Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Історія arrow Історія України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Україна в 2010-2014 рр. "Революція гідності"

Прийшовши до влади, В.Янукович та уряд М.Азарова декларували проведення негайних реформ для подолання наслідків світової економічної кризи 2008-2009 рр. і періоду правління "помаранчевих" ("попередніков"). Було проголошено проведення податкової, пенсійної, судової та інших реформ, скорочення бюрократичного апарату, просування у бік європейської інтеграції. Наочним втіленням активної діяльності нової команди мала бути успішна підготовка до проведення фіналу чемпіонату Європи з футболу "Євро 2012 р.". Але вже перші кроки стали підставою для накопичення протестних настроїв у суспільстві. Першим таким кроком Януковича стало підписання з Росією Харківських угод, які на 25 років продовжували базування Чорноморського флоту Росії в Криму, Україна натомість отримувала знижку на ціну на природній газ у розмірі 100 доларів на тисячу кубометрів. Щоб якось показати суспільству, що новий президент сприймається на Заході, була організована його зустріч з президентом США Б.Обамою в обмін на здачу Україною запасів збагаченого урану, який використовувався у науково-дослідницьких цілях. Також Янукович після зустрічі з президентом Європейської комісії Жозе Мануелем Баррозу заявив, що Україна приступить до реалізації курсу на європейську інтеграцію. У рамках цього курсу почалась підготовка угоди про асоціацію з ЄС. У той же час було ухвалено рішення про позаблоковий статус України. Такі маневри нагадували повернення до багатовекторної зовнішньої політики часів Л.Кучми.

У внутрішній політиці на фоні декларування необхідності проведення реформ відбувалося поступове обмеження демократичних свобод і придушення опозиції. З новою силою розгорнулись процеси переділу власності і корупції у вищих ешелонах влади. Фактично доходи країни були поділені між декількома фінансово-промисловими групами і вищими чиновниками.

30 вересня 2010 р. рішенням Конституційного Суду України Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р. визнано неконституційним "у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття". Таким чином без рішення Верховної Ради В.Янукович повернув собі повноваження, які були у Президента України до "Помаранчевої революції".

Щоб показати суспільству видимість реформ було анонсовано скорочення бюрократичного апарату на 10%, але в реальності він у наступні роки лише зріс.

Першим спротивом проти нової політики влади став Податковий Майдан (22 листопада – 3 грудня 2010 р.). Поштовхом до його виникнення стало прийняття Верховною Радою Податкового кодексу, прозваного в народі КАТ (Кодекс Азарова-Тігіпка).

22 листопада близько двох десятків тисяч представників малого та середнього бізнесу зібралися в Києві на Майдані Незалежності з акцією протесту проти прийнятого Верховною Радою нового Податкового кодексу і з вимогою до Януковича ветувати документ. Під Монументом Незалежності почалася установка наметового містечка, а сама акція активістами оголошена безстроковою. Через п'ять днів на Майдан до протестувальників вийшли Віктор Янукович з Миколою Азаровим і заявили, що ймовірність ветування Податкового кодексу "досить висока", а у влади з підприємцями "одна мета".

30 листопада президент частково ветує кодекс, але мітингувальники відмовилися залишати Майдан, вимагаючи повного ветування. У ніч на 3 грудня наметове містечко було знесене силовиками та комунальниками під приводом розчищення території для подальшої установки новорічної ялинки ("йолки"). Розправа з Податковим Майданом створила враження у влади ілюзію безкараності дій. 2011 р. став роком розправою над опозиційними лідерами і впровадженням пенсійної реформи (серпень-вересень 2011 р.), яка значно погіршувала умови виходу на пенсію, особливо для жінок. Такими діями влада намагалась перекласти на суспільство прорахунки у пенсійній політиці і "залатати діри" у бюджеті Пенсійного фонду.

З грудня 2010 р. почалися судові переслідування колишнього прем'єр-міністра і найбільш авторитетного лідера опозиції Юлії Тимошенко. 5 серпня 2011 р. вона була заарештована, а 11 жовтня Печерський Суд визнав її винною у перевищенні службових повноважень і в нанесенні матеріальних збитків "Нафтогазу" у розмірі 189,5 млн дол. їй було присуджено 7 років ув'язнення і виплата збитків. Згодом до цих звинувачень намагались додати і інші звинувачення.

Арешт і ув'язнення викликали обурення як в середині країни, так і за кордоном. Опозиція згуртувалася в Комітет опору диктатурі. Провідні світові лідери вважали справу політично вмотивованою. Проте акції протесту в середині країни владі вдалось придушити.

27 лютого 2012 р., після тривалого перебування у СІЗО засуджений лідер опозиційної партії "Народна Самооборона", колишній Міністр внутрішніх справ Луценко Юрій Віталійович. Термін покарання – чотири роки позбавлення волі з конфіскацією майна, з позбавленням права обіймати посади, які пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків на строк до трьох років; крім того, Юрія Луценка позбавлено 1 рангу державного службовця.

З 8 червня по 1 липня 2012 р. в Україні та Польщі відбувся фінал Чемпіонату Європи з футболу. Проведення такого заходу викликало патріотичне піднесення в суспільстві і гордість за країну. У той же час у деяких країнах Європи ширилися заклики бойкотувати змагання на знак протесту проти політичних переслідувань в Україні. Попри це захід було проведено на високому рівні.

Скориставшись ситуацією, по завершенню Євро-2012, влада завдала нового удару по опозиції і по українській державності. На початку липня Верховна Рада України ухвалює закон "Про засади державної мовної політики" або, неофіційно, - "закону Ківалова-Колесніченка", який фактично розширював сферу офіційного вживання російської мови.

У відповідь зібрався Мовний Майдан (3 липня – 8 серпня 2012 р.). З липня, після ухвалення Верховною Радою скандального закону, на Європейській площі під Українським домом зібрався мітинг на підтримку української мови, деякі з учасників акції оголосили голодування. Частина протестуючих залишилася на ніч. На наступний день між мітингувальниками і співробітниками спецпідрозділу "Беркут", стягнутими на місце подій, відбулися зіткнення із застосуванням сльозогінного газу. 8 липня, незважаючи на акції протесту, що проходять не тільки в Києві, а й у ряді інших міст України, Янукович підписує скандальний "закон про мови", який передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, де відсоток представників національних меншин становить більше 10%.

Опозиція не змогла протиставити владі реальної протидії і за місяць акція зійшла на нівець. Але такі дії влади активізували радикальні опозиційні сили напередодні виборів до Верховної Ради 2012 р.

Чергові вибори до ВРУ відбулися 28 жовтня 2012 р. Вони проводились за змішаною виборчою системою (половина депутатів обиралась за пропорційної системою, за партійними списками, друга половина в мажоритарних округах).

Головними суперниками на виборах були Партія регіонів, до якої приєдналася партія "Сильна Україна" на чолі з С.Тігібком та об'єднана опозиція, яка ще 22 січня 2012 р., в день Соборності підписала угоду про спільні дії.

Попри шалений інформаційний тиск, переслідування, адміністративний ресурс Партія регіонів за партійними списками змогла набрати лише 30% голосів, їх союзники Комуністична партія України – 13,18 %. Результати опозиції були наступними; ВО "Батьківщина" набрала 25,54 %, УДАР – 13,96 %, ВО "Свобода" – 10,44 %. Загальний результат виборів виглядів наступним чином.

№ п/п

Партія

Кількість місць за багатомандатним округом

Кількість місць за одномандатними округами

Кількість місць разом за одно- та багатомандатними округами

1.

Партія регіонів

72

115

187

2.

ВО "Батьківщина"

62

40

102

3.

УДАР

34

б

40

4.

ВО "Свобода"

25

13

38

5.

Комуністична партія України

32

-

32

б.

Єдиний центр

-

3

3

7.

Народна партія

-

2

2

8.

Радикальна партія

-

1

1

9.

Партія "Союз"

-

1

1

10.

Самовисуванці

-

44

44

Всього

225

225

450

Як і попередні, вибори 2012 р. засвідчили регіональну підтримку Парти регіонів у Східних і Південних регіонах країни; опозиції – у Західних і Центральних.

У новообраному парламенті різними способами поступово була утворена фракція Партії регіонів з 207 членів (частина її членів це були "тушки" з опозиційних партій). У союзі з КПУ це давало їй змогу ухвалювати потрібні їй рішення.

Тим часом стали посилюватися диктаторські риси режиму В.Януковича. сформувалось вузьке коло наближених, яке отримало назву "Сім'я". На користь "сім'ї" відбувалось фактичне розграбування державного бюджету. Інтереси країни здавались на користь Росії, яка з кожним роком наполегливіше виступала за відновлення свого впливу в межах колишнього СРСР. Розвиток країни фактично зупинився, корупція сягнула небачених масштабів. Стабільність досягалась накопиченням внутрішніх і зовнішніх боргів, що лише відтягувало крах.

Така політика правлячої верхів набувала все більшого опору у суспільстві. У березні 2013 р. опозиційні започаткували протесту акцію "Вставай, Україно!". Але бажаного результату вона не дала. Лідери опозиції не користувалися значною підтримкою. Здавалось, що українське суспільство змирилось з курсом В.Януковича. Але восени 2013 р. піднялась нова хвиля протестних акцій, які змела режим Януковича. Поштовхом до цього стала відмова режиму від європейської інтеграції.

21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України призупинив процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, мотивуючи це "інтересами національної безпеки". У відповідь, вже ввечері цього ж дня люди вийшли на вулиці в центрі Києва і зібралися на Майдані Незалежності на підтримку європейської інтеграції. Але навіть під тиском суспільства В.Янукович на самміті Східного партнерства у Вільнюсі, що відбувся 29 листопада 2013 р. відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС. А 4:15 ранку, 30 листопада 2013 р. спеціальний підрозділ міліції "Беркут" на Майдані Незалежності жорстоко розігнав людей, які протестували проти рішення влади про призупинення переговорів з Європейським Союзом. У результаті, більш, ніж 50 людей було поранено. Влада виправдала свої дії заявою, що протести не дозволяли встановити новорічну ялинку на час зимових свят. Жорстоке побиття протестуючих, переважно студентів, на думку влади мало стати "уроком на майбутнє". Але реакція суспільства була зворотньою.

1 грудня 2013 р. Київ зібрався на перше Віче, чи загальні збори громадян (з того часу їх проводили кожну неділю опівдні). Учасники були обурені жорстокістю міліції, проявленою до мирних і беззбройних демонстрантів, та вимагали відставки Кабінету Міністрів і розслідування подій 30 листопада 2013 р. Згідно інформації з різних джерел, у цей день в центрі Києва зібралося від 700 000 до 1,5 млн людей. Щоб дискредитувати народний виступ була спровокована сутичка з міліцією біля Адміністрації Президента. Нові жертви демонстрантів лише додали рішучості учасникам протестів. У центрі міста постав новий Майдан, який отримав назву Євромайдан. Протестуючі вимагали усунення існуючої влади, проведення реформ і відновлення євроінтеграції.

Але влада залишилася глухою до вимог народу. Тоді 8 грудня на Майдані, під час "маршу міліонів" було прийнято рішення про блокування урядового кварталу. У цей же день у Києві було повалено пам'ятник Леніну. Це започаткувало процес, який розтягнувся на рік і отримав назву "ленінопад" (було скинуто 504 пам'ятники).

Відповідь влади була жорсткою, у ніч з 10 на 11 грудня 2013 р. кілька тисяч бійців "Беркуту" разом з Внутрішніми військами зробили спробу звільнити ("зачистити") вулицю Хрещатик та Майдан Незалежності від протестуючих. Разом з тим співробітники ДАІ перекрили дороги до центру міста. Незважаючи на це, до 5 години ранку більш ніж 15 000 жителів Києва, яких розбудили, сигналізуючи про надзвичайний стан, церковні дзвони (першими почали дзвони дзвони Михайлівського Золотоверхого собору), прийшли захищати Майдан. Силовики були змушені відступити.

13 грудня відбувся "Круглий Стіл" В.Януковича з трьома лідерами опозиції (А.Яценюком, В.Кличко, О.Тягнибоком), але жодного питання не було вирішено.

Влада продовжувала не чути людей. Для протидії Майдану влада організувала Антимайдан, який розташувався на площі біля Верховної Ради і в Марийському парку. На Антимайдан масово звозилися прихильники Партії регіонів зі Східних і Південних регіонів країни.

Не зважаючи на мінусову температуру повітря та провокації зі сторони чиновників, люди на Майдані продовжували вимагати змін. Нова ескалація ситуації була пов'язана з прийняттям 16 січня 2014 р "Диктаторських законів" (10 законів), які значно обмежували права людей на протест. Вони передбачали блокування веб-сайтів, покаранням за встановлення палаток і звукового обладнання для демонстрацій, забороною носіння шоломів під час демонстрацій, та вимогою перереєстрації організацій, які отримували фінансування з-за кордону, обмежувалась свобода слова тощо.

19 січня 2014 р. ситуація загострилася. Приблизно о 15 год., після щотижневого Віче, кілька сотень людей намагалися прорватися до будинку Верховної Ради через блокпости підрозділів міліції на вул. Грушевського біля стадіону "Динамо" імені В.Лобановського. "Беркут" відповів світло-шумовими гранатами, сльозогінним газом, гумовими кулями та водометами (використання водометів при мінусовій температурі строго заборонено міжнародними конвенціями). Найбільш радикально налаштовані протестуючі застосували каміння, "коктейль Молотова", палили автомобільні шини.

Щоб дискредитувати протестуючих влада найняла банди "тітушок" для погромів у Києві. У ніч з 20 на 21 січня по всьому місту почалися підпали машин і напади на учасників демонстрацій. Проте мешканці Києва стали само організовуватися в загони самооборони і не дали погромникам влаштовувати провокації. Тим часом правоохоронні органи проти протистувальників на вул. Грушевського стали застосовувати вогнепальну зброю. 22 січня 2014 р. загинуло троє протестувальників. Вірменин Сергій Нігоян та білорус Михайло Жизневський були вбиті з вогнепальної зброї на вул. Грушевського. Юрія Вербицького знайшли мертвим у лісі, куди його вивезли невідомі. Також цього дня у результаті сутичок було поранено більш, ніж 90 осіб. Переважали травми від поранень резиновими кулями, осколкові поранення обличчя та хімічні опіки. Але жодна зі сторін не бажала поступатися. На Майдані було створено Самооборону, яка активно озброювалася шоломами, щитами, захисними обладунка і кийками. Також протистояння перекинулось і в регіони, де прихильники Майдану стали брати владу у свої руки, захоплюючи державні установи. З 22 січня по 27 січня було захоплено 10 адміністрацій. Це всі західні ОДА, крім Закарпатської, та Чернігівська з Полтавською. На півдні захоплення не відбулися. Черкаську ОДА міліція відбила і почала "зачистку" серед населення. Було схоплено і ув'язнено близько 56 чоловік. У всіх областях, окрім Донецької і Криму проходять мітинги на підтримку Євромайдану.

Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події 18-20 лютого у Києві, в ході яких загинуло близько сотні протестувальників і кілька сотень було травмовано.

Вранці 18 лютого протестувальники розпочали ходу до Верховної Ради де депутати мали розглянути зміни до Конституції України щодо обмеження повноважень Президента Натомість за вказівкою голови Верховної ради В.Рибака канцелярія ВРУ відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення протестувальників і призвело до зіткнень з силовиками в Марийському парку та на вулицях Шовковична та Інтституцька. Протестувальники після жорстокої сутички були відтіснені до Майдану Незалежності, більше 20 осіб було вбито з вогнепальної зброї.

Протягом 19 лютого відбувалися важкі бої на Майдані Незалежності. Силовика застосували бронетранспортери і водомети. Горів Будинок профспілок. Але зламати опір людей не вдалося. Тим часом переговори лідерів опозиції з Януковичем залишались безрезультатними.

Вранці 20 лютого протестувальники перейшли у контрнаступ, і незважаючи на значні втрати (більш, ніж 90 осіб було вбито, більшість з них були розстріляні снайперами), змогли зайняти Український Дім, Жовтневий палац та відтіснити силовиків до урядового кварталу. Тим часом було скликано позачергове засідання парламенту. О 22:17 Верховна Рада ухвалила постанову "Про засудження застосування насильства, яке призвело до загибелі мирних громадян України", в якій дії силовиків були визнані незаконними, заборонялось використання сили проти протистувальниками у подальшому. За прийняття цієї, постанови проголосувало 236 депутатів, в тому числі 35 депутатів від фракції Партії регіонів та 35 позафракційних. Жодного голосу не дала лише фракція Комуністичної партії.

21 лютого лідери опозиції підписали з В.Януковичем угоду щодо врегулювання кризи в Україні. Відповідно до угоди протягом 48 годин з моменту її підписання відновлювалася Конституція України в редакції 2004 р. та сформовано новий коаліційний уряд; до вересня 2014 р. треба було провести конституційну реформу; до грудня 2014 року – провести позачергові президентські вибори; також треба прийняти нове виборче законодавство та обрати новий склад Центральної Виборчої Комісії; провести розслідування випадків насильства під наглядом Ради Європи; також влада та опозиція відмовилися від силових дій. Угоду було засвідчено главами МЗС Польщі та Німеччини, представником МЗС Франції, представник від Росії відмовився поставити свій підпис.

У той же день Верховна Рада 386 голосами "за" проголосувала Постанову про відновлення легітимного Конституційного ладу (в редакції 2004 p.)f це означало, що тепер буде сформовано новий уряд, а Янукович втратив можливість ~ диктувати склад уряду.

21 лютого увечері відбувся велелюдний Майдан – вже після виступу лідерів опозиції, на трибуну піднявся один з сотників Самооборони Майдану Володимир Парасюк, який заявив, що Майдан не буде терпіти Януковича, який винен у розстрілі десятків майданівців, ще рік, до виборів в грудні 2014 р. Сотник проголосив ультиматум (гаряче підтриманий Майданом), що якщо Янукович не піде у відставку до ранку, то Самооборона піде на штурм. У ніч з 21 на 22 лютого Янукович залишив Адміністрацію президента та від'їхав в Харків, де 22 лютого мав відбутися з'їзд сепаратистів. Але не знайшовши підтримки в Харкові, Янукович тікає до Росії. Туди ж тікають багато інших представників режиму Януковича.

22 лютого о 17 годині 11 хвилин Верховна Рада України 328-ма голосами народних депутатів підтримала Постанову про усунення В.Януковича з посади Президента України, аргументуючи таке рішення його самоусуненням від виконання своїх обов'язків, та призначила позачергові вибори Президента України на 25 травня 2014 р.

Наступного дня президентські обов'язки були покладені на спікера парламенту Олександра Турчинова.

27 лютого 2014 р. Верховна Рада України призначила лідера партії "Батьківщина" Арсенія Яценюка на посаду Прем'єр-Міністра України. Був утворений уряд, підтриманий Майданом.

Події листопада 2013 р. – лютого 2014 pp. отримали назву "Революція гідності", а 102 (з них 3 іноземці) герої, що загинули у боротьбі проти диктатури, стали називати "небесною сотнею". Всім їм було присвоєно звання Герой України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси