Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Синдроми патології ефекторно-вольової сфери

Кататонічний синдром — це симптомокомплекс психічних розладів, переважно в руховій сфері. До його складу входять кататонічний ступор або кататонічне збудження. Виділяють кілька різновидів кататонічного ступору:

  • — ступор з воскоподібною гнучкістю (каталепсія), підвищеним тонусом м'язів, симптомом “повітряної подушки” (Дюпре), позою ембріона та ін.;
  • — негативістичний ступор з повним знерухомленням, пасивним негативізмом;
  • — ступор з м'язовим заціпенінням (найтяжча форма ступора — тривале перебування в позі ембріона з вираженим напруженням усіх груп м'язів, симптом хоботка).

Серед варіантів кататонічного збудження виділяють: розгублено-патетичне (поєднання розгубленості, екзальтованості з безладною балаканиною і руховим збудженням), імпульсивне (раптове, руйнівне, короткочасне).

Кататонічні розлади можуть перебігати за збереженої свідомості (люцидна кататонія) або в сноподібному стані (онейроїдна кататонія).

Кататонічний ступор і кататонічне збудження — показання до невідкладної госпіталізації.

Гебефренічний синдром проявляється інертною ейфорією (химерна, неадекватна веселість, придуркуватість, пустотливість, інколи — дитяча поведінка). Хворий стає манірним, з'являються театральні, неадекватні жести, поза, міміка. Гебефренічне збудження характеризується манірно-придуркуватою поведінкою в поєднанні з ехосимптомами (ехолалія, ехопраксія, ехомімія тощо). Кататонічний і гебефренічний синдроми характерні для однойменних форм шизофренії.

Синдроми розладу свідомості

Розрізняють синдроми потьмарення та виключення свідомості. До синдромів із потьмаренням свідомості належать деліріозний, онейроїдний, аментивний, delirium acutum (“гостре маячення”, хореатичний), присмерковий. Вони різняться за клінічними проявами, але мають спільні ознаки. Для діагностики зазначених порушень К. Ясперс запропонував такі критерії:

  • 1. Відчуження від реального світу, що полягає в розгубленості з афектом нерозуміння, недомислення, нечітким сприйняттям навколишнього середовища, утрудненням фіксації уваги, заглибленням у світ внутрішніх хворобливих переживань.
  • 2. Повна або часткова дезорієнтація в часі, місці, ситуації, власній особистості.
  • 3. Порушення процесу осмислення, що проявляється ослабленням або неможливістю формування суджень, аж до безладного мислення.
  • 4. Труднощі щодо запам'ятовування поточних подій і суб'єктивні хворобливі переживання (повна або часткова амнезія).

Деліріозний синдром (від лат. delirium — безумство) характеризується напливом парейдолічних ілюзій, сценоподібних, справжніх множинних рухомих зорових галюцинацій у поєднанні з тактильними та слуховими; вторинним маяченням стосунків, переслідування, афектами тривоги, страху, руховим збудженням з агресивністю на тлі алопсихічної дезорієнтації (в часі, ситуації тощо).

У розвитку деліріозного синдрому інколи можна простежити три стадії. Перша (початкова) проявляється зміною настрою, балакучістю, метушливістю, гіперестезією до зовнішніх подразників, поверховим уривчастим сном. У другій стадії делірію спостерігають численні парейдолії, зорові гіпнагогічні галюцинації, тривогу, поверховий уривчастий сон зі страхітливими сновидіннями, посилення гіперестезій. Для третьої стадії деліріозного синдрому характерні зорові сценоподібні, калейдоскопічні, страхітливі галюцинації в поєднанні із тактильними і слуховими, гострим чуттєвим маяченням, тривогою, психомоторним збудженням з агресивністю або авто- агресивністю. При цьому обов'язкові всі чотири діагностичні критерії потьмарення свідомості.

Інколи, без адекватного лікування, деліріозний синдром може перейти в професійний, або муситуючий, делірій, що є прогностично несприятливою ознакою.

У разі професійного делірію на тлі деякого оглушення виникає збудження, що проявляється звичними професійними автоматизованими руховими актами (наприклад, рухи руками, що імітують роботу на друкарській машинці) з окремими професійними галюцинаціями.

Муситуючий делірій характеризується оглушенням середнього або глибокого ступеня, хаотичним збудженням, “оббиранням” (наче прилипли до одягу чи ковдри дрібні предмети), незрозумілим бурмотінням. За муситуючим делірієм нерідко розвиваються сопор і кома, і хворий може померти.

Хворобливі переживання закарбовуються в пам'яті чіткіше, ніж реальні події.

Деліріозний синдром спостерігають при інтоксикаційних, симптоматичних психозах, нейроінфекціях, епілепсії.

Онейроїдний синдром (від грец. oneiros — сон, eides — подібний, схожий) — потьмарення свідомості з напливом фантастичних уявлень, які виникають мимоволі. За змістом це змінені фрагменти баченого, прочитаного, почутого, пережитого, що переплітаються з реаліями життя. Хворий переживає картини фантастичного, надприродного змісту, що нагадують сновидіння. Мов у калейдоскопі, вони змінюють одна одну в певній послідовності. Одна подія ніби випливає з іншої (сценоподібні).

З розвитком синдрому формується стан маячного настрою. Повсякдення хворий бачить зміненим, незрозумілим і зловісним, іноді воно набуває вигляду “грандіозної катастрофи”. Розвивається емоційне напруження, інколи — відчай. У хворого виникають маячні ідеї переслідування, інсценування особливого значення, інтерметаморфози. Пацієнт розповідає, що навкруги все відбувається, як у кіно або спектаклі, і він бере участь у цьому або стає глядачем. Інколи одні особи перетворюються на інших, деколи ця мімікрія поширюється і на предмети. Періодично виникають психомоторне (патетичне) збудження або, навпаки, загальмованість (онейроїдний ступор), афективні розлади (депресивні або маніакальні). Спостерігають подвійне орієнтування як у навколишній ситуації, так і у власній персоні. Відбувається перевтілення “Я” хворого, зникає протиставлення власного “Я” ситуації, яку він переживає. Пацієнт частіше нерухомо лежить із застиглим, іноді захоплено-екстатичним виразом обличчя. Інколи він надто збуджений.

Редукція симптомів онейроїду відбувається поступово. Хворі відтворюють фрагментарно або досить детально зміст психопатологічних розладів. Розвивається амнезія на події, що відбувалися реально.

Онейроїдний синдром супроводжує інфекційні психози, шизофренію, епілептичні та симптоматичні психози, органічні ураження головного мозку.

Аментивний синдром (від лат. а — префікс, який означає “заперечення, відсутність ознаки або якості” + mens — розум, мислення) проявляється грубим порушенням орієнтації (ало- й автопсихічна дезорієнтація), розгубленням, інкогерентністю мислення, неможливістю цілісно осмислити навколишній світ (не здатний до синтезу). Мовлення хворого непослідовне, безладне (аментивний мовленнєвий безлад), без інтонації. Він згадує події з минулого життя, в яких складно простежити смислові зв'язки. Поняття мають конкретний, повсякденний зміст і залежать від афективного стану. Інколи мовлення хворого переривається короткочасним невеселим сміхом або схлипуванням (виснаження). За висловлюваннями пацієнта можна зробити висновок про те, що він перебуває в стані афекту недомислення та неспроможності. Вступити у мовленнєвий контакт із хворим практично неможливо. Повного прояснення свідомості при аменції не відбувається.

Для аментивного синдрому характерні галюцинації, переважно слухові, й уривчасті маячні ідеї персекуторного змісту. У деяких випадках спостерігають психомоторне збудження.

У разі тимчасового ослаблення аментивного потьмарення свідомості хворий заспокоюється, стає не таким балакучим, але помітні його виснаження та пригнічення. Після виходу зі стану аменції в пам'яті не залишається спогадів про хворобу або вони зберігаються фрагментарно. Чітко виражена астенія супроводжується виснаженням, кволістю, дистимічним настроєм, плаксивістю, дратівливістю, гіперестезією (емоційно-гіперстенічна слабість).

Аменцію першим описав Т. Мейнерт (1881) під назвою “гостра галюцинаторна сплутаність”. Чимало сучасних психіатрів заперечують самостійність існування аменції, вважаючи її різновидом делірію.

Найчастіше аменція розвивається під час гострих і протрагованих симптоматичних (інфекційних) психозів, психозів виснаження. Це свідчить про несприятливий перебіг основної недуги.

Аменція може перейти в стан оглушення і delirium acutum (“гостре маячення”).

Синдром гострого маячення, хореатичний синдром. Розвиток цього синдрому починається з продромальних явищ, які тривають годинами, інколи — кілька діб. Хворі скаржаться на нездужання, головний біль, розлади сну із жахливими сновидіннями. Настрій таких пацієнтів примхливо-пригнічений або розчулено-оптимістичний.

У період повного розвитку хворобливих розладів у клінічній картині домінує некоординоване рухове збудження в межах ліжка — гіперкінези (хореатичні, атетоїдні, міоклонічні), клонічні та тонічні судоми, жувальні рухи. Мовлення хворого незв'язне. Збудження змінюється адинамією, що свідчить про погіршення стану. Потьмарення свідомості за типом глибокої аменції, або оглушення, супроводжується окремими галюцинаціями та маячними висловлюваннями з тривожно-депресивним афектом або страхом.

Спостерігають значні вегетативні розлади, зневоднення, що супроводжується олігурією. Знижується вміст калію в плазмі крові, розвиваються азотемія, лейкоцитоз зі збільшенням кількості нейтрофілів. Значно знижується маса тіла хворого, аж до кахексії.

Характерний зовнішній вигляд хворого із хореатичним синдромом: загострені риси обличчя, запалі очі, сухі, засмаглі губи, сухий язик (обличчя Гіппократа), бліда шкіра, інколи із землистим або ціанотичним відтінком та численними синцями. Спостерігають підвищення температури тіла, інколи до 39—40 °С, тахікардію, тахіпное, зниження артеріального тиску.

Без адекватного лікування через кілька діб після початку такого хворобливого стану хворий може померти в стані гіпертермічної коми.

Хореатнчний синдром найчастіше спостерігають при фебрильній шизофренії, інфекційних психозах, септичних (післяпологових) станах.

Присмерковий стан свідомості розвивається раптово, пароксизмально і триває від хвилини до кількох годин або діб. При цьому звужується поле свідомості, коло сприйняття об'єктів стає обмеженим, нечітким, викривленим, фрагментарним. Усе знайоме хворий сприймає як уперше побачене. Збереження автоматизму забезпечує зовнішню упорядкованість поведінки, зв'язок і послідовність дій.

При цьому синдромі глибока дезорієнтація супроводжується розвитком зорових, слухових та інших галюцинацій страхітливого характеру, гострим, чуттєвоподібним уривчастим маячінням стосунку, отруєння, переслідування, афектом туги, злості та страху, шаленим психомоторним збудженням. Такі хворі під впливом галюцинацій, маячних ідей і емоцій можуть убити або покалічити сторонніх людей, родичів, сприймаючи їх за ворогів. У стані гніву вони безтямно руйнують усе, що трапляється на їхньому шляху (живе та неживе), після чого засинають. Спогадів про цей період не лишається (амнезія). Пацієнти не пам'ятають не лише реальних подій, а і суб'єктивних переживань.

Присмерковий стан свідомості спостерігають при епілепсії, органічних ураженнях головного мозку (ЧМТ, судинна патологія тощо).

До різновидів зазначеного синдрому належать амбулаторний автоматизм, транс, фуга і сомнамбулізм.

Амбулаторний автоматизм (від лат. ambulare — ходити, приходити) — стан звуженої свідомості, коли немає галюцинацій, маячних ідей, афективних станів. Протягом кількох годин хворі діють, мов автомати: без мети кудись ідуть, щось купують, повертаються додому тощо і справляють враження дещо заклопотаних, неуважних людей. Про глибину порушення свідомості свідчить амнезія після виходу із цього стану.

Транс (від лат. trans — рух крізь щось, за межі) — триваліший амбулаторний автоматизм (кілька годин, діб). Інколи у хворих зберігається елементарна орієнтація в нескладних ситуаціях: у стані трансу вони можуть подолати великі відстані, переїжджати з одного населеного пункту до іншого. Виникає транс раптово і також раптово припиняється. Спогадів про цей період не залишається (амнезія).

Сомнамбулізм, сноходіння, лунатизм (від лат. sonmus — сон, ambulare — ходити) — напад амбулаторного автоматизму, що перериває нічний сон. Хворий несвідомо виконує автоматизовані дії: встає з ліжка, ходить по кімнаті, переставляє речі, виходить на вулицю, проявляючи при цьому рухову спритність. Рухи його координовані, він не відчуває страху. Про нічні блукання хворий не пам'ятає.

Фуга (від лат. fuga — біг) — психопатологічний стан із короткочасним звуженням поля свідомості, що має раптовий, імпульсивний початок. Хворий, не усвідомлюючи оточення, автоматично виконує неадекватні дії. Наприклад, кружляє на одному місці, кидається бігти, в громадських місцях роздягається тощо. Фуга завжди супроводжується вираженим руховим збудженням, часто хаотичним, безглуздим, триває до кількох хвилин, завершується амнезією пережитого.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші