Регуляція фізіологічних функцій забезпечує існування організму як єдиного цілого. За дальністю дії процесів регуляції в організмі розрізняють центральні (передають інформацію в межах усього організму) та місцеві (пов'язані з перенесенням речовин від клітини до клітини в межах невеликих ділянок) системи регуляції. Центральними регуляторними системами у людини є нервова, ендокринна та імунно фізіологічні системи. В основі впливу цих систем виділяють два механізми регуляції: електрофізіологічний, пов'язаний зі швидкою конкретною передачею електричного імпульсу по нервових шляхах, та гуморальний, що реалізується шляхом повільнішого перенесення хімічних речовин через рідини внутрішнього середовища.
Основні принципи регуляції цілісності організму людини:
• Принцип системноїієрархічності – елементарні внутрішньоклітинні процеси регуляції є підлеглими до вищих рівнів регуляції: рівень регуляції ЦНС – рівень вегетативної нервової системи – рівень ендокринної системи – рівень клітинної регуляції.
• Принцип взаємодії систем регуляції – початковою ланкою процесів регуляції є виникнення нервових імпульсів в ЦНС, а завершальною – дія молекул- рецепторів у клітинах, які перетворюють інформацію речовин-інформонів у процеси пластичного й енергетичного забезпечення притаманних клітині функцій.
• Принцип зворотнього зв'язку – сигнали, які виникають в організмі внаслідок діяльності різних органів, надсилаються до ЦНС, що дозволяє контролювати точність та відповідність їхньої роботи.
• Принцип взаємозв'язку із зовнішнім середовищем – процеси регуляції мають динамічно змінюватися і вдосконалюватися відповідно до змін зовнішнього середовища.
У людини виділяють три види регуляції: нервова, гуморальна та імунна, які характеризуються певними особливостями і діють за певними загальними принципами.
Порівняльна характеристика нервової і гуморальної регуляції
