Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ПРИНЦИПИ ТА МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ПСИХІЧНОХВОРИХ

Лікування психічнохворого включає комплекс безпосередньо медичних (обстеження і діагностика, невідкладна допомога, курсове активне лікування, фізіотерапія та ін.) і соціотерапевтичних заходів, спрямованих на соціально-психологічну корекцію та реабілітацію пацієнта, запобігання дефекту особистості, спричиненого психічною хворобою, а також на його компенсацію.

У психіатрії, залежно від наміченої мети, виділяють етіологічну, патогенетичну та компенсаторну терапію. Етіологічна терапія спрямована на усунення причини недуги. Яскравим прикладом її в зазначеній галузі медицини є застосування при прогресивному паралічі антибактеріальних препаратів, а також піротерапії. Патогенетична терапія спрямована на втручання в механізми розвитку хвороби, переривання її перебігу. Більшість методів лікування в психіатрії є патогенетичними: усунення явищ абстиненції при алкоголізмі і наркоманії, шокові методи терапії, курсова психофар- макотерапія, екстракорпоральна детоксикація. Для ліквідації виражених або небезпечних проявів захворювання призначають симптоматичне лікування. Наприклад, щоб зняти гостру тривогу, застосовують тизерцин, седуксен, фенозепам. Компенсаторна терапія сприяє стимуляції компенсаторних механізмів. Компенсаторний вплив можуть справляти серцево-судинні, дегідратаційні, вітамінні препарати, неспецифічні психотропні засоби, загальні психотерапевтичні заходи та ін.

Під час лікування психічнохворого потрібно враховувати особливості психопатології та перебігу хвороби, преморбідну конституціально-особистісну типологію та фізіологічні властивості організму хворого, фармакокінетичні та фармакодинамічні чинники впливу лікарського засобу.

Особливістю активної терапії психічнохворих є тривале курсове лікування, що включає низку етапів з відповідними способами та методами.

Купірувальна терапія (від франц. соире — різати, розтинати) полягає в усуненні гострих проявів психічних розладів. Проводять її переважно в стаціонарних умовах з використанням парентерального введення відносно великих доз психотропних засобів. Після зникнення гострих проявів дозу зменшують і переходять до перорального введення лікарських засобів або використовують препарати зі слабшою, але вибірковою дією.

Підтримувальну терапію проводять здебільшого амбулаторно. Її мета — закріпити ефект купірувальної. Вона дуже важлива, адже повне припинення лікування загрожує рецидивом хвороби. Найчастіше вводять менші дози саме тих лікарських засобів, які виявилися ефективними, або замінюють сильнодіючі препарати м'якшими. Для зручності пацієнта часто використовують препарати пролонгованої дії, так звані депо-препарати (модитен-депо, клопіксол-депо, флюанксол-депо, галоперидол-деканоат, ІМАП та ін.), які вводять раз на 1—4 тиж. Доцільно призначати препарати для перорального вживання (зипрекса, ципраміл та ін.), які вживають раз на добу. Раптове переривання підтримувальної терапії нерідко зумовлює “реакцію відміни”, що супроводжується як погіршенням психічного стану, так і вегетативними порушеннями. Припинення терапії може призвести до рецидиву психічних розладів (не відразу, а через 2—3 доби або і кілька тижнів).

Превентивна, або прогирецидивна, терапія є різновидом підтримувальної. Її проводять на тлі одужання або ремісії. Наприклад, восени та навесні при афективних розладах доцільно застосовувати солі літію.

Терапевтична резистентність, тобто нечутливість до лікувальних засобів, є дуже актуальною проблемою лікування психічнохворих. Особливо часто вона розвивається за хронічного перебігу захворювання й, відповідно — тривалого лікування психотропними препаратами. Для подолання терапевтичної резистентності застосовують різні способи, що спрямовані на посилення дії лікарських засобів (перехідне парентеральне введення високих доз препаратів) або на підвищення чутливості організму до них (навмисні перерви в лікуванні з провокацією “реакції відміни”, електроконвульсивна терапія, піротерапія, імуномодулятори тощо). Для лікування хворих на шизофренію та інші психози з явищами резистентності до звичайних (класичних) нейролептиків доцільно призначати так звані атипові антипсихотики: клозапін, зипрекса, рисперидон та ін.

Коригувальна терапія, або застосування спеціальних коректорів для усунення побічних впливів психотропних препаратів (переважно у вигляді нейролептичного синдрому), залежить від генетичних особливостей фармакодинаміки та фармакокінетики, а також преморбідної органічної церебральної недостатності, найчастіше судинного й ендокринного генезу. Наприклад, нейролептичні препарати зумовлюють екстрапірамідні розлади — порушення ходьби, підвищення тонусу м'язів, їхній тремор, загальну скутість, непосидючість, які можуть мати різні прояви. Іноді виникають напади судом окремих м'язів: очних яблук, язика, шиї, обличчя, рота. Рухові розлади супроводжуються також вегетативними: пітливістю, серцебиттям, блідістю або почервонінням шкіри. Для запобігання цим неврологічним симптомам і їх усунення призначають усередину антипаркінсонічні засоби, найчастіше паркопан, циклодол, юмекс, мемантин. Паркопан або тригексифенидил призначають по 2 мг 2—3 рази на добу (максимальна добова доза — 20 мг). У разі розладів рухових функцій, які виникають гостро, внутрішньом'язово вводять тремблекс (по 1—3 мл на добу з інтервалами 2—4 доби). При пароксизмальних розладах рухових функцій (дискінезіях) застосування антипаркінсонічних препаратів поєднують з підшкірним уведенням кофеїну-бензоату натрію (2 мл 20 % розчину) і внутрішньовенним — глюкози з тіаміном та кислотою аскорбіновою.

Загальнозміцнювальну терапію призначають у разі загальної млявості, слабості, зниження психічної та фізичної працездатності, інших проявів астенії, що спостерігають при більшості психічних і психосоматичних розладів, зокрема зумовлених дефіцитом певних вітамінів, мінеральних та інших речовин. У цьому разі крім засобів загального характеру (режим праці і відпочинку, дозована працетерапія, лікувальна фізкультура, дієтотерапія тощо) призначають препарати, що поповнюють цю нестачу, наприклад полівітаміни.

Відповідно до застосування методів лікування психічних розладів виділяють біологічну і соціотерапію, що включають також реабілітацію як систему заходів для повного або часткового відновлення соціального статусу хворого. Лікування кожного пацієнта зазавичай буває комплексним, тобто передбачає інтегрування методів як біологічного, так і соціотерапевтичного впливу.

Під біологічною терапією психічних розладів розуміють усі лікувальні впливи на організм як на біологічний об'єкт, наприклад, лікарських засобів, зокрема психотропних (за потреби — шокових методів), і пірогенної, розвантажувально-дієтичної терапії, детоксикації, інколи психохірургії та ін.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші