Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Державне управління в економічній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ "ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ В ЕКОНОМІЧНІЙ СФЕРІ"

Фундаментальні засади навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері".

Ефективність впроваджуваних перетворень у соціальному, економічному та політичному житті держави залежить переважно від створення ефективної системи державного управління. Становлення України як демократичної, правової і соціальної держави зумовлює високі вимоги до рівня компетентності та професіоналізму державних службовців, оскільки вони відповідальні за все, що відбувається в країні. У зв'язку з цим комплектування органів державного управління кваліфікованими спеціалістами є питанням першочергової ваги.

Зародження будь-якої нової науки виникає з потреби більш грунтовного пізнання тих або інших явищ природи і суспільства за об'єктивних можливостей. В Україні галузь науки державного управління офіційно запроваджена Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження переліку галузей науки, з яких може бути присуджений науковий ступінь" № 1328 від 29 листопада 1997 року. Цьому передували відповідні накази та постанови Вищої атестаційної комісії України, Міністерства освіти і науки, постанова Кабінету Міністрів України №507 від 24 травня 1997 року про визнання державного управління як нової освітньої галузі.

Зважаючи на те, що державне управління є базовою категорією щодо навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері", питання про природу науки набуває найважливішого значення, адже розуміння сутності, внутрішньої структури, методологічних особливостей, історичних умов виникнення та суспільних завдань, які має вирішувати наука державного управління, суттєво знижує якість та ефективність наукових досліджень.

У дослідженні природи науки державного управління необхідно на кожному етапі вивчення намагатися дотримуватися конкретних цілей, завдань, логіки, методології і технології аналізу, які випливають саме із специфіки державно-управлінського підходу.

Наука державного управління в інформаційно-технологічному суспільстві є сучасним пост некласичним типом знань, де суб'єкт пізнання - активний учасник пізнавального процесу, автор наукової картини світу, його реалій, які без людини – її бажання, натхнення, наполегливості та практичних дій – неможливі. У класичній же науці, навпаки, суб'єкт пізнання опинявся поза межами пізнавального процесу, звільнившись від творіння наукової картини світу, а в некласичній допускався в ролі спостерігача.

Активно розвиваючись, наука і практика доповнюють одна одну, взаємно збагачуються та набувають якісно нових форм: практика стає наукоємною, а наука - практичною, а саме проектно-конструктивною або технологічною, як за змістом, так і способом пізнання. Крім того, просвітницький тип знання, що традиційно відповідав на запитання "що" і "чому", поступається місцем науці широкого розуміння, яка вчить "як саме" досягати цілей у різних сферах життєдіяльності людини - і виробництві, й духовному житті.

Проте необхідно зауважити, що дві суперечливі тенденції – технологізація та гуманітаризація науки, які мають дуже тісний взаємозв'язок, є особливістю сучасного етапу розвитку наукового пізнання. І якщо перша завдяки дії науково-технічного прогресу перетворює науку на безпосередню продуктивну силу, то друга – пов'язана з усвідомленням місця і ролі науки в системі культури. Це актуалізує ціннісно-смислові виміри, зокрема відповідальності вченого та технолога перед суспільством; економічних, демографічних, соціальних та інших гуманітарних наслідків тих чи інших інновацій, меж втручання в природу людини в результаті генно-інженерних експериментів тощо.

Головними передумовами для формування науки державного управління як знання сучасного постіндустріального типу є перетворення управлінської діяльності на засади суспільного виробництва та чинник розвитку суспільства в цілому, а також її професіоналізація та інтелектуалізація. Знання набувають значення вирішального засобу управління. У результаті потрібні для вдалого управління знань науковий супровід управління та наукове виробництво стають питаннями конкурентоспроможності як будь-якої окремо взятої організації, так і держави взагалі.

Зважаючи на викладене вище, можна впевнено говорити, що навчальна дисципліна "Державне управління в економічній сфері" репрезентує комплекс знань про технологію та зміст державно- управлінської діяльності в галузі економіки. У першому випадку, стосовно технології, йдеться про знання найбільш ефективних, раціональних способів і засобів досягнення певних державно-управлінських цілей, у другому – про їхній сенс.

Основоположним моментом у розкритті змісту науки державного управління є розуміння її проектно-конструктивної природи. Це свідчить про те, що об'єктом пізнання є не стільки сам зовнішній об'єкт як частина реальності з її властивостями, закономірностями, законами існування тощо, скільки дія з ним, яка має управлінський зміст, тому що, по-перше, це цілеспрямований вплив на об'єкт для здобуття конкретного результату, потрібного суб'єкту; по-друге, на перший план тут виступає не матеріальна (закон), а ідеальна (мета) причинність.

Взагалі, управління - це дія цільової причинності, реалізація задуму суб'єкта як творця. Відрізняючись від звичайної, в тому числі виконавської, діяльності, управління детермінується образом, моделлю потрібного майбутнього, а не тільки ресурсами і можливостями, які є в наявності. За великим рахунком, завдяки управлінню виникають нові ресурси та можливості. В екзистенційному відношенні – це прорив від неможливого у світ можливого і дійсного, самовизначення і самоствердження людини як суб'єкта перед невиразним майбутнім, що викликає тривогу.

Таким чином, об'єктом навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" виступає управління, а предметом – сам зміст реальної управлінської проблеми, пошук раціональних шляхів її вирішення та найефективніших способів досягнення управлінських цілей і засобів, доцільних як технічно, так і гуманітарно.

Окрім цього слід додати, що предмет навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" умовно поділяється на три частини.

Перша частина складається з проблеми взаємодії різних сторін управління, які є предметом дослідження інших наук. Зокрема не можливо вивчати державне управління економікою без деталізації правової складової цього питання. Вивчаючи ці взаємодії, з'ясовуючи їхні закономірності, наука державного управління більш ретельно і глибоко пізнає адміністративну реальність.

Другу частину становлять питання, що або зовсім не вивчаються існуючими науками, або досліджуються в певних межах через неможливість глибокого дослідження тими методами, які притаманні цим галузям науки. Зокрема формування моделей і механізмів державного управління економікою відбувається на межі зіткнення декількох дисциплін, натомість практична реалізація відбувається тільки в рамках державного управління. Як відомо, держава, економіка і право є взаємообумовленими явищами та категоріями. У зв'язках між цими категоріями проглядаються закономірності співвідношення економічного базису і державно-правової надбудови. На основі досвіду багатьох країн світу відомо, що побудувати міцну державу можливо лише спираючись на добре відрегульовану в правовому відношенні економіку. Проведення державою необхідної економічної політики вимагає потужного й адекватного розвитку та вдосконалення всієї правової системи.

Третя частина – це проблеми, які не досліджуються жодною сферою науки, через що мають істотне значення для вдосконалення державного управління. Серед них - питання наукової організації праці у сфері виконавчої влади, запровадження в роботі апарату управління новітніх технічних засобів та інформаційних технологій, проблема оптимізації державного управління й управлінських функцій.

Серед тематичних напрямів предмету навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" головними є:

а) формування державного управління в економічній сфері на центральному, регіональному та місцевому рівнях (розробка загальної теорії апарату державного управління, проблем централізації та децентралізації влади, управлінських функцій, координації державного управління як цілісної системи);

б) проблеми добору та підготовки управлінських кадрів – вивчення кола питань оптимальної структури штатного складу державних службовців, професійно-кваліфікаційні вимоги до посадовців, управління персоналом у державних органах, а також проблеми лідерства та боротьби з бюрократизмом;

в) техніка державного управління в економічній сфері, зокрема розробка теорії прийняття державно-управлінських рішень, методів державного управління, політичного прогнозування, технології зв'язків із громадськістю.

Таким чином, у фокусі головної уваги предмету даної навчальної дисципліни знаходяться такі наукові поняття і категорії як: державна служба, організаційна структура, функції, принципи, форми та методи діяльності апарату державного управління.

На нашу думку, саме завдяки такому визначенню можна отримати найбільш повне уявлення про предмет державного управління в економічній сфері як загальної міждисциплінарної самостійної наукової дисципліни.

"Державне управління в економічній сфері" як навчальна дисципліна має свої певні принципи і методи. Одним із головних її принципів виступає взаємодія теорії і практики. Теорія, як результат раціонального мислення, пізнання основних законів і закономірностей економічного розвитку є необхідною умовою для вироблення і прийняття кваліфікованих управлінських рішень стосовно напрямів використання матеріальних ресурсів, про реалізацію товарів і послуг на внутрішніх і зовнішніх ринках.

Держава виникає на певному ступені економічного розвитку суспільства у зв'язку з його розділенням на класи і представляє політичну організацію влади, населення країни і форму управління суспільством. Держава та її територіально-політична організація влади формують вертикальні економічні зв'язки, які доповнюють первинні й органічні горизонтальні зв'язки між суб'єктами економіки.

Економічні зв'язки, які опосередковані державою (по горизонталі вертикалі) сприяють виникненню, становленню і розквіту економічної системи країни.

Державне управління економічною сферою - це безперервний процес опосередковування державою економічного життя. У зв'язку з цим воно поступово стає рушійним чинником економіки, але в той же час, форми та методи його реалізації різні, вони зумовлюються пануючою економічною системою.

Як і в усіх сферах людської діяльності, так і в економічній сфері, людина має бути не лише творцем, а й метою і сенсом усього господарського життя. Держава, яка несе відповідальність перед усім суспільством, має докладати максимум зусиль, щоб створені запаси багатств використовувалися для загального суспільного блага. Політика невтручання припинилася вже в XV-XVI століттях, коли уряди національних держав почали втручатися в економіку.

Залежно від цілей розвитку економічної системи та інтересів держави щодо свого місця у світовому економічному просторі формується державна політика. Тому держава визначає пріоритетність тих або інших методів регулювання і таким чином функціонально регулює процес створення придатної для вирішення певної мети економічної системи.

На нашу думку для повного розкриття суті навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" необхідно зупинитися на трьох її складових: принципах, функціях і методах (табл. 1.).

Табл. 1. Складові державного управління в економічній сфері

Принципи

Методи

Функції

Правовий

Адміністративно-правові

Економічні

Паритетний

Економічні

Правові

Територіально-галузевий

Фіскально-монетаристські

Політичні

Протиріччя в соціально- економічних процесах

Донорські

Соціальні

Нормативний принцип регулювання

Протекціоністські

Примусово-силові

Адаптивний принцип регулювання економічних систем

Інформаційно-нормативні

Структурування

Координаційна!

Джерело: розроблено автором

Розглянемо методи державного управління в економічній сфері.

Під методами державного управління в економічній сфері ми розуміємо способи впливу держави на усі сектори економіки з метою створення найбільш сприятливих умов для їх господарської діяльності відповідно до обраного шляху розвитку. До методів державного управління в економічній сфері належать: адміністративно-правові; економічні; фіскально-монетаристські; донорські; протекціоністські.

Адміністративно-правові методи грунтуються на законах та законодавчих актах, які регламентовані Указами Президента та нормативними актами уряду, і виражають пряме управління з боку держави, передбачене використанням системи державних замовлень. Цей метод використовують при регулюванні діяльності підприємств з недержавною формою власності в перехідний період.

Економічний метод використовують переважно при регулюванні співвідношень попиту і пропозиції на фінансових ринках.

За допомогою фіскально-монетаристського методу держава впливає на грошово-кредитну політику Центрального банку.

Субсидії, дотації, податкові пільги, пільгові кредити – це інструменти донорського методу регулювання економіки.

Головна мета протекціоністського методу – сприяти розвитку національної науки і техніки та захищати внутрішній ринок від зовнішньої конкуренції.

Держава завжди виконувала певні економічні функції. Вона законодавчо встановлювала "загальні правила гри", тобто систему нормативних актів, які регулюють діяльність суб'єктів ринку, в тому числі й таких інститутів, як комерційні банки, біржі, акціонерні товариства тощо. У державних службових органах розглядалися не лише кримінальні справи, а й майнові та господарські конфлікти. Держава стягувала податки, за рахунок яких не лише утримувала чиновників, а й фінансувала закупівлю зброї та устаткування, розробку нових технологій, наукові пошуки, різноманітну допомогу, пенсії тощо. Свої функції держава може використати за допомогою різних методів, принципів і механізмів впливу на розвиток економіки.

До основних груп засобів державного управління в економічній сфері належать: антимонопольна політика; цінове регулювання; грошово-кредитне регулювання; бюджетно-податкова політика; прогнозування, індикативне планування і розробка програм розвитку; структурно-інвестиційне регулювання; дотримання соціально- економічних норм (встановлення реального прожиткового мінімуму).

До основних функцій державного управління в економічній сфері належать: економічна; координаційна; інформаційно-нормативна; стимулююча; соціальна; політична; правова; примусова та силова функція тощо.

Координаційна функція державного управління в економічній сфері обумовлена тим, що без координації дій різних підсистем структурними підрозділами неможлива діяльність усієї системи. Координація передбачає підлеглість локальних підсистем в системі вищого рівня.

Економічна функція регулює відносини суб'єктів господарювання за допомогою обліку, фінансів, інвестицій, податків, норм і нормативів, ціноутворення, антимонопольного законодавства і тому подібне.

Значний вплив на розвиток економічних систем має стимулююча функція державного регулювання. Вона може виділяти стратегічні напрями розвитку держави для подальшого економічного зростання.

До головних принципів державного управління в економічній сфері можна віднести правовий і принцип паритетності. Хоча інші принципи теж мають вплив на процес ухвалення рішень відносно вибору методів державного регулювання.

За допомогою дії державних регуляторів (адміністративних, непрямих, інституційних) держава будує політику, створює закони і норми. Політика (фінансова, грошово-кредитна, амортизаційна, цінова, зовнішньоекономічна, програмна, прогнозна) належить до непрямих державних регуляторів.

Закони (заборони, дозволи, квоти, ліцензії, примусовість) є адміністративними державними регуляторами.

До інституційних регуляторів відносяться норми (правові, етичні, психологічні, організаційні, спеціальні).

Усі приведені важелі впливають на створення правових основ функціонування ринку, формування стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів, дотримання встановлених соціальних цінностей. Вони покликані вирівнювати сукупний попит і пропозицію, підвищити конкурентоспроможність промислової продукції, регулювати зовнішньоекономічне відношення і валютний ринок, формувати напрям політики держави на максимальну зайнятість населення та ін.

Державне управління в економічній сфері є історичним процесом становлення науково усвідомленого і централізованого впливу держави на свій економічний розвиток.

В наші часи – епоху інформаційного вибуху – з появою глобальної інформаційно-технологічної та комунікативної мережі, коли знання стають основним засобом виробництва та управління, в суспільстві підриваються традиційні ресурси влади. Тому без перебільшення можна стверджувати, що інформаційно-комунікативні технології - це технічна основа глобальної демократії. Інша річ, хто переможе в цій битві за новий ресурс: влада чи суспільство та яким чином скористатися новими можливостями?

Таким чином, процес формування науки державного управління проходить саме тепер, коли в Україні відбувається інтеграція в глобальну інформаційну спільноту. Саме під час трансформаційних перетворень держави в інформаційне суспільство актуальність науки невпинно зростатиме.

Виникненню наукової дисципліни "Державне управління в економічній сфері" та конституюванню як самостійної сфери знань постіндустріального, інформаційно-технологічного етапу економічного розвитку суспільства сприяли такі чинники: професіоналізація державного управління, виокремлення його в особливий, визнаний державою і суспільством вид професії; перетворення управлінської діяльності у вирішальний фактор суспільного розвитку та основу суспільного виробництва, а науки - на продуктивну силу, трансформація наукового знання із засобу освіти у засіб управління та спосіб для побудови управлінських технологій.

Галузь науки "Державне управління" є визнаною в усіх прогресивних державах світу, визнається вона і в Україні. Рівень розвитку цієї науки свідчить про інноваційність та ефективність держуправління, його здатність оперативно та гнучко реагувати на вимоги часу.

Наша держава на сьогодні намагається створити цілісну програму соціально-економічного розвитку, здійснити реформи в галузі економіки, забезпечити необхідні механізми господарювання, відповідну фінансово-бюджетну, кредитну та грошову системи. Разом із цим сфера безпосереднього державного управління економікою значно звужується. Якщо раніше домінувала державна власність на засоби виробництва, а більшість підприємств та інших об'єктів була у власності держави, то значить, вона через систему своїх органів і мала здійснювати управління ними.

Нинішня ситуація різко змінилася. Зокрема, тривають процеси щодо приватизації державної власності, а відповідно й зменшується кількість господарських об'єктів із цією формою власності. Найбільше приватизованих підприємств можна побачити у торгівлі, будівельній і переробній галузях промисловості, а територіально - в центральних та східних регіонах країни.

Замість так званої ваучерної приватизації або передачі державного майна у власність трудових колективів підприємств та організацій, які виявились не досить ефективними, сьогодні в Україні розпочався процес переважно грошової приватизації, зокрема продаж великих підприємств на міжнародних торгах.

Інша структура власності приводить до зміни структури самого управління. Коли майно знаходиться здебільшого у власності держави, то це вимагає існування відповідної розгалуженої системи органів держуправління з різного роду виконавчими і розпорядчими функціями стосовно використання цього майна. Адже у такому разі держава- монополіст є власником майна і тому покликана організовувати ефективне управління. Якщо ж буде забезпечено значне зменшення частки майна у державній власності, то це призведе до адекватних змін у системі державного управління та до відповідного звуження системи держуправління в економічній сфері.

Проте поза державного впливу процеси використання майна, що знаходиться в недержавній власності, не відбуватимуться. Зміняться лише характер і форми впливу. Ще зовсім недавно держава, що була власником більшості майна, здійснювала управлінську діяльність через систему своїх виконавчих органів, тобто виконувала функції суб'єкта управління, та в подальшому ці функції набудуть більш координуючого, регулятивного змісту і характеру. Необхідність у використанні так званих адміністративних методів управління відпаде.

Адміністративні методи базуються на сутності держуправління, яке передбачає владність одних і підпорядкованість інших. Таким чином, за допомогою відповідної системи органів та їх службових осіб держава здійснювала необхідні функції в економічній сфері.

Підгрунтям адміністративних методів були перш за все прийняття обов'язкових для нижчих ланок управління рішень, які мали прямий вплив на об'єкт управління за допомогою одностороннього визначення для нього завдань, а у деяких випадках – шляхів і засобів їхнього розв'язання. Свого часу таким інструментом великої ваги виступало, наприклад, державне планування. Це одночасно було як функцією так і методом держуправління.

Певна річ, держава використовувала й економічні методи, поєднуючи їх із адміністративними. В основу цих методів покладено такі економічні важелі та стимули, як ціна, кредит, прибуток (дохід), державне замовлення та ін. Зміст цих методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створює для них за допомогою важелів і стимулів певну економічну ситуацію, яка б диктувала їм відповідну поведінку для досягнення позитивних економічних результатів, тобто економічно заохочувала.

У часи переважаючої недержавної форми власності держава здійснюватиме й відповідну політику в економічній сфері, реалізуючи в ній свої господарську, соціальну та інші функції. Проте в той же час за такої політики має домінувати не диктат, а регулювання, контроль, координація тощо, а також здебільшого методи економічного характеру, в основі яких розумна податкова система, що стимулювала б виробництво і підприємництво. Крім того, свого вдосконалення потребує й кредитна політика, яка проводиться державою.

У цілому, головним завданням у даній економічній ситуації, враховуючи структурну перебудову власності, є перетворити перші, хоч і не досить розвинуті, ринкові засади в активний інструмент, який би в усіх учасників суспільного виробництва викликав щире бажання ефективної діяльності.

На сьогодні водночас є багато висловлювань щодо повного ігнорування централізованого регулювання з боку держави, обмежені можливості якого базуються виключно на ринкових засадах. Але за подібних закидів забуваються такі речі, як історія економічного розвитку, масштабність і структурна складність народногосподарського комплексу, поділ праці та її кооперація, а також інші чинники, наявність яких потребує централізованого регулювання економічних процесів.

Тут треба згадати, що суспільне виробництво, розподіл та обмін мають значну кількість напрямів, які водночас є самостійними системами з їхніми внутрішніми взаємозв'язками і закономірностями функціонування. Зважаючи на ці чинники, їх не можна просто ігнорувати і будувати економіку виключно на ринкових механізмах. Не слід відмовлятися від важливої ролі держави в економічній сфері, недооцінювати роль державного регулювання та управління.

Значним інструментом державного регулювання економіки, як і державне управління взагалі, є право. За роки незалежності Україна зробила великі кроки щодо розвитку власної цілісної правової системи. Верховною Радою України прийняті закони, що регулюють відповідні відносини, пов'язані з банківською, зовнішньоекономічною та інвестиційною діяльністю, підприємництвом, оподаткуванням, власністю, захистом прав споживачів, здійсненням валютної політики, приватизацією тощо. Це так звані економічні закони.

Підсумовуючи зазначене, можна стверджувати, що передумовами розвитку навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" є:

• потреби в розвитку галузі, формування стратегії, головних напрямів, тематичних пріоритетів, а також урахування прикладного, технологічного спрямування, підвищення результативності наукової роботи шляхом забезпечення якості інтелектуального продукту щодо примноження нових знань та впливу на практику державного управління, яке забезпечується координацією наукової діяльності;

• науковий супровід діяльності Президента України і центральних органів влади, створення і реалізація державно-управлінських реформ шляхом надання послуг в експертно-аналітичній і проектній діяльності з модернізації державного управління і місцевого самоврядування, участі у всебічному вивченні, експертизі та обговоренні проектів нормативно-правових актів і розробки концепцій і програм державно- управлінських реформ;

• наукове забезпечення системи професійного навчання державно- управлінських кадрів, передусім згідно вимог навчального процесу через науково-методичне забезпечення освітньої діяльності в галузі державного управління, а також підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації держслужбовців і посадових осіб місцевого самоврядування; розвиток освітніх ресурсів, стандартів типових планів і навчальних програм.

Дисципліна "Державне управління в економічній сфері" – навчальний предмет, який поєднує теоретичний (фундаментальні дослідження) і практичний (прикладні дослідження) аспекти. Теорія державного управління в економічній сфері досліджує різноманітні види управлінської діяльності, в тому числі оптимізацію роботи державних службовців і концептуальні напрями модернізації апарату державного управління. Як одне ціле, в науково-дослідницькій технології – вивчає світовий адміністративно-управлінський досвід, а теорія і практика державотворення в економічній галузі сприяють підвищенню рівня ефективності виконавчої влади. Головною метою виступає здобуття і приведення у систему нових знань (фундаментальних і прикладних) про діяльність органів виконавчої влади, держслужбовців, пошуки напрямів підвищення ефективності державного управління, оптимізації управлінських функцій, удосконалення методів державного управління. Крім того, прикладні дослідження вивчають практичне застосування здобутих фундаментальних результатів для вирішення певних завдань державного управління в галузі економіки.

Навчальна дисципліна "Державне управління в економічній сфері" надає знання принципів, прийомів, функцій, методів і прийомів управління, організації державного апарату і державної служби, форм управлінської діяльності, державно-управлінських відносин.

Проблема організації ефективної системи державного управління в економічній сфері завжди мала актуальне та головне значення в процесах розвитку будь-якої країни, зокрема й України, яка в період демократизації суспільних процесів іде шляхом розбудови державності, оновлення в усіх сферах життя механізмів державного управління.

Розвиток демократії та громадянського суспільства має такі риси: політична система робить визначення щодо цілей і прагнень своїх громадян; органи державної влади надають їм юридичної сили та втілюють у життя; влада обмежується правом, право забезпечується владою; чітко регламентуються функції та компетентність органів державної влади; влада відкрита для людей, її рішення зрозумілі й підтримуються народом.

Окремого рядка вимагає думка про те, що тільки сильна і дієздатна влада є найголовнішою умовою для ефективності державного управління в економічній сфері. Із такою владою громадяни України матимуть економічний розвиток, соціальну справедливість, захист прав і свобод, високу культуру та національний дух. Для цього необхідна сучасна система державного управління в економічній сфері та високий професіоналізм державної служби, які потребують суттєвих змін.

Проблеми реформування державного управління в економічній сфері, впровадження конституційної, адміністративної реформ і реформи місцевого самоврядування зараз стали вкрай актуальними. Крім обговорення в інститутах державної влади ці питання також широко обговорюються громадськістю. Реформування системи стримувань і противаг між ланками влади повинно задовольнити інтереси держави і суспільства, консолідувати зусилля інститутів державної влади для досягнення спільних інтересів і спільної мети.

За таких умов засвоєння основних засад державного управління в економічній сфері є актуальною і важливою складовою освіти. Дисципліна "Державне управління в економічній сфері" вивчає механізм державного управління, що спирається на конституційно та законодавчо закріплені положення, які здійснюються з метою цілеспрямованого впливу на державні органи, установи та суспільство взагалі, для забезпечення реалізації цілей і завдань, а також виконання функцій державного управління в економічній сфері.

Програмний матеріал грунтується на знаннях стосовно політики держави в економічній сфері, головних функцій держави, а також нормативно-правової бази, які сформувалися через вивчення таких дисциплін, як політологія, право, економіка та менеджмент.

Мета навчальної дисципліни:

• надати знання щодо законодавчого та нормативного регулювання у формуванні діяльності органів державної влади в економічній сфері;

• оновити знання, удосконалити вміння і розвинути навички, які необхідні для ефективного вирішення професійних завдань на державній службі;

• провести фахову підготовку згідно із сучасними вимогами, які висунуті до професійної кваліфікації держслужбовця, підняти рівень базових знань і вмінь до рівня магістрів державної служби;

• ознайомити слухачів із сучасними концепціями децентралізації та адміністративного реформування всіх рівнів державного управління, розподілу повноважень між гілками влади та органами місцевого самоврядування;

• навчити застосовувати набуті теоретичні знання для вирішення практичних питань, а також сформувати у державних службовців мотивацію потреб у необхідності постійного самовдосконалення, бажання і вміння самостійно вчитися.

Основні завдання:

• визначити сутність держави на сучасному етапі, розглянути поняття і зміст державного управління в економічній сфері;

• проаналізувати принципи, цілі та функції державного управління в економічній сфері;

• розглянути організаційну і функціональну структуру органів державної влади та перспективи її реформування;

• розкрити сутність і зміст місцевого самоврядування та його місце в державно-управлінських процесах;

• проаналізувати ефективність державної служби в Україні як соціального і правового інституту;

• навчити слухачів розуміти й усвідомлювати проблеми державного управління в економічній сфері у процесі формування громадянського суспільства і подальшої розбудови демократичної, правової, соціально- орієнтованої держави.

Організаційними формами вивчення навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" є лекції та семінарські заняття, виконання індивідуальних завдань, самостійна робота та контрольні заходи.

У результаті вивчення навчальної дисципліни "Державне управління в економічній сфері" слухач повинен знати:

• конституційні засади побудови структур державного управління в Україні, типи структур управління та структур органу державної влади, вимоги до його побудови, склад, статус і функції центральних органів виконавчої влади, їхніх територіальних підрозділів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування;

• основні теорії та школи державного управління економікою і сутність багатофункціонального характеру державного управління в економічній сфері, а також межі його здійснення;

• зміст управлінської діяльності, функції державного управління в економічній сфері, сутність інформатизації як комунікаційного процесу в державному управлінні, види комунікацій;

• технологію прийняття управлінських рішень, методи управління, критерії оцінювання ефективності державного управління; онтологічні, гносеологічні елементи державного управління в економічній сфері;

• психологічні аспекти в державному управлінні економічною сферою та сутність зв'язків із громадськістю в управлінській діяльності державного органу;

• основи реформування організаційних структур державного управління в економічній сфері згідно з концепціями адміністративної та муніципальної реформ в Україні;

вміти:

• дискутувати, аргументовано обстоювати свої переконання, вірно оцінювати, вибирати й аналізувати інформацію з різних джерел, робити обгрунтовані висновки;

• застосовувати знання щодо статусу і функцій органів державної влади та місцевого самоврядування, визначати типи зв'язків між ланками у системі організації виконавчої влади і державного управління в Україні;

• розрізняти типи управління, застосовувати знання про сутність реформування організаційних структур державних органів;

• розмежовувати стадії управлінської діяльності, класифікувати функції державного управління за встановленою системою критеріїв; використовувати методи управлінського контролю;

• визначати головні типи зв'язків між ланками системи організації виконавчої влади і державного управління в Україні;

• використовувати здобуті знання в своїй практичній діяльності державного службовця, спрямовуючи власну діяльність як спеціаліста на посилення дієздатності держави, її спроможності задовольняти необхідні потреби населення;

• користуватися необхідним фактичним і теоретичним матеріалом з питань державного будівництва;

• наочно підтверджувати вміння самостійно аналізувати сучасний перебіг подій і різні концепції та практичні програми подальшого державного розвитку України;

• застосовувати здобуті знання для поширення державотворчих ідей і досвіду української державності серед населення, для активної участі у розбудові держави;

• аргументовано відстоювати власну думку щодо подій та явищ суспільного життя, яка б грунтувалася на основі історичного минулого і сучасного розвитку держави;

• розробляти і надавати змістовні фахові пропозиції щодо можливих шляхів удосконалення діяльності органів державної влади України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси