Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості Української національної революції середини XVII ст. (за В. Смолієм і В. Степанковим)

• Національно-визвольна боротьба, що спалахнула в 1648 р., велась не лише проти Речі Посполитої, а й так само проти інших ворогів української незалежності – Московської держави, Кримського ханства.

• Існував тісний взаємозв'язок: взаємодія національно-визвольної, конфесійної та соціальної боротьби.

• Соціальна боротьба переросла в Селянську війну 1648–1652 pp., що завершилася утвердженням нової моделі соціально-економічних відносин.

• Розвиток революції був нерівномірним і суперечливим, супроводжувався спалахом соціально-політичної боротьби, яка в 1658–1663 pp. набула форми громадянської війни.

• Протягом осені 1649–1651 pp. від участі в революції відійшло населення західного регіону, яке в жорстоких реаліях боротьби часто ставало заручником і жертвою воєнних дій української, польської, кримської, московської та турецької армій.

• Провідну роль у розвитку революції відіграло козацтво – стан дрібних землевласників фермерського типу.

• Більшість панівного класу суспільства – князі, магнати, пани і шляхта - зрадила національні інтереси і спільно з поляками, литовцями і білорусами придушувала визвольну боротьбу України за соборність і незалежність.

• Міський патріціат, інтелігенція, вище та середнє духівництво мали слабкий позитивний вплив на події революції.

• У ході революції переважали збройні форми боротьби, яка часом набувала жорстокого характеру й супроводжувалась проявами етнічних чисток.

• Украй негативну роль відіграв геополітичний фактор, бо уряди сусідніх держав усіляко протидіяли виборенню Україною незалежності й прагнули включити українські землі до своїх володінь.

Історичне значення Української національної революції середини XVII ст. (за В. Смолієм і В. Степанковим)

• Спричинила виникнення національної держави, частина якої у формі Лівобережного Гетьманства проіснувала на правах автономії у складі Російської імперії до початку 80-х pp. XVIII ст.

• Зумовила появу національної державної ідеї, яка стала для наступних поколінь українців неписаним заповітом у боротьбі за незалежність.

• Стала потужним імпульсом для розвитку національної самосвідомості.

• Відіграла вирішальну роль у формуванні нової політичної еліти.

• Зумовила закріплення за витвореною державою назви "Україна" й започаткувала зміну назви "руський народ" на "український народ".

• Істотно збагатила традиції боротьби проти національного, релігійного та соціального гноблення.

• Упродовж тривалого часу після її завершення козаки, міщани та селяни користувалися плодами її соціально-економічних завоювань.

• Стала каталізатором розвитку (переважно на Лівобережжі) усної народної творчості, мови, освіти, літописання, літератури тощо.

Після зречення гетьманства Дорошенком турецький уряд спробував утримати під своїм протекторатом Правобережжя за допомогою Юрія Хмельницького. У 1677 р. його викликав великий візир і наказав написати звернення до правобережних козаків із закликом повернутися під владу султана. Константинопольський патріарх здійснив "розтріч" Юрія Хмельницького (він був архімандритом одного з грецьких монастирів), а султан Магомет IV вручив йому булаву з гучним титулом "князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького". Навесні 1677 р. разом із турецькою армією Хмельницький з'явився в Україні. Проте місцеве населення із недовірою поставилося до його закликів підкуритися туркам і не виявило особливої готовності йти за новим гетьманом.

На початку серпня 1677 р. 100-тисячна турецько-татарська армія разом із загоном прибічників Хмельницького підійшла до Чигирина і взяла його в облогу. Московське військо обороняло фортецю, а козаки – саме місто. Спроби Ю. Хмельницького схилити козаків на свій бік були марними. Турки спрямували основний удар на місто, але козаки його відбили. Після того як на допомогу гарнізону міста прибуло 57-тисячне московсько-українське військо, очолюване Рамодановським і Самойловичем, турки змушені були зняти облогу і відійти.

У липні 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія знову вступила в Україну і вдруге спробувала захопити Чигирин. На допомогу обложеним прибули 70-тисячне російське (Ромодановський) і 50-тисячне козацьке військо (Самойлович). За свідченням сучасників, турки ніколи не наражалися на такий відчайдушний опір захисників міста і несли значні втрати. Зрештою турки за допомогою підкопів підірвали вал і увірвалися у нижнє місто. Козаки відступили до фортеці. Московське військо відмовилося прийти на допомогу. Ромодановський мав таємний наказ царя здати місто, але все зробити так, ніби турки його захопили. Цар резонно вважав, що, пожертвувавши туркам Чигирин, він утримає за собою Лівобережжя.

Турки, що увірвалися до Чигирина, улаштували криваву різанину населення і вщент зруйнували місто. Це був крок відчаю, бо знекровлені тривалою облогою турки вже не змогли продовжити наступ і повернулися до Молдавії. Другий Чигиринський похід, як і Перший, завершився невдачею. Захопити все Правобережжя турки не змогли. Водночас для українців знищення козацької столиці стало болючою втратою.

У наступні роки протистояння між Московською державою і Туреччиною за українські землі тривало, але воно переросло у повільний конфлікт, у якому жодна зі сторін не мала достатньо сил, щоб вирішити питання на свою користь. Зрештою 13 січня 1681 р. сторони підписали Бахчисарайський мир, за яким:

• кордоном між державами вважалася річка Дніпро;

• Лівобережна Україна, Київ із навколишніми містами та Запоріжжя визнавалися за Московською державою, а Південна Київщина і Поділля – за Туреччиною;

• обидві сторони зобов'язувалися не споруджувати і не відбудовувати укріплення між Південним Бугом і Дніпром, а також не заселяти ці землі;

• татарські орди могли вільно кочувати в південноукраїнських степах, а запорозькі козаки і все населення – ловити рибу в Дніпрі, добувати сіль, полювати і пересуватися річками до Чорного моря;

• турецький султан і кримський хан зобов'язувалися не допомагати ворогам Московської держави.

Підписання Бахчисарайського миру суттєво змінило розстановку сил у Східній Європі й примусило польський уряд піти на примирення з Московською державою. 6 травня 1686 р. у Москві було підписано "Трактат про вічний мир", відповідно до якого:

• Лівобережжя, Запоріжжя й Київ з околицями визнавалися за Московською державою, а більша частина Правобережжя (Північна Київщина й Волинь) - за Польщею. Московська держава також визнавала за Польщею Поділля, якщо та зуміє відвоювати його в Туреччини;

• правобережні землі Подніпров'я, спустошені польськими і турецько-татарськими військами, мали залишитися незаселеними;

• поляки зобов'язувалися забезпечити православному населенню на своїй території вільне віросповідання;

• Росія і Польща вступали в спільний військовий союз, спрямований проти Османської імперії та Кримського ханства.

Фактично "Вічний мир" 1686 р. робив недійсними договори з Туреччиною, укладені обома державами раніше. Для України договір означав узаконення на міжнародному рівні її поділу на дві частини. Саме через це проти договору виступав гетьман Самойлович, але всі його звернення до царя були проігноровані.

Після укладення "Вічного миру" для Московської держави склалися сприятливі умови, щоб активізувати боротьбу за Північне Причорномор'я і покласти край турецько-татарським нападам. Із цією метою в 1687 р. було здійснено спільний Кримський похід 150-тисячного російського і 50-тисячного козацького війська на чолі з князем В. Голіциним та І. Самойловичем. Похід завершився повним провалом. Провину за це склали на Самойловича, що стало однією з причин усунення його з гетьманства.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси