Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Психіатрія і наркологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Клінічна картина

Одним із найважливіших проявів шизофренії є порушення мислення, що яскраво виражене у 84 % таких хворих.

При шизофренії спостерігають різного ступеня та форми розлади мислення, починаючи від незначного (безтолковості), з нерізким порушенням конкретизації понять і закінчуючи різко вираженим недоумством.

Намагаючись проникнути в суть зазначених порушень, Е. Блейлер характеризував шизофренічне мислення загалом як аутистичне, тобто відірване від реальності. За такого мислення судження формується лише у злагоді з афективними потребами хворого, без урахування логіки й дійсних фактів. На думку Шторха, мислення у таких хворих регресоване, архаїчне. Е. Крепелін, А. Гохе, Е. Блейлер порівнювали шизофренічне мислення з мисленням здорової людини під час засинання. Клейст розцінював мислення при шизофренії як паралогічне, що характеризується передусім браком логіки та причинної залежності суджень.

Щодо загального стану психічних процесів, пов'язаних із пізнавальними функціями, варто зазначити, що при шизофренії сприйняття неточне та розпливчасте. Багато в чому воно порушується внаслідок погіршення загальної активності й афективності хворого. Однак вражає те, що деякі пацієнти мають різні відомості щодо реалій життя, подій у лікарні тощо, які вони сприймають, попри стан аутизму, ступору з мутизмом та інших явищ, властивих шизофренії. Увага, зокрема активна, у таких хворих найчастіше порушена. Пасивна увага нерідко зберігається, завдяки чому хворі на шизофренію іноді досить точно сприймають різні події, які, здавалося б, не зачіпають їхніх інтересів.

Пам'ять при шизофренії не погіршується, принаймні до амнезії. Іноді спостерігають спотворення спогадів (парамнезія): неправдиві спогади (конфабуляції), хибне тлумачення подій (криптомнезії), перестановку спогадів у часі (псевдоремінісценції). Можливо, ці розлади пам'яті варто частково вважати наслідком порушення усвідомлення власного “Я”, що часто виникає при шизофренії. За такого відхилення пацієнт, наприклад, вважає, ніби в ньому живуть дві людини, які протистоять одна одній. Інколи хворий говорить від третьої особи й називає себе “він” або “вона”. Парамнезії при цьому можуть мати психогенний характер і ґрунтуватися на механізмах витіснення. Завдяки такому механізму неприємні для хворого спогади через відомі афективні установки можуть перекручуватися.

Щодо порушень мислення у вузькому тлумаченні цього слова, то вони найвираженіші в кінцевих стадіях хвороби, при так званих заключних станах шизофренічної недоумкуватості. Характерними ознаками є різке занедбання особистості, зниження інтересів за наявності зменшення активності та притуплення емоційності.

Хоча шизофренія призводить до глибоких змін особистості, деякі автори стверджують, що для неї не характерне руйнування інтелекту у вигляді недоумкуватості і що обґрунтовано можна говорити лише про своєрідні зміни мислення. Про справедливість подібного твердження свідчить те, що хворі на шизофренію з глибоким розщепленням психічної діяльності, які багато років провели в психіатричній лікарні, за умілого підходу іноді зберігають здатність аналізувати та робити висновки. Однак такі самі пацієнти, які щойно правильно виконали складне арифметичне обчислення, через кілька хвилин можуть помилитися в найпростіших математичних діях. Подібні зміни інтелекту, безумовно, відрізняються від недоумкуватості. Тому багато авторів дійшли висновку: при шизофренії страждають не окремі інтелектуальні здібності, а лише вміння ними користуватися.

Як образно висловився Груле, при шизофренії “...машина ціла, але її зовсім або недостатньо обслуговують”. Інтелект таких хворих порівнюють також із книжковою шафою, в якій багато цікавих і змістовних книжок, але господар “шафи” не користується ними, бо не може підібрати ключа до дверцят. Причиною цього явища Груле та Берінгер вважали “недостатність інтенціональної дуги в мисленні хворого на шизофренію”. При цьому бракує керівних понять, так званих детермінуючих тенденцій, що формують думку та визначають її напрямок. Таким чином, унаслідок хворобливої зміни мислення шизофренічний розлад інтелекту посутньо зводиться лише до розладу інтелектуальної ініціативи — інтелектуальної продуктивності.

Характерним і специфічним розладом мислення при шизофренії є порушення перебігу уявлень та їхнього зв'язку, що має назву “шизофренічна розірваність мислення”.

Мислення такого пацієнта видається розщепленим, як і інші аспекти психічної діяльності. Те, що за нормального мислення має бути разом, при шизофренії видається роз'єднаним. Водночас різноманітні уявлення, що не пов'язані одне з одним, за шизофренічного мислення виявляються об'єднаними.

Е. Блейлер так схарактеризував шизофренічну розірваність мислення: “асоціації втрачають зв'язок, хвороба перериває нерівномірно кілька або більшу частину ниток, які ведуть наші думки. Через це продукти мислення набувають дивного і часом нелогічного характеру. Два уявлення, що випадково зустрілися, поєднуються в одне поняття або уривки ідей неправильно з'єднуються в одну нову ідею”.

До характерних особливостей шизофренічного мислення можна зарахувати такі: 1) аглютинацію понять; 2) символіку в мисленні; 3) амбівалентність мислення; 4) зісковзування думки; 5) затримку думки (шперунг); 6) застій у думках; 7) наплив думок (ментизм); 8) додаткові уявлення; 9) банальність мислення; 10) схильність до резонерства.

Мовлення нерозривно з мисленням, тому словесна продукція таких хворих формально відображує особливості їхнього мислення. Характерною насамперед є шизофренічна розірваність мовлення, що формально відрізняється від її сплутаності в разі гострих деліріозних станів. Відмінність лише в тому, що при шизофренії у більшості хворих збережено внутрішню граматичну форму мовлення на тлі розірваності його змісту. Однак у тяжких випадках мовлення людини, що страждає на шизофренію, стає абсолютно безладним, перетворюючись іноді на набір слів, які не мають не лише будь-якого внутрішнього зв'язку, а й позбавлені зовнішньої граматичної форми. У цьому разі йдеться про “словесну окрошку”. Відрізнити таку розірваність від сплутаності буває складно.

Аналізуючи мовленнєву діяльність при шизофренії, Лебединський помітив характерну рису: хвилеподібне згасання або виснаження мовлення. Так, під час розмови із хворим спочатку можна зазначити нібито осмислений характер його мовлення, а потім — поступове зниження залежності значення окремих слів від єдиного загального змісту. Іншими словами, в процесі розмови з пацієнтом можна зауважити поступову втрату ним змісту слів. Нерідко хворі на шизофренію відмовляються від контакту. Це явище називають мутизмом, воно є одним із симптомів, які особливо характерні для кататонічної форми шизофренії. Причини мутизму щонайрізноманітніші. Однією з них нерідко є негативізм хворого. Іноді мутизм стає наслідком затримки мислення. У деяких випадках хворий мутує внаслідок зниження активності та притуплення афективності. Йому бракує стимулів до мовлення й інтересу до оточення. Отож пацієнт може мовчати просто тому, що немає про що говорити. Мутизм у такому разі є вираженням аутистичної установки хворого щодо оточення.

В окремі фази шизофренії можливе мовленнєве збудження. Через значну кількість словесних асоціацій воно стає таким, як у маніакальних хворих. Але в подібних випадках не йдеться про справжнє “скакання ідей”, характерне для маніакального стану, адже при шизофренічному мовленнєвому збудженні спостерігають автоматичне нанизування слів без внутрішнього сенсу, винятково за суто зовнішніми словесними асоціаціями: римою, співзвучністю, однаковими закінченнями. Іноді хворий користується також асоціаціями за внутрішнім змістом, але при цьому спостерігають ніби механічне перераховування слів, які ототожнюють за суміжністю.

У багатьох хворих мовлення особливо манірне, з дивними зворотами. Такі пацієнти розмовляють з певним акцентом та інтонаціями, чимало слів деформують, вводять неологізми, будуючи їх іноді на грі звуків. У деяких випадках хворі використовують слова-новотвори для пояснення власних химерних маячних і галюцинаторних переживань, які висловити звичайними словами неможливо.

Характерною для шизофренічного мовлення є стереотипія окремих слів і виразів. Вона може набувати характеру вербігерації, тобто протягом певного часу хворий одноманітно повторює одні й ті самі слова та фрази. Спостерігають також ехолалію — автоматичне повторення пацієнтом запитань або слів, вимовлених у його присутності. Усі ці розлади мовлення характерні для кататонічної форми шизофренії і входять до складу кататонічного симптомокомплексу. Але згадані мовленнєві особливості можуть супроводжувати й інші форми шизофренії: параноїдну та гебефренічну.

Порушення мовлення при шизофренії мінливі. Наприклад, мовленнєве збудження несподівано може перейти в мутизм або мовлення стане послідовним. Однак з прогресуванням хвороби переходи до зв'язного мовлення спостерігають усе рідше, і зрештою розірваність може стати постійною.

Особливу увагу звертають на психосенсорні розлади. Ці явища зазвичай супроводжують шизофренію, але їх можна спостерігати й при інших недугах.

Психосенсорними розладами називають зміни сприйняття зовнішнього світу та власного тіла, що з'являються через порушення синтезу елементарних гностичних функцій, пов'язаних з певними рецепторами, а також зміни пропріоцептивних, наприклад вестибулярних, функцій. За дезінтеграції згаданих функцій при шизофренії відбувається порушення схеми власного тіла (у вигляді зміни форми, величини, маси або зникнення окремих частин тіла, їх зміщення і відокремлення одна від одної). Такі розлади мають характер часткових порушень схеми тіла, але бувають і тотальними (збільшення або зменшення, зміна маси та форми тіла). До них належать переживання роздвоєння тіла та відчуття двійника, зникнення всього тіла. Спостерігають також порушення сприйняття простору. При цьому предмети віддаляються чи наближаються, множаться. До них належать мікропсія (хворий бачить предмети зменшеними), макропсія (предмети здаються надто великими), метаморфопсія (предмети спотворюються в уяві). Виявляють також порушення сприйняття в часі, коли те, що бачиш уперше, сприймається як уже знайоме (déjà vu) або, навпаки, багато разів бачене — як незнайоме, ніколи не бачене (jamais vu). Можуть бути порушення сприйняття нерухомості чи рухомості предметів, які оточують хворого, тобто все довкола йому здається мертвим, застиглим, непорушним або, навпаки, таким, що перебуває в русі. Іноді пацієнтові уявляється, що все руйнується, на нього падають стіни, відбувається страшна катастрофа.

Галюцинації і, особливо, псевдогалюцинації при шизофренії — досить часте явище. Переважно спостерігають слухові галюцинації, що можуть мати елементарний характер (шум, тріскотіння, постріли — так звані акоазми). Найчастіше хворий чує “голоси” найрізноманітнішого характеру: гучні та чіткі або тихі (шепіт) і маловиразні, невизначені. Інколи пацієнтові здається, що його кличуть по імені. Значно рідше він скаржиться на повторення та підказування думок. Іноді у хворого виникає враження, що його думки відомі іншим, тобто в нього “крадуть думки”. Можливо, що останнє переживання пов'язане із суб'єктивним відчуттям затримки мислення.

У багатьох хворих спостерігають кінестетичні та тактильні галюцинації. Вони скаржаться на парестезію: печіння, біль, відчуття дотику, фізичного впливу, наприклад, електричним струмом, радіохвилями, таємними променями, гіпнозом тощо. Іноді у пацієнтів з'являється враження, нібито вони перевертаються в повітрі, відбуваються землетруси тощо (галюцинації загального відчуття).

Досить частими є галюцинації смаку та нюху. Наприклад, хворий відчуває запах мишей, отруйних газів тощо.

Щодо зорових галюцинацій, то при шизофренії вони є рідкісним явищем і виникають переважно в період загострення хвороби. При цьому також переважають псевдогалюцинації: зорові образи неяскраві, хворий “бачить” їх “в уяві” чи “позаду себе”.

Поряд із галюцинаціями іноді спостерігають ілюзії.

Часто, навіть у разі напливу галюцинацій, свідомість хворих збережена. Нерідко вони приховують, дисимулюють галюцинаторні переживання, відмовляються про них говорити. Питання генезу галюцинацій і псевдогалюцинацій при шизофренії до кінця не з'ясовано. На думку Груле, їх варто вважати первинними симптомами, безпосередньо спричиненими органічним процесом. Е. Блейлер зараховував їх до додаткових, вторинних, тобто психогенних. К. Шнейдер також схильний розглядати галюцинації як вторинне явище, але таке, що випливає з розладів мислення. Специфічною властивістю шизофренічних галюцинацій вважають те, що хворий сприймає їх як щось насильницьке, чуже його “Я”.

Маячні ідеї при шизофренії — часте явище, однак непостійне. Вони зазвичай безглузді, нестійкі та суперечливі. У них знаходять відображення характерні для шизофренії розлади у вигляді порушення єдності особистості, її розщеплення, а також порушення мислення.

Найчастіше спостерігають маячення стосунку, впливу, які нерідко є складовою маячіння переслідування, що при шизофренії зазвичай є уривчастим, символічним. Маячіння, як і галюцинації, хворі можуть приховувати (дисимулювати).

Характерне іпохондричне маячення. Воно іноді пов'язане із зазначеними вище видами маячних ідей. Вважають, що іпохондричне маячіння може бути зумовлене своєрідними тілесними відчуттями — “сенестопатіями”. Спостерігають також маячення величі, яке зазвичай позбавлене реальності та конкретного смислу. При цьому хворий пов'язує свою особу з абстрактними поняттями про космос, людство, долю тощо. Нерідко в маяченні величі фігурують різноманітні містичні винаходи, автором яких хворий вважає себе. У такому разі йдеться про маячення винахідництва.

Нерідко в маячних ідеях, як і в інших виявах шизофренії, чітко виражені амбівалентність, суперечливість думок, афектів і нахилів хворого. Так, один і той самий пацієнт вважає себе одночасно царем, полководцем і революціонером. Хвора може називати себе дружиною імператора і водночас — викладачем фізкультури. У змісті маячення часто спостерігають символіку. Більш-менш вираженою є байдужість хворих до безглуздих ідей, які вони висловлюють. Поведінка пацієнта рідко відповідає змісту марення. У початкових стадіях недуги марення, будучи однобічно афективно насиченим, впливає на вчинки і соціальні установки хворого. За подальшого розвитку хворобливого процесу маячні ідеї стають усе більш уривчастими та неясними.

Важливе значення для формування маячення при шизофренії мають також розлади усвідомлення власного “Я”. Хворий переносить на зовнішній світ свої переживання, ототожнюючи себе з іншими людьми та предметами. Певну роль відіграє і відчуття дивної зміни в собі й оточенні, що випливає зі згаданих вище деперсоналізаційних розладів, які переживає пацієнт. Ці переживання часто призводять до появи маячної ідеї впливу на його особистість якихось чужих йому таємничих сил у вигляді гіпнозу, променів та інших чинників, що зазвичай хворий не здатний осмислити і пояснити. Через невміння вербально оформити ці, незрозумілі для нього, переживання пацієнт своєрідно (химерно) тлумачить маячення, незвично формулюючи свою думку.

Емоційні розлади, на переконання більшості дослідників, є одними з перших порушень при шизофренії. Вони відіграють важливу роль у симптоматології цієї недуги. Характерною є суперечливість афективних виявів, з постійними коливаннями емоцій між полюсами надмірної чутливості (сенситивності) та байдужості (холодності). Ці властивості шизофренічної афективності Е. Кречмер назвав психестичною пропорцією. На початку захворювання частіше спостерігають підвищену чутливість (емоційна гіперестезія). Згодом, з розвитком хворобливого процесу, прогресує афективне притуплення, що в пізніх стадіях хвороби доходить до повної афективно-емоційної тупості. У початкові періоди шизофренії можуть бути стани тужливості, підсвідомого страху, що інколи призводять до самогубства. Іноді хворий надто сильно реагує на дрібні образи та життєві проблеми. Надалі наростають прояви шизофренічної недоумкуватості. Пацієнти стають байдужими, не цікавляться рідними та близькими, не переймаються реальними життєвими клопотами, які свого часу могли глибоко зачіпати їхні почуття, стають індиферентними і щодо себе та власного майбутнього.

Притуплення афективності, поступово поглиблюючись, зумовлює повний занепад емоційного життя хворого, виражену нерухомість афектів.

Е. Крепелін, вважаючи афективну тупість найхарактернішим симптомом шизофренії, стверджував, що вона є однією з ранніх ознак цієї хвороби. Однак Груле справедливо заперечував традиційне трактування емоційної сфери хворого на шизофренію як “тупої байдужості”. Останню справді найчастіше спостерігають на завершальних етапах розвитку хвороби. А в початкових стадіях афективна байдужість, яка нерідко полягає в “антипатії до людей”, може бути лише зовнішньою. Насправді ж виникає не так афективна тупість, як емоційні переживання, спрямовані всередину, на тлі втрати цікавості до оточення. У початкових стадіях хвороби виявляють емоційну гіперестезію, а не байдуже ставлення, скажімо, до своїх галюцинаторних і маячних переживань. Однак навіть у разі здатності до глибоких афективних переживань емоції хворих малозрозумілі. Власне, тут доречніше говорити про розщеплення афективності.

Розщеплення психічної діяльності в такому разі полягає в порушенні адекватності афектів, тобто їхньої координації, і зв'язку з іншими сторонами діяльності особистості. Так, емоційна неадекватність може виявлятися у невідповідності афектів іншим внутрішнім переживанням хворого. Наприклад, те, що в здорової людини викликає радість, хворого на шизофренію може засмутити, і навпаки (паратимія). Або ж афекти не відповідають словам, міміці (парамімія), жестам і діям недужого. Нерідко при шизофренії можна зауважити маломотивовані та малозрозумілі раптові вибухи афектів. Іноді разом з емоційним спустошенням спостерігають своєрідні, суто зовнішні, прояви емоцій, які мають неприродний, театральний характер. При цьому хворі немотивовано манірно сміються або ж плачуть. Подеколи вони проявляють немотивовану ненависть до батьків і родичів, хоча до захворювання ставилися до них чудово. Характерною ознакою розщеплення афективності при шизофренії є також емоційна амбівалентність, що полягає в своєрідній суперечливій подвійності афектів. При цьому будь-яке переживання хворий може сприймати водночас як приємне і неприємне, веселе і сумне.

Спостерігають також споріднене з амбівалентністю явище, що має назву “амбітендентність” — двоїстість бажань, за якої пацієнт не може визначитися з їхнім спрямуванням.

Усю цю патологічну емоційну симптоматику об'єднують поняттям “апатія”, яку можна схарактеризувати як втрату яскравості та різноманітності емоцій, життєво- трудової перспективи з появою парадоксальних емоцій.

При шизофренії надзвичайно важливе значення надають аутизму, що полягає у втраті хворим природних зв'язків з реальним світом. Він стає недоступним для спілкування, втрачає контакт з оточенням.

Аутизм — феномен, який має, певно, вторинний характер. Певну роль у його розвитку може відігравати порушення усвідомлення власного “Я”, з переживанням чогось страшного та незвичного як у самому собі, так і в навколишньому середовищі.

Деперсоналізаційні явища зумовлюють суб'єктивне відчуття відчуження та самотності, що породжує у хворого опозиційне налаштування щодо зовнішнього світу, призводить до втрати контакту з людьми.

Поряд із цим велике значення в генезі аутизму мають описані вище афективні порушення. Ці два феномени взаємопов'язані, оскільки основною складовою аутизму при шизофренії є втрата адекватного афективного реагування хворого на оточення, наслідком чого є його відчуженість. У початкових стадіях хвороби надзвичайна сенситивність хворого може зумовити прагнення відгородитися від неприємного контакту з реальною дійсністю. Надалі аутизму сприяє поступове афективне притуплення хворого, тому оточення його перестає цікавити. Е. Блейлер, вважаючи аутизм одним із основних і обов'язкових симптомів при шизофренії, був схильний розширити це поняття, зараховуючи його до сфери мислення. Є підстави вважати, що аутистичне мислення при цьому захворюванні значною мірою є проявом порушення формування понять, тобто їх конкретизації.

При шизофренії досить часто спостерігають розлади потягів і інстинктів. Статевий потяг найчастіше буває зниженим. А підвищене лібідо, що іноді виникає, через аутистичну установку нерідко проявляється у вигляді нездоланного прагнення до мастурбації. Унаслідок афективної тупості, що розвивається, хворі можуть мастурбувати відкрито, не соромлячись присутніх.

Спостерігають і спотворення статевого потягу. У цьому разі виявляють нахили до гомосексуалізму. Нерідко також зниження статевого потягу супроводжує інші ознаки сексуальних розладів.

Розлади харчового потягу можуть полягати в підвищенні харчового інстинкту з ненажерливістю або його зниженні аж до анорексії, з тривалою і повною відмовою від їжі, рідко — копрофагії та ін.

При шизофренії часто порушується й інстинкт самозбереження, що спричинює зниження захисних реакцій, а іноді — схильність до самогубства. Суїцидальні тенденції нерідко спостерігають на початку хвороби. Спроби самогубства подеколи є наслідком переживання глибоких змін у власному “Я”, що можуть супроводжуватися тяжкою тугою і страхом. Іноді до самогубства вдаються через маячні ідеї переслідування. Тоді воно може бути зумовлено прагненням позбутися страху перед загибеллю від руки уявних ворогів. Суїцидальні спроби часом мають імпульсивний, немотивований, іноді нав'язливий характер.

Часом поряд із намаганнями накласти на себе руки при шизофренії спостерігають схильність до самокаліцтва. Так, хворі можуть завдавати собі різних ушкоджень, роздряпувати шкіру, виривати волосся. Відомі також випадки вдавлювання очного яблука, відкушування частини язика тощо. Такі самокаліцтва пов'язані з маячними і галюцинаторними переживаннями на тлі зниження інстинкту самозбереження.

Важливим проявом шизофренії є порушення вольових якостей, інтенціональних (від лат. intentіо — прагнення, намір) властивостей особистості, стимулів до діяльності, що становлять разом зі зниженням афективності те основне тло, на якому розвивається шизофренічна недоумкуватість.

Нерідко при шизофренії відбувається порушення моторики, що полягає в збідненні рухів унаслідок зниження активності хворого. Вони стають обмеженими, незграбними. Брак гармонійності та виразності рухів, невідповідність міміки і пантоміміки емоціям створюють враження розщеплення, що відбувається у сфері моторної поведінки, так само, як і у всій психічній діяльності.

До рухових симптомів, характерних для шизофренії, особливо кататонічної її форми, належать і явища, об'єднані поняттям “кататонічний синдром”.

Кататонічне збудження. На тлі немотивованої тривоги у хворого виникають слухові галюцинації неприємного змісту, загрозливі, імперативні, з'являються страх, збудження. Останнє має безглуздий характер і відбувається в обмеженому просторі (ліжко, куток у палаті тощо). Мовлення хворого уривчасте. Дисоціація психічної діяльності проявляється химерними комбінаціями патологічного супротиву та підпорядкування. Спостерігають стереотипні повторення дій інших людей (ехопраксія), мімічних актів (ехомімія), почутих фраз (ехолалія). Одночасно пацієнт протидіє спробам нагодувати його, одягнути, вмити тощо. Поступово кататонічне збудження переходить у ступор.

Кататонічний ступор може мати суто руховий характер і не супроводжуватися гальмуванням інтелектуальних функцій. У стані нерухомості хворий все-таки сприймає оточення. Доказом останнього є те, що, наприклад, у разі пожежі пацієнт може раптово вийти зі стану ступору та втекти. Крім того, вийшовши із такого стану, хворий описує те, що відбувалося довкола в цей час. Інколи ступор супроводжується повною затримкою мислення. Під час кататонічного ступору хворий повністю нерухомий, заціпенілий, може забруднюватися екскрементами. У деяких пацієнтів при цьому тремтять закриті повіки. Іноді ж очі розплющені і погляд фіксований на одній точці. М'язи при цьому розслаблені або спостерігають різко виражену ригідність усіх м'язів, особливо кінцівок.

Протилежністю автоматичної підкорюваності є негативізм. Цей симптом характерний не лише для кататонічної, а і для інших форм шизофренії. Негативізм виявляється у немотивованому небажанні виконувати будь-які вказівки. Іноді він є формою опозиційної установки хворого щодо навколишнього середовища. Найчастіше має автоматичний характер, без будь-якого зв'язку з конкретними психічними переживаннями хворого. Доказом цього є спроби пацієнта виконувати накази людей, які його оточують, наприклад, робити рухи, які вони рекомендують. Однак вони виявляються невдалими через внутрішній опір, який відчуває хворий.

Розрізняють негативізм пасивний і активний. Демонстративним виявом пасивного є те, що хворий ніяк не реагує на прохання, за активного — чинить навпаки.

При кататонічному ступорі хворі можуть довго перебувати в типових позах. До них належать “поза ембріона”: підборіддя опущене до грудної клітки, руки притиснуті до тулуба, коліна — до живота; “поза повітряної подушки”, або Дюпре: пацієнт лежить на спині, голова, шия і плечовий пояс підняті; “поза капюшона”: хворий натягує сорочку, ковдру тощо на голову і виглядає з-під них.

За такого виду ступору можна виявити симптоми воскової гнучкості (каталепсії): хворий застигає в позі, якої йому надають. Характерний мутизм — патологічне мовчання.

До кататонічних проявів варто також зарахувати імпульсивні дії, що мають раптовий, ніби рефлекторний, характер. Іноді хворий робить імпульсивну спробу самогубства або самокаліцтва.

При шизофренії можна спостерігати низку суто неврологічних симптомів, які не залежать від психічного стану хворого і є проявом динамічних функціонально-органічних порушень церебральних функцій, специфічність яких для цього захворювання переконливо не доведено. Йдеться про “м'які” (що не вказують на локалізацію) неврологічні ознаки, можливі аномалії мозолистого тіла та мозочка, розширення шлуночків головного мозку, інші симптоми.

З ендокринних розладів нерідко спостерігають порушення функції щитоподібної залози із симптомами гіпер- або гіпотиреоїдизму. У деяких випадках виявляють зменшення або збільшення її розмірів, іноді з витрішкуватістю (екзофтальм) і тремтінням. Помічено також порушення діяльності надниркових залоз, чим, можливо, можна пояснити явища астенії, а також різні розлади пігментації шкіри, що спостерігають при шизофренії. Досить часто у таких хворих виникають розлади функції статевих залоз, переважно у вигляді зниження. Нерідко розвивається інфантилізм. Аменорея та інші порушення менструації — також ознака розладу діяльності статевих залоз.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші