Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПІСЛЯВОЄННА ВІДБУДОВА I РОЗВИТОК УКРАЇНИ В 1945 - ПОЧАТКУ 50-Х РОКІВ

ОСНОВНІ ПОДІЇ

1945 р. – участь української делегації в роботі установчої конференції ООН

1946 р. – схвалення плану IV п'ятирічки – "п'ятирічки відбудови"

1946 р. – Львівський собор, ліквідація УГКЦ

1946-1947 рр. – третій Голодомор в Україні

1947 р. – грошова реформа, скасування карткової системи, "ждановщина" 1947 р. – операція "Вісла"

1949 р. – ліквідація Мукачівської єпархії греко-католицької церкви

1950 р. – загибель командуючого УПА Р.Шухевича

Адміністративно-територіальні зміни України після Другої світової війни. Формування сучасної території України

Друга світова війна призвела до значних змін в Україні. У повоєнні роки вона в багатьох відношеннях дуже відрізнялася від тієї, якою була до війни. Хоча у війні Україна і зазнала значних збитків (зруйнований економічний потенціал, значні людські втрати), проте суттєво розширились її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР; республіка вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, уперше за багато століть майже всі українські землі опинились у межах однієї держави.

Питання про західний кордон СРСР, а відповідно, й України, гостро постало під час завершальних операцій Другої світової війни в Європі. Воно активно обговорювалося у ході Тегеранської (1943 р.), Ялтинської (1945 р.) та Потсдамської (1945 р.) конференцій лідерів держав Антигітлерівської коаліції. Остаточно обриси повоєнних кордонів УРСР сформувалися у процесі україно- польського, україно-чехословацького та україно-румунського територіальних розмежувань, а також юридичного закріплення західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939–1945 pp. Особливо складними і тривалими були врегулювання територіальних питань із Польщею та Чехословаччиною. На цей процес значно впливало міжнародне становище, зокрема прагнення СРСР закріпитися у Східній Європі.

Першим кроком на шляху україно-польського територіального розмежування була Люблінська угода між урядом УРСР і польським Тимчасовим комітетом національного визволення від 9 вересня 1944 р., відповідно до якої частина споконвічних українських земель (частина Підляшшя, Холмщина, Посяння, Лемківщина), де проживало майже 800 тис. українців, передавалася Польщі. У такий спосіб сталінське керівництво намагалося підтримати польський прорадянський уряд і зменшити негативне сприйняття польською громадськістю радянської агресії 1939 р.

Домовленість між СРСР і Польщею була досягнута 16 серпня 1945 р., коли був укладений договір щодо радянсько-польського державного кордону. Ця угода закріплювала кордон по "лінії Керзона" з відхиленням на схід (тобто на користь Польщі) на 5–8 км, а на окремих ділянках – сімнадцяти- кілометрове (район Немирів–Ялувка) і навіть тридцятикілометрове (район р. Солонія і м. Крилів) відхилення.

Остаточно процес польсько-українського розмежування завершився 1951 р., коли на прохання Польщі відбувся обмін прикордонними ділянками, унаслідок якого до Львівської області увійшли землі в районі міста Кристополя (згодом перейменованого в Червоноград), а до Польщі відійшли території довкола міста Нижні Устрики Дрогобицької області.

Із наближенням радянських військ до кордонів Чехо-Словаччини постало питання про подальшу долю Карпатської України. У радянсько-чехословацьких переговорах з емігрантським урядом Е. Бенеша і в договорі про дружбу, взаємодопомогу і післявоєнне співробітництво між ЧСР і СРСР (12 грудня 1943 р.) питання про Карпатську Україну вирішувалося на користь Чехословаччини.

Але зі вступом радянських військ на територію Карпатської України ситуація змінилася. Радянське керівництво стало розглядати цей регіон як важливий стратегічний плацдарм для посилення впливу в Центральній та Південно-Східній Європі. Для досягнення своїх стратегічних цілей радянське керівництво використало антифашистський і національно-визвольний рухи населення краю.

Зі звільненням краю від фашистської окупації вийшли з підпілля як Народні комітати, які стали відігравати роль органів місцевого самоврядування, так і комуністи, які 19 листопада 1944 р. створили самостійну Комуністичну партію Закарпатської України. Відновлення чехословацької адміністрації гальмувалося. Більша частина краю була включена в зону, на яку поширювалась влада радянської воєнної адміністрації.

У таких умовах 26 листопада 1944 р. в м. Мукачеве було скликано з'їзд Народних комітатів, на якому схвалено Маніфест про возз'єднання з Радянською Україною, обрано Народну раду як верховний законодавчий орган влади Закарпатської України і сформовано уряд. Досить швидко було створено всі атрибути державності Закарпатської України – суд, прокуратуру, збройні сили, органи управління на місцях та ін.

Події в Закарпатті турбували уряд ЧСР. Міністр закордонних справ Я. Масарик відверто заявив, що Закарпаття ніхто не віддасть, бо "Росію не можна пускати в Європу". Та хід подій змушував керівників Чехословаччини враховувати нові обставини. Позиція населення Закарпаття була чіткою і послідовною – до України. СРСР, порушуючи попередні угоди, прагнув якнайшвидше вирішити долю Закарпаття на свою користь. Усі спроби уряду ЧСР перенести це питання на обговорення повоєнної міжнародної конференції наражалися на опір сталінського керівництва. Зрештою уряд ЧСР змушений був піти на поступки. У червні 1945 р. договір між ЧСР і СРСР юридично закріпив рішення з'їзду в Мукачевому. 22 січня 1946 р. було видано указ Президії Верховної Ради СРСР про утворення в складі

УРСР Закарпатської області. Цей акт одночасно без згоди населення ліквідовував Закарпатську Україну як державне утворення.

Виступаючи 30 червня 1945 р. на VII сесії Верховної Ради УРСР, М. Хрущов заявив, що український народ уперше возз'єднався в єдину Українську державу.

Останню крапку у визначенні повоєнних кордонів України було поставлено 10 лютого 1947 р. під час підписання радянсько-румунського договору, за яким визнавалося право УРСР на Північну Буковину, Хотинщину, Ізмаїльщину, тобто юридично закріплювалися кордони, встановлені в червні 1940 р.

Отже, повоєнний процес урегулювання кордонів УРСР відбувався методами, притаманними тоталітарному режиму, з урахуванням його стратегічних інтересів, які збіглися з прагненням українців об'єднатися в єдину державу.

Процес урегулювання територіальних питань мав для України такі наслідки: були остаточно визначені та юридично визнані кордони республіки; територія УРСР збільшилася на 110 км2; відбулися демографічні зміни; основну частину українських земель було об'єднано в складі однієї держави.

Об'єднання українських земель, вихід на міжнародну арену зумовили зміну державної символіки республіки. У листопаді 1949 р. Президія Верховної Ради УРСР прийняла указ про Державний герб УРСР, Державний прапор УРСР, Державний гімн УРСР. Червоний прапор із написом "УРСР" було замінено двоколірним: верхня частина, що становила 2/3 ширини полотна, була червоною, а нижня мала світло-блакитний (лазурний) колір. У верхньому лівому куті прапора містилось зображення серпа і молота, а над ними п'ятикутна зірка. Деяких змін зазнав і герб УРСР. З 1950 р. було започатковано виконання гімну УРСР.

Формування сучасної території України завершилося у 1954 р. Цього року проходило святкування 300-річчя Переяславської угоди. Центральною подією ювілейних торжеств стала передача Криму УРСР. 19 лютого 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР, мотивуючи своє рішення спільністю економіки, територіальною близькістю та тісними господарськими та культурними зв'язками між Кримом та Україною, прийняла указ "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР". Як зазначалося, цей акт є "свідченням дружби російського народу".

Непорушність існуючих кордонів була підтверджена двосторонніми договорами незалежної України з Польщею (1996 р.), Росією (1997 р.), Румунією (1997 р.).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси