Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Релігія і церква в сучасній Україні

Незважаючи на десятиріччя гонінь, релігія і церква зберегли своє місце в суспільстві. Рубіжним у зміні ставлення держави до церкви і релігії вважати 1988 рік – рік відзначення 1000-літнього ювілею прийняття християнства на Русі. Святкування ювілею відбувалося в Києві та Москві за участю понад 100 офіційних представництв церков і релігій з усього світу. Особливої урочистості цій акції надало те, що ця дата була визнана ООН видатною історичною подією в цивілізації людства.

Із проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: помітно зростає кількість релігійних громад, зводяться храми (у 1991–2004 pp. було побудовано та велося будівництво близько 4 тис. храмів), відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. У 1997 р. в державі діяло 64 конфесії, у яких понад 18 тис. релігійних громад (із них 6 тис. оформили свій статус протягом 1991–1995 pp.), понад 100 монастирів (серед яких Києво- Печерська лавра, Почаївська лавра), 40 релігійних навчальних закладів. У 2004 р. вже діяло понад 100 конфесій і сект. В Україні працюють близько 20 тис. служителів культу, виходять у світ понад 50 періодичних релігійних видань. Пожвавилися зв'язки релігійних організацій та окремих віруючих з одновірцями за межами України.

Відносини з релігійними громадами, особами, які належать до різних конфесій, у нашій країні регулюють Конституція України (ст. 35 – право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України "Про свободу совісті та релігійних організацій" (23 квітня 1991 р.), який підтверджує, що ніхто не може встановити обов'язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У Законі закріплюється рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви.

Завдяки вдосконаленню системи законодавства, адміністративним та організаційним заходам вдалося нормалізувати релігійну ситуацію.

Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ'ї України, яке функціонувало на платформі Російської православної церкви (РПЦ). Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ) і звернувся до Московського патріархату з проханням канонізувати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання Українського собору, а Філарет, який на той час уже мав титул Блаженніший екзарх патріарший, був підданий злісним нападкам. Тим самим Московський патріархат продовжив політику щодо православної церкви в Україні в старому руслі, у якому православ'я в Україні, її церква розглядалися вторинним явищем порівняно з РПЦ в Росії.

Більше того, не без зацікавленості Московського патріархату ініціювалася і була проведена нарада частини українських єпископів у Харкові, яку оголосили собором. Предстоятелем православної церкви в Україні було призначено єпископа Ростовського і Новочеркаського, керуючого справами Московської патріархії Володимира (в миру Сабодана), який на Харківському соборі навіть не був присутній. Слідом за тим Україною прокотилася хвиля захоплення храмів і монастирів прибічниками Володимира. Унаслідок такого протистояння до РПЦ Московського патріархату відходить більше 5 тис. церковних громад, деякі монастирі.

У червні 1992 р. відбувся об'єднавчий собор УПЦ і УАПЦ (яка діяла паралельно). Патріархом Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ–КП) – так вона фактично почала називатися після об'єднання – обрали Мстислава (Скрипник), а його заступником – Філарета (Денисенко). Та єдина УПЦ–КП тоді не склалася, того не побажав Мстислав, який невдовзі пішов із життя. Після його смерті розкол поглибився й був закріплений собором УАПЦ, на якому її патріархом було обрано Димитрія (у миру Ярема).

У свою чергу, на соборі УПЦ–КП у жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політичного репресанта, українського правозахисника Володимира (у миру Романюк), а його заступником став Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир пішов із життя, його похорон у Києві переріс у справжню соціальну трагедію. Через деякий час патріархом УПЦ–КП на соборі вищих ієрархів церкви цієї конфесії в Києві обрали Філарета. І Володимир, і Філарет порушували питання щодо об'єднання всіх гілок православ'я. Їхні пропозиції знаходили порозуміння в уряді, оскільки були спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім віруючого населення. Ідея об'єднання всіх православних церков і дотепер залишається нереалізованою.

Таким чином, у православ'ї Української незалежної держави існує кілька конфесій: УПЦ–КП, УПЦ–МП (Московського патріархату), УАПЦ, УПЦ – катакомбна і УПЦ Андрія Первозванного. Крім того, певна кількість церковних громад, зокрема в східних областях країни, підпорядковується безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що працюють в Україні.

Новий конфлікт між православними церквами спалахнув у 2004 р. під час президентських виборів, коли УПЦ–МП відкрито підтримала на виборах кандидата у Президенти України В. Януковича, тим самим порушивши основний принцип діяльності церков – невтручання в політичне життя. У 2010–2014 pp. УПЦ-МП була активним провідником впливу Росії на внутрішнє життя України, насаджувала "русский мир", активно підтримувала сепаратистські рухи в Криму та на сході України.

Серед інших конфесій – Українська греко-католицька церква, протестантські об'єднання євангельських християн-баптистів, Адвентистів сьомого дня та ін., нехристиянські конфесії представників іудаїзму й мусульманства. Відроджуються дохристиянські вірування слов'ян. Створюються й нелегальні об'єднання. Серед них, зокрема, сатанисти, Біле братство, керівництво якого було притягнуто до судової відповідальності за протизаконну, антигуманну діяльність, сектантське об'єднання Муна та ін.

Таким чином, попри існуючі проблеми, громадяни України, живучи в умовах свободи, не тільки шукають матеріального, а й прагнуть жити з Богом, відродити духовність у власних серцях, і в цьому криється надія на краще майбутнє для молодої української держави. "Революція гідності" дала новий поштовх до створення єдиної помісної православної церкви України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси