Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Фармакологія на допомогу лікарю, провізору, студенту
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Спеціальна фармакологія

Лікарські засоби, що впливають на центральну нервову систему. Пригнічувальні

Наркотичні анальгетики

Анальгетики (грец. an – заперечення, відсутність ознаки і algos – біль) – препарати, які вибірково пригнічують больову чутливість, В залежності від хімічної будови, механізму дії, особливостей фармакодинаміки анальгетики розподіляють на дві групи: наркотичні (великі) і ненаркотичні (малі) анальгетики.

Наркотичні анальгетики (НА), або опіоїди – лікарські препарати, які повністю знімають або зменшують біль різного походження, в великих дозах викликають сон, та при повторних введеннях до них розвивається фізична і психічна залежність – наркоманія.

Фармакомаркетинг

Кількість у світі

Перелік нових препаратів

INN

Торговельні

марки

Поновлення за INN (останні 5 років)

% поновлення в групі

41

420

5

122%

Альфеитаніп (Рапифен), суфентапіп (Суфента), декстропропоксифен (Дарвон), просидол, реміфептаиіл

Класифікація та препарати

Природні та напівсинтетичні

Синтетичні

Агоністи опіоїдних рецепторів

Агоністи-антагоністи та антагоністи* опіоїдних рецепторів

Зі змішаним механізмом дії

Морфін

Кодеїн

Етилморфіну

г/х

Омнопон

Тримеперидин Фентаніл Піритрамід Тилідин Суфентаніп Дименоксадолу г/х Бупренорфін

Пентазоцин

Буторфанол

Бупренорфін

Налорфін

Налоксон*

Трамадол

За хімічною будовою алкалоїди опію можна поділити на дві групи:

  • 1. Похідні піперидинфенантрену: морфін, кодеїн, тебаїн.
  • 2. Похідні бензилізохіноліну: папаверин, наркотин.

Ці дві групи алкалоїдів істотно відрізняються за своїми фармакологічними властивостями. Алкалоїди першої групи справляють вибірковий вплив на ЦНС і підвищують тонус непосмугованих м'язів, алкалоїди другої групи мають, в основному, спазмолітичну дію, а на ЦНС майже не впливають.

Механізм дії

Механізм дії НА є складним в світі сучасних уявлень про фізіологію болю. Біль і анальгезія забезпечуються функціонуванням двох структурних систем – ноцицептивної (лат. noceo – пошкоджую), яка сприймає біль, приймає участь у його передачі, і антиноцицептивної, яка біль заглушає.

Початковими ноцицептивними структурами є ноцицептори – чутливі нервові закінчення, які сприймають больові подразнення. Вони локалізуються в шкірі, слизових оболонках, сухожиллях, зв'язках, артеріях та інш.

Больовий стимул передається до центральних нейронів по аферентним волокнам за допомогою передавачів – різних поліпептидів, медіаторів болю.

Механізм дії НА складається з трьох основних рівнів.

Перший рівень дії – желатинова субстанція задніх рогів спинного мозку. Наркотичні анальгетики зв'язують ошатні рецептори (μ, γ, δ, χ, ε) і викликають блок проведення больових імпульсів і відповідей на них.

Другий рівень дії наркотичних анальгетиків на опіатні рецептори – це центральні ділянки середнього і проміжного мозку.

Третій рівень дії наркотичних анальгетиків реалізується у верхній лобній і тім'яній звивинах.

В корі головного мозку, вказаних її закрутках, здійснюються функції емоціональної та психічної оцінки болю, визначаються фактори, які супроводжують і викликають біль, а наркотичні анальгетики знижують збудливість больових центрів і знімають негативну емоційну забарвленість болю.

Антиноцицептивна система забезпечує тормозний вплив на передачу больових стимулів із первинних аферентних волокон на вставні нейрони – серотонінергічні, норадренергічні, енкефалінергічні, ацетилхолінергічні.

Одним з істотних досягнень сучасної біології і медицини, які визначають значний прогрес у вивченні болю та анальгезії, є відкриття опіатних рецепторів (ОР) і їх лігандів.

За сучасними даними, ОР знаходяться в мембранах нейронів, які беруть участь у проведенні ноцицептивних імпульсів і являють собою ліпопротеїдні ділянки з високою спорідненістю до морфіну та інших НА. ОР реагують із специфічними лігандами (від лат. ligo – зв'язую) – ендогенними опіатними пептидами (опіатами).

У наш час виділяють щонайменше п'ять типів ОР: μ – (мю), δ – (дельта), σ – (сигма), ε – (епсилон), χ – (капа). Вони розрізняються по переважаючій локалізації в мозку, функціональній ролі, спорідненням до ендогенних опіатів і НА. Наприклад, морфін є μ-антагоністом, енкефаліни діють на δ-рецепгори, β-ендорфін – на ε-рецеггтори, динорфін і α-неоендорфін – на χ- рецептори.

Ефекти опіатних рецепторів

Опіатний рецептор

Ефект

μ1

Анальгезія

μ2

Фізична залежність, ейфорія, пригнічення дихання

κ

Анальгезія, седативна дія, міоз

δ

Підвищення артеріального тиску, тахікардія

σ

Галюцинації, стимуляція травного каналу

Опіатні рецептори локалізуються, в основному, в пресинаптичних мембранах і виконують гальмівну функцію. їх активація морфіном супроводжується гіперпсляризацією, гальмуванням аденілатциклази і поступанням в клітини іонів Са++, внаслідок чого затримується викид у синаптичну щілину медіаторів болю, ацетилхоліну, норадреналіну та ін.

Сьогодні відомо 12 пептидних ендогенних опіатів, але головними є енкефаліни (пентапептиди) і ендорфіни (великі полімери). Вони знаходяться у тих самих структурах, що і морфін, мають анапьгезуючу дію і витісняються із ОР антагоністом наркотичних анальгетиків – налоксоном. У структурі протибольових пептидів виявлені однакові ділянки ланцюга (4 залишки амінокислот, що формують альгогенну групу).

Ендогенні опіати і НА справляють вплив на всі п'ять типів ОР, але в неоднаковій мірі. Тому кінцевий фармакологічний ефект неоднозначний для кожного препарату і визначається результатом збудження різних ОР.

Таким чином, механізм анальгезії НА пов'язаний з пригніченням ноцицептивної інформації та підсиленням ролі антиноцицептивної системи, що призводить до пригнічення виділення альгогенів на всьому шляху проходження больових імпульсів. Вони пригнічують вставні нейрони спинного мозку, ретикулярну формацію, таламічні больові центри, лімбічну систему, кору головного мозку.

Фармакодинаміка

Морфін являється еталонним препаратом НА. Його отримують з опію. Тому препарати цієї групи називають опіати (що містяться в опію) і опіоїди (їх синтетичних аналогів). Основним для морфіну є вибірковий болезаспокійливий ефект. Основа механізму дії морфіну полягає у взаємодії його з ошатними рецепторами, насамперед – з μ-рецепторами. μ-Рецептори пов'язані з аденілатциклазою – відбувається пригнічення ферменту. Внаслідок взаємодії морфіну з ошатними рецепторами гальмується надходження кальцію в клітини. Одночасно активізується функція каналів калію (викликає процес деполяризації). Інші види відчуття (тактильну, температурну, слух, зір) у терапевтичних дозах він не пригнічує.

Морфін має не лише анальгезуючу, але і психофармакологічну дію. Морфіну властива універсальна антистресова дія. Під впливом морфіну відбуваються зміни в тих медіаторних системах, які беруть участь у формуванні психічних функцій – ошатних, холінергічних, адренергічних.

Морфін взаємодіє з опіатними рецепторами кори головного мозку (другий і третій рівні дії НА), внаслідок цього виникають емоційно- позитивні психотропні ефекти, які є основною причиною розвитку залежності від ліків.

Виділяють три фази дії НА на ЦНС, які слідують одна за одною:

  • 1. Фаза морфінної ейфорії.
  • 2. Фаза морфінного сну.
  • 3. Фаза морфінної абстиненції.

Фаза морфінної ейфорії (від грец. eu – добре, phero – переношу) у ненаркомана виражена слабкіше і коротше, ніж у наркомана.

Ейфорія, викликана морфіном у середніх терапевтичних дозах, характеризується зникненням або притупленням негативних, неприємних емоцій, боязні, переживань, напруги, психічного дискомфорту. Увага перемикається на приємні роздуми, настрій поліпшується, переважають позитивні емоції, райдужне сприйняття навколишнього середовища і особистих перспектив у відриві від дійсності, розвивається байдужість до навколишнього світу.

Бажання випробувати цей стан ще раз призводить до розвитку психічної і фізичної залежності людини від препарату. При повторному вживанні морфіну ейфорія більш виражена. Такі ситуації дуже легко виникають у підлітків.

Фаза морфінного сну виражена у ненаркомана, її викликає морфін в максимальних терапевтичних дозах. Своєрідний поверхневий сон супроводжується яскравими, кольоровими, приємними, інколи фантастичними сновидіннями (мозаїчний сон). Він необхідний хворим, які виснажені інтенсивним болем.

Фаза морфінної абстиненції буває стертою або відсутня у ненаркомана і, як правило, дуже важка у наркомана.

На продовгуватий мозок морфін в терапевтичних дозах діє по- різному: пригнічує дихальний, кашльовий, блювотний і судиноруховий центри; збуджує центри блукаючого і окорухового нервів.

Морфін дуже сильно пригнічує кашльовий центр, а блювотний центр – тільки у більшості хворих (85-90%). У ряді випадків ( 20-40%) введення морфіну, навпаки, викликає нудоту, а в 10-15% навіть блювання.

На серцево-судинну систему морфін впливає мало, викликає лише невелике зниження AT, що дозволяє застосовувати його при інфаркті міокарда.

Через збудження центру блукаючого нерва виникає брадикардія, підвищується тонус непосмугованих м'язів внутрішніх органів шлунково- кишкового тракту, бронхів, матки, жовчо- і сечовивідних шляхів. Така дія зумовлена, по-перше, здатністю морфіну через підвищення тонусу блукаючого нерва посилювати вплив парасимпатичної іннервації, по-друге, прямою спазмогенною дією морфіну на стінку кишечника, менше – жовчо- і сечовивідних шляхів. Механізм дії морфіну на систему травлення пов'язаний із впливом на μ2-рецептори, велика кількість яких розташована у травному каналі. Через спазм початкового відділу 12-палої кишки евакуація вмісту шлунка затримується на 8-12 годин, замість звичайних 3-4 годин. Тонус тонкого кишечника зростає, його перистальтика зменшується. Стінки товстого кишечника і сфінктери скорочуються. Усе це призводить до затримки травних мас у кишечнику, посиленого всмоктування води. Пригнічується рефлекс на опорожнения кишечника (запиральний ефект морфіну). Навіть у терапевтичних дозах морфін викликає спазм сфінктера Одді і жовчних шляхів, який триває близько 2 годин. Підвищується тонус сечовивідних шляхів, виділення сечі затримується, що частково пов'язано з підвищеною секрецією антидіуретичного гормона гіпофіза.

Фармакологічні ефекти морфіну.

Рис. 6 Фармакологічні ефекти морфіну.

Морфін пригнічує:

  • 1 – судиноруховий центр;
  • 2 – блювотний центр;
  • 3 – кашльовий центр;
  • 4 – дихальний центр;
  • 5 – центр больового відчуття;
  • 6 – кору головного мозку;

Морфін збуджує:

  • 7 – ядра окорухового нерва (звуження зіниць);
  • 8 – ядра блукаючого нерва (брадикардія, спазм сфінктерів шлунка, кишок, сечового міхура, запор);
  • 9 – нейрони спинного мозку.

Морфін може викликати спазм бронхів і приступ бронхіальної астми, оскільки сприяє виділенню гістаміну і посилює вплив блукаючого нерва на бронхи.

Препарат збуджує окоруховий центр, викликає міоз, який має діагностичне значення при отруєннях морфіном.

Таким чином, НА пригнічують центри: больовий, кашльовий, блювотний, дихальний; збуджують центри: блукаючого та окорухового нервів. Крім того, НА мають седативний, снодійний ефекти, викликають ейфорію, звикання, лікарську залежність.

Показання до застосування та взаємозамінність

У точній відповідності з фармакодинамікою перебувають показання до застосування морфіну.

  • 1. Сильний біль, викликаний травмами (за винятком черепно-мозкової травми, геморагічного інсульту) і патологічними процесами: інфарктом міокарда, масивними опіками, шоком, іноперабельними формами злоякісних новоутворень, гострими запальними процесами у внутрішніх органах (перитоніт, холецистит), нирковими і печінковими кольками разом з атропіном; безсоння, викликане надмірним болем; профілактика травматичного шоку (усі, крім кодеїну та етилморфіну г/х). Морфін застосовують також як протишоковий засіб.
  • 2. В акушерській практиці для знеболювання застосовують тримеперидин, дименоксадолу г/х. Застосування морфіну, омнопону, фентанілу протипоказано у зв'язку з можливим пригніченням дихального центру новонароджених.
  • 3. Рентгенологічне дослідження жовчного міхура та шлунка (морфін посилює перистальтику шлунка, викликає скорочення сфінктера Одді і створює сприятливі умови для вивчення стану цих органів).
  • 4. Кашель при пневмотораксі, легеневій кровотечі, при операціях на органах грудної клітини (кодеїн, етилморфіну г/х, дименоксадолу г/х).
  • 5. В анестезіології морфін використовують при підготовці до операції і в післяопераційному періоді, а також для проведення глибокої центральної анальгезії. Нейролептанальгезія (фентаніл).
  • 6. Захворювання очей (етилморфіну г/х).
  • 7. Сильне невгамовне блювання у тих випадках, коли не допомагають інші засоби.
  • 8. Передозування або отруєння морфіном й іншими наркотичними анальгетиками (налоксон).

Побічні ефекти

Пригнічення дихального центру – один із найсерйозніших побічних ефектів морфіну та інших НА. Істотно знижується чутливість дихального центру до фізіологічного стимулятора – СО2. Зменшення частоти і глибини дихання призводить до накопичення СО2 в альвеолярному повітрі і крові, розвивається дихальний ацидоз.

Пік пригнічуючої дії морфіну на дихання проявляється на 7-10-й хвилині при в/в введенні, на 30-й хвилині при в/м введенні, 60-90-й хвилині при п/ш введенні. Повне відновлення активності дихального центру і хвилинного об'єму вентиляції відбувається через 4-6 годин.

При введенні хворому токсичних доз морфіну дихання стає рідким, поверхневим, порушується об'єм легеневої вентиляції, з'являється патологічна форма дихання – періодичне дихання Чейн-Стокса.

Летальні дози морфіну викликають параліч дихання, смерть хворого. НА проникають крізь плацентарний бар'єр, що справляє пригнічуючу дію на дихальний центр плоду і викликає його асфіксію.

НА можуть викликати нудоту, блювання, брадикардію, запори, запаморочення, мюз, розвиток лікарської залежності (наркоманію).

Випадкове або навмисне передозування морфіну (до 60 мг і вище при п/ш введенні) призводить до гострого отруєння. Клінічна картина отруєння мало характерна і подібна такій, що спостерігається при отруєннях барбітуратами, алкоголем. Через хвилин 10-15 після ін'єкції розвивається ейфорія, неспокій, почуття жару, сухість у роті, запаморочення, головний біль, сильне потовиділення, синюшність, позив до сечовиділення. Сонливість, загальмованість переходять у коматозний стан, втрату свідомості. Дихання сповільнене, поверхневе, іноді типу Чейн-Стокса, AT падає. Зіниці дуже вузькі (як головка шпильки), по мірі зростання гіпоксії розширюються. Гіпотермія через зменшення частоти дихання, розширення периферичних судин. Параліч дихального центру призводить до смерті.

Як вже визначалося, при тривалому застосуванні морфіну та інших опіатів розвивається залежність від ліків, що призводить до хронічного отруєння НА.

Морфінізм – хронічне отруєння, що зумовлено поєднанням психічної, физичної залежності і толерантності. Наркоманія являє собою одну з найнебезпечніших хвороб, що характеризується непереборною тягою до наркотиків і є соціальним злом в усіх країнах світу. Вона призводить до глибоких змін у психіці і фізичному стані людини.

Причина пристрасті й абстиненції полягає у зменшенні вмісту енкефалінів і ендорфінів у головному мозку. Раптова відміна морфіну призводить до дефіциту енкефалінів, не компенсованого введенням екзогенного ліганда.

Специфічні антидоти морфіну – напоксон наптрексон (''чисті'' антагоністи морфіну, які блокують опіатні рецептори, усувають центральну і периферичну дію опіоїдів, відновлюють дихання, нормалізують артеріальний тиск). Напоксон вводять в/м, в/в 0,4-0,8 мг з інтервалами 3-4 години. Наптрексон – має більш виразну і тривалу дію. Застосовується перорально по 25-50 мг 2 рази на день.

Протипоказання

Вагітність, при пологах (проходять крізь плацентарний бар'єр і можуть викликати пригнічення дихання у новонароджених), період лакіації.

Дитячий (до 2 років) і похилий вік (через підвищену чутливість дихального центру і можливого пригнічення дихання, повільнішу біотрансформацію морфіну у печінці).

Пригнічення дихання, черепно-мозкова травма, геморагічний інсульт (через пригнічення дихання і накопичення вуглекислоти у крові відбувається розширення судин мозку, що збільшує небезпеку його набряку).

Бронхіальна астма, легенева недостатність, судомний стан, отруєння психостимуляторами, наркоманія.

Ідіосинкразія до морфіну, кахексія, лихоманка, мікседема (морфін знижує синтез тиреоїдних гормонів).

Опіоідна залежність (напоксон).

Фармакокінетика

НА легко всмоктуються при парентеральному введенні, при прийманні всередину – слизовими оболонками ШКТ; морфін при інгаляції всмоктується легеневою поверхнею.

Максимальний рівень морфіну у плазмі крові після приймання всередину, внуїрішньом'язового і підшкірного введення досягається протягом 10-30 хвилин (у тримеперидину, дименоксадолу г/х пік концентрації через 1-1,5 години). Період напіввиведення – 3 години. Біля 35% дози морфіну зв'язуються з білками крові. Препарат швидко виводиться з кров'яного русла і накопичується у паренхіматозних органах (нирках, печінці, легенях, селезінці), менше – в м'язах. Деяка частина морфіну, що всмокталася, знову виділяється в ШКТ, може всмоктуватись назад у кров. Це потрібно мати на увазі при лікуванні отруєнь (довгий час промивати шлунок і кишечник не тільки в першу добу, але й на другу добу 1% розчином калію перманганату).

НА в процесі біотрансформації інтенсивно метаболізуються, головним чином, у печінці (фентаніл у крові).

У дітей метаболізм НА відбувається повільніше, особливо в самому ранньому віці. Тому для дітей перших тижнів і місяців життя є небезпека кумуляції і отруєння ними. Особливість біотрансформації фентанілом у тому, що починаючи з 3-ого місяця життя, він виводиться із організму дитини швидше, ніж у дорослих.

Анальгезія після одноразового введення морфіну триває близько 4,5 годин (2,5 -7 г).

Чіткого визначення токсичної і смертельної доз у НА немає через можливий розвиток пристрасті.

Морфін виділяється, в основному, нирками (близько 90% дози протягом доби, переважно у вигляді кон'югатів), близько 10% дози виводиться травним апаратом, частково з жовчю. Невелика частина дози препарату виділяється потовими і молочними залозами.

Фармакобезпека

Призначають НА у вигляді ін'єкцій – в/в, в/м, рідше всередину. Введення всередину викликає недостатню анальгезію у зв'язку з низькою біодоступністю. Через 10-15 ін'єкцій розвивається звикання до препарату і лікувальний ефект слабшає в 6-10 разів. Систематичне вживання морфіну і інших НА викликає потребу у збільшенні доз.

Для того, щоб запобігти розвитку залежності від НА, необхідно ретельно контролювати їх застосування у клініці, не призначати надто широко без достатніх показань, застосовувати ефект потенціювання НА і препаратів інших груп (нейролептики та ін.).

Існують суворі правила обліку і відпуску НА з аптек (тільки за спеціальними рецептами).

Наркотичні анальгетики при спастичних станах призначаються разом з атропіном.

Морфін несумісний в одному шприці з аміназином, а пентазоцин із барбітуратами.

Наркотичні анальгетики несумісні з протипаркінсонічними засобами, інгібіторами МАО, міорелаксангами периферичної дії, β- адреноблокаторами, глюкокортикостероїдами, АКТГ.

Промедол несумісний з антигістамінними засобами, тубокурарину хлоридом, тразикором.

Ін'єкційна форма трамадолу несумісна з розчинами діазепаму, флунітразепаму, нітрогліцерину, фенілбутазону.

Наркотичні анальгетики не призначають дітям до 2-х років, а буторфанол – до 18 років.

Після введення морфіну, особливо внутрішньовенного, розвивається артеріальна гіпотензія, що пов'язана із звільненням гістаміну і зниженням тонусу симпатичної нервової системи.

Морфін викликає розширення судин головного мозку. Тому застосування морфіну при травмах голови не рекомендують.

Морфін виділяється залозами шлунка із крові. Тому при отруєнні морфіном слід промивати шлунок незалежно від шляху і часу надходження отрути.

Після 60 років порушується процес біотрансформації морфіну і значне підвищення концентрації його не зв'язаного з білками.

Призначення морфіну для усунення болю під час нападу жовчокам'яної хвороби протипоказано, або його слід поєднувати із введенням атропіну сульфату.

Кодеїн у дозах до 20 мг практично не викликає ейфорії, залежності, його можна призначати дітям з б місяців.

Усі препарати, що містять природні алкалоїди опію, більш ніж синтетичні гальмують перистальтику та секрецію ШКТ.

Перед їдою назначають пентазоцин, а до їди – бупренорфин.

Порівняльна характеристика препаратів

Морфіну гідрохлорид характеристика НА наведена на прикладі морфіну як еталонного препарату.

Кодеїн – алкалоїд, який отримується напівсинтетичним шляхом. За болезаспокійливою дією найслабший серед НА; але у нього дуже виражена здатність зменшувати збудження кашльового центру. Виразно не пригнічує дихання, не викликає міоз, майже не діє на ШКТ.

При тривалому застосуванні розвивається звикання і пристрасть. У великих дозах усуває симптоми абстиненції у морфіністів. Як анальгетик самостійно не використовується. Препарат застосовують як протикашльовий засіб.

Омнопон – суміш гідрохлоридів алкалоїдів опію: 48-50% морфіну та 32-35% інших алкалоїдів. Не викликає спазм непосмугованих м'язів.

Етилморфіну гідрохлорид за дією на організм схожий на кодеїн, можна призначати всередину для вгамування кашлю.

Широко використовується в офтальмологічній практиці: препарат сприяє розсмоктуванню ексудатів та інфільтратів при кератитах, крововиливах після травм ока і в післяопераційному періоді.

Синтетичні замісники морфіну

Тримеперидин має сильну анальгезуючу активність, за впливом на ЦНС близький до морфіну, але менше пригнічує дихальний центр, менше збуджує центр блукаючого нерва і блювотний центр. Справляє помірну спазмолітичну дію на непосмуіовані м'язи внутрішніх органів, але підвищує тонус і посилює скорочення міометрію. Малотоксичний для дітей раннього віку, безпечний для вагітних жінок, оскільки майже не проникає крізь плацентарний бар'єр.

Ефективний при больових синдромах, пов'язаних зі спазмом непосмугованих м'язів внутрішніх органів і кровоносних судин (кишкова, ниркова, печінкова кольки та інші).

Фентаніл чинить сильну, швидку, анальгезуючу (перевищує морфін у 200 разів, промедол – у 500 разів), але короткочасну дію. Застосовують для нейролептанальгезії у поєднанні з нейролептиками. Може бути використаний для зняття гострого болю при інфаркті міокарда, ниркових та кишкових кольках. Раціонально вводити фентаніл під контролем антагоніста (налоксону, налорфіну), що усуває побічні ефекти анальгетика.

Дименоксадолу г/х має анальгезуючу і протикашльову активність, чинить протизапальну дію. Як анальгетик слабкіший ніж морфін і промедол, але менше пригнічує дихання, не підвищує тонус блукаючого нерва, володіє спазмолітичною і холінолітичною дією. Застосовують як анальгезуючий та протикашльовий засіб. Призначують також хворим бронхіальною астмою, виразковою хворобою шлунка і 12 – палої кишки. Можливий розвиток звикання і пристрасті.

Піритрамід – швидкодіючий сильний НА, сильніший за морфін у 4 рази, промедол – у 5 разів. По широті терапевтичної дії перевищує промедол у 3 рази.

Пригнічуюча дія на дихальний центр незначна, на гемодинамічні показники не впливає в терапевтичних дозах. Анальгезуючий ефект настає через 30-45 хвилин, продовжується 3-6 годин.

Тилідин чинить сильну і швидку дію. Застосовується в тих випадках, що і морфін.

Пентазоцин (діє переважно на к-рецептори) – один серед багатьох препаратів з меншою здатністю викликати наркоманію, ніж морфін та інші НА. У нього менш побічних ефектів у порівнянні з морфіном. Препарат менш пригнічує дихання, не впливає на моторну функцію ШКТ, органи виділення, симпато-адреналову систему. Застосовують, головним чином, за тими ж показаннями, що і морфін. Також використовують для знеболювання пологів (слабке проникнення крізь плаценту), дітям від 1 року.

Буторфанол володіє властивостями агоніста-антагоніста ошатних рецепторів. За виразністю анальгегичного ефекіу сильніше у 3-5 разів, ніж морфін.

Трамадол – похідне фенантрену, володіє більш слабкою (у 5-10 разів) анальгетичною дією у порівнянні з морфіном. Забезпечує тривалий (до 9 годин) ефект. У терапевтичній дозі не пригнічує дихання, не має негативного впливу на кровообіг.

Бупренорфін володіє високою спорідненістю до опіоїдних рецепторів, має високий афінітет до μ- та к- опіатних рецепторів, активніший морфіну у 20-30 разів, дія триваліша. Не пригнічує дихальний центр. Менше викликає звикання і лікарську залежність.

Налорфін за хімічною будовою близький до морфіну і відрізняється лише наявністю алільного залишку замість метильного при атомі азоту піперединового кільця. Є специфічним антагоністом морфіну. Знімає пригнічення дихання, зниження артеріального тиску, аритмії серця та інші зміни в діяльності організму, викликані морфіном. Ефективність налорфіну при отруєннях наркотичними анальгетиками пояснюють тим, що він є конкурентним антагоністом і зв'язується в організмі з ошатними рецепторами. Зв'язуючись з ними, він перешкоджає їх взаємодії з наркотичними анальгетиками: виступає в ролі "хибного" агонісга. Налорфіну притаманна помірна анальгезуюча дія, але його неможливо використовувати з цією метою, тому що він може викликати психічне збудження, тривалі галюцинації.

Налоксон є “чистим” опіатним антагоністом конкурентного типу. Позбавлений морфіноподібної активності. Застосовується при гострих інтоксикаціях наркотичними анальгетиками, а також при алкогольній комі та різних видах шоку (це пов'язано зі здатністю налоксону зменшувати гіпотензію). Діє короткочасно, тому не використовується для терапії наркоманій.

Відомі в наш час НА є лікарськими засобами для боротьби з сильним болем. Усі вони мають серйозні побічні ефекти, через що жоден препарат не задовольняє клінічну медицину. Дуже актуальною в наш час залишається проблема синтезу, так званих "великих" анальгетиків, котрі б не викликали наркоманії, звикання.

Перелік препаратів

INN, (Торговельна назва)

Форма випуску

Бупренорфін (Анфін, Бупремен, Но-пен, Сангезик, Торгесик, Юніфін)

р-н д/і 0,03%, табл. 0,2 мг

Буторфанол (Бефорал, Морадол, Стадол)

р-н д/і 0,2 %

Дименоксадола г/х (Естоцин)

табл. 0,005; 0,015; р-н д/і 2%

Кодеїн (Кодеїну фосфат)

табл. 0,03

Морфін (Апоморфіну гідрохлорид, Дол- гард, Морфілонг, Скенан)

табл. 0,01 г; р-н д/і 1 %; 2%

Налоксон (Напоксон-М)

р-н д/і 0,04%

Налорфін (Анторфін, Тидигезик, Анаркон, Норфін)

р-н д/і 0,5%

Омнопон

р-н д/і 1; 2%

Пентазоцин (Долапент, Фортрал)

р-н д/і 3 %, табл. 50 мг

Піритрамід (Дипідолор)

р-н д/і 0,75 %

Суфентаніп (Суфента)

р-н д/і 0,05 %

Гилідин (Валорон)

крап. 0,05 г/20 к.

Трамадол (Синтрадон, Традол, Трамал)

капс. 0,05 г; р-р д/і 5 %

Тримеперидин (Промедол)

р-н д/і 1%

Фентаніл (Дюрогезик)

р-н д/і 5%

Етилморфіну г/х (Діонін)

табл. 0,01

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші