Центри походження та різноманітності культурних рослин

Питання, пов'язані з походженням культурних рослин, вивчав видатний вчений Μ. І. Вавилов. У праці "Вчення про походження культурних рослин після Дарвіна" (1939) він визначив 7 основних географічних центрів походження культурних рослин, які безпосередньо пов'язані з осередками давніх цивілізацій, де рослинництвом почали займатися за 8-7 тис. р. до н.е.

Центри походження і різноманітності культурних рослин

Вчення про центри походження і різноманітності культурних рослин дало змогу встановити, що для різних видів культурних рослин є свої центри різноманіття, де виявлено найбільшу кількість їхніх сортів і форм. Центри різноманіття культурних рослин є водночас і районами їхнього походження. Виявлення центрів підказало вченим, де можна шукати різноманітний вихідний матеріал для селекційної роботи.

Райони одомашнення тварин

Питання про центри походження свійських тварин вивчено значно гірше порівняно з культурними рослинами, тому що дикі предки багатьох тварин були винищені людиною. Дослідники припускають, що країни Близького Сходу і узбережжя Середземного моря були батьківщиною великої рогатої худоби, кіз, овець, свиней, собак, ослів; степові райони Азії та Європи – коней, Аравія – одногорбих верблюдів; Центральна Азія – двогорбих верблюдів; Єгипет – кішок; Тібет – яків; Індія – бика гаяла і курей; Південна і Південно-Східна Азія – буйвола і бика бантенга; Північна Азія – оленів; Африка – цесарок; Північна Америка – індиків; Південна Америка – лам.