Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Українські політичні партії та організації в роки Першої світової війни

Війна обернулась колосальною трагедією для українського народу. Майже 3,5 млн українців було мобілізовано до російської армії, а 250 тис. українців Галичини й Буковини – до австро-угорської.

Воєнне протистояння обох імперій – Росії та Австро-Угорщини, що супроводжувалося масовими репресіями проти українців, розкололо національно свідоме українство. Розкол на прибічників і противників війни відбувся як між українцями воюючих сторін, так і в рамках Російської та Австро-Угорської імперій. Відверто лроавстрійську позицію зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна українська рада (ГУР) на чолі з К. Левицьким. ГУР являла собою міжпартійний блок із представників радикальної, соціал-демократичної, націонал-демократичної партій. ГУР звернулась до українського народу з Маніфестом, у якому, зокрема, зазначалося: "Ненаситність царської імперії загрожує також нашому національному життю... яке знайшло захист в конституційному ладі австрійської держави... Нехай українське громадянство віддасть усі свої матеріальні й моральні сили на те, щоб історичний ворог України був розбитий! Нехай на руїнах царської імперії зійде сонце визволеної України!"

У 1914 р. з ініціативи ГУР було сформовано легіон Українських січових стрільців (УСС).

У травні 1915р. Головна українська рада реЬрганізувалася у Відні в Загальну українську раду, яка була єдиним і найвищим представницьким органом українського народу Східної Галичини. Рада домагалася від австрійського уряду впровадження української адміністрації і шкіл у приєднаних районах Холмщини та Волині, згоди на поділ Галичини на українську і польську частини та утворення Українського університету у Львові. Німецька та австро-угорська влада не підтримала ідеї незалежної України, але задовольнила низку другорядних вимог, зокрема щодо організації окремих таборів для військовополонених українців. У таборах засновували школи, бібліотеки, церкви, які активно займалися вихованням української національної самосвідомості, непримиренної ненависті до Російської імперії як поневолювачки і гнобительки українського народу. Із часом з українських полонених у Німеччині та Австро-Угорщині було створено, відповідно, дві дивізії - "синьожупанну" і "сірожупанну", названі так за колір їхньої форми.

5 листопада 1916 р. австро-угорський і німецький уряди проголосили створення самостійного польського королівства, що складалося з польських земель, які входили до складу Російської імперії, а згодом і Галичини. На знак протесту Загальна українська рада саморозпустилася. Керівництво українським рухом на західноукраїнських землях зосередилось в українському парламентському представництві.

У той же час політичні емігранти зі Східної України заснували у Львові Союз визволення України (СВУ), проголосивши його безпартійною громадською організацією. Організаторами СВУ були колишні діячі Української соціал- демократичної партії (УСДРП) – А. Жук, В. Дорошенко, Д. Донцов, і Української соціал-демократичної спілки ("Спілки") – М. Меленевський (Басок) та О. Скоропис-Йолтуховський.

У жовтні 1914 р. СВУ видав програму "Наша платформа", згідно з якою головна мета Союзу полягала у створенні самостійної Української держави з - конституційно-монархічною формою правління. СВУ головну ставку робив на Австро-Угорщину, німецьку армію, бажав поразки Росії у війні.

СВУ мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі, Осло. Поставивши перед собою завдання сформувати навколо СВУ коаліцію непримиренних ворогів Російської імперії, ці представники вступали у відкриті чи таємні переговори як з офіційними державними урядовцями, так і з російськими політичними емігрантами, в основному з більшовиками і меншовиками. Але досягти згоди не завжди вдавалося.

У 1915 р. члени СВУ почали видавати українською мовою у столиці Болгарії газету "Робітничий прапор", розгорнули агітаційно-пропагандистську роботу в - таборах військовополонених. На гроші, надані урядами Німеччини та Австро- Угорщини, СВУ здійснював широку пропагандистську діяльність. Діячі СВУ виступали з лекціями і доповідями не тільки в Австро-Угорщині, а й у Німеччині, Болгарії. Вони налагодили регулярне видання українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською, італійською та шведською мовами багатьох науково-популярних видань з історичного минулого та сучасного України. Серед них "Кобзар" Т. Шевченка, праці українських історіографів М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, ученого-географа С. Рудницького, публіциста М. Лозинського, письменника Б. Лепкого. Були надруковані окремі праці Μ. Грушевського, хоч сам він ставився до СВУ неприхильно. Допомога, що надавалася державами Четверного союзу, зараховувалась як державний борг майбутньої самостійної України. СВУ припинив свою діяльність у червні 1918 р. історичною заслугою СВУ було насамперед те, що він першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави.

На початку війни емігранти-москвофіли з Галичини організували в Києві "Карпато-русский освободительний комитет". Він закликав галичан вітати російську армію як визволительку, допомагав організовувати владні структури під час окупації Галичини.

Проавстрійські та пронімецькі настрої СВУ не знайшли відгуку в Східній Україні. Редактор журналу "Украинская жизнь" у Москві С. Петлюра закликав українців чесно виконувати свій обов'язок перед російською державою. У питаннях зовнішньої політики С. Петлюра закликав орієнтуватися на Антанту.

Товариство українських поступовців (ТУП) зайняло очікувальну позицію, не ставши на платформу С. Петлюри чи СВУ. Але навіть лояльність українських діячів до російського самодержавства не пом'якшувала його упередженості щодо України. Це переконувало українців, що тільки в рамках національного руху можна розв'язати українське питання.

Починаючи з 1916 р., у містах України масово починають виникати націоналістичні гуртки молоді, переважно студентів, які виступали за незалежність України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси