Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Правова педагогіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теорії "трансформації" (перетворення) капіталізму

У другій половині XX ст. великого поширення набрали так звані теорії "трансформації" (перетворення) капіталізму:

теорія "народного капітааіхну" (А. Берлі. М. Наддер, С. Чейз, Дж. М. Кларк. М. Сальвадорі), що виникла у 50-х pp. у СПІД й складається з трьох частин: 1) теорії "демократизації капіталу", або "дифузії власності"; 2) теорії "управлінської (менеджерської) революції"; 3) теорії "революції доходів";

Теорія "дифузії власності" (А.Дракер) доводить, що з розвитком капіталізму поступово змінюється структура капіталістичноі власності. Якщо капіталізму доби вільної конкуренції була притаманна індивідуальна приватна власність, то сучасному капіталізмові властива різноманітність форм власності індивідуальна, акціонерна, монополістична, державна. Провідною формою підприємств о отже і форм власності, є акціонерна. Збільшення кількості підприємств акціонерної форми, розповсюдження акцій серед населення багато хто з економістів розглядає як "дифузію" (розпорошення) власності.

Теорія "управлінської революції" (А. Берлі, Дж. Бернхем, П. Дракер) стверджує, що з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або й зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінцівменеджерів, які є "довіреними особами народу" і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами.

Теорія "революції доходів" (С. Кузнець. Дж. К. Гелбрейт. К. Боулдін, М. Сальвадорі, Е. Хансен) стверджує, що в розвинутих капіталістичних країнах стався революційний переворот у розподілі національного доходу, суть якого полягає в поступовому зближенні доходів різник верств населення.

  • концепція "колективного капіталізму" (Г. Мінз та А. Бсрлі);
  • концепція "соціального партнерства" (Р. Аром, Н. Гауглер, Д. К. Гелбрейт);
  • концепція "колективного капіталізму" (Г. Мінза та А. Берлі) була закладена ще в 30-ті pp. XX ст., коли американські економісти Мінз і Берлі висунули ідею про те, що акціонерні підприємства є вже не приватними, а колективними. Ця концепція має багато спільного з теорією "народного капіталізму". Важливою складовою обох концепцій є теорія "революції управління". Зокрема, Мінз стверджує, що "власність і контроль відокремились і перебувають у різних руках". У концепції "колективного капіталізму" беруться до уваги тільки кількісні показники (розміри корпорацій) і ігнорується їх соціально-економічний зміст. Велика корпорація, де працюють тисячі робітників і службовців, використовуються мільярди доларів капіталу, виготовляються товари масового споживання, на думку Мінза та Берлі. перестала навіть приблизно відповідати як "старій юридичній моделі власності", так і економічній моделі "атомістичної фірми за умов конкурентного ринку". Така корпорація ніби вже не є автономною щодо суспільства, а стала соціальним інститутом, соціальною силою, що забезпечує розв'язання суспільних проблем;
  • концепція "соціального партнерства" (Р. Арон, Е. Гауглер, Д. К. Гелбрейт) доводить, що в сучасному капіталістичному суспільстві докорінно змінилось становище робітників, зникли класові суперечності й класові конфлікти. Така зміна зумовлена посиленням економічної та соціальної ролі держави, зростанням кількості великих корпорацій, мотивом діяльності яких уже нібито не є прибуток, наданням робітникам певного комплексу соціальних гарантій. Доказом "соціального партнерства" є поширення "участі робітників у капіталістичній власності", "участі трудящих в управлінні капіталістичним підприємством".

Ці теорії виходили, як правило, з реальних соціально-економічних процесів і явиш капіталістичного розвитку, але тлумачили їх досить своєрідно.

Теорія(від грец. вшріарозпад, дослідження)– сукупність висновків, що відображає обшивно існуючі відносини і зв'язки між явищами обшивна реальності. У сучасній науці термін "теорія", або "наукова теорія" використовується для узагальнення емпіричних явищ, здійснене за науковим методом. Такі теорії переважно описані таким чином, що будь-який науковець, що с фахівцем у певній області науки, може зрозуміти, перевірити, і верифікувати або "фальсифікувати" їх.

Концепція, також концепт (лат. conceptioрозуміння) – система поглядів на ті чи інші явища, процеси; спосіб розуміння, трактування певних явищ, подій; ідея певної теорії.

Теорії трансформації пояснюють динаміку суспільства, але для системного розуміння трансформаційних процесів необхідно зіставлення інших теорій та концепцій соціальних змін серед яких;

  • циклічні теорії культурного розвитку, які заперечують ідеї еволюціонізму, тобто відмовляється від лінійності в трактуванні людської історії. Прихильники цієї теорії висунули нову плюралістичну модель культурного розвитку, що грунтується на тезі про культурно- історичний процес як низку самостійних, унікальних, незалежних одна від одної культурних форм. Саме в цій сукупності конкретних культурних форм і реалізується вся багатоманітність людської історії. У культурологічній теорії склалась нова концепція – концепція локальних цивілізацій, яка за своєю сутністю є протилежною лінійній схемі історико-культурного процесу та ідеї європоцентризму. Класичними теоріями, що були розроблені в межах даного методологічного підходу, стали концепції М. Данилевського, О. Шпенглера, А. Тойнбі. Прихильники кругової моделі розвитку вважають, що суть історико- культурного руху – це круговороти, рух по колу, або існування декількох ізольованих один від одного культурних кругів. При цьому підкреслюється схожість між соціокультурними явищами та життєвими циклами біологічних організмів, повторюваність розглядається як основна риса існування всього живого. Історія культури – це історичне буття різноманітних культурних форм, кожна з яких є абсолютно унікальним та неповторним утворенням. Циклічна або кругова схема історичного процесу яскраво викладена в так званих "класичних теоріях цивілізації", які ми розглянемо;
  • синергетична (від грец. synergeinпрацювати разом) концепція, яка досліджує процеси самоорганізації у відкритих системах. У таких системах, що є далекими від термодинамічної рівноваги, за рахунок потоку енергії і речовини із зовнішнього середовища, створюється і підтримується нерівновага. Завдяки цьому взаємодіють елементи і підсистеми, що веде до їх узгодженого, кооперативного поводження і до створення нових стійких структур і самоорганізації. Висунута концепція самоорганізації є природничо- науковим уточненням принципу саморуху і саморозвитку матерії. На противагу класичній механіці, що розглядає матерію як застиглу, мляву масу (приводиться в рух зовнішньою силою), у синергетиці виявляється, що за певних умов і системи неорганічної природи здатні до самоорганізації. На відміну від рівновагомої термодинаміки, що визнає еволюцію лише у бік збільшення ентропії системи (тобто хаосу, дезорганізації), синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від деякого середнього стану. Флуктуації підсилюються за рахунок нерівновагомості. розхитують попередню структуру і приводять до нової: з безладдя виникає порядок;
  • теорія постіндустріального суспільства, яка досліджує поділ всесвітньої історії на три етапи – доіндустріальне (аграрне), індустріальне (капіталістичне й соціалістичне) та постіндустріальне суспільство, яке грунтується на рівні розвитку техніки виробництва, а також галузевому і професійному поділі праці. Залежно від рівня техніки (так званий технологічний детермінізм) у суспільстві послідовно переважають "первинна сфера" економічної діяльності (сільське господарство), "вторинна" (промисловість) і "третинна" – сфера послуг, де провідна роль належить науці та освіті. З точки зору представників теорії, виникнення постіндустріального суспільства пов'язане насамперед зі змінами, що відбуваються в соціальній структурі суспільства, тобто змінами в економіці й професійній системі, зумовленими новою роллю науки і техніки. У постіндустріальному суспільстві, пише, наприклад, Белл, зникає клас буржуазії, а його місце займає нова еліта, яка має високий рівень освіти і знання (технократія, або меритократія). Власність як критерій соціальної стратифікації суспільства втрачає своє значення, вирішальним стає рівень освіти і знання. На відміну від індустріального суспільства, де основний конфлікт між працею і капіталом зумовлений зосередженням власності в руках капіталістів, у постіндустріальному суспільстві основний конфлікт виявляється у боротьбі між знанням і некомпетентністю.

Ключовим аспектом соціальної трансформації виступає модернізація.

Модернізація (від фр. moderneсучасний, новітній)перехід від традиційного аграрного суспільства до світського, урбонізовоного, індустріального; перехід від стабільного суспільства, до суспільства, яке безперервно змінюється; широке розумінняв певний історичний період ті країни, які раніше були менш економічно розвинуті можуть почати інтенсивний розвиток своєї економіки, форсуючи зміну технологічного укладу.

Термін "трансформація" – це не просто синонім термінів "розвиток", "зміни", "перетворення", "модернізація", а самостійна категорія теорії соціального розвитку. Ця категорія описує особливий стан суспільства, при якому відбуваються якісні зміни форм соціальних зв'язків, типу і способів розвитку. Трансформація включає компоненти модернізації, постмодернізації, традиційного відступу. Таке поєднання несумісних процесів без категорії "трансформація суспільства" було б еклектичним, механістичним, якби трансформація розглядалась незалежно від глобалізації.

Глобалізація (am. globalliatlon)– процес всесвітньої економічна, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У вужчому розумінніперетворення певного явища на планетарне, такого, що стосується вав Землі.

Основними наслідками глобалізації є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, гак і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

Аксіологія права (від грец. – цінність іслово, вчення)система теоретичних понять, висновків, концепцій щодо цінності права. Цінність праваце його позитивне значущість (роль) у задоволенні потреб учасників суспільного життя. Цінність права формується стосовно кожної людини (особистісна цінність), соціальних спільнот та об'єднань (групово цінність) і, зрештою, суспільства в цілому (загальносаціальна цінність).

Аксіологія праванаука, основа такого правового виховання населення (зокрема, держ. службовців), метою якого є формування шанобливого ставлення до права як висоті, життєво необхід. цінності, надбання загальнолюд. культури і цивілізації.

У трансформаційних процесах, які відбуваються в правовій системі України під впливом глобалізації, надзвичайно важливим є поворот до ціннісного (аксіологічного) аспекту права, до його пріоритетної орієнтації на проблему прав людини.

Цінність права притаманна як загальносоціальному праву (воно виникає й існує незалежно від держави), зокрема правам людини, правам нації, так і праву спеціально-соціальному (т. з. юридичному праву), що є волевиявленням держави, обов'язковим для виконання. Цінність загальносоціального права полягає у його здатності задовольняти потреби суб'єктів суспільного життя.

Цінність юридичного права виражається у його здатності сприяти реалізації загальносоціального права за допомогою спеціальних механізмів і процедур. Розрізняють інструментальну цінність юридичного права (зокрема, стабілізаційну, організаційну, узгоджувально-інтеграційну, орієнтаційно-координаційну, управлінську, комунікативну, охоронну, пізнавальну) та його власну цінність – здатність оптимізувати соціально прийнятні шляхи і засоби задоволення потреб суб'єктів. Загальносоціальна цінність юридичного права характеризується передусім значенням для розвитку (прогресу) суспільства тих відносин, які закріплюються та захищаються відповідною правовою системою. Особистісна цінність юридичного права визначається, зрештою, мірою (змістом та обсягом) тих реальних можливостей (свобод), які воно надає людині за певних історичних умов.

Під правовими цінностями розуміються властивості (ознаки) права, істотно значущі для людей. До них належать передусім невід'ємні атрибути права – свобода, рівність, справедливість. У своєму конкретному виразі правові цінності з'являються як юридичні нормативні акти, як правосвідомість соціального суб'єкта, його вчинки, значущі і для самого суб'єкта, і для інших.

Поняття "цінності" вперше з'являється у філософії І. Канта, який протиставив сферу моральності (волі) сфері природи (необхідності). Цінності самі по собі не мають буття, у лихе тільки значущість; вони суть вимоги, звернення до валі, мети, поставленої перед нею.

В основі правових цінностей лежать правові ціннісні відносини між соціальними суб'єктами. У перебігу (і в результаті) правовідносин між людьми виникають правові вимоги, формуються соціально значущі норми та ідеали. Дія, що відповідає правовим вимогам, нормам та ідеалам, є законною і виступає як цінність і для суб'єкта діяльності, і для суспільства. У процесі відносин, що породжують явища, які мають індивідуальну і соціальну значущість, формуються ціннісна правова оцінка, ціннісна правова орієнтація та ціннісна правова установка.

Ціннісна правова оцінка – це судження про значення для людей або окремої людини правової події, правової норми, правового ідеалу. Правове судження, а отже, і оцінка можуть бути як вірними, так і невірними, а оцінне судження істотно відрізнятися від пізнавального судження.

Ціннісна правова орієнтація – це особиста перевага правових ідеалів і вчинків, особиста спрямованість на світ правових цінностей, побудова їхньої індивідуальної ієрархії, включення їх до мети і мотивів діяльності. Ціннісні правові орієнтації, з одного боку, залежать від багатьох чинників – життєвих умов, виховання, досвіду тощо, а з другого – вони не завжди пов'язані лише з індивідуальним досвідом, оскільки не тільки визначаються самим суб'єктом, а й виступають об'єктом виховання, маніпулювання та ідеологічного впливу.

Ціннісна правова установка – спрямований вплив соціальної групи, класу, партії, держави на формування правової орієнтації особистості, мас. У цьому впливі провідне місце посідає правова норма. Вона містить у собі ціннісну установку, що виражається у двох функціях відбиття дійсності. Сучасне суспільство не існує поза ціннісними політико-правовими установками держави. Ухвалений закон завжди виступає вже як певна правова ціннісна установка.

В аксіології права можна виділити три основні форми буття цінностей: суспільні цільові цінності та ідеали, предметно втілені цінності, особисті (чи екзистенціальні) цінності

Форми буття цінностей ян результат виховання та соціалізації особистості.

Суспільні цільові цінності та ідеали. Вихідною формою правових цінностей є їхнє існування у вигляді цінностей, вироблених суспільною і правовою свідомістю. Вони присутні в правовій свідомості у вигляді узагальнених уявлень про справедливість, волю, рівність у різних сферах суспільства. Правові ідеали лежать в основі правових обов'язків, тобто деонтичних правових цінностей.

Під ідеалом звичайно розуміть те, до чого ми правіємо, нормативно-ціннісний зразок належного в його найвищій, найбільш розробленій формі.

І. Кант і Й. Фіхте зазначали, що ідеал – це вища, кінцева мета на шляху поступового "морального самовдосконалення", поступового усвідомлення гідності людини як вищого і єдиного принципу "ідеального" законодавства.

За твердженням І. Канта, право являє собою мету суспільства, що перебуває в громадянському стані. Право виступає для людей вищим принципом, з якого повинні виходити всі максими, що стосуються суспільства. Основною темою вчення про суспільний і правовий ідеал має бути не пошук кінцевої формули суспільної досконалості, а вказівка на ті дійсні шляхи і засоби, за допомогою яких можна поліпшити усякий можливий правопорядок.

Предметно втілені цінності. Самі правові ідеали не залишаються лише фактом пануючої правосвідомості, а закріплюються в нормативних актах, конституціях і законах. Вони входять у правову нормативність як провідний елемент. Отже, правові ідеали реалізуються у системі правових відносин – у вигляді взаємовідносин формально рівних, вільних та незалежних один від одного суб'єктів права, у правових процедурах і механізмах, що закріпляють норми і закони в культурі.

Особистісні (чи екзистенціальні) цінності. У кожної людини у процесі виховання та соціалізації складається певна система життєво важливих цінностей. Життєвими цінностями їх робить не предметний зміст, а їхня реальна роль і значущість у системі життєвих орієнтацій людини. Особисті цінності являють собою ідеальні уявлення про блага, права і межі їх прагнення, пов'язані з її схильностями та бажаннями, і виступають певною мірою як авторитетні і обов'язкові установки свідомості особистості.

Правова глобалізація змінює нормативну правову систему, правові ціннісні відносини між соціальними суб'єктами, впливає на правову педагогіку, збагачує її універсальними методиками і програмами підготовки юристів.

Правова системаце комплекс взаємозалежних і узгоджених юридичних засобів, призначених для регулювання суспільних відносин, а також юридичних явищ, що виникають унаслідок такого регулювання (правові норми, правові принципи, правосвідомість, законодавство, правові відносини та ін.). У такому значенні йдеться про національну правову систему (наприклад, Украйни), субнаціональну (правова система суб'єкта федерації), наднаціональну (правова система (Q, релігійну (наприклад, канонічна). У широкому значенні – позначає поняття "правова сім'я".

Ці правові глобалізаційні зрушення демонструється в:

  • • уникненні ситуації, коли викладачі та студенти різних країн (національних освітніх систем) у спілкуванні фіксують окремі невідповідності у застосуванні педагогічних технологій;
  • • зняттям "освітніх бар'єрів", відсутність яких дозволяє студентам отримувати вищу юридичну освіту в одній країні, а закінчити її у ВНЗ іншої країни.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші