Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Місцеві фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Практика та проблеми фінансового вирівнювання в Україні

Гарантування усім громадянам рівних прав і свобод, зокрема таких, як право на соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту, охорону здоров'я тощо, вимагає фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць із застосуванням єдиних підходів до їх кількісного виміру. Показником, за допомогою якого можна проаналізувати територіальні особливості у фінансуванні певних суспільних потреб, є розміри видатків із місцевих бюджетів (сукупних і в тому числі за розділами функціональної класифікації) у зіставленні з кількістю населення, яке проживає на території місцевого самоврядування, тобто видатки в розрахунку на одного мешканця. Окрім цього, важливим показником, який характеризує стан фінансового вирівнювання, є доходи місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу.

Розглянемо середній рівень доходів і видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу в розрізі адміністративно-територіальних одиниць України (табл. 6.3). Так, у 2010 році найнижчий рівень зазначених показників доходів був у місцевих бюджетах Тернопільської області – 900,1 грн/ос., у 2011-2012 pp. у місцевих бюджетах Закарпатської області (відповідно 965,6 грн/ос. і 1 093,4 грн/ос.). Максимальне значення цього показника спостерігається традиційно для бюджету м. Києва – у 2010-2013 роках відповідно 5 305,4 грн/ос., З 805,3 грн/ос., 4 375,4 грн/ос. та 4 512,4 грн/ос.

Таблиця 6.3

Середній рівень доходів і видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу за 2010-2013 pp.

Адміністративно- територіальні одиниці

2010 р.

2011р.

2012 р.

2013 р.

доходи,

грн

видатки,

грн

доходи,

грн

видатки,

грн

доходи,

грн

видатки,

грн

доходи,

грн

видатки, грн

АР Крим

2 121,6

3850,3

2 335,0

4 391,9

2 851,5

4970,1

2997,5

5 121,0

Вінницька обл.

1171,9

3 169,4

1 331,2

3 632,4

1 604,9

4 509,5

1 740,9

4649,1

Волинська обл.

1 019,8

3 583,3

1138,0

4 137,8

1 347,2

5035,1

1 395,5

5 357,3

Дніпропетровська обл.

2 106,7

3223,4

2 538,1

3 917,4

2 949,6

4 892,8

3071,8

4 867,9

Донецька обл.

1 935,2

3 038,3

2 282,4

3 788,6

2639,8

4919,9

2 856,9

4 599,1

Житомирська обл.

1 193,2

3 376,3

1 358,1

3 903,6

1 617,2

4 747,4

1 715,7

5 080,9

Закарпатська обл.

915,5

3 400,4

965,6

3 718,5

1 093,4

4 380,5

1 163,6

4 782,2

Запорізька обл.

1 805,6

3 300,9

2 139,5

3770.5

2 391,5

4458,2

2500,5

4 571,7

Івано-Франківська обл.

1 062,4

3 483,9

1 248,8

3 906,3

1 395,2

4803,8

1 396,2

4 947,5

Київська обл.

1 894,0

3 510,6

2 234,7

4 055,1

2 505,6

4 847,3

2735,8

4 865,9

Кіровоградська обл.

1 232,9

3 211,4

1 430,5

3 921,1

1 771,8

4 697,2

1 902,4

4 943,1

Луганська обл.

1 470,0

2 890,5

1 735,8

3 426,4

2023,5

4316,0

1982,5

4 145,2

Львівська обл.

1 326,2

3 224,1

1 458,6

3 647,9

1 687,3

4 268,4

1754,4

4 570,1

Миколаївська обл.

1421,5

3 246,3

1 575,0

3 712,0

1936,0

4 525,6

1954,9

4 718,5

Одеська обл.

1 725,5

3 236,4

1847,4

3 733,0

2073,8

4 353,8

2 174,5

4 401,8

Полтавська обл.

1734,9

3 310,1

2 219,9

3 845,7

2705,4

4 711,8

2643.8

4 726,4

Рівненська обл.

1145,9

3 561,6

1 333,7

4 246,9

1 506,1

4913,5

1 545,2

5 313.7

Сумська обл.

1 309,2

3 105,4

1 579,0

3 648,2

1 894,9

4 387,2

1953,5

4 599,5

Тернопільська обл.

900,1

3 188,4

992,6

3 699,1

1172,5

4 361,1

1 265,2

4 716,4

Харківська обл.

1 602,4

3039,1

1 902,9

3 618,6

2 251,1

4 323,8

2 349,3

4263,8

Херсонська обл.

1 145,0

3 215,2

1 296,2

3676,3

1 523,6

4415,2

1 581,3

4 644,9

Хмельницька обл.

1 146,1

3 353,0

1 305,1

3 918,6

1 536,4

4607,3

1703,2

4 909,5

Черкаська обл.

1 355,5

3 329,5

1 553,5

3848,3

1938,6

4668,0

1 975,6

4773,0

Чернівецька обл.

1044,4

3 423,4

1163,1

3 825,9

1 284,7

4 524,6

1415,4

4 881,4

Чернігівська обл.

1 164,8

3 174,0

1 351,9

3 705,1

1 629,9

4 525,9

1700,6

4 573,3

м. Ки'ів

5 305,4

4 095,7

3 805,3

5 144,0

4 375,4

8362,1

4 512,4

6153,9

м. Севастополь

2 197,3

3 493,8

2 504,7

3 935,9

3 106,2

4 851,2

3 302.6

4673,3

У середньому в Україні

1755,8

3 314,6

1 891,6

3 896

2210,2

4851,4

2312,0

4797,5

Примітка. Складено за даними Державної казначейської служби України.

Що стосується відносних показників видатків, то вони мають таку тенденцію: мінімальні значення у 2010-2011 роках були з місцевих бюджетів Луганської обл. – 2 890,5 та 3 426,4 грн/ос. відповідно, у 2012-му з місцевих бюджетів Львівської області – 4 268,4 4 грн/ос., у 2013 з місцевих бюджетів Луганської області – 4 145,2, а максимальні – з бюджету столиці (відповідно 4 095,7 грн/ос. у 2010 р., 5 144,0 грн/ос. у 2011 р., 8 362,1 грн/ос. у 2012 р.).

Аналіз доходів і видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу населення дає підставу стверджувати, що в Україні не проводиться ефективне вирівнювання бюджетної забезпеченості, хоча необхідність його здійснення неодноразово підкреслювалась на державному рівні. Протягом останніх років відмінності у розмірах видатків місцевих бюджетів не тільки не були ліквідовані або принаймні послаблені, а ще більше поглибились. Амплітуда коливань граничних значень видатків у розрахунку на одного мешканця залишається досить значною, розбіжності між максимальним і мінімальним рівнями постійно зростають.

Особливе занепокоєння викликає те, що фінансування соціально значущих видатків із місцевих бюджетів у розрізі територій здійснюється із значними відхиленнями від середніх показників у країні, що є наслідком відмінностей в економічному і соціальному розвитку, в мережі об'єктів соціально-культурної сфери, яка сформувалася протягом тривалого історичного періоду. Коливання розмірів видатків у розрахунку на одного мешканця означає, що потреби місцевого населення задовольняються по-різному в різних територіальних утвореннях.

Бюджетна система України залишається занадто централізованою, що суперечить проголошеним намірам відносно забезпечення бюджетної децентралізації та посилення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування в частині розв'язання проблем фінансового вирівнювання. Так, якщо у 2000 році в місцевих бюджетах зосереджувалося 29,1% доходів зведеного бюджету України, то протягом наступних років їх частка зменшилася до 21,7% у 2011-му (рис. 6.3). Поряд із цим спостерігається зростання питомої ваги видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України, що загалом характеризує наростаюче розбалансування місцевих бюджетів. За 2000-2012 роки питома вага видатків місцевих бюджетів у зведеному бюджеті України зростала з 35,2 до 44,9% унаслідок перегляду складу видатків та віднесення до них тих, які раніше здійснювалися з держбюджету. Починаючи з 2012 року намітилася позитивна тенденція до зміцнення дохідної бази і певного впорядкування видатків місцевих бюджетів.

Всупереч поставленому завданню – забезпечення бюджетної децентралізації та зміцнення самостійності місцевих бюджетів, спостерігається зростання ролі міжбюджетних трансфертів у формуванні їх дохідної частини.

Протягом останніх трьох років питома вага трансфертів у доходах місцевих бюджетів перевищує 50 відсотків.

Питома вага доходів і видатків місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) у зведеному бюджеті України за 1996-2013 pp.

Рис. 6.3. Питома вага доходів і видатків місцевих бюджетів (без міжбюджетних трансфертів) у зведеному бюджеті України за 1996-2013 pp.

Примітка. Складено за даними Державної казначейської служби України.

Надання дотацій вирівнювання та цільових субвенцій місцевим бюджетам здійснюється не у повних обсягах і нерівномірно протягом року, що створює умови непрогнозованості фінансування видатків та перешкоджає своєчасному освоєнню коштів; порядок визначення обсягів та реципієнтів інвестиційних субвенцій залишається суб'єктивним і непрозорим[1], що особливо яскраво виявляється у їх розподілі в розрізі регіонів країни.

Частка власних ресурсів у загальних доходах місцевих бюджетів є невеликою[2]. Слабо використовується порівняно із західною практикою фіскальний потенціал плати за землю, розмір якої незначний і тому не діють стимули щодо ефективного використання землі. Крім того, місцеві бюджети втрачають надходження від цього податку внаслідок надання на загальнодержавному рівні пільг щодо її сплати. Докорінного реформування системи місцевих податків і зборів так і не відбулося; незважаючи на деяке збільшення їхньої питомої ваги в доходах місцевих бюджетах, пов'язане із введенням у дію Податкового кодексу, їх частка залишається незначною порівняно із західною практикою. Так, у 2013 році за рахунок місцевих податків і зборів було сформовано лише 7% доходів місцевих бюджетів без урахування міжбюджетних трансфертів.

Що стосується видаткової частини місцевих бюджетів, то зрушень у її структурі так і не вдалося досягти: видатки мають головним чином соціальну спрямованість (на 80% і більше), захищені статті у більшості видів місцевих бюджетів досягають 76-79%, що унеможливлює проведення органами місцевого самоврядування власної політики і зокрема фінансування заходів, пов'язаних із розвитком місцевого господарства, соціально-культурної сфери тощо. Протягом 2011-2013 років капітальні видатки місцевих бюджетів становили лише 6,1-6,5% (табл. 6.4).

Таблиця 6.4

Структура видатків місцевих бюджетів України у 2011-2013 pp. (%)

Видатки

2011р.

2012 р.

2013 р.

За функціональною класифікацією

Державне управління

5,5

4,8

5,3

Освіта

32,6

32,0

33,9

Охорона здоров'я

21,4

21,2

22,1

Соціальний захист та соціальне забезпечення

23,2

22,5

25,7

Житлово-комунальне господарство

4,6

8,8

3,5

Культура і мистецтво

2,8

2,7

2,9

Фізична культура і спорт

0,9

0,9

0,9

Економічна діяльність

6,8

5,8

4,3

Інші функції

2,2

1,3

1,4

Усього

100

100

100

За економічною класифікацією

Видатки розвитку

6,1

6,5

6,5

Поточні видатки

93,9

93,5

93,5

3 них захищені статті видатків

78,7

76,0

82,4

Усього

100

100

100

Примітка. Складено за даними Державної казначейської служби України.

Підтвердженням недостатньо ефективної практики фінансового вирівнювання є диференціація видатків місцевих бюджетів, пов'язаних із виконанням делегованих і власних повноважень у розрахунку на одну особу населення. Як свідчить практика, видатки місцевих бюджетів, пов'язані з виконанням органами місцевого самоврядування власних повноважень, повністю залежать від акумульованих у місцевих бюджетах власних доходів, обсяги яких визначаються назагал рівнем розвитку галузей економіки адміністративно-територіальних одиниць, соціально-культурної сфери, діяльністю органів місцевого самоврядування на ринку праці, фінансовому ринку тощо.

Причому найбільший вплив на формування власних доходів має саме рівень соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Як показав проведений аналіз, власні доходи місцевих бюджетів значно відрізняються в територіальному розрізі, що закономірно спричинює відмінності у задоволенні потреб місцевого населення, складі та якості суспільних послуг, які надаються на місцевому рівні. Так, у 2011 році доходи загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, у розрахунку на одну особу постійного населення коливалися від 116,78 грн у Закарпатській області до 910,95 грн у м. Києві (рис. 6.4).

Доходи загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів у розрахунку на одну особу постійного населення у 2013 р.

Рис. 6.4. Доходи загального фонду місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів у розрахунку на одну особу постійного населення у 2013 р.

Примітка. Складено за даними Державної казначейської служби України.

Таким чином, незважаючи на проведеш реформи, бюджетну систему України характеризують: високий ступінь централізації ресурсів; значна трансфертна залежність місцевих бюджетів від державного бюджету; слабка дохідна база місцевих бюджетів; незначні власні доходи місцевих бюджетів і в тому числі місцеві податки і збори; відсутні стимули в органів місцевого самоврядування до перевиконання планових показників доходів державного і місцевих бюджетів; непрозорий механізм надання інвестиційних субвенцій місцевим бюджетам, перерозподіл їх протягом року і виділення переважно наприкінці бюджетного року; переважання у місцевих бюджетах видатків, пов'язаних із виконанням делегованих повноважень.

Одним із найважливіших питань фінансової політики є забезпечення фінансовими ресурсами органів державної влади і місцевого самоврядування, що необхідно для виконання функцій і завдань, покладених на них Конституцією України. Саме належна матеріально-фінансова база є обов'язковою умовою повноцінного функціонування владних інституцій; вона значною мірою визначає склад та якість послуг, які ці структури надають громадянам. Проте сьогодні спостерігається постійне недофінансування повноважень органів місцевого самоврядування, які їм делегують органи державної влади. Як відомо, такі повноваження стосуються надання послуг першочергового значення – у сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення, державного управління тощо.

Так, за підрахунками фахівців Асоціації міст України, якщо у 2009- 2011 роках від 25,6 до 33,4% власних ресурсів (доходів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів) органи місцевого самоврядування змушені були спрямовувати на фінансування делегованих повноважень, то у 2012-му ця частка збільшилася до 42,6%. У 2013 році дефіцит фінансових ресурсів місцевих бюджетів на виконання делегованих державою повноважень становить майже ЗО млрд грн, а бюджетна сфера забезпечена фінансуванням лише на 79% від реальної потреби[3].

Така практика призводить до хронічного недофінансування власних потреб місцевого самоврядування. Крім того, надання дотацій вирівнювання в обсягах, які не забезпечують річної потреби на кошти для відповідних закладів бюджетної сфери, перш за все, означає невиконання вимог статей 66 та 67 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якими визначено основи збалансування місцевих бюджетів та фінансового забезпечення витрат, пов'язаних із здійсненням органами місцевого самоврядування повноважень органів виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування опинилися один на один перед проблемою нестачі коштів для виплати заробітної плати працівникам бюджетних установ, оплати інших видатків, пов'язаних із поточною діяльністю. Виходом із такої ситуації могло би бути запровадження у практику вітчизняного місцевого самоврядування механізму відмови від виконання не забезпечених фінансовими ресурсами делегованих повноважень, що підтримують як науковці, так і практики. Органи місцевого самоврядування обов'язково повинні мати важелі впливу на державну владу щодо повного фінансового забезпечення делегованих їм повноважень.

Виняткове значення фінансового вирівнювання для досягнення позитивної економічної динаміки в країні, реалізації завдань регіональної політики, забезпечення соціальної справедливості і політичної стабільності в суспільстві зумовлює доцільність дотримання таких підходів до його здійснення:

  • • врахування об'єктивно наявних розбіжностей в економічному та соціальному розвитку регіонів, окремих населених пунктів, особливості їх місцезнаходження, природно-кліматичні, екологічні, демографічні та інші умови, які спричинюють диференціацію бюджетних видатків;
  • • механізм фінансового вирівнювання має бути узгоджений із визначеними у чинному законодавстві цілями та пріоритетами регіональної політики, ураховувати встановлені критерії та перелік депресивних територій країни, які потребують додаткових фінансових ресурсів;
  • • вирівнюванню видатків місцевих бюджетів має передувати вирівнювання їхньої дохідної бази, як неодмінної передумови для створення рівних можливостей функціонування всіх територіальних громад, тобто для здійснення ними однакових видатків;
  • • визначення ступеня вирівнювання доходів місцевих бюджетів з метою забезпечення заінтересованості органів місцевого самоврядування у збільшенні дохідних джерел;
  • • кінцевою метою вирівнювання видатків бюджетів органів місцевого самоврядування має бути забезпечення надання суспільних послуг населенню кожної територіальної громади на єдиному рівні, що гарантований законами країни.

Висновки. Стан фінансового вирівнювання значною мірою характеризують показники доходів і видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення, аналіз яких підтверджує, що в Україні не проводиться ефективного вирівнювання бюджетної забезпеченості, хоча його необхідність неодноразово підкреслювалась на державному рівні. За останні роки відмінності у розмірах видатків місцевих бюджетів не тільки не були ліквідовані або принаймні послаблені, а ще більше поглибились, що спричинює відмінності у задоволенні потреб місцевого населення, складі та якості суспільних послуг, які надаються на місцевому рівні.

  • [1] Звіт рахункової палати України за 2012 рік. – К., 2013. – С. 100.108.
  • [2] Головні проблеми місцевого самоврядування, що потребують вирішення на державному рівні у 2013 р. [Електронний ресурс] / Асоціація міст України. – Режим доступу: auc.org.ua.
  • [3] Офіційний сайт Асоціації міст України. – Режим доступу: auc.org.ua.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші