Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗКВІТ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

ОСНОВНІ ПОДІЇ

Кінець VIII – початок IX ст. – утворення Київського князівства

  • 860 р. – перший похід русичів, очолюваних князем Аскольдом на Константинополь (Царгород)
  • 882 р. – убивство князя Аскольда і захоплення князівської влади у Києві Олегом. Виникнення держави Київська Русь
  • 907, 911 pp. – походи князя Олега на Царгород
  • 941, 944 pp. – походи князя Ігоря на Візантію
  • 945 р. – повстання деревлян і вбивство князя Ігоря
  • 946 (957) р. – посольство княгині Ольги до Цар города
  • 968 р. – перший Балканський похід князя Святослава
  • 969-971 pp. – другий Балканський похід князя Святослава
  • 988 р. – початок запровадження князем Володимиром християнства як державної релігії Київської Русі
  • 1036 р. – розгром князем Ярославом Мудрим печенігів під Києвом
  • 1054 р. – перша згадка у літописі Києво-Печерського монастиря
  • 1054-1113 pp. – співправління трьох братів Ярославичів Ізяслава, Святослава та Всеволода
  • 1068 р. – повстання у Києві проти Ярославичів
  • 1097 р. – Любецький з'їзд князів
  • 1113 р. – народне повстання у Києві
  • 1113 р. – прийняття "Статуту" Володимира Мономаха

Виникнення Київської держави. Київське князівство за перших князів

У VIII ст. політична карта Європи суттєво змінилась. Римську спадщину поділили три великі імперії середньовіччя: Візантія, Франкська держава та Арабський халіфат. У Візантії продовжували існувати античні міста, зберігалися традиції імператорської влади та християнської церкви. На схід і північ від неї простягалися володіння варварів. Степи були тим коридором, яким до Європи хвиля за хвилею вдиралися кочівники. Уздовж степової смуги на площі близько 700 000 км2 розселилися слов'яни.

На нових землях слов'яни утворювали союзи племен – військово-політичні об'єднання, найрозвинутіші з яких нагадували західноєвропейські "варварські королівства" раннього середньовіччя. Візантійці називали ці союзи "Славініями". Першими з них були союзи антів та склавинів. У "Повісті минулих літ" Нестор Літописець навів назви й місця розселення східнослов'янських союзів племен. На території України існували Славінії бужан і волинян, полян, уличів, тиверців, деревлян, білих хорватів, сіверян. Поступово союзи племен перетворювались на племінні князівства – територіальні політичні союзи державного типу. Ці князівства або "землі" мали численні поселення – гради (по кілька сотень у кожному князівстві), своїх князів і стольні міста, які були адміністративними, культовими й ремісничими центрами.

У VIII–IX ст., за свідченням арабських авторів, на східнослов'янських землях існували три осередки державності: Куявія – сучасні дослідники ототожнюють її з Київською землею; Славія – із Ладогою, а пізніше Новгородською землею; Артпнія – із Ростово-Суздальською, а можливо, Причорноморською та Приазовською Руссю.

Появу князівств історики співвідносять із певним історичним етапом – військовою демократією, суть якої полягає в тому, що реальна влада належала вічу (племінним зборам), а не концентрувалася в руках знаті (старійшин та князів). Проте поступово зміни, які відбувалися в суспільному житті, прискорювали процеси державотворення. Поступово занепадає роль віча, на якому раніше вирішували найголовніші справи: тепер його скликають тоді, коли потрібно князеві. Утрачається значення збройного ополчення, оскільки навколо князів формувалася дружина – об'єднання постійних бойових соратників, друзів князя і професійних воїнів. Дружина була постійною військовою силою, члени якої (дружинники) брали участь в управлінні князівством та особистим господарством князя.

Виділення дружини – важливий етап у перетворенні влади князя з родоплемінної в державну. За допомогою дружини князь завойовує нові землі, збирає данину. Голоси дружинників можуть бути вирішальними в питаннях війни чи миру та в розв'язанні інших важливих проблем. Найбільш знатні дружинники становили раду, що була постійним дорадчим органом при князеві. Поступово формувався прошарок великих землевласників – бояр, які отримували від князя за службу вотчини (великі земельні володіння, які бояри мали право передавати в спадщину). Більша частина селянства – смерди – були вільними. Проте вони сплачували князеві данину і виконували різні повинності.

Східнослов'янська державність розвивалася в умовах постійного тиску сильніших сусідів. Північно-західними сусідами східних слов'ян були войовничі народи Скандинавії, або нормани ("північні люди"), як їх називали в Європі. Наприкінці VIII – на початку IX ст. загони норманів (або варягів, як їх називали слов'яни) стали з'являтися в землях ільменських слов'ян. Поступово вони намагалися просунутись углиб східнослов'янського світу. Нестор Літописець під 859 р. записав у "Повісті минулих літ...", що варяги брали данину з ільменських слов'ян та кривичів. Саме варяги проклали шлях через землі східних слов'ян до Візантії. Це був відомий шлях "із варягів у греки", який проходив через Фінську затоку, далі Невою і Ладозьким озером, а потім річкою Волхов через Ільменське озеро, річкою Ловать до верхів'я Дніпра і до Чорного моря. Варяги, прямуючи до Візантії, установлювали контакти із слов'янами, вели з ними торгівлю, а часто й осідали на їх землях.

Великий вплив на життя слов'ян у цей час мав Хазарський каганат – одна з наймогутніших тогочасних держав, розташована між річкою Волгою, Кавказом і рчкою Дніпром. За повідомленням Нестора Літописця, хазари обклали даниною радимичів, в'ятичів, сіверян та полян.

Кожне зі східнослов'янських племен мало свій центр, де жили князь і дружина, розміщувались основні культові споруди, присвячені язичницьким богам, і були зосереджені економічні ресурси. Ці племінні центри найчастіше мали укріплення із земляних валів та ровів, були справжніми фортецями. У годину небезпеки за стінами такої фортеці переховувалися місцеві жителі – селяни, ремісники.

Досить швидко серед інших слов'янських градів став виділятися Київ. Цьому сприяло його географічне положення. Київський князь міцно тримав ключі від Верхньої Наддніпрянщини, оскільки мав можливість контролювати річки-протоки Дніпра. Водні шляхи були основними торговельними артеріями середньовіччя. Через Київ проходив славнозвісний шлях "із варягів у греки", що поєднував Балтійське й Чорне моря. Київ поступово перетворився на культурний, економічний й політичний центр слов'ян. Навколо нього в Середньому Подніпров'ї упродовж другої половини VII – у VIII ст. формувався державний центр східних слов'ян – Полянський союз, до якого увійшли землі полян, деревлян й сіверян.

Літописна традиція наводить легенду про заснування Києва трьома братами – Києм, Щеком та Хоривом та їхньою сестрою Либіддю, які збудували перше городище на Старокиївській горі. "І сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів,– писав Нестор Літописець,– а Щек сидів на горі, що й нині зветься Щековиця, а Хорив сидів на третій горі, що від нього прозвалася Хоривиця. І в ім'я брата свого старшого заклали городок і назвали його Київ". Ця слов'янська легенда переповідається вірменським хроністом VIII ст., який пише про заснування Києва – Куара в землі Полунія (від "поляни") братами Куаром, Ментеєм і Хорсаном.

У легенді є зерно правди, оскільки археологічні дослідження виявили в Києві три окремих міста, що об'єднались лише за княжої доби. Згідно з археологічними розкопками, час виникнення Києва датують кінцем V – початком VI ст. (для святкування 1500-річчя Києва було взято 482 р., у 1982 р. урочисто відзначили цю знаменну дату). Археологами в 1908 р. (В. Хвойко) і в 1960–1980 pp. були виявлені залишки укріплень на Старокиївській горі, культових споруд (язичницькі капища, де стояли ідоли), залишки слов'янських жител, а також численні знахідки речей, пов'язаних із побутом і одягом дружинників (металеві частини шкіряних поясів, застібки від плащів), візантійські монети, посуд тощо. Зокрема, встановити час виникнення Києва допомогли знайдені археологами візантійські монети імператорів Анастасія І (491–518 pp.) та Юстиніана І (527–565 pp.). Археологічні дослідження показали, що такі знахідки могли належати політичному та економічному центру, укріплення якого підтвердили, що це була княжа резиденція. На межі VIII–IX ст. Київ перетворився на значний політичний центр східних слов'ян.

В останні роки дослідники, вивчивши свідчення ранньосередньовічних хронік (вірменської та візантійської), дійшли висновку, що Кий був реальною історичною особою, жив наприкінці – V у першій третині VI ст. і був полянським князем. Літописи повідомляють, що в 528 р. Кий відвідав Царгород на запрошення імператора Юстиніана. Мандруючи до Візантії, Кий заснував фортецю на Дунаї і назвав її Києвець. Від нього походить східнослов'янська князівська династія Києвичів. Останніми представниками цієї династії, як вважають чимало істориків, були названі в літописі Аскольд і Дір. Саме за них досягло розквіту Київське князівство, яке виникло на межі VIII–IX ст. у результаті розвитку Полянського союзу.

У давньоруських літописах Аскольд і Дір завжди виступали разом, але, на думку вчених, князювали вони не одночасно: Дір у 30-ті pp. IX ст., а Аскольд заступив його в 60-ті pp. IX ст. Про Діра залишилося мало свідчень, значно більше – про Аскольда.

Територія Київського князівства Аскольда була невеликою воно охоплювало землі навколо Києва, головним чином, колишнього княжіння полян. Але її державний, економічний і воєнний потенціал був значним. Це доводить і політика, яку проводив Аскольд: започаткував збирання земель союзів східнослов'янських племен навколо Києва. V 852–853 pp. дружини князя Аскольда на прохання мешканців Кахетії в Східній Грузії брали участь у відсічі арабського наступу на Закавказзя. У 864 р. руські воїни з'явилися поблизу міста Абесчун на південному березі Каспійського моря.

Справжнім жахом для візантійців стала поява 18 червня 860 р. під стінами Константинополя 200 лодій руського флоту князя Аскольда. Так уперше Київське князівство сповістило середньовічний світ про своє існування й розпочало тривалу боротьбу з Візантією за першість на Чорному морі та перетворення його в "Руське море". Семиденна облога міста русичами змусила візантійців визнати Київське князівство як державу і укласти вигідний для нього торговельний договір. Нестор Літописець зазначає, що відтоді князівство стало називатися "Руська земля".

Існують відомості, що Аскольд ходив походами проти хозарів, дунайських болгар, уличів, деревлян. Щоб підняти авторитет своєї влади, Аскольд прийняв титул кагана, що за тих часів прирівнювався до титула імператора. Разом зі своїми дружинниками він прийняв християнство. Повернувшись додому, князь здійснив спробу запровадити на Русі християнство (у візантійських джерелах цю подію датують 866 р.). Проте Аскольду не вдалося впровадити християнство як державну релігію. Проти християнізації виступили прихильники язичництва. Вони заручились підтримкою новгородського правителя варяга Олега. Олег здійснив похід на Київ і підступно вбив Аскольда.

Отже, Київське князівство стало територіальним і політичним ядром східних слов'ян, на його основі згодом виникла Київська Русь.

Періодизація історичного розвитку Київської Русі

Період

Особливості

882-972 pp.

Швидке територіальне зростання Київської Русі й поступова консолідація держави. Охоплює князювання Олега, Ігоря, Ольги, Святослава.

980-1054 pp.

Економічний і культурний розквіт Київської держави, досягнення нею вершини політичної могутності. Охоплює князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

1054-1132 pp.

Поступове політичне ослаблення Київської Русі, князівські усобиці. Охоплює правління Ярославичів. Зміцнення і відновлення одноосібної влади київського князя за правління Володимира Мономаха і Мстислава Великого.

1132-1241 pp.

Поліцентризація Русі, яка була насильно перервана монгольською навалою. У землях-князівствах формуються місцеві династії – Ольговичів, Ростиславичів, Мономаховичів, Мстиславичів тощо, які були гілками династії Рюриковичів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші