Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Місцеві фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фінансова політика у сфері місцевих фінансів

  • 2.1. Об'єкт, мета і напрями державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів
  • 2.2. Економічні засади та пріоритети фінансової політики органів місцевого самоврядування
  • 2.3. Реалізація фінансової політики у сфері місцевих фінансів України

Від народження до смерті наше життя незліченними способами підпадає під вплив діяльності держави[1].

Дж. Ю. Стигліц

Об'єкт, мета і напрями державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів

Діяльність держави в будь-якій сфері реалізується через комплекс цілеспрямованих інструментів, що зорієнтовані на регулювання умов життя суспільства, а саме через державну політику. Не є винятком і сфера місцевих фінансів, що, з одного боку, є підсистемою державного управління економікою, а з другого – самостійною відкритою підсистемою, що має свій комплекс важелів регулювання. Саме тому доцільним є детальне вивчення специфіки фінансової політики щодо місцевих фінансів у площині державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів та фінансової політики органів місцевого самоврядування, а також класичних заходів реалізації відповідних інструменти управління.

Політика – це сфера діяльності, пов'язана з відносинами між окремими групами осіб, у тому числі соціальними групами, ядром якої є проблема завоювання, утримання і використання влади для досягнення певної мети. Політична діяльність проявляється в усіх сферах громадського життя, у тому числі й у фінансовій сфері на всіх рівнях і в усіх її ланках, і передусім на рівні держави, суб'єктів господарювання, органів місцевого самоврядування[2].

Фінансова політика – це сукупність державних заходів щодо використання фінансових відносин для виконання державою своїх функцій[3].

Тобто поняття "фінансова політика" поєднує в собі категорії фінансів і політики. При цьому фінансову політику доцільно розглядати на макро-, мезо- та мікроекономічному рівнях. Кожному рівню фінансової політики відповідає своя мета. Так, на макро- та мезоекономічному рівнях мета фінансової політики полягає в оптимальному розподілі і перерозподілі валового внутрішнього або регіонального продукту між сферами економічної діяльності, соціальними групами населення, територіями. На мікроекономічному рівні – в оптимальному розподілі і перерозподілі грошових коштів і фінансових ресурсів підприємства, зокрема на основі класичних ринкових механізмів.

У свою чергу, макроекономічна фінансова політика є частиною соціально-економічної політики держави із забезпечення збалансованого зростання фінансових ресурсів в усіх ланках фінансової системи країни. Ігнорування необхідності збалансованого зростання фінансових ресурсів веде до деградації самої фінансової системи, занепаду і розвалу економіки. Головною метою державної фінансової політики має стати створення фінансових умов для соціально економічного розвитку суспільства, підвищення рівня і якості життя населення[4].

Відповідно державна фінансова політика у сфері місцевих фінансів – це складова державної регіональної економічної політики, що й визначає необхідність її більш детального розгляду. Згідно із Законом України "Про стимулювання розвитку регіонів" державна регіональна політика України визначається такими елементами[5]:

  • 1) регіональний розвиток – позитивна динаміка процесу соціальних, економічних, екологічних, гуманітарних та інших змін у відповідних регіонах як складова здійснення загальнодержавної стратегії розвитку країни згідно зі сформульованими цілями;
  • 2) державна регіональна політика – сукупність заходів, засобів, механізмів, інструментів та взаємоузгоджених дій центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування для створення повноцінного життєвого середовища для людей на всій території України та забезпечення високого рівня якості життя людини й просторової єдності держави та сталого розвитку її регіонів;
  • 3) державна фінансова політика у сфері місцевих фінансів – це система заходів, що їх здійснює центральна влада задля управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та інших адміністративно-територіальних одиницях;
  • 4) цілі державної регіональної політики, якими є:
    • - якнайповніше забезпечення використання регіонального ресурсного потенціалу через оптимальне поєднання інтересів держави і кожного регіону;
    • - забезпечення високого рівня якості життя людини незалежно від місця її проживання через забезпечення:
    • • територіально цілісного та збалансованого розвитку України;
    • • інтеграції регіонів в єдиному політичному, правовому, економічному, інформаційному та культурному просторі;
    • • повного використання потенціалу регіонів з урахуванням їхніх природних, історичних, економічних, географічних, демографічних та інших особливостей, етнічних і культурних традицій;
    • • підвищення конкурентоспроможності регіонів;
  • 5) об'єкт державної регіональної політики – це територія держави, визначені законодавством її регіони, макрорегіони, мікрорегіони;
  • 6) завдання державної регіональної політики, до яких належать:
    • • зближення рівнів соціально-економічного розвитку окремих регіонів;
    • • надання фінансової допомоги територіям, які не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій і обов'язків;
    • • створення умов для надання громадських послуг за єдиними стандартами на всій території країни;
    • • подолання відставання в розвитку соціально-культурної сфери та соціальної інфраструктури в малих містах, селах і селищах;
    • • забезпечення комплексного економічного й соціального розвитку територіальних одиниць;
    • • створення умов для розвитку міжкомунального і міжрегіонального співробітництва як фактора підвищення ділової активності в країні.

Згідно з вимогами Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів" державна регіональна політика має ґрунтуватися на таких базових принципах:

  • • конституційності та законності – відповідності Конституції України, законам України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України, що ухвалюються на основі законів, та на їх виконання;
  • • єдності – неодмінності забезпечення просторової, політичної, економічної, інформаційної, соціальної, гуманітарної цілісності території України через збалансований соціальний та економічний розвиток регіонів і підвищення їхньої конкурентоспроможності;
  • • децентралізації – збалансованого розподілу владних повноважень з управління розвитком територій між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з передачею відповідних ресурсів;
  • • деконцентрації – перерозподілу владних повноважень у межах системи органів державної влади – від центральних до місцевих, або між органами державної влади одного рівня;
  • • субсидіарності – прийняття рішень та надання публічних послуг на найближчому до громадянина рівні, відповідні повноваження можуть передаватися на вищий рівень управління лише з міркувань ефективності й економії;
  • • партнерства – узгодження цілей, пріоритетів і дій органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, забезпечення тісного співробітництва, кооперації та солідарності між суб'єктами регіонального розвитку в процесі формування та реалізації державної регіональної політики;
  • • відкритості – прозорості, прогнозованості, передбачуваності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування у формуванні та реалізації державної регіональної політики;
  • • відповідальності – органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їхніх посадових осіб у межах наданих їм повноважень за формування і реалізацію державної регіональної політики;
  • • сталого розвитку – розвитку суспільства, що дає змогу задовольняти потреби нинішнього покоління, не завдаючи при цьому шкоди можливостям майбутніх поколінь для задоволення їхніх власних потреб;
  • • історичної спадкоємності – врахування та збереження позитивного надбання попереднього розвитку регіонів.

На сучасному етапі розвитку України пріоритетами щодо реалізації державної регіональної політики є ось що[6].

  • 1. Створення правової бази для реалізації цілей державної регіональної фінансової політики (ДРФП).
  • 2. Визначення на основі об'єктивних критеріїв переліку та класифікації регіонів і територій України.
  • 3. Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організаційних механізмів досягнення цілей державної регіональної фінансової політики.
  • 4. Запровадження і використання арсеналу фінансових інструментів.

Державна фінансова політика у сфері місцевих фінансів – це система заходів, що їх здійснює центральна влада з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та інших адміністративно-територіальних одиницях[7].

Головним елементом системи заходів державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів є систематичне надання центральною владою допомоги владним органам тих територій, котрі не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій.

Завдання державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів, відповідно до пріоритетів державної фінансової та регіональної політики, складаються ось із чого:

  • • зближення рівнів соціально-економічного розвитку окремих регіонів;
  • • надання фінансової допомоги територіям, які не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій і обов'язків;
  • • створення умов для надання громадських послуг за єдиними стандартами на всій території країни;
  • • подолання відставання в розвитку соціально-культурної сфери та соціальної інфраструктури в малих містах, селах і селищах;
  • • забезпечення комплексного економічного й соціального розвитку територіальних одиниць;
  • • зменшення й подолання диспропорцій територіального розміщення виробничих потужностей, усунення надмірної концентрації техногенно й екологічно небезпечних виробництв в окремих регіонах;
  • • реструктуризація економічної та соціальної сфери депресивних територій і регіонів першої хвилі індустріалізації;
  • • створення умов для ефективного й раціонального використання природних і ресурсних можливостей територій;
  • • розширення можливостей використання територіальних факторів економічного зростання на основі фінансової автономії місцевої влади, її ініціативи та підприємливості, зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування як інституту суспільного розвитку і саморегуляції;
  • • створення умов для розвитку міжкомунального і міжрегіонального співробітництва як фактора підвищення ділової активності в країні.

Основними напрямами реалізації ключових завдань державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів за твердженням вітчизняних учених- економістів є такі.

  • 1. Створення правової бази для реалізації цілей державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів. У законодавчому порядку слід встановити: обов'язком центральної влади є забезпечення єдиних стандартів якості життя на всій території країни.
  • 2. Визначення – на основі об'єктивних критеріїв – переліку та класифікації регіонів і територій України. Вищими органами державної влади має бути встановлено перелік регіонів і територій, які потребують фінансової підтримки центральної влади.
  • 3. Використання нагромадженого у багатьох країнах досвіду організаційних механізмів досягнення цілей державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів. Серед них: територіальне планування, програми соціально-економічного розвитку регіонів, створення міжнародних регіонів економічного співробітництва, надання територіям особливого економічного статусу (вільних, спеціальних, офшорних, торгових зон, зон прикордонного співробітництва та преференцій), технополісів і технопарків, організація міжкомунальних і міжрегіональних горизонтальних об'єднань та їхніх різноманітних асоціацій, підготовка кадрів для місцевої влади.
  • 4. Запровадження і використання арсеналу фінансових інструментів досягнення цілей ДРФП. Це спеціальні бюджетні режими для місцевої влади, преференції, кредити, податкові пільги й повне звільнення від оподаткування підприємств, які сприяють розширенню зайнятості в депресивних регіонах, зменшення процентних ставок за позиками, зниження орендної плати за користування приміщеннями та земельними ділянками, надання земельних ділянок під нове будівництво безкоштовно. Це також створення сприятливих умов для розвитку дрібного бізнесу.

У межах реалізації державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів значну увагу приділяється фінансовому вирівнюванню. Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання – перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення[8].

Вертикальні фіскальні дисбаланси – це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, і обсягами завдань та обов'язків, які на нього покладаються у процесі розподілу компетенції між центральною і місцевою владою[9]. Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань.

Вертикальні фіскальні дисбаланси можна усунути кількома шляхами: центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов'язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло обов'язків того рівня влади, в якого виник вертикальний фіскальний дисбаланс; запровадження тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс, додаткових податків; передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисбаланс; за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.

Горизонтальний фіскальний дисбаланс – це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня[10].

Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли: одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів; існують так звані бідні і багаті території; деякі території мають більші потреби, ніж інші; існує більш висока вартість державних і громадських послуг у межах одних територій порівняно з іншими. Горизонтальні фіскальні дисбаланси можна усунути вищими податковими ставками в межах відповідних територій. Але це буде несправедливо стосовно населення цих територій. Тому держава зобов'язана долати такі дисбаланси в рамках політики фінансового вирівнювання.

Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання зумовлена низкою об'єктивних причин.

По-перше, це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціювання податкової бази регіонів і територій України. Причому, як свідчить досвід, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більше занепадає податкова база аграрних регіонів України.

По-друге, значна диференціація обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці послуги мають східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.

По-третє, гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави. Сьогодні таких стандартів не розроблено і вони не забезпечуються. Внаслідок цього сформувався й поглиблюється розрив у рівнях життя в окремих регіонах України, в міській і сільській місцевостях.

По-четверте, необхідність передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частини видатків, не властивих її конституційним функціям. Такі видатки більш ефективно здійснюватимуться на місцевому рівні. Це стосується видатків з фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту та деяких інших.

По-п'яте, мішаний ефект соціальних виплат. Це означає, що послугами, які фінансуються з бюджету однієї адміністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших територіальних одиниць, але їхні владні органи при ньому не мають ніяких витрат.

Вказані заходи щодо реалізації державної регіональної політики та державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів базуються на комплексі інструментів її забезпечення (фінансового регулювання), а саме:

  • • бюджетне планування (коротко-, середньо- та довгострокове);
  • • бюджетне вирівнювання;
  • • міжбюджетні трансферти, у тому числі цільові трансферти з державного бюджету місцевим бюджетам для розв'язання пріоритетних завдань сталого розвитку регіонів; бюджети розвитку місцевих бюджетів, які формуються на середньостроковій основі та на стабільних джерелах надходжень;
  • • концентрація фінансових ресурсів для досягнення пріоритетних цілей та реалізації програм регіонального розвитку за пропозицією центрального органу виконавчої влади з питань регіональної політики, на підставі аналізу бюджетних запитів головних розпорядників бюджетних коштів у процесі роботи над проектом Державного бюджету України на наступний рік;
  • • об'єднання на договірній основі фінансових ресурсів суб'єктів регіонального розвитку, міжнародних інституцій;
  • • прямі державні інвестиції на реалізацію проектів, спрямованих на розбудову та модернізацію інфраструктури регіонального розвитку;
  • • окремі бюджетні програми стимулювання розвитку регіонів;
  • • фінансування проектів регіонального розвитку через систему фондів регіонального розвитку.

Висновки. Реалізація державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного потенціалу і на цих засадах розв'язувати соціально-економічні проблеми населення. Мета державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів – найповніше забезпечення використання ресурсного потенціалу регіонів через оптимальне поєднання інтересів держави і кожної території. Завдання державної політики у сфері місцевих фінансів полягає у забезпеченні комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням наявних трудових ресурсів, науково-технічного потенціалу та можливостей їх ефективного використання. Соціальний напрям означає, що держава сприятиме прискореному розвитку соціальної та виробничої інфраструктури у регіонах із низьким рівнем соціального забезпечення (передусім у сільській місцевості). Отже, об'єктами державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів є галузі господарського комплексу регіону, соціальна інфраструктура, природне середовище, населення і трудові ресурси. Держава провадить регіональне фінансове регулювання не тільки щодо перелічених об'єктів, а й усіх адміністративно-територіальними одиниць, які входять до складу регіону.

Значну увагу в межах державної фінансової політики у сфері місцевих фінансів приділяється фінансовому вирівнюванню. Фінансове вирівнювання – це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі. Мета фінансового вирівнювання – перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення.

  • [1] Стиглиц Дж. Ю. Экономика государственного сектора: пер. с англ. / Дж. Стиглиц. – М.: Изд-во МГУ: ИНФРА-М, 1997. – 720 с.
  • [2] Финансы: учебник [Электронный ресурс]. – 3-є изд. / под ред. В. В. Ковалева. – 2013. – 928 с. – Режим доступа: hltp://books.googie.com.ua/books/about/Финаисы_Учебник_3_е_из.html?id=JcyzF48sZjsC8iredir_esc=y.
  • [3] Фінанси: курс для фінансистів: підручник / [П. Ю. Буряк, О. Б. Жихор, Б. А. Карпінський та ін.]; за ред. д. е. н., проф. Буряка П. Ю., д. е. н., проф. Жихор О. Б. – К.: Хай-Тек Прес, 2010. – 528 с.
  • [4] Місцеві фінанси у схемах і таблицях: навч, посібник / [М. А. Гапонюк, А. Є. Буряченко, В. П. Яцюта та ін.]; за заг. ред. В. М. Федосова. – К.: КНЕУ, 2010. – 600 с.
  • [5] Про стимулювання розвитку регіонів [Електронний ресурс]: Закон України № 2850-1Vвід 8 вересня 2005 року (зі змінами та доповненнями на 02.12.2012) // Офіційна інтернет-сторінка Верховної Ради України. – Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2850-15.
  • [6] Місцеві фінанси у схемах і таблицях: навч, посібник / [М. А. Галонюк, А. Є. Буряченко, В. П. Яцюта та ін.]; за заг. ред. В. М. Федосова. – К.: КННУ, 2010. – 600 с.
  • [7] Петленко Ю. В. Місцеві фінанси: опорний конспект лекцій / Ю. В. Петленко. О. Д. Рожко. – К.: Кондор, 2009. – 282 с.
  • [8] Петленко Ю. В. Місцеві фінанси: опорний конспект лекцій / Ю. В. Петленко, О. Д. Рожко. – К.: Кондор, 2009. – 282 с.
  • [9] Місцеві фінанси у схемах і таблицях: навч. посібник / [М. А. Гапонюк, А. Є. Бурячснко, В. П. Яцюта та ін.]; за заг. ред. В. М. Федосова. – К.: КНЕУ, 2010. – 600 с.
  • [10] Місцеві фінанси у схемах і таблицях: навч. посібник / [М. А. Гапонюк, А. Є. Буряченко, В. П. Яцюта та ін.]; за заг. ред. В. М. Федосова. – К.: КНЕУ, 2010. – 600 с.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші