Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Фінанси arrow Місцеві фінанси
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Сучасні проблеми та шляхи реформування

Підприємств міського господарства в Україні

Реформування економіки України потребує формування такої організації економічних відносин, яка забезпечить включення її рівноправним членом до світового співтовариства. Тому цей процес має бути спрямований на регіоналізацію економіки. Тільки в цьому разі можна забезпечити раціональне використання місцевих ресурсів і відродити ефективне господарство міста, що створить сприятливі умови життєдіяльності населення.

Важливою складовою комунальних ресурсів міста є комунальні підприємства, ефективне функціонування яких забезпечує поповнення дохідної частини місцевого бюджету. Ці підприємства у спадок від командно-адміністративної економіки отримали цілий комплекс проблем, що набувають особливої актуальності у зв'язку зі швидким переходом економіки на ринкові відносини.

Основними проблемами комунальних підприємств, які потребують першочергового розв'язання, є, по-перше, недосконалість нормативно-правової бази та непослідовність у прийнятті рішень, неналежна увага керівників до цієї справи, що поряд із браком інституційних перетворень призвело до руйнівного і кризового стану підприємств міського господарства.

Процес формування комунальної власності в Україні ще триває, тому потребують вирішення питання, пов'язані з управлінням цими об'єктами.

Законодавча база, що чинна сьогодні, не розв'язує проблеми чіткого розмежування державної і комунальної власності. Досі немає окремого закону, який би регламентував право комунальної власності, отже, комунальна власність залишається підвидом державної форми власності.

Крім того, не розмежовано прав і повноважень у процесі управління об'єктами, які є власністю територіальних громад, що призводить до втручання держави у формування і перерозподіл фінансових ресурсів міста.

В сучасних умовах залишається актуальним питання визначення правового статусу комунальних підприємств, оскільки в ході економічних перетворень ще не повною мірою вдалося створити правові умови для їх стабільного і поступового розвитку. Досі немає чітких критеріїв необхідності створення і діяльності цих підприємств. Низька ефективність функціонування комунальних підприємств призводить до недоодержання доходів у місцевий бюджет, а система управління, що існує сьогодні, малоефективна і потребує реформування.

Крім того, немає нормативно-правових документів, які б регламентували механізм передачі основних фондів підприємствам в управління, оренду, концесію. Нормативно не врегульовано питань господарської діяльності на територіях, що зазнають негативного впливу процесів техногенного і природного характеру, у тому числі загальнодержавного значення від підтоплення, зсувів тощо.

Бракує нормативів щодо галузей соціальної сфери. Централізований фонд дотацій, що його використовують сьогодні, на практиці тільки викликає напруженість між регіонами і, звичайно ж, не стимулює власних джерел місцевих доходів.

По-друге, більшість підприємств комунальної власності мають велику територію обслуговування. Це обмежує можливість одночасного впливу на всі ланки організації. Також до несвоєчасного отримання та обробки інформації для прийняття управлінських рішень призводить недостатній рівень забезпечення комп'ютерною та оргтехнікою, відповідним програмним набором.

По-третє, недосконалість системи розрахунків за спожиті населенням та організаціями житлово-комунальні послуги призводить до значних обсягів заборгованості населення з оплати послуг, до неспроможності одних підприємств комунальної сфери розрахуватись за надані їм комунальні послуги з іншими підприємствами галузі.

У багатьох регіонах гострою проблемою для підприємств комунального господарства залишаються хронічні неплатежі споживачів за виконані робота. Більш ніж 40% становить заборгованість населення через неплатоспроможність. До 30% сягає заборгованість бюджетних організацій, які фінансуються з державного і місцевого бюджетів. Велика заборгованість місцевих бюджетів за роботи, виконані з благоустрою міст, у результаті обсяги робіт підприємств дорожнього, зеленого господарства і зовнішнього освітлення скоротились у 5-10 разів. Відповідно скоротилися робочі місця, різко погіршився стан і експлуатація доріг, зелених насаджень, освітлення й інших об'єктів благоустрою. Крім того, росте заборгованість бюджету на погашення різниці в тарифах на житлово-комунальні послуги, надані населенню[1].

Причинами виникнення та подальшого накопичення кредиторської і дебіторської заборгованості є:

  • • низька платоспроможність населення;
  • • несвоєчасна оплата послуг споживачами;
  • • невідповідність рівня тарифів вартості послуг;
  • • відсутність бюджетних дотацій на покриття різниці між рівнем тарифу та повною вартістю послуг;
  • • наявність штрафних санкцій комунальним підприємствам від кредиторів, які, у свою чергу, не мають права виставляти відповідні санкції до населення;
  • • відсутність штрафних санкцій до громадян-неплатників.

У силу своєї занедбаності проблема заборгованості не має однозначного розв'язання: коштів, достатніх для цього, немає ні в населення, ні в бюджеті. Але потрібно визначити хоча б підходи до її розв'язання.

Серйозним чинником незадовільного фінансового стану підприємств є відсутність матеріальної відповідальності споживачів за несплату або несвоєчасну оплату послуги. Відсутня взаємна відповідальність сторін щодо якості надання послуг та оплати їх споживання.

Не працює механізм припинення надання послуги (відключення). Необхідно встановити чіткі та прозорі взаємні права і обов'язки всіх суб'єктів процесу виробництва та споживання комунальних послуг, а також можливість реального вирішення спорів у судовому порядку в разі порушення.

Крім того, великих фінансових втрат зазнають комунальні підприємства через систему фінансування пільг, які значною мірою надаються державою за рахунок підприємств міського господарства. Протягом останнього часу питання соціальної політики мають безпосередній вплив на ці підприємства: розширення пільгових категорій громадян, постійне недофінансування соціальних програм призводять до погіршення стану підприємств комунальної власності.

По-четверте, незадовільний стан багатьох об'єктів комунальної інфраструктури як побутового, так і виробничого призначення, зокрема тих, які виробляють і розподіляють тепло, воду, електроенергію, очисних споруд, транспортних магістралей тощо. Причинами є моральний і фізичний знос, неефективні форми управління. Зокрема, сьогодні в аварійному стані перебуває більша частина споруд і мереж, які фактично відпрацювали термін амортизації. Обсяги повністю амортизованих основних фондів і обладнання теплоенергетики, водопостачання, водовідведення, міського електротранспорту, систем сміттєпереробки в 1,5-2 рази більші, ніж у будь-якій іншій галузі. На межі повної зупинки перебуває ліфтове господарство. Планово-попереджувальний ремонт поступився місцем аварійно-відбудовним роботам, витрати на які у 2-3 рази вищі.

Протяжність аварійних теплових мереж сьогодні становить 14 тис. км. Кількість котелень на підприємствах комунальної теплоенергетики зросла більше ніж у 1,5 раза, при цьому їхня сумарна потужність зросла удвічі, однак виробництво теплової енергії за той же період збільшилось лише на 6%. Тобто майже половина основних фондів підгалузі працює неефективно, а теплоносій надходить у мережі з нижчою, ніж нормативна, температурою. Термін експлуатації 21% котлів перевищує 20 років, 38% котлів малоефективні та застарілі з ККД менше ніж 82%. Недосконала і застаріла автоматика регулювання процесу горіння не дозволяє досягти максимальної повноти згоряння палива і економії газу.

Постійно погіршується стан житлового фонду. Нині майже 40 тис. будинків (4% житлового фонду України) належать до категорії старих та аварійних. Кожний третій будинок потребує капітального або поточного ремонту[2].

Фактичні витрати на капремонт у більшості областей становлять лише 60-80% планових показників, при цьому нормативна потреба в 1,5 раза більша за планову. Через брак бюджетних коштів капітальний ремонт житла комунальної власності порівняно з 1991 роком скоротився в кілька разів, а в низці областей практично повністю призупинений. Старіння житлового фонду – серйозна проблема для України. Не виконується Програма реконструкції будинків перших масових серій.

За останні 10 років кількість рухомого складу електротранспорту зменшилася на 3,4 тис. одиниць (30%), а понад 70% наявного парку рухомого складу міського електротранспорту відпрацювали нормативний строк експлуатації.

Із 3 710 мостів та шляхопроводів 73% не відповідають вимогам чинних нормативів за вантажопідйомністю або габаритами, а 140 – перебувають в аварійному стані. Занепокоєння викликає незадовільний стан некатегорійних мостів, особливо через Дніпро в містах Києві, Дніпропетровську та Запоріжжі.

У містах і селищах не сформовано сучасної системи поводження з побутовими відходами, що вкрай негативно впливає на санітарно-епідеміологічний стан довкілля. Більшість сміттєзвалищ – екологічно небезпечні об'єкти.

З найбільш актуальних проблем у матеріалах, надісланих обласними державними адміністраціями, привертають увагу такі. Стан будівель і споруд закладів освіти, охорони здоров'я, культури та інших задовільний, у бюджетах міст протягом 2000-2001 років щорічно передбачались кошти на проведення їх ремонту (хоча обсяг 0,1-4% від загальної суми витрат бюджетів для цього замалий). Стан же комунальних підприємств визнаний незадовільним. Усі міські комунальні підприємства, що надають послуги з теплопостачання, збиткові, устаткування застаріле й енергомістке, потребує значних капіталовкладень. Заміни потребують від 40 до 60% мереж водо- і теплопостачання, водовідведення[3].

Протягом останніх років багато підприємств міського господарства практично перебувають у зоні збитковості. Така тенденція, звісно, негативно впливає і на технічний стан основних засобів цих підприємств.

По-п'яте, існує дефіцит різноманітних ресурсів. У своїй більшості підприємства міського господарства працюють сьогодні фактично за рахунок тих ресурсних можливостей, що були накопичені до початку 1990-х років. У зв'язку з паливно-енергетичною кризою виникає необхідність зниження загальних і питомих енерговитрат.

Зокрема, однією з основних структур ЖКГ є водопровідно-каналізаційне господарство, що протягом десятиліть розвивалось екстенсивно. У свідомості споживачів укорінююся помилкове уявлення, що необмежена кількість подаваної води є показником високого рівня комунально-побутової сфери. Результатом такої політики став дефіцит водяного балансу в деяких регіонах.

З усього обсягу споживаної в ЖКГ електроенергії 60% споживає водопровідно-каналізаційне господарство. Тому її економія тут має бути на першому місці. Велика енергоємність житлового фонду багато в чому зумовлена тим, що з метою здешевлення будинки будували без ухвалення їхнього оптимального теплового захисту. Енергетична криза, залежність від російських та інших іноземних постачальників нафти і газу, зростання їхньої ціни викликають необхідність у значному посиленні регуляторної ролі держави в економії енергоресурсів.

Головним об'єктом енергозбережної діяльності є існуючий житловий фонд і комунальна інфраструктура. Переустаткування цього фонду з метою його утеплення, удосконалення комунального устаткування – основні напрями скорочення витрат енергоресурсів. Аналіз показує, що 50-60% палива, призначеного для обігріву приміщень, губиться через погану теплоізоляцію: тепло виходить через стелі, стіни, погано підігнані двері, вікна[4].

Ринковий принцип лібералізації цін під час переходу держави загалом до ринкової системи функціонування економіки спричинив суттєве подорожчання житлово-комунальних послуг, тарифи на які не покривали їхньої вартості.

Відчутної нагальності набула проблема неефективного використання ресурсів. Це пояснювалося тим, що застарілі технології, впроваджені ще за радянських часів, з огляду на дешевизну і практично бездефіцитність ресурсів у колишньому СРСР, були налаштовані на екстенсивний розвиток галузі. На початку 1990-х років такі технології виявилися вкрай неефективними. При цьому бюджетні кошти на їх модернізацію вже не виділялися, а тариф, як і раніше, цих витрат не покривав.

Оскільки в собівартості житлово-комунальних послуг енергетична складова досягає в окремих підприємствах понад 50%, то підвищення цін на енергоносії неминуче призвело до випереджувального, порівняно з іншими товарами, зростання вартості житлово-комунальних послуг. Та навіть за таких умов частка вартості, яку сплачувало населення, залишалася мізерною, що змушувало державу виплачувати дотації підприємствам житлово-комунального господарства. Це призвело до дефіциту фінансових ресурсів[5].

Хронічний дефіцит бюджету міста зумовлений як ослабленням податкової бази, так і неефективною витратою коштів. За гострої нестачі коштів у місцевих бюджетах органи місцевої влади не мають можливості здійснювати намічені заходи щодо розвитку галузей соціальної інфраструктури. Зазначимо, що грошей не вистачає на науку, культуру, освіту, охорону здоров'я, захист довкілля тощо.

Для підвищення технологічного рівня сервісу також потрібні основні й оборотні фінансові засоби, що сьогодні в дефіциті через відомі кризові ситуації у нашій економіці. З одного боку – величезна дебіторська заборгованість, а з другого – в умовах ринку, односторонньо контрольована стара витратна система утримання комунального господарства, різке падіння обсягу виконуваних послуг і нерегульоване споживання енергоносіїв.

Якщо на підприємствах побутового обслуговування, торгівлі і суспільного харчування є умови для самооплатності, то в житлово-комунальному господарстві і на міському транспорті їх немає. Останні дістають відсутні кошти з державного бюджету через вищі організації на регіональному рівні. Установи освіти й охорони здоров'я фінансуються з місцевого бюджету, лише дитячі дошкільні установи мають й інші джерела фінансування – кошти промислових і будівельних організацій, плату від батьків. Джерелами фінансування об'єктів фізкультури і спорту, поряд з міським бюджетом, є кошти профспілок і підприємств.

Для розв'язання проблеми дефіциту різноманітних ресурсів на підприємствах комунальної власності потрібне залучення інвестицій, але в Україні відсутні економічні стимули для залучення інвестицій до комунальної галузі. Через значну фінансову нестабільність фінансові та кредитні установи не розглядають комунальну галузь як інвестиційно привабливу. Брак гарантій обмежує використання альтернативних механізмів фінансування довгострокових проектів за рахунок випуску облігацій, фінансового лізингу із залученням виробників обладнання, а також інвестиційних коштів приватного сектору.

Брак інвестицій у галузь та обігових коштів підприємств призвів до значного погіршення технічного стану основних засобів, підвищення аварійності об'єктів житлово-комунального господарства, збільшення питомих витрат і непродуктивних витрат матеріальних та енергетичних ресурсів, що негативно впливає на рівень і якість комунальних послуг.

У містах склалася складна ситуація з функціонуванням об'єктів соціальної сфери, переданих у комунальну власність міста з балансу підприємств. Проблема їхнього фінансування не вирішена.

Водночас у містах продовжується тенденція зниження чисельності населення: у містах районного значення – на 0,5-13,5%, обласного значення – на 0,3-6,5% за останні п'ять років. Працездатне населення становить (у відсотках до загальної чисельності обстежених міст) у малих містах 45-56%, у містах обласного значення – 45-65%. Чисельність працездатного населення коливається залежно від економічної ситуації на території міст: в окремих містах спостерігається тенденція збільшення працездатного населення на 2-4%, а в інших чисельність працездатних знизилась за останні п'ять років на 68% (м. Тячів Закарпатської області), в містах обласного підпорядкування зниження становило 1,5-2,7%. За останні п'ять років у малих містах чисельність працездатного населення віком до 28 років знизилась на 1,5-15%, до п'ятирічного віку – на 3-9%, народжуваність – на 17-30 відсотків.

У містах обласного значення безробітних реєструється 0,9-3,6% від загальної кількості осіб працездатного віку, рівень навантаження непрацездатних на одного працюючого у середньому дорівнює 1. Водночас рівень фіксованого безробіття на території малих міст найвищий серед інших адміністративно-територіальних одиниць – від 4 до 27%. Це зумовлено тим, що понад 60% малих міст є монофункціональними. Навантаження на одного працюючого на території міської (селищної) ради непрацездатних (пенсіонерів, дітей та інших осіб), які проживають на території ради, в середньому 8 осіб, а, наприклад, у місті Ланчин Надвірнянського району Івано-Франківської області – 62 особи.

За останні два роки спостерігається тенденція пожвавлення економічної діяльності на території більшості міст обласного значення. Проте в містах із чисельністю населення менше ніж 50 тис. жителів і монофункціональною економікою відчуваються різкі коливання в рівнях доходів місцевих бюджетів. Економічний стан діючих на території міської (селищної) ради підприємств різних форм власності нестійкий, рівень Їхньої рентабельності змінюється майже щороку від +8 до -20%.

Також у нових умовах господарювання для підприємств міського господарства можна виділити ще такий комплекс найважливіших проблем:

  • • не сформована система ресурсозбереження;
  • • громіздкість структур управління, роздуті штати персоналу;
  • • відсутній контроль якості продукції;
  • • асинхронність функціонування об'єктів комунальної сфери;
  • • не забезпечене регулювання і контроль діяльності підприємств;
  • • не сформовані конкурентні відносини у сфері виробництва та послуг тощо.

Таким чином, необхідно провести реформування підприємств комунальної власності, важливими напрямами якого мають стати демонополізація, приватизація, оренда, створення конкурентного середовища в системі управління та обслуговування тощо.

Побудова конкурентного ринку в комунальній сфері можлива в разі докорінної трансформації економічних відносин усередині неї з відповідними умовами, що включають: відповідну законодавчу і нормативну базу, інституційні та фінансово-кредитні фактори, макроекономічні, соціально-політичні і психологічні умови, розвинуту і доступну інформаційну базу тощо.

Крім того, слід удосконалити склад і структуру об'єктів комунальної власності. Роздержавлення та приватизація є одним із найбільш дієвих засобів удосконалення складу і структури комунальної власності. В комунальній власності мають залишатися, перш за все, підприємства, що надають гарантований мінімум послуг населенню безкоштовно, об'єкти, послуги яких надаються населенню безкоштовно або за помірну плату, що гарантує їхню доступність для усіх верств населення, інфраструктурні об'єкти, підприємства, що надають платні послуги населенню, але можуть бути легко монополізовані. Всі решта підприємства мають і можуть бути приватизовані шляхом продажу на аукціонах та конкурсах, оскільки ці об'єкти є найбільш привабливими для приватних інвесторів.

Місцеві органи влади повинні дбати про підвищення ефективності функціонування комунальних підприємств і зниження на цій основі бюджетних видатків. Як показує світовий досвід, таке підвищення ефективності роботи комунальних підприємств можливе тільки за умови залучення в комунальну власність приватного капіталу. Форми такого залучення можуть бути різноманітними, але в усіх випадках місцеві органи влади повинні контролювати діяльність підприємств з участю приватного капіталу. Залучити приватний капітал у комунальну власність можна шляхом здійснення торгів на надання тих чи інших послуг, особливо в галузях, які є природними монополістами.

Крім того, на нинішньому етапі розвитку міського господарства доцільно далі впроваджувати договори оренди і концесії. Головним підсумком такої процедури буде ефективне господарське використання комунальної власності.

Необхідно забезпечити беззбиткове функціонування комунальних підприємств при прозорій економічно обгрунтованій системі визначення рівня тарифів на комунальні послуги, оптимізувати витрати матеріальних, енергетичних та інших ресурсів підприємств комунальної власності. Крім того, необхідно реструктуризувати заборгованість, ужити заходів для формування та впровадження тарифів, що забезпечували б відшкодування вартості послуг, а також забезпечити збільшення рівня збору платежів і багато іншого.

Висновки. Таким чином, ціла низка негативних соціально-економічних факторів призвели більшість підприємств комунальної власності до занепаду. Більш ніж десятилітній досвід показав, що ринкові реформи протікають досить мляво, що свідчить про суттєві недоліки в законодавчій базі самого реформування. Насамперед, необхідно розв'язати проблему забезпечення рентабельної роботи підприємств міського господарства, а це питання не тільки ціноутворення, а й ефективного управління фінансовими ресурсами підприємства, у тому числі й моделювання інфляційних втрат при сформованих тарифах, управління дебіторською заборгованістю, взаємини з державою з приводу податків і зборів, інвестиційної діяльності, різних проблем у взаємовідносинах зі споживачами і багатьох інших. Це можливо тільки в разі своєчасного виявлення та розв'язання проблем комунальних підприємств. Саме тоді держава зможе розраховувати на те, що тягар із забезпечення споживачів якісними і доступними послугами візьмуть на себе нові ринкові утворення.

Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21.05.1997 № 280/97-ВР[6]

  • [1] Корнейчук С. В. Государственное регулирование территориального развития ЖКХ / С. В. Корнейчук // Город, регион. государство: проблемы распределения полномочий / НАН Укр. ИЭПИ ; редкол. : В. К. Мамутов (отв. ред.) и др. – Донецк: Юго-Восток, ЛТД, 2003. – 434 с.
  • [2] Семчух Г. М. Реформа стосується всіх / Г. М. Семчук // Міське господарство України. – 2002. – № 3. - С 2-10.
  • [3] Гринчук Н. Матеріально-фінансова забезпеченість надання громадських послуг у містах України / Н. Гринчук // Управління сучасним містом. – 2003. – № 1-3. – С. 133-139.
  • [4] Хижшік Л. Т. Направления реформирования ЖКХ / Л. Т. Хижняк // Город, регион, государство : проблемы распределения полномочий: материалы Третьей международной научно-практической конференции, г. Донецк, 24-26 апреля 2003 г. / НАН Укр. ИЭПИ. – Донецк: Юго-Восток. ЛТД. 2003. -224 с.
  • [5] Семчук Г. М. Реформа стосується всіх / Г. М. Семчук // Міське господарство України. – 2002. – № 3. – С. 2-10.
  • [6] Про місцеве самоврядування в Україні [Електронний ресурс]: Закон від 21.05.1997 № 280/97-ВР. – Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%Dl%80.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші