиною комплексу природоохоронних заходів, згідно яких забороняється: використання стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. Прибережна захисна смуга – частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га – 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га – 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер – 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізу води. Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зовсім неприпустиме вирубування лісів у водоохоронних зонах. Водоохоронні ліси – масиви, під захистом яких акумулюється волога і стабілізується гідроекологічний режим території. Найбільш ефективне збереження таких лісів у якості природних територій, що особливо охороняються.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші