Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Національно-визвольна та антикріпосницька боротьба в Україні в середині та в другій половині XVIII ст.

У 30–60-х pp. XVIII ст. Правобережжя і Галичина, що входили на той час до складу Речі Посполитої, стали ареною активних виступів українського населення проти всіляких утисків.

Доля Правобережжя в другій половині XVII ст. складалася нещасливо. Війни вщент зруйнували й обезлюднили ці землі, які колись були колискою козацтва й основним осередком української держави – Гетьманщини, що постала в результаті визвольної війни Б. Хмельницького.

Повернувши собі Правобережжя наприкінці XVII ст., поляки зуміли відновити колишню владу лише на початку XVIII ст. (1714 р.). Українські землі знову були розподілені між магнатськими родинами, яких налічувалося близько 40. Серед них виділялися роди Любомирських, Потоцьких, Чарторийських, Браницьких, Сангушків та Ревуцьких.

Щоб відродити життя на цих землях, магнати приваблювали селян земельними наділами і звільненням від усіляких повинностей терміном на 15–20 років. Завдяки цьому Правобережжя швидко почало поповнюватися переселенцями з Галичини, Лівобережжя та інших районів та відроджувалося до життя. Із закінченням терміну слобід зростали вимоги панів до селян. Почалося відродження кріпацтва. Панщина сягала 5–6 днів на тиждень.

Крім соціального гноблення, поляки, забувши уроки 1648 р., знову почали утиски православ'я. У 60-ті pp. XVIII ст. православ'я на Правобережжі ледь жевріло, лише поодинокі парафії чинили опір наступу католицької та греко- католицької церков.

Посилення панщини та національно-релігійні утиски призвели до виникнення широкого, хоча стихійного народного опору. Відсутність козацтва, як це було в роки гетьманування Б. Хмельницького, позбавляла народний опір організованості. Учасників народного руху називали гайдамаками. Слово "гайдамак" тюркського походження ("гайде" – гнати, переслідувати) і означає "волоцюга", "грабіжник". Поляки називали так селян-утікачів, що об'єднувалися у ватаги і ховалися по лісах, а час від часу виходили грабувати шляхетські маєтки. Гайдамаки не мали чіткої мети і далекосяжних планів своєї діяльності, вони керувалися прагненням помститися магнатам та шляхті за гноблення своїх співвітчизників, відібравши в них власність.

Гайдамаки, які спочатку викликали в магнатів та шляхти лише легке роздратування, поступово перетворилися на постійну головну загрозу для них.

Зростання кількості невдоволених наслідками посилення кріпацтва, малочисельність польської армії на Правобережжі (4 тис. осіб), сусідство із Запорозькою Січчю, яка стала постачальником ватажків для повстанців, перетворили гайдамацький рух на силу, яка намагалася знищити польське панування на Правобережжі.

Перше велике гайдамацьке повстання вибухнуло в 1734 р., коли в Польщі розгорілася боротьба навколо обрання нового польського короля.

Сотник надвірного війська князя Єжи Любомирського у місті Шаргороді на Брацлавщині Верлан утік із війська і оголосив повстання проти панів. Зібравши загін (близько тисячі гайдамаків та селян), він поділив його на десятки й сотні, запровадив військові чини, себе проголосив полковником і рушив у похід Брацлавщиною, Волинню та Галичиною, знищуючи маєтки шляхти та магнатів, суди та канцелярії.

Гайдамаки штурмом здобули Жванець, Кременець, Броди. Завдяки воєнній допомозі Росії польська влада розгромила загони Верлана, а сам він змушений був шукати порятунку в Молдавії.

Успіхи Верлана підняли на боротьбу проти поляків вже більші сили. Нові загони гайдамаків перетворили життя шляхти на справжнє пекло. Щоб приборкати гайдамаків, шляхта вдавалась до жорстокостей. Правобережжя знову стає ареною кривавих подій. Проте гайдамацький рух не вщухав. Зрештою, поляки вдалися до тактики: "Поділяй і володарюй". Їм вдалось залучити на свій бік одного з ватажків гайдамаків Саву Чалого, який став завзято нищити колишніх своїх побратимів. Проте зрада не зійшла йому з рук, його було вбито запорожцями.

Новий спалах гайдамацького руху вибухнув навесні 1750 р. Очолювали гайдамацькі загони Олексій Лях, Кирик Ус, Михайло Сухий, Іван Подоляка та інші ватажки. За своїм розмахом рух перевищив попередній. Брацлавщина, Київщина, Волинь, Поділля були фактично звільнені від шляхетського панування.

Повстання частково перекинулося на Лівобережжя, Слобожанщину, а також білоруські землі.

Росія, яка весь час спостерігала за розвитком подій, зрозуміла, що події починають набирати негативного для неї забарвлення, ввела свої війська на Правобережжя і приборкала повстання. Але остаточно гайдамацький рух придушити не вдалося.

Рух народних месників мав поширення і на західноукраїнських землях, особливо в Карпатах. Там їх ватаги називалися опришками, які діяли з XVI ст. Виступаючи проти всіляких утисків, діючи невеликими загонами, вони нападали на шляхту, лихварів, євреїв-орендаторів, купців, а награбоване добро роздавали бідним. Маючи гарні схованки в горах і користуючись підтримкою населення, вони були невловимими.

Найбільш відомим ватажком опришків у XVIII ст. був Олекса Довбуш. Він народився у селі Печеніжині (тепер Коломийський район Івано-Франківської обл.) в сім'ї бідного селянина. Із дитинства пізнав злидні, безправ'я, несправедливість. Разом із вірними побратимами Олекса стає на шлях боротьби проти панів. Очолюваний ним загін громив панські маєтки, розправлявся з сільськими глитаями. Опорним пунктом опришків стала гора Стіг. Звідти народні месники здійснили стрімкі рейди на Дрогобич, Солотвин, Рогатин, Надвірну й інші міста. Про виняткову хоробрість народного героя, його винахідливість складалися легенди. Олекса Довбуш загинув у 1745 р. від кулі найманця, який спокусився грішми, які обіцяла шляхта. Незважаючи на смерть народного ватажка, рух опришків продовжувався. Загін вірного побратима О. Довбуша, Василя Баюрака кілька років громив шляхту в Галичині, Північній Буковині й Закарпатті. Після смерті В. Баюрака опришків очолив Іван Бойчук.

Масштабні виступи селян відбулися після захоплення краю Австрійською імперією. Це був протест проти запровадження нових податей і сплати оброку. Опір селян набув таких загрозливих розмірів, що місцева австрійська адміністрація змушена була направляти в села й містечка військові команди.

У 1768 р. на Правобережжі спалахнуло нове найбільше повстання гайдамаків, яке увійшло в історію під назвою "Коліївщина" (від слів "кіл", "колоти").

Нове гайдамацьке повстання спалахнуло на Подніпров'ї і Брацлавщині внаслідок взаємодії низки причин:

  • • у 60-х pp. XVIII ст. у цьому регіоні, заселеному пізніше жителями інших земель Правобережжя після спустошливих часів Руїни, розпочалося запровадження кріпацтва;
  • • відбувалося загострення релігійної ситуації. Ігумен Матронівського монастиря Мелхіседек Значко-Яворський розгорнув діяльність із метою повернення уніатів у православ'я. Уніати, очолювані митрополитом Ф. Володкевичем, за допомогою польських військ намагалися не допустити цього – православних ув'язнювали, карали різками тощо. Ігумен М. Значко-Яворський домігся зустрічі з Катериною II, яка пообіцяла свою підтримку й заступництво. Під тиском російської цариці польський король С. Понятовський підписав указ про формальне зрівняння в правах католиків, православних і протестантів. Це рішення викликало обурення частини польської шляхти, яка в лютому 1768 р. у місті Бар на Поділлі з метою реалізації свого права непокори створила конфедерацію – політичне і воєнне об'єднання шляхти проти короля. Кривавим смерчем конфедерати пройшлися Київщиною, Поділлям та Волинню, убиваючи православних, глумлячись над їхніми святинями, руйнуючи православні храми і монастирі. На прохання польського короля для боротьби з конфедератами були введені російські війська. Місцеве населення сприйняло це як привід для активізації зусиль звільнитися від польського панування. Набула поширення чутка про те, що нібито Катерина II видала "Золоту грамоту", у якій закликала жителів Правобережжя до боротьби проти польської шляхти.

Повстання почалося навесні 1768 р. Його очолив Максим Залізняк – запорозький козак, син бідного селянина з села Медведівки на Чигиринщині. Рано втративши батька, він тривалий час наймитував у січової старшини, змалку пізнав злигодні й поневіряння. Тривале перебування на Запорожжі, спілкування з козаками та простим людом сприяли формуванню переконання в необхідності боротьби за справедливість. Документи донесли до нас образ відважного й талановитого народного ватажка.

Виступивши з урочища Холодний Яр наприкінці травня 1768 р., військо повстанців визволило від шляхти десятки сіл і містечок Київщини і підійшло до Умані – добре укріпленої фортеці. Очолювані сотником Іваном Гонтою козаки, що захищали фортецю, перейшли на бік гайдамаків. Це істотно зміцнило повстанські загони. 10 червня вони спільним ударом оволоділи містом, яке було форпостом польського панування на Правобережжі. Повстання перекинулося на інші райони краю, де діяли загони гайдамацьких ватажків Семена Неживого, Микити Швачки, Андрія Журби та ін. Вони знищували польські органи влади, встановлювали народне самоврядування та проголошували ліквідацію церковної унії. Поміщицька земля розподілялась між селянами, ліквідовувалися важкі повинності.

Такий розвиток подій не влаштовував царський уряд, який небезпідставно побоювався, що повстання може поширитися на Лівобережжя. Російські війська отримали наказ придушити повстання. Упродовж липня–серпня більшість гайдамацьких загонів було розгромлено, а остаточно Коліївщину придушили навесні 1769 р.

Гонту та інших повстанців, що мали польське підданство, передали Польщі. Розправа була надзвичайно жорстокою. Лише в селі Кодня (поблизу Житомира) поляками було страчено 3 тис. осіб Гонту піддали жорстоким тортурам: здерли шкуру, порубали на куски, а відрубану голову повісили на воротах міста Могильова. Росія зі своїми підданими повелася більш поблажливо, не бажаючи відштовхнути від себе населення Правобережжя. Залізняка і 250 повстанців спочатку приговорили до розстрілу, а потім замінили його на довічне ув'язнення.

Образи героїв-гайдамаків назавжди закарбувалися в народній пам'яті. Т. Шевченко присвятив боротьбі українського народу проти польської шляхти поему "Гайдамаки".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші