Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МЕДИКО-СОЦІАЛЬНА, ВІЙСЬКОВА ТА СУДОВО-ПСИХІАТРИЧНА ЕКСПЕРТИЗА

Забезпечення експертизи працездатності, придатності до військової служби, визначення психічного стану й осудності особи, якщо в цьому з'являється потреба, є однією з найважливіших функцій психіатричних закладів.

Експертизу працездатності осіб із психічними розладами проводять лікарські консультативні комісії (ЛКК) психоневрологічних диспансерів, поліклінік, лікарень, центрів, клінік, інститутів, а також психіатричні медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) при міських і обласних органах охорони здоров'я. Діяльність ЛКК і МСЕК регламентують відповідні нормативні акти.

До складу ЛКК входять палатний або дільничний лікар-психіатр, завідувач відділення. Очолює її керівник закладу або його заступник. До компетенції ЛКК належать питання про встановлення тимчасової непрацездатності та видачі або ж продовження листків непрацездатності на термін, який не перевищує загальної тривалості захворювання (4 міс. або не більше ніж 5 міс. протягом календарного року). Крім того, ЛКК вирішує питання про спрямування хворого на МСЕК, зокрема до закінчення зазначеного вище терміну в разі незадовільного клінічно-трудового прогнозу.

Психіатрична МСЕК діє при міських (у великих містах) або обласних управліннях охорони здоров'я і проводить переважно медико-соціальну експертизу рівня життєдіяльності хворих за спрямуванням ЛКК. У роботі керуються відповідною постановою Кабінету Міністрів України.

Основними функціями МСЕК є визначення ступеня обмеження життєдіяльності особи за станом її здоров'я та встановлення потреби в соціальній допомозі, а також розроблення заходів індивідуальної медико-соціальної реабілітації інвалідів і забезпечення контролю за їх реалізацією. Експертне рішення МСЕК не обмежується оцінюванням втрати працездатності хворого, а грунтується на визначенні загального ступеня обмеження життєдіяльності за критеріями втрати або зниження здатності до самообслуговування, пересування, орієнтації, спілкування, контролю за своєю поведінкою, трудової діяльності.

Виходячи з цих критеріїв, підставою для встановлення 1 групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності за визначеними критеріями або деякими з них, що призводить до потреби в сторонньому догляді або допомозі; II групи — те саме, крім того, що хворому не постійно потрібен сторонній догляд; III групи — обмеження життєдіяльності з вираженим зниженням можливостей щодо спілкування, пересування, участі в трудовій діяльності.

Постійний догляд сторонніх осіб або допомогу рекомендують, коли хворий не здатний до самообслуговування, зокрема при недоумкуватості (незалежно від етіології, включаючи природжену ідіотію й імбецильність), чітко виражених тривалих психотичних станах з дезорганізацією поведінки.

Групи інвалідності переглядають через 1—3 роки.

Військово-лікарську експертизу забезпечують ЛКК психіатричних закладів за наказами органів охорони здоров'я. Експертизу призначають військово-лікарські комісії при військкоматах для визначення придатності до військової служби громадян, яких призивають на строкову військову службу. Придатність військовослужбовців за фахом визначають відповідні комісії військових формувань у разі виникнення сумнів щодо стану психічного здоров'я або появи скарг з боку осіб, які підлягають огляду або призову. До складу ЛКК військкоматів обов'язково входить лікар- психіатр. Під час проведення військово-лікарської експертизи ЛКК керується “Положенням про військово-лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних силах України”, затвердженим Наказом міністра оборони України (№ 2 від 04.01.1994 р.). Він передбачає перелік психічних розладів і розладів поведінки, наявність яких свідчить про непридатність до військової служби зі зняттям з військового обліку, непридатність до військової служби у мирний час або обмежену придатність у воєнний час, тимчасову непридатність, придатність у разі стійкої компенсації чи незначних і короткочасних розладів психіки, що не призвели до відповідних негативних наслідків і не надто вплинули на психіку.

До психічних розладів і розладів поведінки, які регламентує зазначений перелік, належать: психотичні та непсихотичні психічні розлади, спричинені органічним ураженням головного мозку, ендогенні психози, симптоматичні психози та інші психічні розлади, розлади особистості, хронічний алкоголізм, наркоманія і токсикоманія, розумова відсталість, заїкання.

Висновки ЛКК робить індивідуально в кожному конкретному випадку, залежно від експертної оцінки стану здоров'я особи.

Судово-психіатричну експертизу проводять судово-психіатричні експертні комісії або судово-психіатричні експерти медичних або психіатричних закладів, які підпорядковані органам охорони здоров'я.

Основні завдання судово-психіатричної експертизи:

  • 1. Визначення психічного стану та висновок щодо осудності осіб, яких підозрюють, звинувачують або вони є підсудними, якщо у представників судово-слідчих органів виникають сумніви щодо стану їхнього психічного здоров'я та здатності відповідати за власні дії і керувати своєю поведінкою.
  • 2. Визначення психічного стану та дієздатності свідків, потерпілих, позивачів і відповідачів, якщо у органів правосуддя чи слідства виникають сумніви щодо їхнього психічного здоров'я та здатності розуміти зміст своїх дій і вчинків.
  • 3. Судово-психіатрична експертиза ґрунтується на принципах законності, незалежності, об'єктивності та повноти дослідження, її призначають згідно з постановами слідчого, прокурора чи за рішенням суду. Проводять таку експертизу амбулаторно, стаціонарно, в суді, у слідчого, заочно або посмертно. Висновок оформляють у вигляді акту, підписаного всіма членами судово-психіатричної комісії, які несуть кримінальну відповідальність за його об'єктивність. Роблять його на підставі результатів клінічного психолого-психіатричного обстеження після вивчення й аналізу інформації про особу й обставини скоєного нею правопорушення. При цьому керуються матеріалами, що їх надає судово-слідчий орган, та об'єктивними відомостями, отриманими експертами під час проведення експертизи (медична документація, спостереження, додаткові матеріали). Якщо експертний висновок недостатньо обґрунтований або з'явилися сумніви щодо об'єктивності судово-психіатричної експертизи чи змінився психічний стан особи, отримано важливу, про яку раніше не знали, інформацію, а також в особливо складних випадках (щоб не припустити помилки, наприклад, при симуляції), призначають повторну експертизу. Проводить її інший експерт або експертна комісія.

Серед усіх видів судово-психіатричної експертизи питома вага амбулаторної експертизи становить майже 90 %. Амбулаторні судово-психіатричні комісії утворюють органи охорони здоров'я в одному із психіатричних закладів області або міста республіканського підпорядкування. До їх складу входить не менше трьох лікарів- психіатрів, зокрема голова, член комісії та лікар-доповідач, який безпосередньо вивчає справу, аналізує інформацію і бере участь в обстеженні пацієнта. Якщо амбулаторна судово-психіатрична експертиза не спроможна відповісти на запитання судових чи слідчих органів, вона може прийняти рішення про доцільність стаціонарної психіатричної експертизи. У цьому разі роблять відповідний висновок.

Стаціонарну психіатричну експертизу проводять у психіатричних стаціонарах лікарень, диспансерів і спеціальних центрів при судово-психіатричних відділеннях.

Охорону приміщень і територій, а також режим утримання осіб, які перебувають під вартою, забезпечують органи міліції. Тривалість стаціонарної експертизи обмежується ЗО добами, але за потреби її можна збільшити. Результати стаціонарного обстеження оформляють актом, що його підписує комісія та затверджує орган охорони здоров'я. Аналогічно оформляють судово-психіатричну експертизу, що її проводили в суді, у слідчого, заочно або ж посмертно.

У заключній частині акта експерти мають дати чітку відповідь на запитання, поставлені судом чи слідством, а саме:

  • 1. Щодо оцінки психічного стану звинуваченої особи як у період скоєння нею правопорушення, так і в нинішній час, а також щодо її осудності.
  • 2. Чи можуть засуджені відбувати покарання в місцях позбавлення волі.
  • 3. Чи спроможні свідки та потерпілі давати свідчення.
  • 4. Щодо дієздатності позивачів і відповідачів.

На розгляд експертизи може бути передано й інші питання, що цікавлять судово- слідчі органи.

У вирішенні питання про осудність потрібно керуватися відповідною статтею Кримінального кодексу України, за якою “не підлягає відповідальності (а через це і осудності) особа, котра під час скоєння правопорушення перебувала в стані неосудності”, тобто була неспроможна критично оцінити власні дії і “керувати ними внаслідок душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства або іншого хворобливого стану”.

Отже, поняття “осудність” включає два критерії:

  • — юридичний (неспроможність особи відповідати за власні дії та керувати своїми вчинками);
  • — медичний (наявність душевної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншої патології).

З огляду на це неосудною визнають лише ту особу, яка через психічні розлади не спроможна відповідати за свої дії і керувати ними. В усіх інших випадках особу вважають осудною, що підлягає кримінальній відповідальності. Проте в разі визнання неосудності психічно хворої особи суд застосовує до неї заходи медичного характеру, тобто її примусово лікують до одужання або поліпшення стану психічного здоров'я для подальшого вирішення питання про відміну судом такого лікування.

Під час визначення дієздатності особи керуються також відповідною статтею Цивільного кодексу України, за якою особу вважають недієздатною внаслідок психічних розладів (хвороби) або недоумства (зокрема розумової відсталості). Отже, недієздатною особу визнають, коли збігаються медичний (наявність психічних розладів) і юридичний (хворий не розуміє значення своїх дій і не може ними керувати) критерії. Питання про дієздатність особи вирішує лише суд. За його рішенням або за клопотанням громадських організацій, родичів або зацікавлених осіб місцеві органи виконавчої влади через опікунську раду встановлюють над недієздатною особою опіку і призначають опікуна, який стає законним представником цієї особи і її майнових інтересів.

Для судово-психіатричної експертизи так званих інших хворобливих станів, до яких переважно належать патологічні афект, сп'яніння, просоночний стан (“сп'яніння сном”), експерти та судово-слідчі органи мають ретельно вивчити ситуації в період скоєння особою правопорушення.

Потреба в призначенні заочної та посмертної судово-психіатричної експертизи виникає за підозри (або наявності інформації), що протиправні дії було вчинено особою у хворобливому стані, тобто в стані порушення психічної діяльності.

Частина третя КЛІНІЧНА ПСИХІАТРІЯ

Розділ 16 ШИЗОФРЕНІЯ

Шизофренія (від грец. яіісііо — розщеплюю,/геп — розум, душа) — це ендогенне прогредієнтне (процесуальне) психічне захворювання, що зазвичай дебютує у віці від 16 до ЗО років і характеризується як основними (негативними, дефіцитарними) розладами — апатією, аутизмом, дисоціацією психічної діяльності, так і додатковими (позитивними) — маяченням, ілюзіями і галюцинаціями, рухово-вольовими, а також афективними симптомами.

Термін “шизофренія” запропонував швейцарський психіатр Е. Блейлер (1911), тому групу психозів, які об'єднуються цим поняттям, називають ще хворобою Блейлера. Її поширення, залежно від діагностичного підходу, становить від 3 до 20 випадків на 1 тис. населення (в середньому — 1—2 %).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші