Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Державне управління в економічній сфері
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Висновки до глави 4

1. Обгрунтовано, що продукція, яка виробляється в Україні має бути конкурентоспроможною, у першу чергу, за рахунок покращення її якості та зменшення собівартості. Це сприятиме формуванню міжнародного іміджу України, встановленню взаємовигідних і рівноправних стосунків з іншими державами. Відповідно до цього повинні здійснюватися, перш за все, заходи стосовно реструктуризації і технічного переоснащення галузей продовольчого підкомплексу з орієнтацією на високоефективне використання ресурсного потенціалу. Для цього необхідно: створити ефективну й розвинуту інфраструктуру аграрного ринку; застосовувати досягнення генетики, селекції, насінництва щодо вирощування нових сортів і гібридів рослин; впроваджувати науково обгрунтовані системи ведення землеробства.

2. Доведено, що вирішення проблеми розвитку ринку технологічних товарів, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності економіки, потребує забезпечення координації діяльності органів виконавчої влади, громадських і наукових інституцій, що неможливо в рамках однієї окремої програми розвитку галузей національної економіки або регіонів, а також засобами територіального чи галузевого управління.

У цьому плані можливі два варіанти вирішення проблеми:

Перший. Розвиток підсистеми накопичення знань, яка сприятиме зростанню ефективно реалізованих науково-технічних досліджень, і в кінцевому результаті зміцненню вітчизняної інноваційної системи.

Самостійний розвиток та впровадження державної інноваційної політики органами виконавчої влади призведе до дублювання їх функцій і гальмуватиме розв'язання ряду стратегічно важливих проблем функціонування вітчизняної інноваційної галузі. За умов розвитку такого сценарію існує висока ймовірність, що отриманий науково-дослідний продукт не забезпечуватиме потреб національної економіки, і в майбутньому може виникнути загроза використання вітчизняного науково-технічного потенціалу в сфері інновацій сторонніми державами.

Другий. Відповідно до цього сценарію, формування вітчизняної інноваційної системи відбуватиметься через гармонійний розвиток її підсистем. У цьому випадку на всіх етапах інноваційного процесу стимулюватиметься активність вітчизняних товаровиробників у сфері інновацій. Водночас доцільно розширювати попит на продукт наукових розвідок, готувати професійні кадри, сприяти діяльності інноваційних підприємств у напрямі виробництва ними продукції з відповідним рівнем доданої вартості. Досягнути цього можна виключно шляхом налагодження тісних взаємозв'язків і взаємодії між сферами державної, податкової, фінансової, промислової політики та галузями науково- технічної, наукової, освітянської та інноваційної діяльності.

3. На даному етапі тривають дискусії щодо встановлення цілей, завдань, методів державної політики у регіонах, а також вирішення державною владою регіональних соціально-економічних проблем із врахуванням реалій ринкової економіки. Передумовами доповнення і конкретизації вже існуючих критеріїв оцінки ефективності інноваційної політики можуть послужити такі напрями як: новий підхід до збереження ресурсів; збільшення продуктивності праці; зменшення енергоємності та капіталоємності продукції, досягнення значної конкурентноздатності товарів; модернізація технічної бази; встановлення вищого рівня добробуту міського та сільського населення шляхом запровадження сучасних побутових стандартів, розповсюдження новітніх технологічних систем, що забезпечує високу соціальну складову НТП.

Ця взаємодія критеріїв оцінки ефективності інноваційної політики сприяє виявленню походження проблем, пов'язаних з розвитком, впровадженням і використанням заходів державної політики у сфері інновацій. Це обумовлено тим, що відбувається рефлексія фактів економічного життя країни чи регіону як мінімум за двома критеріями: сприяння підвищенню якості оцінки вже реалізованих заходів; коригування розвитку інноваційної діяльності, узгодивши її з впливом на інші елементи економіки.

Існує питання встановлення показників і економічної ефективності втілення інноваційної політики, обрання найбільш ефективних способів її реалізації. Результат має покривати затрати на розроблення і втілення інновацій. Водночас слід порівняти одержаний результат з ефективністю використання аналогового інноваційного продукту. Такий підхід дозволяє визначити головне завдання інноваційної політики держави - забезпечення збалансованості у взаємодії наукового, технічного та виробничого потенціалів, розробку і впровадження механізму активізації інноваційної діяльності суб'єктів підприємництва, поширення інновацій по усіх сферах національної економіки.

4. Ґрунтовний аналіз оптимальних можливостей доступу до кредитних та інвестиційних ресурсів дав змогу констатувати, що сьогодні державний кредит став необхідним механізмом коригування економічної політики нашої держави. У різні часи існували різноманітні способи використання державного кредиту, проте його вплив на економічну, політичну а інколи й військову безпеку держави завжди був значним, а у деяких випадках критично необхідним. Державні запозичення слід розглядати не лише як економічну й фінансову, а і як політичну категорію. У даному випадку вони виконують роль політичного показника внутрішньої економічної стабільності в державі й певного барометра сприйняття міжнародними фінансовими колами України як повноцінного суб'єкта міжнародних відносин.

З метою забезпечення фінансової безпеки України, державна політика у сфері державних запозичень повинна реалізовуватися в розрізі наступних функціональних блоків: розвиток державного внутрішнього кредиту; обгрунтування більш ефективного використання кредитних коштів.

Основними чинниками, які впливають на розвиток відносин державного внутрішнього кредиту є: ступінь довіри потенційних покупців державних боргових цінних паперів до органів державної влади; стабільна й прогнозована політична ситуація в державі; стабільність національної валюти; пріоритет середньо- і довгострокових боргових державних цінних паперів.

Пріоритетними напрямами використання кредитних коштів мають бути: стимулювання і фінансова підтримка розвідки покладів корисних копалин в Україні; інвестування програм енергозбереження з метою зниження об'ємів критичного імпорту; нарощування обсягів високотехнологічного експорту шляхом підвищення стандартів якості вітчизняної продукції; будівництво нових міжнародних транспортних коридорів та морських терміналів, модернізація автомобільних і залізничних доріг з метою утвердження України як транзитної держави; розвиток ринку інформаційно-комунікаційних технологій із орієнтацією на експорт вітчизняної продукції; інвестування програм розвитку туристичного й аграрного секторів; фінансування будівництва житла.

Реалізація боргової політики держави у даних напрямах допоможе перевести використання запозичених коштів із площини споживчих потреб у інвестиційну площину, що на даному етапі формування економічних відносин є запорукою розвитку економіки.

Одним із головних завдань щодо розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України є забезпечення умов просування товарів вітчизняного виробництва на нові зарубіжні ринки. Одночасно уряд повинен робити все можливе для збереження традиційних ринків із державами, які утворилися на теренах колишнього Радянського Союзу. Саме ці країни в найближчій перспективі мають бути найбільш привабливими для українського експорту. Розвиток гідного торговельно-економічного співробітництва з ними є одним із пріоритетів в зовнішньоекономічних зв'язках України.

При цьому основними інструментами економічної політики держави у підтримці експорту повинні бути:

- стимулювання виробництва експортних товарів, зокрема продукції високого ступеня обробки та наукомісткої високотехнічної продукції;

- технічне переоснащення і модернізація виробничих потужностей експортних галузей;

- удосконалення нормативно-правового регулювання експортних операцій;

- удосконалення механізму фінансування та кредитування тих виробництв, які здійснюють експортні поставки продукції;

- налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;

- надання правового сприяння національним підприємствам, зокрема в антидемпінгових та судово-арбітражних процесах;

- дотримання вітчизняною продукцією всіх вимог метрологічного та стандартизаційного оформлення;

- одержання відповідних сертифікованих товарів вітчизняного виробника;

- вжиття відповідних організаційних, фінансових і податкових заходів з метою збільшення обсягу інвестицій в експортну галузь економіки;

- вироблення вітчизняних пріоритетів у системі світової торгівлі;

- імплементація цих пріоритетів засобами державного регулювання.

Також доцільно визначити основні напрями оптимізації імпорту в Україну:

- проведення раціоналізації енерго- та матеріалоспоживання, поширення заощадливих технологій у виробництві та в побуті;

- використання альтернативних імпортним енергоносіям сонячної та вітрової енергії, супутнього газу, метану вугільних шарів, етилового спирту (джерелом для його отримання можуть бути побічна продукція і відходи сільського господарства й агропереробки, зокрема, цукрових буряків після технологічного процесу виготовлення цукру); доцільним є переведення ряду електростанцій які використовують газ на вугільне паливо вітчизняного видобутку;

- збільшення розвідок покладів і власного видобутку нафти й газу, більш повний видобуток промислових родовищ;

- поширення виробництва на території України товарів іноземних марок, які характеризуються найкращими споживними властивостями та користуються високим попитом;

- обмеження ввезення на територію України тієї продукції, яка заважає становленню молодих галузей обробної промисловості та сфер виробництва, які не встигли реформуватися і лише переходять на шлях ринкової діяльності;

- запровадження ефективних механізмів антидемпінгових процедур і розслідувань щодо тих іноземних фірм, які можуть бути звинуваченими у недобросовісній конкуренції;

- розвиток альтернативних імпортним поставкам виробництв;

- стимулювання інвестицій у розвиток тих галузей економіки, які програють у міжнародній конкурентній боротьбі та на національному ринку через об'єктивний дефіцит у них фінансових ресурсів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси